Рішення № 138762382, 05.08.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/6242/25

Провадження № 2/191/3218/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 серпня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді - Форощук С.А., за участю секретаря судового засідання Вехник С.Л., згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Синельникове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вимоги у якому обґрунтовано тим, що 17.04.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді договір №4564073 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, з використанням електронного підпису, з використанням одноразового ідентифікатора «7280». На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язалося надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п. 1.2. тип кредиту кредит, сума кредиту складає 3000 грн. Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 350 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надав кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору.

25.11.2024 року первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу № 25/11/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача.

За даними поденного розрахунку заборгованості за договором № 4564073 від 17.04.2024 року у період з 17.04.2024 року по 25.11.2024 року включно Первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 16 725 грн.

Враховуючи зазначене, до позивача відповідно до укладеного договору факторингу від № 25/11/2024 року від 25.11.2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 4564073 від 17.04.2024 року загальна сума заборгованості склала 21 225 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту 3000,00 грн., заборгованості за процентами 16 725 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 1500 грн.

Відповідно до умов строк дії п. 1.3 договору № 4564073 строк кредиту 350 днів: з 17.04.2024 року по 02.04.2025 року. Станом на дату укладання Договору факторингу №25/11/2024 від 25.11.2024 року, строк дії договору № 4564073 від 17.04.2024 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між Первісним кредитором та

відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» з дати факторингу 25.11.2024 року донараховано відсотки за (127 календарних днів). 3000 грн * 2,5 % = 75 грн* 127 календарних дні = 9525 грн. відсотки нараховані ТОВ «Українські фінансові операції».

В зв`язку із викладеними обставинами, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість загальною сумою 29 250 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 3000 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором 16 725 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції» в сумі 9525 грн., а також судовий збір у сумі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 10000 грн 00 коп. В порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С сума основного боргу; 3 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 кількість днів у році; Дн. кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції». Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти винесення судом заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, повідомлявся про час і місце розгляду справи належним чином, причину неявки не повідомила, відзив на позов не надала, у зв`язку з чим судом 23.07.2026 року ухвалено проводити заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 17.04.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір №4564073 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Згідно з умовами договору, ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачу кредит у сумі 3000 грн на строк 350 днів (з 17.04.2024 року по 02.04.2025 року) під 2,5% в день (стандартна процентна ставка), які застосовуються в межах всього строку кредиту.

Договір укладено в електронній формі за допомогою ITC Товариства «Лінеура Україна» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «72840», що, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Умовами договору визначено, що ТОВ «Українські фінансові операції» має право самостійно визначати умови та порядок надання послуг з виконання платежів, в тому числі обирати систему переказу коштів" За інформацією в листі ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА», відповідно до зазначеного договору № 4564073 від 17.04.2024 року було успішно перераховано грошові кошти у сумі 3000 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 , що також підтверджено інформацією, надано АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Відповідно до п. 3.1. та п. 1.4.1. договору, проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною процентною ставкою 2,5 % в день на залишок фактичної заборгованості.

25.11.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №25/11/2024, за яким право грошової вимоги до відповідача за договором № 4564073 від 17.04.2024 року перейшло до позивача.

Загальна сума заборгованості становить 29 250 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі у розмірі 3000 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором 16 725 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції» в сумі 9525 грн.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові ВС від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч.1,3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ТОВ «Українські фінансові операції» надало належні і допустимі докази укладення ТОВ «Лінеура Україна» з відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 4564073 від 17.04.2024 року та отримання позичальником кредитних коштів в сумі 3000,00 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, суд дійшов такого висновку.

Відповідно ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24 грудня 2023 року згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроєкту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроєкту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону(яким, зокрема, доповнено п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Кредитний договір № 4564073 укладений 17.04.2024 року, тобто, після внесення та набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому положення п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Зі змісту положень ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Частиною 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Відповідно, визначений договором розмір денної процентної ставки не відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».

Як вбачається з розрахунку заборгованості, проведеного пекрвісним крежитором сума заборгованості по відсотках складає

Ставка процентна за законом не може перевищувати 1%, тому розмір процентів за цей період складає 3000*350*1,0%=10 500,00 грн. (розрахунок заборгованості за процентами здійснений за період з 17.04.2024 року (укладення кредитного договору) до 01.04.2025 року (кінцева дата нарахування процентів), всього 350 день, з урахуванням обмеження максимального розміру денної процентної ставки до 1%).

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 10 500 грн, меншому від заявлених позовних вимог, оскільки умова укладеного між сторонами договору щодо встановлення денної процентної ставки у 1, 63% та 2,5% відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.

Посилання в позові представника позивача на лист НБУ від 19 лютого 2024 року щодо виконання окремих вимог Закону №3498-IX, а саме щодо максимального розміру денної процентної ставки, згідно з яким за договорами про споживчий кредит денна процентна ставка повинна розраховуватися саме на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених на дату укладання такого договору, колегія суддів не приймає, оскільки він не є законодавчим актом, а містить лише рекомендаційний характер.

Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, в порядку частин 10 та 11 ст.265 ЦПК України, інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до моменту виконання рішення суду та стягнення отриманої суми з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.

Як передбачено частинами 10, 11 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Частинам 10, 11 ст.265ЦПКУкраїни кореспондують норми частин 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду.

Зокрема врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Правова мета приписів частин 10, 11 ст.265ЦПКУкраїни передовсім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України(частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України(частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України(частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується.

Передбачені частиною другою статті 625ЦКУкраїни 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України(частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов`язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 викладений такий правовий висновок:

Положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України закріплюють механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов`язання між тими ж сторонами.

Застосування частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог. Вони застосовуються лише в тих випадках, коли суд, розглянувши спір по суті, ухвалив рішення про застосування відсотків.

Тобто можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду).

Якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення.

І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.

В даному випадку судом лише вирішувалося питання про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитними коштами в межах строку кредитування.

На підставі викладено та враховуючи, що позивач не заявляв позовну вимогу про стягнення трьох процентів річних за ч. 2 ст.625ЦКУкраїни та відповідно суд не задовольняв такої вимоги, у суду відсутні підстави для застосування положень ч. 10 ст. 265 ЦПК України.

Суд також зазначає, що інфляційні втрати не відносяться до відсотків чи пені в розумінні ч. 10 ст. 265 ЦПК України.

Також, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, у відповідності до ст.141 ЦПК України.

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи правнича допомога позивачу у справі надавалась адвокатом Дідух Є.О., згідно договору №08/11/2024-А від 08.11.2024 року на надання правової (правничої) допомоги, рахунку на оплату до договору про надання правничої допомоги, заявки на виконання доручення до договору №08/11/2024-А від 08.11.2024 року. Загальна вартість виконаних робіт складає 10000 грн.

Крім цього, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.10.2023 у справі № 206/2971/22, провадження № 61-5826св23).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2023 у справі № 206/2971/22 зазначив, що положення ст. 137 ЦПК не відхиляють можливість і не знімають із суду обов`язок застосувати принципи пропорційності, розумності та співмірності під час вирішення відповідних питань.

Крім цього, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, ціни позову, критерію реальності адвокатських витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., що буде відповідати принципу співмірності, виваженості та розумності.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений відповідно до ч. 5ст. 268 ЦПК України, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, тобто датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 23.07.2026 року, є дата складення повного судового рішення 05.08.2026 року.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» ЄДРПОУ 40966896 (03045, місто Київ, вул.Набережно-Корчуватська, будинок 27, приміщення, 2), заборгованість за кредитним договором № 4564073 від 17.04.2024 року у розмірі 13 500 (тринадцять тисяч п`ятсот) грн, яка складається з наступного: заборгованості за тілом кредиту 3000 грн; заборгованості за процентами 10500 грн 00 коп., штрафних санкцій 00 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» ЄДРПОУ 40966896 (03045, місто Київ, вул.Набережно-Корчуватська, будинок 27, приміщення, 2), судові витрати по справі, які складаються з судового збору у розмірі 1118 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Судове рішення у повному обсязі складено та підписано 05.08.2026 року.

Суддя С. А. Форощук