Рішення № 138757756, 03.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/13100/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні періодів роботи з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року до стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області перерахувати та виплати їй пенсію починаючи з 26.03.2026 року зарахувавши періоди роботи з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року до стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Враховуючи, що вона працювала з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року то звернулася до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи в протитуберкульозних закладах охорони здоров`я в подвійному розмірі, як це передбачено ст.60 зазначеного Закону. Однак, 10.04.2026 року відповідач своїм листом відмовив їй у такому перерахунку, оскільки проводити обчислення стажу в подвійному розмірі після 01.01.2004 року немає правових підстав, оскільки це не передбачено ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Вона не погодилася із такими діями відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії та звернулася до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.

Відповідачу позовна заява з додатками та ухвала суду від 22.05.2026 року доставлені до його електронного кабінету 15 та 23 травня 2026 року відповідно, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.

Судом також встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року у справі №160/34495/24 адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у подвійному розмірі;

- зобов?язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи періоди роботи з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у подвійному розмірі.

Відповідно до розрахунків із матеріалів пенсійної справи вбачається, що відповідач зарахував позивачу стаж з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 у подвійному розмірі, однак не врахував його для обчислення розміру пенсії.

Не погодившись із таким виконанням рішення суду, позивач звернулася до суду із заявою щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 у справі відмовлено у задоволенні відповідної заяви, оскільки рішенням суду у справі №160/34495/24 не було зобов?язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача та врахувати стаж для обчислення її пенсії.

26.03.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою із проханням перерахувати та виплатити пенсію зарахувавши періоди роботи з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у подвійному розмірі для обчислення пенсії.

Однак, листом від 10.04.2026 відповідач повідомив, що з огляду на положення ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", при розрахунку пенсії за віком на пільгових умовах у позивача, відсутнє право на зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи після 01.01.2004 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає, що спірні правовідносини виникли з питання зарахування у подвійному розмірі, згідно із ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періодів роботи після 01 січня 2004 року (дати набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до постанови КМУ від 04.11.1993 року №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз" від 05.07.2001 р. №2586-III протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Протиепідемічний режим - спеціальні протиепідемічні заходи (правила поведінки особи, хворої на заразну форму туберкульозу), встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, спрямовані на захист населення, у тому числі медичних та інших працівників, від зараження збудником туберкульозу.

Туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз" передбачено, що медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.

Відповідно до "Переліку протитуберкульозних закладів", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.07.2009 року №514 до таких закладів відносяться лікарні - протитуберкульозні диспансери, та структурні підрозділи лікарняних, амбулаторно-поліклінічних та санаторно-курортних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я: туберкульозне (протитуберкульозне, фтизіатричне) відділення, туберкульозний (протитуберкульозний, фтизіатричний, у т.ч. дитячий) кабінет.

Отже, робота медичного персоналу у кабінетах, диспансерах та відділеннях лікування туберкульозу повинна зараховуватися до страхового стажу у подвійному розмірі, враховуючи специфіку роботи.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17, від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, від 27 квітня 2023 року по справі № 160/14078/22.

Згідно зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вказана вище норма Закону України "Про пенсійне забезпечення" кореспондується із положеннями "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії, відповідного до яких основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Надання додаткових довідок необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 31 березня 2020 року у справі №678/65/17.

Як вбачається з матеріалів справи, з 25.11.2020 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п."б" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 25.11.2020 року.

До страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.2004 зараховано до загального страхового стажу в одинарному розмірі.

Як зазначено судом вище, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року у справі №160/34495/24 було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у подвійному розмірі та зобов?язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи періоди роботи з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у подвійному розмірі.

Згідно із розрахунками із матеріалів пенсійної справи вбачається, що відповідач зарахував стаж з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року та з 14.05.2022 року по 31.12.2022 у подвійному розмірі, однак не врахував його для обчислення розміру пенсії позивача.

Стосовно доводів пенсійного органу про те, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" стосується наявного стажу роботи до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №1058-IV, суд зазначає наступне.

Так, за змістом п.2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно із п.3 ст.40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Прикінцевими положеннями Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками №1 і №2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Приписами ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Вимогами п.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" установлено, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

Як зазначалося вище, відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Суд зазначає, що редакція ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є чинною на теперішній час.

При цьому ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не скасовує ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та не зупиняє її дію. Водночас, нормами ст.16 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не пов`язано із набранням чинності Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року.

Відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №310/385/17(2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17 та від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17, від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17.

Також, у постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV та Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788 був прийнятий раніше за Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення", то він мав би виключити із Закону України "Про пенсійне забезпечення" усі інші положення, чого зроблено не було.

За таких підстав, доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача в подвійному розмірі періоди з 01.01.2004, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення пенсії періодів роботи з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року, з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року, а також зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію, починаючи з 26.03.2026 року, із зарахуванням зазначених періодів роботи до стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову, тому судовий збір у розмірі 1 064,96 грн підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року, з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року до стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплати ОСОБА_1 пенсію починаючи з 26.03.2026 року зарахувавши періоди роботи з 13.09.2005 року по 31.12.2019 року, з 03.01.2020 року по 07.03.2022 року, з 14.05.2022 року по 31.12.2022 року до стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 1 064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма