Рішення № 138751463, 29.06.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4208/26

Провадження № 2/711/2631/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокум. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Позарецької С.М.,

за участю секретаря судового засідання Буйновської А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Позивач ТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 , шляхом укладання Заяви про приєднання до Публічного договору про споживчий кредит (публічна пропозиція). Стандарт продукту «Посилка в кредит» приєднався до встановлених Товариством з обмеженою відповідальністю «НоваПей Кредит» умов Публічного договору про споживчий кредит, які разом із Заявою про приєднання № 197842 від 21.08.2024 становлять кредитний договір між ТОВ «НоваПей Кредит» та ним, як позичальником.

Заяву про приєднання до умов Договору підписано Позичальником в електронній формі, шляхом використання електронного підпису ОТР-паролем (п.п. 1.5. п. 1 Договору).

Підписанням Заяви відповідач підтвердив, що на момент укладання Договору він ознайомився із повним текстом Договору, повністю зрозумів його зміст та погоджується з усіма умовами Договору та зобов`язується їх виконувати.

Відповідно до п.п. 2.18. п. 2 Договору, кредит видається ТОВ «НоваПей Кредит» у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжний рахунок Позичальника, який зазначено в цьому Договорі. Ці умови (правила) є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

12.11.2025 між ТОВ «НоваПей Кредит» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу №12112025, відповідно до умов якого ТОВ «НоваПей Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «НоваПей Кредит» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до Реєстру боржників від 12.11.2025 до Договору факторингу № 12112025 від 12.11.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 30930 грн. 40 коп., з яких: 20620 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу; 8660 грн. 40 коп. сума заборгованості за комісією за надання кредиту; 1650 грн. 00 коп. cума заборгованості за штрафом.

Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

Як зазначено, з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 12.11.2025 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, позивач стверджує, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ним за кредитним договором № 197842 в розмірі 30930 грн. 40 коп., з яких: 20620 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу; 8660 грн. 40 коп. сума заборгованості за комісією за надання кредиту; 1650 грн. 00 коп. cума заборгованості за штрафом.

У позовній заяві також вказано, що позивачем не здійснювались заходи досудового врегулювання спору.

Враховуючи зазначене вище, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором № 197842 від 21.08.2024 у розмірі 30930 грн. 40 коп., а також понесені судові витрати.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддею встановлено, що заяву подано з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства.

Ухвалою суду від 30.04.2026 позовну заяву залишено без руху і надано термін для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вказаної вище ухвали суду, 14.05.2026 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків з додатками, яку прийнято судом.

Ухвалою суду від 19.05.2026, після усунення недоліків, позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні. Вказана цивільна справа визнана судом малозначною і розглядається у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті справи. Крім того, сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали.

17.06.2026 відповідачем, через свого представника адвоката Гнатюк А.І., подано відзив на позовну заяву. Як зазначено, з 29.01.2026 він проходить військову службу за призовом під час мобілізації та продовжує її проходити, у зв`язку з чим на нього поширюються соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Посилаючись на положення Законів України «Про Національну гвардію України», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначив, що військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період, не нараховуються штрафні санкції, пеня, проценти за користування кредитом та інші платежі, пов`язані з невиконанням кредитних зобов`язань. На підтвердження проходження відповідачем військової служби до відзиву додано відповідну довідку. Крім того, відповідач зауважив, що в разі розгляду судом вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором суд повинен самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з урахуванням передбачених законом пільг, зокрема шляхом зменшення визначеної кредитором суми заборгованості на платежі, які були зараховані в рахунок погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом.

Також відповідач заперечував проти стягнення з нього штрафу в розмірі 1 650 грн. 00 коп., зазначивши, що відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким Кодекс було доповнено Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ, у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення чи скасування позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені), при цьому штрафні санкції та інші платежі, нараховані починаючи з 24.02.2022, підлягають списанню кредитодавцем. Оскільки спірний штраф був нарахований йому в період дії воєнного стану, відповідач вважає, що підстави для його стягнення відсутні.

Крім того, заперечуючи проти стягнення комісії за надання фінансового інструменту (кредиту), відповідач зазначив, що 21.08.2024 між ним та ТОВ «НоваПей Кредит» укладено публічний договір про споживчий кредит, шляхом підписання заяви про приєднання № 197842, за умовами якого сума кредиту становила 20 620 грн. 00 коп., процентна ставка - 0,00001 % річних, денна процентна ставка - 0,1151 %, а також встановлено комісію за надання фінансового інструменту у розмірі - 3,5 % на місяць (42 % річних), яка нараховується за весь строк користування кредитом та сплачується щомісячно. При цьому, договором визначено, що до додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця належить саме надання кредиту, тоді як інших додаткових чи супутніх послуг договором не передбачено. На його думку, зазначені умови договору суперечать вимогам статті 20 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки надання кредиту є основним предметом кредитного договору та обов`язком кредитодавця, а не окремою додатковою чи супутньою послугою, за яку може встановлюватися самостійна плата. Зазначав, що комісія фактично встановлена за дії кредитодавця, які він здійснює під час надання кредиту в межах власної господарської діяльності, а не за окрему самостійну послугу, замовлену позичальником. Передбачений статтею 20 Закону України «Про споживче кредитування» перелік додаткових та супутніх послуг охоплює, зокрема, страхування, оцінку майна, відкриття рахунку, нотаріальні та інші аналогічні послуги, необхідні для укладення чи обслуговування кредитного договору, однак не включає надання самого кредиту. До того ж, відповідач вказує, що визначення у договорі процентної ставки в розмірі 0,00001 % річних при одночасному встановленні комісії у розмірі 42 % річних свідчить про фактичне перенесення плати за користування кредитом із процентів до комісійного платежу, який не є самостійною додатковою послугою у розумінні Закону України «Про споживче кредитування», а тому суперечить частині п`ятій статті 12 зазначеного Закону. Також відповідач звертає увагу на те, що спірний договір не містить конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено комісію, не визначає їх змісту, обсягу, порядку та періодичності надання, змісту дій кредитодавця та їх споживчої цінності для позичальника. На його думку, єдиною підставою для нарахування комісії визначено сам факт надання кредиту, що свідчить про приховану форму плати за користування кредитом. Надання кредиту є одноразовою дією кредитодавця, яка здійснюється у момент видачі коштів позичальнику, тоді як спірна комісія встановлена у вигляді щомісячного платежу протягом усього строку кредитування, що, на його думку, додатково підтверджує фактичний характер такої комісії як плати за користування кредитними коштами. З огляду на наведене відповідач вважає, що умови договору про обов`язок позичальника щомісячно сплачувати комісію за надання фінансового інструменту (кредиту) є нікчемними, відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та частини другої статті 215 ЦК України, у зв`язку з чим обов`язок зі сплати такої комісії у нього не виник, а суми комісії не підлягають включенню до складу кредитної заборгованості, у зв`язку з чим розрахунок позовних вимог підлягає перерахунку без урахування відповідних платежів.

Також, відповідач просить вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп., посилаючись на укладений договір про надання правничої допомоги, положення статей 59 Конституції України, ст.ст. 137 141 ЦПК України. Зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи були вони фактично сплачені на момент розгляду справи, чи лише підлягають сплаті відповідно до умов договору. Також повідомив, що у разі зміни розміру судових витрат відповідні докази будуть подані суду у строки, передбачені цивільним процесуальним законодавством.

Враховуючи зазначене вище, відповідача просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення комісії та штрафу, зазначивши, що позивач неправильно визначив нормативно-правове обґрунтування заявлених вимог, а обставини, покладені в основу позову, не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

22.06.2026 позивач, через свого представника за довіреністю Канак М.С., подав відповідь на відзив. Як зазначено, відповідно до Закону України № 3498-ІХ внесено зміни до пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якими звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань поширюється лише на договори про споживчий кредит, укладені до тридцятого дня включно з дня набрання чинності зазначеним Законом. Вказує, що положення зазначеної норми не застосовуються до договорів, укладених після 24.01.2024, у зв`язку з чим за договорами, укладеними після цієї дати, кредитодавець має право нараховувати неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, передбачені договором про споживчий кредит. Оскільки кредитний договір між сторонами укладений 21.08.2024, нарахування штрафу, на думку позивача, здійснено відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, заперечуючи проти доводів відповідача щодо неправомірності нарахування комісії за надання фінансового інструменту (кредиту), позивач зазначає, що сторони при укладенні кредитного договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов, а умови договору відповідають вимогам цивільного законодавства. Вказує, що відповідно до умов кредитного договору комісія є платою за надання фінансового інструменту (кредиту), нараховується за весь строк користування кредитом у дату його видачі від загальної суми кредиту та сплачується позичальником щомісячно згідно з графіком платежів. Посилаючись на статті 8 та 9 Закону України «Про споживче кредитування», позивача зазначає, що комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, належать до загальних витрат за споживчим кредитом. Крім того, до укладення договору відповідачу було безоплатно надано всю інформацію, необхідну для прийняття рішення про укладення договору, зокрема паспорт споживчого кредиту, а підписавши кредитний договір, відповідач підтвердив, що ознайомлений з його умовами, отримав усю передбачену законом інформацію та погодився з нею. Також позивач зауважує, що під час укладення договору відповідач не висловлював жодних зауважень чи заперечень щодо його умов, а договір містить усі істотні умови, передбачені законодавством для кредитних договорів. На його думку, волевиявлення сторін було вільним, договір укладено у встановленій законом формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а відповідач самостійно звернувся до фінансової установи для отримання кредиту, отримав передбачену законом інформацію та добровільно погодився на запропоновані умови кредитування. У зв`язку з цим позивач вважає, що доводи відповідача про невідповідність умов договору вимогам законодавства ґрунтуються виключно на власному тлумаченні норм права, не підтверджені належними доказами та не спростовують правомірності нарахування комісії.

До того ж, заперечуючи проти доводів відповідача щодо застосування передбачених законом пільг як військовослужбовцю, позивач зазначає, що для звільнення від нарахування штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом позичальник повинен повідомити кредитодавця про набуття статусу військовослужбовця та надати документи, які підтверджують проходження військової служби. Водночас, відповідач таких документів первісному кредитору не надавав та із відповідною заявою не звертався, у зв`язку з чим нарахування процентів та інших платежів здійснювалося на загальних підставах. Крім того, позивач звертає увагу, що відповідач проходить військову службу з 29.01.2026, тоді як кредитний договір укладений 21.08.2024. На його думку, на момент укладення договору відповідач не мав статусу військовослужбовця, а тому посилання на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не спростовують правомірності укладення кредитного договору та виникнення у відповідача зобов`язань за ним.

Також позивач заперечує проти заявлених відповідачем вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп., оскільки, зазначений розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та часом, витраченим на підготовку відзиву, а також не відповідає критеріям реальності та розумності судових витрат. Крім того, вказує, що до примірника відзиву, надісланого позивачу, не додано документів, які підтверджують фактичне понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, а також детального опису виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи зазначені вище обставини, просить залишити відзив без задоволення, відмовити в задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

24.06.2026 відповідачем, через свого представника адвоката Гнатюк А.І., подано заперечення на відповідь на відзив. Як зазначено, посилання позивача на пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не виключає застосування пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини. На його думку, пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є нормою загальної дії, яка поширюється на всі грошові зобов`язання незалежно від підстав їх виникнення, тоді як пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» регулює виключно особливості виконання договорів споживчого кредиту. У зв`язку з цим відповідача вважає, що зазначені норми не суперечать одна одній та підлягають застосуванню у сукупності.

Щодо доводів позивача про правомірність стягнення комісії відповідач зазначає, що позивач фактично не спростував наведених у відзиві аргументів про те, що надання кредиту є основним предметом кредитного договору, а не додатковою чи супутньою послугою, за яку може справлятися окрема плата. На його думку, посилання позивача на добровільне укладення договору, ознайомлення відповідача з його умовами та погодження із ними не впливає на оцінку законності відповідних умов договору, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законом, є нікчемними незалежно від волевиявлення сторін. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не спростував доводів про відсутність у договорі конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг, їх змісту, обсягу, порядку та періодичності надання, а також споживчої цінності таких послуг для позичальника. Вважає, що обставина, що єдиною підставою для нарахування комісії визначено саме факт надання кредиту, свідчить про те, що така комісія є прихованою формою плати за користування кредитними коштами.

Також відповідач зазначає, що позивач не навів жодних доводів щодо правомірності встановлення процентної ставки у розмірі 0,00001 % річних при одночасному встановленні комісії у розмірі 42 % річних та не спростував тверджень про фактичне перенесення плати за користування кредитом із процентів до комісійного платежу.

Відповідач також вказує, що твердження позивача про те, що доводи відзиву зводяться виключно до цитування норм законодавства, є необґрунтованими, оскільки наведені у відзиві положення законодавства використані для підтвердження порушення позивачем вимог Закону України «Про споживче кредитування», а не як абстрактне посилання на норми права.

До того ж, заперечуючи проти доводів позивача щодо необхідності попереднього звернення до кредитора із заявою про застосування пільг, передбачених для військовослужбовців, відповідач вказує, що чинне законодавство не встановлює обов`язкового досудового порядку реалізації такого права. На його думку, відсутність відповідного звернення до кредитодавця не може бути підставою для відмови в застосуванні передбачених законом гарантій чи позбавлення особи права на судовий захист. Так, пільга, передбачена пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», застосовується безпосередньо в силу закону та не залежить від подання відповідної заяви кредитодавцю або отримання його згоди. На його думку, сам факт набуття особою статусу військовослужбовця під час особливого періоду є достатньою правовою підставою для незастосування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та інших платежів. Отже, застосування зазначеної пільги не потребує внесення змін до кредитного договору, а документи, що підтверджують проходження військової служби, можуть бути подані безпосередньо суду.

Крім того, заперечуючи проти доводів позивача щодо відсутності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідача звертає увагу на те, що відповідно до умов договору про надання правничої допомоги сторони погодили здійснення оплати послуг адвоката після набрання законної сили остаточним судовим рішенням. Витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи були вони фактично сплачені на момент розгляду справи, чи лише підлягають сплаті відповідно до умов договору, а тому відсутність доказів їх оплати не є підставою для відмови у їх відшкодуванні.

Відповідач також звертає увагу суду на те, що правова позиція позивача є непослідовною, оскільки, обґрунтовуючи вимогу про стягнення штрафу, позивач посилається на положення Закону України «Про споживче кредитування», тоді як, обґрунтовуючи правомірність нарахування комісії, застосовує загальні положення ЦК України, залишаючи поза увагою спеціальне правове регулювання Закону України «Про споживче кредитування». Таке вибіркове застосування норм права залежно від вигідності для обґрунтування окремих позовних вимог, суперечить принципам правової визначеності, добросовісності та послідовності правозастосування.

Враховуючи зазначене вище, відповідач просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення комісії та штрафу, оскільки наведені позивачем доводи не спростовують обставин та правових аргументів, викладених у відзиві.

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча повідомлявся судом про час, дату та місце проведення розгляду справи у встановленому законом порядку. Водночас, у п. 4 прохальної частини позовної заяви заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника Товариства. Заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, на підставі наявних у справі доказів. Крім того, у разі неявки відповідача, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

У судове засідання відповідач та її представник не з`явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися судом у встановленому законом порядку. Про поважність причин неявки не повідомлено.

Враховуючи думку представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , шляхом укладання Заяви про приєднання до Публічного договору про споживчий кредит (публічна пропозиція) Стандарт продукту «Посилка в кредит» приєднався до встановлених Товариством з обмеженою відповідальністю «НоваПей Кредит» умов Публічного договору про споживчий кредит, які разом із Заявою про приєднання №197842 від 21.08.2024 становлять кредитний договір між ТОВ «НоваПей Кредит» та ним, як позичальником.

Заяву про приєднання до умов Договору підписано Позичальником в електронній формі, шляхом використання електронного підпису ОТР-паролем (п.п. 1.4. п. 1 Договору).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Крім того, Верховний Суд у постанові у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Отже, у цьому випадку мало місце укладання електронного правочину, що підписаний та акцептований відповідачем за допомогою ОТП-пароля 21.08.2024 о 18:50 год., що і є його безпосереднім підписом.

Одночасно з підписанням даного договору позичальником підписано Паспорт споживчого кредиту Стандарт продукту «Посилка в кредит» ТОВ «НоваПей Кредит» (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит).

Таким чином, скріпивши договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

Підписанням Заяви відповідач підтвердив, що на момент укладання Договору він ознайомився із повним текстом Договору, повністю зрозумів його зміст та погоджується з усіма умовами Договору та зобов`язується їх виконувати.

Умовами договору визначено:

2.1. Загальний розмір кредиту становить 20 620,00 грн.

2.2. Тип кредиту: кредит.

2.3. Тип процентної ставки: фіксована.

2.4. Розмір процентної ставки за користування кредитом: 0,00001% річних. Проценти, що нараховуються за Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів здійснюється за розрахунковий період (календарний місяць): з дати видачі Кредиту по останній календарний день місяця включно, та надалі з 01 числа поточного місяця по останній календарний день поточного місяця включно. Проценти нараховуються методом факт/365 на фактичну суму заборгованості Позичальника за кредитом та за строк користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно та до Дня повернення кредиту. При нарахуванні процентів враховується перший і не враховується останній день користування кредитом. Нарахування процентів здійснюється Кредитодавцем в останній день місяця, за який нараховуються проценти.

2.5. Розмір денної процентної ставки та її розрахунок: 0.1151% = (8660.4/20620)/365 ? 100%

2.6. Комісія за надання фінансового інструменту (кредиту): 3,5% в місяць (42% в рік).

2.7. Комісія, що нараховується за Договором є платою за надання фінансового інструменту (кредиту). Нарахування комісії здійснюється за весь строк користування кредитом, в дату видачі кредиту, від суми загальної кредиту, нараховується та сплачується рівномірно, щомісяця, протягом строку користування кредитом згідно із Графіком платежу. У випадку фактичного дострокового погашення кредиту, комісія за погашені періоди, коли фактично Позичальник не користується кредитом, не нараховується та не сплачується. У випадку, якщо після погашення Позичальником платежу по кредиту, залишок заборгованості по кредиту становитиме 5 (п`ять) та менше ніж 5 (п`ять) гривень, то комісія за надання фінансового інструменту (кредиту) на такий залишок за наступний плановий період не нараховується.

2.8. Загальні витрати за кредитом: 8660.4 грн.

2.9. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 100,96% річних.

2.10. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника: 29280.4 грн.

2.11. Обчислення денної процентної ставки, орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту базується на припущенні, що: Договір залишається дійсним протягом погодженого строку та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі).

2.13. Строк користування кредитом: 12 (дванадцять) місяців.

2.14. Дата надання кредиту - 21.08.2024.

2.15. Дата повернення кредиту 21.08.2025.

2.18. Кредит видається Позичальнику у безготівковій формі на платіжний рахунок Позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки, емітованої ТОВ «НоваПей» (далі рахунок). Сторони домовились, що датою видачі Позичальнику кредиту у безготівковій формі є дата перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника. Кредит перераховується Кредитодавцем на користь Позичальника засобами Міжнародної платіжної системи «NovaPay» відповідно до умов укладеного між Кредитодавцем та ТОВ «НоваПей» договору на переказ коштів для подальшого перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника.

Аналогічні умови кредитування викладені в Паспорті споживчого кредиту Стандарт продукту «Посилка в кредит» ТОВ «НоваПей Кредит» (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), з яким відповідач також був ознайомлений, про що свідчить його електронний підпис, здійснений ОТР-паролем.

Як вбачається з платіжної інструкції № 197842 від 21.08.2024 ТОВ «НоваПей Кредит» видав відповідачу кредит у розмірі 20620 грн. 00 коп. у безготівковій формі на платіжний рахунок позичальника НОМЕР_1 , використовуючи реквізити платіжної картки, емітованої ТОВ «Нова Пей» (призначення платежу: видача споживчого кредиту за заявою про приєднання № 197842 до умов Публічного договору про споживчий кредит за продуктом «Посилка в кредит» від 21.08.2024 ОСОБА_1 ).

Слід зазначити, що з огляду на доводи відповідача, що викладені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив, він визнає обставини укладання кредитного договору та факт отримання ним кредитних коштів у вказаному розмірі на умовах, викладених у договорі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення 2.08.2024 між ТОВ «НоваПей Кредит» та ОСОБА_1 Договору №197842 від 21.08.2024, а також отримання відповідачем кредитних коштів на підставі вказаного вище договору.

У суду відсутні підстави вважати, що відповідачем оспорюються обставини укладення Договору №197842 від 21.08.2024 між ним та ТОВ «НоваПей Кредит», а також факт отримання та використання кредитних коштів.

Відповідно до п. 4.1.2 Договору позичальник зобов`язаний у строки, обумовлені Договором та Заявою, повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісію та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за Договором та Заявою.

Всупереч умов договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього, як вказує позивач, станом на 11.11.2025, виникла заборгованість у розмірі 30930 грн. 40 коп., з яких: 20620 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу; 8660 грн. 40 коп. сума заборгованості за комісією за надання кредиту; 1650 грн. 00 коп. cума заборгованості за штрафом, що підтверджується розрахунком заборгованості за Договором №197842 від 21.08.2024.

Пунктами 7.6. та 7.7. Договору визначено, що строк дії Договору становить 12 (дванадцять) місяців, що починає обчислюватись з дати набрання чинності. Договором відповідно до положень пункту 1.3 Заяви. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

Судом також встановлено, що 12.11.2025 між ТОВ «НоваПей Кредит» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 12112025, у відповідності до умов якого ТОВ «НоваПей Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «НоваПей Кредит» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Згідно з п. 1.1. Договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Пунктом 1.2 Договору факторингу визначено, що Сторони Погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

12.11.2025 ТОВ «НоваПей Кредит» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» підписали акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 12112025 від 12.11.2025.

На виконання умов Договору факторингу № 12112025 від 12.11.2025 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» сплатило ТОВ «НоваПей Кредит» кошти в розмірі 4 732 459 грн. 11 коп., що підтверджується платіжним документом № 173 від 12.11.2025.

Відповідно до Реєстру боржників від 12.11.2025 до Договору факторингу № 12112025 від 12.11.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 30930 грн. 40 коп., з яких: 20620 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу; 8660 грн. 40 коп. сума заборгованості за комісією за надання кредиту; 1650 грн. 00 коп. cума заборгованості за штрафом (порядковий номер у реєстрі - 3054).

Відповідно до п.1.3. Договору факторингу, ТОВ «НоваПей Кредит» зобов`язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за Кредитним договором ТОВ «ФК «ЄАПБ», повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних ТОВ «ФК «ЄАПБ», надати інформацію, передбачену чинним законодавством про ТОВ «ФК «ЄАПБ», у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства.

Згідно із п. 3.9. Договору факторингу, у разі отримання коштів від Боржників, органів Державної виконавчої служби в рахунок погашення Заборгованості після дати підписання цього Договору, Клієнт зобов`язаний перерахувати ці кошти Фактору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати їх отримання (включно), на рахунок Фактора, вказаний в розділі 10 даного Договору. При перерахуванні коштів Клієнт зобов`язаний надати розшифровку платежів у вигляді електронного листа, а саме, вказати наступні данні Боржників: Прізвище, Ім`я, По батькові, код номер облікової картки платника податків, № кредитного договору.

Таким чином, в разі сплати відповідачем коштів на рахунок Первісного Кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ» та зараховані на погашення кредитної заборгованості.

Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 12.11.2025 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором №197842 від 21.08.2024.

Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ст. 1082 ЦК України).

Водночас, при умові, якщо відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані у кредитному договорі і таке виконання було б належним, відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.

Частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином, договір факторингу є одним з різновидів правочинів з відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 57). Відповідно до статті 1077 ЦК України відступлення права вимоги може відбуватись і на підставі договору факторингу. Правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається виходячи зі змісту прав та обов`язків сторін договору. Вказана позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16579/20 від 07.09.2022 (п. 9.5).

Слід також зазначити, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Вказані правові висновки висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 від 11.09.2018 (п. 59, 60).

Отже, враховуючи зазначені вище обставини, до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідно до укладеного Договору факторингу № 12112025 від 12.11.2025 перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №197842 від 21.08.2024, на загальну суму 30930 грн. 40 коп., з яких: 20620 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу; 8660 грн. 40 коп. сума заборгованості за комісією за надання кредиту; 1650 грн. 00 коп. cума заборгованості за штрафом.

Як уже зазначалось вище, всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ні на рахунки первісного кредитора ТОВ «НоваПей Кредит».

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором №197842 від 21.08.2024, як вказує позивач, становить 30930 грн. 40 коп., з яких: 20620 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу; 8660 грн. 40 коп. сума заборгованості за комісією за надання кредиту; 1650 грн. 00 коп. cума заборгованості за штрафом.

На теперішній час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Встановлено, що відповідачем позивачу не було сплачено коштів на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у повному розмірі, а тому суд вважає, що наявні підстави для стягнення заборгованості в судовому порядку.

Таким чином, між сторонами існує спір з приводу належності виконання зобов`язань за кредитним договором, який регулюється нормами Цивільного Кодексу України та положеннями укладеного кредитного договору.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського Кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст. 1056-1 ЦК України).

До того ж, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

На час розгляду справи Кредитний договір №197842 від 21.08.2024 та Договір факторингу № 12112025 від 12.11.2025 недійсними, розірваними чи припиненими не визнані.

Як зазначено у ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язані вказаний строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Поняття та підстави виникнення права на неустойку визначені ст.ст. 549, 550 ЦК України.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Частиною першою статті 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (постанова Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-223цс16).

Суд звертає увагу, що Кредитний договір №197842 від 21.08.2024 є споживчим. Таким чином, судом установлено, що кредитні правовідносини, які виникли між сторонами, мають споживчий характер, а тому на них поширюються норми законодавства про захист прав споживачів.

Так, матеріали справи свідчать про те, що грошові кошти у розмірі 20620 грн. 00 коп. надавалися і отримані відповідачем 21.08.2024 зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, визначених умовами Договору. При укладенні Договору позичальник був ознайомлений з орієнтованою вартістю кредиту та загальними витратами по ньому. Укладаючи договір, відповідач усвідомлював та підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Також, він підтвердив, що отримав від кредитодавця до укладення договору усю необхідну інформацію, яка визначена Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законом України «Про споживче кредитування» тощо.

Установивши, що Кредитний договір №197842 від 21.08.2024 підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення Договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та був ознайомлений з сукупною вартістю кредиту.

Судом встановлено, що при укладенні договору, кредитор надав відповідачу в повному обсязі інформацію стосовно умов кредитування, зауважень при його укладенні останній не висловив. Також відповідач не відмовився від укладення договору в спосіб та порядку, які передбачені законодавством.

Крім того, суд звертає увагу, що діючи добросовісно, та виконуючи в строк зобов`язання, відповідач не мав би наслідком виникнення заборгованості. До того ж, і на час розгляду цієї справи відповідач, не вказуючи розмір заборгованості, який ним визнається, фактично визнав обставини щодо непогашення ним заборгованості за кредитним договором, він не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження повернення ним заборгованості повністю та/або частково за Кредитним договором №197842 від 21.08.2024 у повному розмірі.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначаючи обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення, просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором №197842 від 21.08.2024 у розмірі - 30930 грн. 40 коп., з яких: 20620 грн. 00 коп. сума заборгованості за основною сумою боргу; 8660 грн. 40 коп. сума заборгованості за комісією за надання кредиту; 1650 грн. 00 коп. cума заборгованості за штрафом.

Слід зазначити, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених майнових прав.

Отже, зважаючи на те, що відповідач не виконав в повному обсязі грошове зобов`язання щодо повернення суми кредиту за Договором №197842 від 21.08.2024, тому суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 20620 грн. 00 коп., в рахунок погашення заборгованості за кредитом (тіло кредиту), підлягає задоволенню. Крім того, під час розгляду справи стороною відповідача заборгованість по тілу кредиту у вказаному розмірі не оспорюється.

До того ж, позивачем нарахована заборгованість по комісії за надання кредиту в розмірі 8660 грн. 40 коп.

Так, Договором №197842 від 21.08.2024 передбачено, що Комісія за надання фінансового інструменту (кредиту) це разова комісія від суми кредиту, що помножена на кількість місяців, на які видано кредит, та сплачується рівномірно, щомісяця, протягом строку користування кредитом. Комісія сплачується Позичальником Кредитодавцю щомісячно у фіксованому розмірі згідно із Графіком платежів. Розмір комісії визначається в Заяві.

Як уже зазначалось вище, відповідно до п.п. 2.6., 2.7. Договору №197842 від 21.08.2024, Комісія за надання фінансового інструменту (кредиту) становить 3,5% в місяць (42% в рік). Комісія, що нараховується за Договором є платою за надання фінансового інструменту (кредиту). Нарахування комісії здійснюється за весь строк користування кредитом, в дату видачі кредиту, від суми загальної кредиту, нараховується та сплачується рівномірно, щомісяця, протягом строку користування кредитом згідно із Графіком платежу. У випадку фактичного дострокового погашення кредиту, комісія за погашені періоди, коли фактично Позичальник не користується кредитом, не нараховується та не сплачується. У випадку, якщо після погашення Позичальником платежу по кредиту, залишок заборгованості по кредиту становитиме 5 (п`ять) та менше ніж 5 (п`ять) гривень, то комісія за надання фінансового інструменту (кредиту) на такий залишок за наступний плановий період не нараховується.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" визначено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Отже, до вказаного вище Кредитного договору кредиту правомірно включена умова щодо сплати комісії за надання фінансового інструменту (кредиту), а тому суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 8660 грн. 40 коп., є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

На переконання суду, доводи заперечень відповідача проти позову в частині стягнення з нього комісії за надання кредиту, не знайшли свого підтвердження жодними належними, допустимими та переконливими доказами. Суд вважає, що посилання відповідача у його відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив є безпідставними, необґрунтованими і спростовуються дослідженими доказами.

Тож, розрахунок позивача в частині тіла кредиту та комісії за надання кредиту є повним, чітким, об`єктивним, він узгоджується з умовами кредитного договору та чинного законодавства України. Тому, суд вважає вказаний документ належним та допустимим доказом і бере за основу при винесенні цього рішення.

Заперечуючи наявність заборгованості за процентами за користування кредитом та штрафними санкціями, відповідач вказав, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і на нього поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Судом встановлено, що солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України з 29.01.2026 дотепер, що підтверджується довідкою № 1219 від 19.05.2026, виданою начальником відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу, що відповідач не заявляв про зупинення провадження у справі, а висловив свою позицію щодо розв`язання спору, через свого представника, яка враховується під час розгляду справи.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Отже, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено пільги щодо звільнення від процентів за користування кредитом.

Суд звертає увагу на те, що заборгованість за Кредитним договором №197842 від 21.08.2024 нарахована первісним кредитором за період з 21.08.2024 по 11.11.2025.

Тобто, означена заборгованість нарахована відповідачу до його призову на військову службу під час мобілізації (29.01.2026), а тому, на відповідача не поширюється пільга, передбачена частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в частині стягнення заборгованості по відсоткам за Кредитним договором №197842 від 21.08.2024.

Що стосується доводів відповідача стосовно заперечень проти нарахування та стягнення з нього процентів за користування кредитними коштами, то слід зазначити, що позивач такі вимоги до відповідача не пред`являв. Отже, такі твердження відповідача є безпідставними.

Крім того, як зазначалося вище, позивачем нараховано неустойку (пеня/штраф) у розмірі 1650 грн. 00 коп., яку і просить стягнути з відповідача.

Умовами Кредитного договору №197842 від 21.08.2024 погоджено, що Позичальник зобов`язаний сплатити за вимогою Кредитодавця штраф у розмірі 150,00 (сто п`ятдесят) гривень за кожен випадок прострочення виконання зобов`язання за Договором несплати або несвоєчасне внесення платежу згідно Графіку платежів. Штраф нараховується, якщо має місце порушення Позичальником Графіку платежів на строк від 5 (п`яти) календарних днів (п.п. 5.4. 5.5. Договору).

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженим Верховною Радою України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому, строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, який діє і дотепер.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем); 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання(невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто, в період існування особливих правових наслідків протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23, який відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Слід зазначити, що Законом №3498-IX від 22.11.2023 змінено обов`язок кредитодавця щодо списання неустойки в залежності від дати укладення договору про споживчий кредит та на підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.

Водночас, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у зв`язку з прийняттям Закону №3498-IX від 22.11.2023, змін не зазнав. Обов`язок кредитодавця списати неустойку у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування і надалі не залежить від дати укладення кредитного договору.

Питання пріоритетності норм ЦК України Велика Палата Верховного Суду детально обґрунтувала у справі № 334/3161/17 (п. 14-19 постанови від 22.06.2021) та зазначила наступне:

«У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акту автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акту, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України».

Таким чином, до неустойки за кредитним договором, датою укладення якого є 21.08.2024, застосуванню підлягає пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якої відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позивача неустойки (штрафу/пені) за прострочення виконання зобов`язань.

Оскільки неустойка за невиконання грошового зобов`язання в розмірі 1650 грн. 00 коп. нарахована відповідачу в період дії в Україні воєнного стану, тобто в період, коли відповідач є звільненим від сплати такої неустойки, підстав для її стягнення із відповідача на користь позивача немає.

З урахуванням викладеного вище та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за Договором №197842 від 21.08.2024, укладеним між ним та ТОВ «НоваПей Кредит», в обумовлені договором строки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, як правонаступника, тобто ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», у частині стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 20620 грн. 00 коп. та заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 8660 грн. 40 коп., підлягають до задоволення. В іншій частині слід відмовити.

На переконання суду, інші доводи заперечень відповідача проти позову, є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження жодними належними, допустимими та переконливими доказами.

Незважаючи на незгоду із визначеним позивачем розміром заборгованості, - жодних своїх розрахунків відповідачем наведено не було. Також, стороною відповідача не підтверджені будь-які факти здійсненої оплати на погашення боргу, які б не були враховані позивачем.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які покликався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог.

Суд також зауважує на тому, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп., з урахуванням норми ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), що підтверджується платіжним документом № 154217 від 10.04.2026.

Таким чином, оскільки позовні вимоги задоволено частково, а саме на 94,67 % від заявлених вимог, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 2520 грн. 50 коп. (94,67 % від 2662 грн. 40 коп.).

Крім того, статтею 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатом розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 268).

Частиною шостою статті 137 ЦПК України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витратна оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження витрат на правову допомогу адвоката під час розгляду даної справи, представником відповідача до суду надано: ордер на надання відповідачу правничої (правової) допомоги серії СА № 1160679, який виданий на ім`я адвоката Гнатюк Анастасії Іванівни, на підставі договору про надання правничої допомоги № 05/26 від 18.05.2026, а також договір про надання правничої допомоги № 05/26 від 18.05.2026, укладений між Адвокатським бюро «Анастасії Гнатюк», в особі Керуючого - Гнатюк Анастасії Іванівни, та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого, Замовник доручає, а Бюро бере на себе зобов`язання в порядку та на умовах визначених цим Договором надавати Замовнику правничу допомогу та здійснювати захист і представництво законних інтересів Замовника у судових справах щодо стягнення боргу (п. 1.1 договору).

Відповідно до п.п. 4.1.-4.3 Договору послуги зазначені в цьому Договорі, виконується Бюро на платній основі та становлять 2 000 (дві тисячі) гривень за 1 (одну) годину роботи Бюро. Вартість участі адвоката у судовому засіданні складає 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень за судове засідання яке відбулось та 700 (сімсот) гривень за судове засідання, яке було перенесено з обставин, які не залежать від Бюро. Розмір оплати послуг визначається відповідно до актів виконаних робіт або звітів про проведену роботу.

У свою чергу, з доданого акту від 08.06.2026 приймання-передачі послуг (наданої правничої допомоги) за договором № 05/26 від 18.05.2026 вбачається, що Адвокат виконав, a Замовник прийняв наступну правничу допомогу: ознайомлення з матеріалами цивільної справи 2000 грн. 00 коп. (1 год. 00 хв.), складання відзиву на позовну заяву у цивільній справі № 711/4208/26 8000 грн. 00 коп. (4 год. 00 хв.). Вартість правничої допомоги всього складає 10 000 грн. 00 коп. без ПДВ. Крім того, зазначено, що правнича допомога надана своєчасно і належним чином. Сторони претензій не мають.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, за результатами дослідження та оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що представником відповідача були обґрунтовані вимоги з приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, надано докази, які підтверджують понесення відповідачем витрат на правничу допомогу в зазначеному розмірі, дії (надані послуги) адвоката відповідають умовам договору про надання правової допомоги, час, витрачений на складення та подання документів, є обґрунтованим.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено частково, а саме на 94,67 % від заявлених вимог, враховуючи принцип пропорційності, з позивача на користь відповідача підлягають до стягнення витрати на професійну правничу допомогу, понесені в зв`язку з розглядом цієї справи, пропорційно розміру незадоволених позовних вимог, що становить 5,33 % - у розмірі 533 грн. 00 коп. (10000 *5,33 % = 533,00). В іншій частині слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-83, 141, 259, 268, 280 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: вул.Лісова, 2 м. Бровари) заборгованість за договором №197842 від 21.08.2024: 20620 грн. 00коп. заборгованість за основною сумою боргу, 8660грн. 40коп. заборгованість за комісією за надання кредиту, а також судовий збір у розмірі 2520 грн. 50 коп., а всього 31800грн. 90 коп.

В іншій частині відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: вул.Лісова, 2 м. Бровари) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 533грн. 00коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана.

Повний текст судового рішення складений 10.07.2026.

Головуючий суддя С.М. Позарецька