Рішення № 138753443, 03.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1334/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.

розглянувши справу №916/1334/26

За позовом: Фізичної особи-підприємця Зноби Артема Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

До відповідача: Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 1)

За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТІМОН-2015 (65074, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Пришвіна, буд. 8, кв. 54; ЄДРПОУ 42430911).

Про стягнення 7654947,00 грн.

За участю:

Від позивача: Храмов М.П., ордер

Від відповідача: не з`явився

Від 3-ї особи: не з`явився

Встановив: Фізична особа-підприємець Зноба Артем Сергійович звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків за 2022р. у розмірі 7654947,00 грн., що еквівалентно 181190 доларів США.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.04.2026р. прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Зноби Артема Сергійовича до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1334/26. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "11" травня 2026 р. о 11:20. Запропоновано відповідачу: підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Запропоновано позивачу: направити відповідачу нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали суду шляхом передання Посольству Російської Федерації у будь-якій країні, зручній для вручення (направлення) копії ухвали суду), докази направлення надати до суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 11.05.2026р. о 11:20. Постановлено розмістити на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про дату, час та місце розгляду справи №916/1334/25.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.05.2026р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю ТІМОН-2015. Відкладено підготовче засідання на "01" червня 2026 р. о 09:50. Зобов`язано позивача направити на адресу залученої третьої особи позовну заяву з додатками, докази направлення надати суду. Запропоновано третій особі, відповідно до ст. 168 ГПК України надати пояснення щодо позову, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано представників учасників справи у підготовче засідання, призначене на 01.06.2026р. о 09:50.

01.06.2026р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 17.06.2026р. о 10:20, із викликом учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.06.2026р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання, яке відбудеться "17" червня 2026 р. о 10:20.

08.06.2026р. до суду надійшли пояснення третьої особи.

17.06.2026р. до суду надійшли пояснення позивача.

17.06.2026р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 серпня 2026р. о 12:00, із викликом учасників справи у судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.06.2026р. повідомлено відповідача: Російську Федерацію, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та третю особу: ТОВ ТІМОН-2015 про судове засідання по розгляду справи по суті, яке відбудеться (з урахуванням перебування судді у відпустці з 29.06.2026р. по 31.07.2026р.) "03" серпня 2026 р. о 12:00. Викликати представників учасників справи у судове засідання, призначене на 03.08.2026р. о 12:00.

З 24.02.2022р. розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до/з російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення. Передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Оскільки діяльність посольства російської федерації в Україні зупинена, в той час як суду не відоме місцезнаходження інших дипломатичних представництв відповідача в Україні, судом здійснено публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи № 916/1334/26. Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, та у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.

Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду.

У судовому засіданні 03.08.2026 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 05.08.2026р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що село Щасливцеве Генічеського району Херсонської області знаходиться на Арабатській стрілці на Азовському морі та на теперішній час село Щасливцеве знаходиться під окупацією військами рф.

Відповідно до листа від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислової палати України (далі ТПП України), засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.

Позивачем було зазначено суду, що 01.05.2020р. було укладено Договір оренди житлового будинку з кімнатами для відпочиваючих, розташований на земельній ділянці площею 0.14 га, кадастровий номер6522186500:21:039:0066 за адресою: Херсонська область, Генічеський район, село Щасливцеве, вулиця Морська 105а, та у подальшому, 19.01.2022р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ТІМОН-2015 та позивачем було укладено додатковий договір до Договору оренди та внесено відповідні зміни.

Позивачем, в обґрунтування поданого позову було зазначено суду, що він вів активну господарську діяльність під час туристичних сезонів. На земельній ділянці розташовані два об`єкта нерухомості: триповерхова будівля під літерою Б, загальна площа будівлі під літерою Б складає 531,7 кв.м та житловий двоповерховий будинок під літерою А-2 3 двома кімнатами на другому поверсі, та кухнею і їдальнею на першому поверсі, загальною площею 59.2 кв.м, також, прибудинкова територія на усій ділянці поліпшена ландшафтним дизайном, наявні альтанки для відпочиваючих, дитячий майданчик, пісочниця, декоративні рослини, газон, паркувальна зона.

Як було пояснено позивачем суду, туристичний сезон на Азовському морі в селі Щасливцеве розпочинався 1 травня і тривав до 1 жовтня кожного року. Таким чином тривалість роботи по здачі номерів (кімнат) відпочиваючим складала 5 місяців. В травні та жовтні 2021р. вартість одного номера складала 1000,00 грн. та 1300,00 грн. за добу. В червні, липні, серпні вартість складала 1500,00 грн. та 1800,00 грн. за добу та працюючи у 2022р. із номерним фондом у 21 номер, за цінами зразка 2021р., позивач планував отримати грошові кошти у розмірі 4725000 гривень.

За посиланням позивача, через окупацію с. Щасливцеве Генічеського району Херсонської області, яка триває з лютого 2022 року до теперішнього часу, він позбавлений можливості проводити свою господарську діяльність у сфері готелів і подібних засобів тимчасового розміщування та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна у зв`язку з втратою доступу та контролю над своїм майном, а також позбавлений можливості на отримання прибутку від господарської діяльності, що зумовило понесення збитків у вигляді доходів, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода).

Також, 22.12.2025р. 25.12.2025р. Суб`єктом оціночної діяльності Мамедовим А.Х. складено звіт про оцінку збитків, згідно якого зроблено висновок, що ринкова вартість збитків, завданих внаслідок збройної агресії, а саме упущена вигода від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності з забезпечення відпочиваючих тимчасовим житлом шляхом платної здачі кімнат-номерів для відпочиваючих за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с. Щасливцеве, вул. Морська, 105а, за 2022 рік на дату оцінки становить: 7654947,00 грн. без ПДВ, що є еквівалентом 181190,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки.

Надаючи письмові пояснення щодо позову Товариством з обмеженою відповідальністю ТІМОН-2015 було зазначено суду, що відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 20.12.2021р. Шевченко Лариса Анатоліївна, від імені якої діяла Крамаренко Оксана Володимирівна, передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю ТІМОН-2015 прийняло в тому числі житловий будинок загальною площею 59,2 кв.м, житловою площею 21,1 кв.м, який має наступний опис: житловий будинок на плані позначений під літ. А-2, при ньому є: господарська будівля літ. Б, замощення І, огорожа № 1,2, ворота № 3, що знаходиться за адресою: Херсонська область, Генічеський район, село Щасливцеве, вулиця Морська 105а та з дати державної реєстрації Товариство з обмеженою відповідальністю ТІМОН-2015 стало власником зазначеного майна та правонаступником за договором оренди №01/05-20 від 01.05.2020р. у відповідності до ст. 770 ЦК України.

За поясненнями третьої особи, 19.01.2022 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ТІМОН-2015 та позивачем було укладено додатковий договір до договору оренди, згідно якого в основний договір було внесено зміни та викладено п.3.2. в новій редакції.

Як вказує третя особа, товариство ніякої господарської діяльності на об`єкті не здійснювало, а лише продовжило орендні відносини з позивачем у справі, оскільки видом господарської діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, також було зазначено суду, що жодних вимог, що стосуються предмету позову у даній справі товариство не має, а ймовірні вимоги щодо відшкодування шкоди за знищене або пошкоджене майно будуть заявлятись в іншому провадженні.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідност.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає відповідача.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Тобто інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним позивачем в позовній заяві, суд зазначає таке.

При розгляді даного спору судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 в справі №308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, від 22.06.2022 в справі №311/498/20, від 12.10.2022 в справі №463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі №990/80/22.

Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України Про міжнародне приватне право права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Згідно зі ст. 10 Цивільного кодексу України, чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Як з`ясовано судом, 01.05.2020р. між Фізичною особою ОСОБА_1 , як Орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Знобою Артемом Сергійовичем, як Орендарем, було укладено Договір оренди №01/05-20, за яким передається в тимчасове користування нерухоме майно: житловий будинок з господарськими побудовами (з кімнатами для відпочиваючих), розташований на земельній ділянці площею 0,14 га, кадастровий номер 6522186500:21:039:0066 за адресою АДРЕСА_2 .

Матеріали справи містять Акт №1 від 01.05.2020р. приймання-передачі об`єкта оренди до Договору оренди №01/05-20 від 01.05.2020р.

Відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна від 20.12.2021р., посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Янковською О.І. №№ 2231, 2232 вбачається, що ОСОБА_1 було передано Товариству з обмеженою відповідальністю ТІМОН-2015 нерухоме майно, зокрема: житловий будинок загальною площею 59,2 кв.м, житловою площею 21,1 кв.м, який має наступний опис: житловий будинок на плані позначений під літ. А-2, при ньому є: господарська будівля літ. Б, замощення 1, огорожа № 1,2, ворота №3, що знаходиться за адрксою: АДРЕСА_2 , реєстраційній номер об`єкта нерухомого майна: 1922381765221 та земельну ділянку площею 0,14 га, цільовое призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 6522186500:21:039:0066, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційній номер об`єкта нерухомого майна: 10112745465221.

Матеріали справи містять Додатковий договір від 19.01.2022р. до Договору оренди №01/05-20 від 01.05.2020р., який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю ТІМОН-2015, як Орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Знобою Артемом Сергійовичем, як Орендарем, за яким сторони внесли зміни у п. 3.2. Договору та визначили, що Договорів підлягає автоматичній пролонгації, без укладання додаткових договорів до договору оренди, на тих самих умовах, що передбачені цим договором та на строк визначений п. 3.1. цього Договору, за умови, що жодні зі сторін договору не виявить бажання про його розірвання, попередивши іншу сторону не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строк дії договору.

З урахуванням наведених доказів судом з`ясовано, що позивач є орендарем нерухомого майна: житлового будинку з господарськими побудовами (з кімнатами для відпочиваючих), розташованого на земельній ділянці площею 0,14 га, кадастровий номер 6522186500:21:039:0066 за адресою Херсонська обл., Генічеський район, село Щасливцеве, вул. Морська, 105 а.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 в справі №910/5349/20.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, чинним законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини в завданні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини в спірних правовідносинах. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати кредитор за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 614 ЦК України).

Вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц (провадження №61-22106св18)).

При цьому, вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Водночас неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. Вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній, як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, має довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У пункті 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 року № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 року №182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу цивільного правопорушення, а саме збройної агресії росії проти України, в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Діями з боку російської федерації порушено гарантоване ст. 42 Конституції України право позивача на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, тобто сам факт збройної агресії рф проти України є причиною виникнення ситуації, за якої позивач змушений відстоювати порушене відповідачем право у судовому порядку.

Позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог надано Звіт про оцінку збитків за об`єктом оцінки: упущена вигода від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с.Щасливцеве, вул. Морська, 105а з Висновком про розмір упущеної вигоди Фізичної особи-підприємця Зноби Артема Сергійовича, заподіяної внаслідок збройної агресії російської федерації, складені суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Мамедов А.Х. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №8/2025 від 15.07.2025р.), відповідно до вказано, що ринкова вартість збитків, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації , а саме упущена вигода від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності з забезпечення відпочиваючих тимчасовим житлом у літньому сезоні 2022р. за адресою Херсонська область, Генічеський район, с. Щасливцеве, вул. Морська, 105а становить 7654947,00 грн., без ПДВ, що є еквівалентом 181190,00 доларів США.

З урахуванням наведеного, на думку суду, позивачем у даній справі надано докази, що можуть підтверджувати розмір упущеної вигоди, якій заявлено позивачем у розмірі 7654947,00 грн., що еквівалентно 181190 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 114824,21 грн.

Матеріали справи містять Акт приймання-передачі виконаних робіт від 25.12.2025р., який підписано позивачем та Фізичною особою-підприємцем Мамедовим А.Х. та за яким визначено, що вартість виконаних робіт складає 27000,00 грн., також матеріали справи містять квитанцію до прибуткового касового ордера № 25/12 від 25.12.2025р. на суму 27000,00 грн.

З урахуванням наведеного, витрат за проведення оцінки вартості збитків у розмірі 27000,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву Фізичної особи-підприємця Зноби Артема Сергійовича задовольнити повністю.

2.Стягнути з Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 1) на користь Фізичної особи-підприємця Зноби Артема Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти в розмірі 7654947 (сім мільйонів шістсот п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот сорок сім) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування збитків за 2022р., що еквівалентно 181190 доларів США та витрати на проведення оцінки збитків в розмірі 27000 (двадцять сім тисяч) грн. 00 коп.

3.Стягнути з Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 1) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 114824 (сто чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 21 коп.

Повне рішення складено 05 серпня 2026 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко