Рішення № 138757356, 31.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокуСправа №160/9258/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.04.2026 ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідачі), в якому просила:

- скасувати рішення № 047250028059 від 19.03.2026 та визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу періоди роботи з 01.03.1985 по 01.07.1992, з 02.07.1992 по 31.12.1998 та з 01.01.2025 по 31.12.2025 та повних місяців страхового стажу ведення підприємницької діяльності за період з 01.01.2017 по 31.12.2017;

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи з 01.03.1985 по 01.07.1992, з 02.07.1992 по 31.12.1998 та з 01.01.2025 по 31.12.2025 та повні місяці страхового стажу ведення підприємницької діяльності за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 на призначення пенсії за віком від 11.03.2026, призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію, починаючи з 21.01.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що 11.03.2026 вона звернулася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, проте рішенням від 19.03.2026 № 047250028059 їй відмовлено у призначенні пенсії через відсутність страхового стажу. До загального стажу позивача не було зараховано періоди роботи з 01.03.1985 по 01.07.1992 та з 02.07.1992 по 31.12.1998 згідно з трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дописана дата народження власника та дата заповнення трудової книжки. Також позивач вважала протиправною відмову відповідача у зарахуванні до загального стажу при розрахунку пенсії повних місяців страхового стажу ведення позивачем підприємницької діяльності за періоди з 01.01.2017 по 31.12.2017. Вважаючи протиправними дії та рішення відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

10.04.2026 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 06.05.2026 відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області матеріали пенсійної справи.

04.05.2026 до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог, представник відповідача посилався на те, що ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком. Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону № 1058 має становити 60 років, а необхідний страховий стаж - 33 роки. У разі відсутності необхідного страхового стажу право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки при наявності страхового стажу від 25 до 35 років з 1 січня 2028 року, або особи після досягнення віку 65 роки , за наявності страхового стажу, починаючи з 01 січня 2028 року - від 15 до 25 років. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 01.03.1985 НОМЕР_2 , оскільки дописана дата народження власника та дата заповнення трудової книжки. До страхового стажу зараховані періоди роботи згідно довідки про заробітну плату від 18.06.2021 №С-201, доглядом за дітьми до трирічного віку та починаючи з 01.01.1999 за даними реєстру застрахованих осіб. В призначені позивачу пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058 відмовлено, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи (33 роки).

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 11.03.2026 ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 19.03.2026 № 047250028059 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.

Так, в рішенні зазначено, що пенсійний вік позивача 60 років 1 місяць 21 день, при необхідному 60 років, а страховий стаж становить 28 років 10 місяців 16 днів, при необхідному 33 роки.

За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 01.03.1985 НОМЕР_2 , оскільки дописана дата народження власника та дата заповнення трудової книжки.

До страхового стажу зараховані періоди роботи згідно довідки про заробітну плату від 18.06.2021 №С-201, доглядом за дітьми до трирічного віку та починаючи з 01.01.1999 за даними реєстру застрахованих осіб.

Отже, спір між сторонами виник з підстав протиправності рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, передбачено ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній.

Даним Порядком (пункт 3) передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові розрахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду у той чи інший період роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року по справі № 638/18467/15-а зазначено, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

У постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2024 року у справі № 440/4164/23 суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 зазначив, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про період роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації; неправильне оформлення печатки підприємства може вказувати на неточності в трудовій книжці та ставити під сумнів достовірність відомостей про зазначені в ній періоди роботи; у разі виявлення неточностей у трудовій книжці для підтвердження трудового стажу можна використовувати дані з реєстрів, довідки, виписки, трудові договори та інші відповідні документи, які містять відомості про періоди роботи.

Порядок ведення трудових книжок з 1985 по 1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (Далі Інструкція № 162).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно із пунктами 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Згідно із пунктом 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

Відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Отже, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає вину особи, яка подає трудову книжку для призначення пенсії, у недоліках таких записів.

З трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 від 01.03.1985 вбачаються наступні записи:

- з 01.03.1985 по 01.07.1992 позивач працювала в Орджонікідзевському комбінаті побутового обслуговування парикмахером ( записи № 1-2);

- з 01.07.1992 по 21.11.2016 прийнята за переведення у фірму «Красуня» та звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (записи № 4-5).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи і ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.

Відповідачем ці записи не спростовано, доказів вчинення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області дій, передбачених ч. 2, 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б спростувати записи трудової книжки позивача, що не були зараховані до страхового стажу, необхідного для призначення пенсії суду не надано.

Окрім того, відповідач не запропонував позивачу подати додаткові докази на підтвердження страхового стажу враховуючи положення п. 4.2 Порядку № 22-1.

Отже, відповідач протиправно не зарахував позивачу до загального стажу періоди роботи з 01.03.1985 по 01.07.1992, з 02.07.1992 по 31.12.1998 і позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині зарахування до загального стажу періодів роботи з 01.01.2025 по 31.12.2025 та повних місяців страхового стажу ведення підприємницької діяльності за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області вбачається, що до страхового стажу зараховані періоди роботи, починаючи з 01.01.1999 за даними реєстру застрахованих осіб.

З наданої форми РС-право вбачається, що за період з 01.01.2017 по 29.02.2020 позивачу зараховано до страхового стажу 2 роки 7 місяців 29 днів.

В той же час, позивач вважає, що за вказаний період її страховий стаж дорівнює 03 роки 1 місяць 28 днів.

За інформацією Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування в 2017 році позивачу зараховано страхові внески, виходячи з неповного робочого місяця, оскільки кількість відпрацьованих днів у 2017 році становила 15, 14, замість 31, 30, 28.

А тому, загальний страховий стаж за період з 01.01.2017 по 29.02.2020 визначений ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на підставі індивідуальних відомостей вірно вказаний як 2 роки 7 місяців 29 днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Оскільки позивачкою не надано доказів на підтвердження сплати страхових внесків (Єдиного податку) з 01.01.2017 по 31.12.2017 в повному обсязі, відсутні підстави для зарахування їй до страхового стажу вказаного періоду роботи як 03 роки 1 місяць 28 днів.

Період роботи з 01.01.2025 по 31.12.2025 за формою РС-право повністю увійшов до періоду роботи з 01.01.2024 по 28.02.2026, оскільки дорівнює 2 роки 2 місяці, що відображено у вказаній формі.

Позовна заява (мотивувальна частина) не містить обґрунтування, в чому полягає порушення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області права позивача і незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2025 по 31.12.2025, там само, як і оскаржуване рішення пенсійного органу не містить посилання на причини незарахування до страхового стажу означеного періоду.

Також, оскаржуване рішення не містить посилання на підстави незарахування до страхового стажу періодів ведення позивачем підприємницької діяльності з 01.01.2017 по 31.12.2017 в повному обсязі, що свідчить про передчасність заявлення цих позовних вимог.

Відповідно до «Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, що звертаються до органів Пенсійного фонду України» пенсіонери користуються правами, передбаченими Законом України «Про звернення громадян», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», законодавством про пенсійне забезпечення, законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відповідні відносини.

На вимогу заявника повинна бути надана будь-яка інформація про його забезпечення, якою володіють органи Фонду, в тому числі: пенсіонер має право знайомитися з матеріалами своєї пенсійної справи; отримувати виписку з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії; запитувати інформацію про періоди страхового стажу та заробітної плати, яка була врахована під час розрахунку розміру пенсії.

Доказів того, що позивач зверталася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з питання незарахування до її страхового стажу періодів роботи з 01.01.2017 по 31.12.2017 та з 01.01.2025 по 31.12.2025 та пенсійний орган їй відмовив в зарахуванні цих періодів із зазначенням причин такої відмови, позивачкою суду не надано.

А тому, суд вважає позовні вимоги в частині зарахування до страхового стажу періоду з 01.01.2017 по 31.12.2017 та з 01.01.2025 по 31.12.2025 передчасно заявленими, оскільки відсутнє відповідне рішення про відмову, і в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи, що даним рішення суду зобов`язано відповідача зарахувати позивачу страховий стаж згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_1 , то належним способом відновлення його порушеного права буде саме зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.03.2026 про призначення пенсії за віком.

Оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового (пільгового) стажу позивача і це відноситься до дискреційних повноважень ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, лише після встановлення наявності у позивача достатнього страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, ГУ ПФУ України в Дніпропетровській області має вирішити питання щодо призначення позивачу пільгової пенсії.

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення № 047250028059 від 19.03.2026 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу періодів роботи з 01.03.1985 по 01.07.1992, з 02.07.1992 по 31.12.1998 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи з 01.03.1985 по 01.07.1992, з 02.07.1992 по 31.12.1998 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 11.03.2026.

В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1331,20 грн, що документально підтверджується квитанціями про сплату судового збору.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 047250028059 від 19.03.2026 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу періодів роботи з 01.03.1985 по 01.07.1992, з 02.07.1992 по 31.12.1998.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи з 01.03.1985 по 01.07.1992, з 02.07.1992 по 31.12.1998 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 11.03.2026.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець