Ухвала суду № 138756428, 04.08.2026, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/1920/26

Провадження № 6/945/120/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючої судді Лопіної О.О., за участю секретаря судового засідання Швець Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві подання головного державного виконавця Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника з вилученням паспортного документа,

установив:

Головний державний виконавець Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області засобами поштового зв`язку з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника з вилученням паспортного документа.

Подання головного державного виконавця мотивоване тим, що на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 79947424 з примусового виконання виконавчого листа Миколаївського районного суду Миколаївської області №2-03-697, виданого 30.01.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Державна іпотечна установа заборгованості за кредитним договором.

Головний державний виконавець вказує, що в ході виконання рішення суду здійснювались виходи за адресою, однак доступ до житла не отримано, боржник за місцем реєстрації відсутній. За викликами державного виконавця жодного разу до виконавчої служби не прибув, інформації про джерела доходів не надав, рішення суду не виконує, від сплати боргу ухиляється. З урахуванням наведеного, просить про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржника з вилученням паспортного документа, що на його думку буде сприяти забезпеченню належного виконання рішення суду.

У судове засідання учасники не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статей 1,3 ЦК України, статей 2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У силу ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, що здійснюється нею через систему відповідних державних органів, а також судів.

У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ст.18 ЦПК України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Закону України «Про виконавче провадження», що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Застосовуючи ст.2 Протоколу №4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі №331/8536/17-ц.

Відповідно до положень ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 ч.3 ст.18 вказаного Закону України встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов`язань.

Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню відповідно до положення ч.3 ст.12, ст.81 ЦПК України.

Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом.

Мотивування судового рішення про обмеження права лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та невиконання судового рішення, що зумовлюють необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів, не відповідає вимогам законодавства.

Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, з наявних у справі доказів які б свідчили про те, що боржниця дійсно ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї заявником не надано.

Водночас суд враховує приписи частини 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо гарантій свободи пересування, відповідно до положень якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення суду від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.

Можливість застосування до боржника обмеження у праві виїзду за кордон або відсутність підстав для цього не пов`язуються прямо із обсягом здійснення виконавцем інших заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду, законодавчих перешкод для одночасного застосування різних заходів із метою виконання рішення суду немає, а відповідні факти оцінюються в сукупності в кожному конкретному випадку з урахуванням дійсних обставин виконавчого провадження, дій (бездіяльності) боржника тощо. Водночас сторони виконавчого провадження (зокрема, боржник) не позбавлені права і можливості діяти за наявності для того підстав у виконавчому провадженні встановленим порядком з урахуванням зміни обставин, ступеня виконання рішення, наявності підстав для такого виконання, ставити питання про скасування обмежень тощо.

Враховуючи наведені норми законодавства, суд вважає, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

На виконавця покладено обов`язок надання доказів стосовно наявності навмисного чи іншого свідомого ухилення боржника від виконання обов`язків за рішенням суду, та доведення перед судом їх переконливості.

Як на підставу вимог подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України державний виконавець посилається на те, що боржник ухиляється від виконання зобов`язання, рішення суду останньою не виконано, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування заходів примусового виконання рішення у вигляді тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Матеріали справи свідчать, що державний виконавець вживав заходів, спрямованих на примусове виконання судового рішення щодо фактичного виконання рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що 30.01.2009 року Миколаївським районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист у справі 2-03-697/08 про стягнення з ОСОБА_2 в солідарному порядку з ОСОБА_3 на користь банку Фінанси та кредит заборгованості за кредитом в сумі 415 730 грн 49 коп, держмита в сумі 1700 грн та витрат на ТЗ в сумі 30 грн, а всього 417 460 грн 49 коп.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28.04.2021 замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-03-697, виданого Миколаївським районним судом Миколаївської області 30 січня 2009 року у справі № 2-03-697 за позовом ВАТ "Банк Фінанси та Кредит до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, а саме: стягувача ВАТ Банк Фінанси та Кредит його правонаступником Державною іпотечною установою.

09.01.2026 старшим державним виконавцем Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 79947424 за виконавчим листом № 2-03-697/08.

Листом від 09.01.2026 вказану постанову надіслано на адреси сторін. Також у вказаному листі боржнику роз`яснено обов`язок: кошти в розмірі 459 556,53 грн сплатити на депозитний рахунок.

Жодних доводів щодо отримання вказаного листа з постановою про відкриття виконавчого провадження, а також посилання на обізнаність божника про наявність вказаного виконавчого провадження матеріали справи не містять.

Судом також встановлено, що виконавцем було направлено запити до відповідних органів з метою з`ясування джерел доходів боржника, наявності у останньої майна, на яке може бути звернено стягнення та винесено постанову про арешт коштів боржника.

Так, згідно з отриманою відповіддю з Державної податкової служби України про джерела отримання доходів боржників, інформація стосовно боржника щодо сум доходу, нарахованого податковим агентом на користь платників податку, та сум утриманого з них податку, відсутня.

Із відповіді Пенсійного фонду України встановлено, що боржник на обліку не перебуває та пенсію не отримує, не перебуває у трудових відносинах з фізичними та юридичними особами.

Із відповіді Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, за результатом обробки даних запиту - дані відсутні.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00057790254 від 04.04.2026 ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».

Отже, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Проте, суд зауважує, що сам факт відкриття виконавчого провадження, здійснення виконавцем заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду, неявка до виконавця на виклик, невиконання боржником зобов`язання самостійно не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на неї обов`язків.

При цьому, на момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Враховуючи обставини даної справи, суд вважає, що заявником не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу та її наміру ухилятися від виконання покладених на неї зобов`язань, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.

При цьому, саме заявник, яким в даному випадку є державний виконавець, зобов`язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Втім, матеріали судового провадження не містять доказів на підтвердження того, що боржник вчиняла дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у неї можливості виконати це судове рішення.

Оскільки суд має повноваження щодо обмеження у праві виїзду боржника виключно у випадку його ухилення від виконання рішення суду, а належних доказів цілеспрямованого ухилення боржника від виконання рішення на час подання заявником не надано, суд вважає, що подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є необґрунтованим, та таким що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 260,353,441 ЦПК України, суд

постановив:

У задоволенні подання головного державного виконавця Новоодеського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника з вилученням паспортного документа - відмовити.

Згідно з ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Олена ЛОПІНА