Рішення № 138757754, 03.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/13113/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати противною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 року та на 01.01.2025 року у розмірі 3 028 грн, на 01.01.2026 року у розмірі 3 328 грн, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2024, 2025 та 2026 роки";

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь грошове забезпечення за період з 02.07.2024 року по 20.04.2026 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 року № 3460-IX у розмірі 3 028 грн, абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 року № 4059-ІХ у розмірі 3 028 грн, абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 року № 4695-IX у розмірі 3 328 грн, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь одноразову грошову допомогу за 1 повний календарний рік служби та компенсацію за невикористані дні відпустки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 року № 4695-IX у розмірі 3 328 грн, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у Бюро економічної безпеки України. Під час проходження служби у період з 02.07.2024 по 20.04.2026 відповідач нараховував йому грошове забезпечення (у т.ч. одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки) у заниженому розмірі, а саме виплачував посадовий оклад, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2 102 грн. На думку позивача, грошове забезпечення мало виплачуватись з урахуванням ч.3 ст.31 Закону України "Про бюро економічної безпеки України" та п.2 постанови КМУ від 06.10.2021 №1068 "Деякі питання організації діяльності Бюро економічної безпеки України" - шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

До суду 10.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач проходив службу в Бюро економічної безпеки України з 02.07.2024 по 20.04.2026 на посаді старшого детектива Департаменту детективів. Відповідач заперечує проти вимог позивача щодо перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн у 2024 - 2025 роках та 3 328 грн у 2026 році, посилаючись на те, що для визначення посадових окладів працівників БЕБ у спірний період підлягав застосуванню прожитковий мінімум у розмірі 2 102 грн. На думку відповідача, саме такий показник передбачений законами України про Державний бюджет України на відповідні роки для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Так, посадовий оклад позивача як старшого детектива визначався шляхом множення прожиткового мінімуму 2 102 грн на відповідний коефіцієнт 22 та становив 46 244 грн. Зазначений підхід відповідає положенням Закону України "Про Бюро економічної безпеки України", постанови КМУ від 06.10.2021 № 1068 та бюджетному законодавству. Також посилається на погодження штатних розписів БЕБ на 2024 - 2026 роки Міністерством фінансів України, що, на його думку, підтверджує правомірність визначення розмірів посадових окладів. Крім того, відповідач заперечує проти вимог про перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток, зазначаючи, що такі виплати є похідними від грошового забезпечення, яке правомірно обчислювалося із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2 102 грн. Відтак підстав для їх перерахунку також не вбачає. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.06.2026 року клопотання відповідача про заперечення проти розгляду цієї адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження - залишено без задоволення.

12.06.2026 до суду від позивача надійшла відповідь, у якій він заперечує проти доводів, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву, та зазначає, що відповідно до ст.31 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року. Вважає неправомірним застосування відповідачем при обчисленні його грошового забезпечення прожиткового мінімуму у розмірі 2 102 грн, оскільки Законом України "Про прожитковий мінімум" такого виду прожиткового мінімуму не передбачено, а спеціальним законодавством БЕБ визначено саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного року. На думку позивача, положення законів України про Державний бюджет на 2024 - 2026 роки не можуть змінювати чи обмежувати гарантії грошового забезпечення, встановлені спеціальним законом. Також посилається на рішення Рахункової палати від 23.09.2025 № 22-1, яким встановлено неналежне нарахування та виплату грошового забезпечення працівникам БЕБ зі спеціальними званнями у 2022 - 2024 роках унаслідок застосування прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн замість передбаченого законом розміру. Зазначає, що відповідні порушення не були усунені і після 2024 року, у зв`язку з чим його грошове забезпечення у 2025 - 2026 роках також було нараховане у заниженому розмірі. Крім того, зазначає, що неправильне визначення розміру грошового забезпечення призвело до неправильного обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 вважає нерелевантним, оскільки зазначена справа стосувалася суддівської винагороди, тоді як у цій справі спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством щодо грошового забезпечення працівників БЕБ. Враховуючи викладене, позивач просить суд задовольнити позовну заяву повністю з підстав викладених в ній.

16.06.2026 від відповідача до суду надійшли заперечення, у яких вказує, що положеннями законів України про Державний бюджет на 2024 - 2026 роки встановлено окремий фіксований показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, до яких належить і Бюро економічної безпеки України. Крім того, відповідач заперечує доводи позивача щодо нерелевантності правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, зазначаючи, що у вказаній постанові досліджувалося питання застосування статті 7 законів про Державний бюджет України та правова природа показника прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу. Вважає, що наведені висновки підлягають врахуванню і у спірних правовідносинах, оскільки механізм визначення відповідного показника є аналогічним. Також зазначає, що положення законів про Державний бюджет України, якими встановлено прожитковий мінімум у розмірі 2 102 грн для визначення посадових окладів працівників державних органів, не визнані неконституційними чи нечинними. Щодо посилання позивача на рішення Рахункової палати від 23.09.2025 № 22-1 вказує, що таке рішення не є нормативно-правовим актом та не встановлює загальнообов`язкових правил поведінки, а тому не може бути джерелом правового регулювання спірних правовідносин. При цьому, наведені у рішенні Рахункової палати висновки не свідчать про протиправність дій БЕБ, оскільки застосування показника 2102 грн було зумовлено положеннями законів України про Державний бюджет, яких БЕБ як орган державної влади було зобов`язане дотримуватися. Відтак відповідач вважає свої дії щодо визначення та виплати позивачу грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2 102 грн правомірними, а доводи позивача такими, що не спростовують правомірності проведених нарахувань.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в Бюро економічної безпеки України з 02.07.2024 по 20.04.2026 на посаді старшого детектива Департаменту детективів Бюро економічної безпеки України.

Згідно із наказом Бюро економічної безпеки України від 29.06.2024 № 309-к/ДСК-ДП позивач прийнятий на службу та призначений на посаду старшого детектива Департаменту детективів зі стратегічного захисту економіки.

Відповідно до наказу БЕБ від 17.04.2026 № 121-к/ДСК-ДП позивача звільнено із служби в Бюро економічної безпеки України згідно із підпунктом 7 пункту 72 Положення № 1333 (за власним бажанням).

27.04.2026 позивач звернувся із заявою до Бюро економічної безпеки України про нарахування та виплату на його користь грошового забезпечення за 2024 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX у розмірі 3 028 грн, з урахуванням виплачених сум; за 2025 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 №4059-IX у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум; за 2026 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 № 4695-IX у розмірі 3 328 грн, а також одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 № 4695-IX у розмірі 3 328 грн, з урахуванням виплачених сум.

Листом № 1014/0/12 від 12.05.2026 відповідач повідомив позивачу про відсутність правових підстав для проведення йому перерахунку грошового забезпечення за період служби.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України "Про Бюро економічної безпеки України" від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ).

Згідно із частинами 1, 2 статті 1 Закону № 1150-ІХ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Діяльність Бюро економічної безпеки України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Закон України "Про центральні органи виконавчої влади", інші закони, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України "Про державну службу" застосовуються до Бюро економічної безпеки України та його працівників у частині, що не суперечить цьому Закону.

Частина 1 статті 14 Закону № 1150-ІХ визначає, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.

Стаття 19 Закону № 1150-ІХ встановлює, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

В свою чергу, згідно зі статтею 31 Закону № 1150-ІХ заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.3 ст.31 Закону № 1150-ІХ, постановою КМУ від 06.10.2021 №1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки (далі - Умови №1068).

Згідно із пунктом 2 Умов № 1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається спеціальним законодавством, а саме частиною третьою статті 31 Закону № 1150-ІХ та пунктом 2 Умов № 1068.

З огляду на викладене, спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat ge№erali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Саме така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 справа № 120/1196/19-а.

Тобто, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

Положеннями статті 1 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Також у цій статті Закону визначено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Зі змісту вказаної норми Закону №966-XIV вбачається закріплення вичерпного переліку основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 законів України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки разом із установленням з 01 січня 2024 та з 01 січня 2025 року, прожиткових мінімумів у тому числі для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн та з 01 січня 2026 року у розмірі 3328,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.

Слід зазначити, що зміни до Закону № 1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом № 1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про Бюро економічної безпеки України", а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, приписи законів України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України про Державний бюджет України на 2024, 2025 та 2026 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Отже, з огляду на викладене, суд доходить висновку, що грошове забезпечення позивача за період з 02.07.2024 по 20.04.2026 мало обчислюватися з урахуванням положень абзацу 4 частини 1 статті 7 законів України Про Державний бюджет на 2024, 2025 та 2026 роки, якими було визначено величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2024 року та з 01 січня 2025 року у розмірі 3 028 грн, а з 01 січня 2026 року у розмірі 3328 грн.

Проте, відповідачем не наведено обґрунтованих підстав, не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність оскаржуваних дій щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 102 грн, виходячи із встановлених вище судом обставин цієї справи та аналізу чинного наведеного законодавства.

Також в основу даного судового рішення не можуть бути покладені помилкові посилання відповідача у відзиві на позов на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 з приводу того, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу судді.

Оскільки правові висновки у справі №240/9028/24 стосуються розміру суддівської винагороди, встановленої Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а предметом даного спору є розмір грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України, які регулюються іншими законами, зокрема, статтею 31 Закону № 1150-ІХ та Умовами №1068. Тому правові висновки у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 не є релевантними до правовідносин у цій справі і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Даючи оцінку аргументам відповідача про те, що фіксований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 102 грн для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ є правомірним та таким, що відповідає принципам спеціального регулювання, юридичній визначеності та ефективного використання бюджетних коштів, суд керується таким.

Як уже зазначалося вище, введення законодавцем у законах України про Державний бюджет України на 2024, 2025 та 2026 роки нової грошової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102,00 грн без внесення змін до спеціальних законів, якими визначені посадові оклади цих працівників із розрахунку такої величини як прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року відповідає меті законів України про Державний бюджет України, які мають врегульовувати лише витрати та доходи держави на відповідний календарний рік і не можуть врегульовувати правовідносин, які регулюються іншими спеціальними законами, з урахуванням того, що згаданої величини (прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102,00 грн) Законом №966-ХІV не передбачено.

Суд зазначає, що принцип правової визначеності - це загальний принцип права, який гарантує, що зміст права є чітким, зрозумілим і стабільним, а права та свободи людини можуть бути реалізовані на практиці. Тобто, правові норми повинні бути сформульовані недвозначно, передбачувано та стабільно, щоб громадяни могли знати свої права і передбачати наслідки своїх дій.

Тому застосування для визначення посадових окладів працівників БЕБ у згаданому періоді розрахункової величини, яка відсутня у спеціальному законі та у Законі №966-ХІV, не може свідчити про відповідність її принципам спеціального регулювання та правовій визначеності.

З урахуванням викладеного, суд висновує, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за період з 02.07.2024 по 20.04.2026 грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 (3028,00 грн), Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 (3328 грн) є протиправними.

З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувано у спірний період одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані позивачем календарні дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки, розмір яких, в силу вимог Порядку виплати грошового забезпечення особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого наказом Бюро економічної безпеки України від 14.05.2025 №81, залежав від розміру місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь одноразову грошову допомогу за 1 повний календарний рік служби та компенсацію за невикористані дні відпустки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 року № 4695-IX у розмірі 3 328 грн, з урахуванням виплачених сум.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" і такий фактично не сплачувався, тому відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати противною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 року та на 01.01.2025 року у розмірі 3 028 грн, на 01.01.2026 року у розмірі 3 328 грн, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2024, 2025 та 2026 роки".

Зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 02.07.2024 року по 20.04.2026 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 року № 3460-IX у розмірі 3 028 грн, абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 року № 4059-ІХ у розмірі 3 028 грн, абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 року № 4695-IX у розмірі 3 328 грн, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за 1 повний календарний рік служби та компенсацію за невикористані дні відпустки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 року № 4695-IX у розмірі 3 328 грн, з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма