Рішення № 138743893, 05.08.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/5571/26

Провадження № 2/487/3619/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого-судді А.А. Лагоди

секретаря К.Е. Мамчур

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

13.07.2026 представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №2183057 від 24.03.2025 на підставі договору факторингу №28112025 від 28.11.2025 у розмірі 23250грн., з яких: 5000грн. заборгованість за тілом кредиту, 8250грн. заборгованість за відсотками, 10000грн. борг за пенею, а також просить стягнути 2662,40 грн. суму судового збору і 6000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24.03.2025 між ТОВ «Слон Кредит» та гр. ОСОБА_1 , укладено договір про надання споживчого кредиту №2183057, згідно якого відповідачу надається кредит в сумі 5000,00грн., а позичальник зобов`язався повернути позивачу кредит і сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки на умовах договору. На підставі договору факторингу №28112025 від 28.11.2025 укладеного між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «Слон Кредит» відбулося відступлення прав вимог за рядом кредитних договорів. Відповідно до вказаного договору ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Слон Кредит», у тому числі і до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №2183057 від 24.03.2025. Відповідач не виконує зобов`язання за договором №2183057 від 24.03.2025 тому виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 13.07.2026 по справі було відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

24.07.2026 до суду від АТ «ПриватБанк» надійшов лист №20.1.0.0.0/7-260714/75516-БТ з підтвердженням про випуск картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 та здійснення операції 24.03.2025 на суму 5000,00грн. на її картковий рахунок.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позові просить розглянути справу за відсутністю представника позивача на підставі наявних доказів, що додані до позову, не заперечує проти ухвалення заочного рішення в разі неявки відповідача.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, про причини неявки суд не повідомлено, заяв та клопотань до суду не надходило, відзив до суду не подано.

У зв`язку з неявкою відповідача та не надання відзиву суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності сторін та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 24.03.2025 між ТОВ «Слон Кредит» та гр. ОСОБА_1 , укладено договір про надання споживчого кредиту №2183057 (далі кредитний договір).

Згідно з п.9.8 кредитного договору, підписуючи цей договір, споживач підтверджує, що перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація за спеціальною формою, ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів.

Кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора К080.

Відповідно до умов кредитного договору, первісний кредитор надає відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 5000,00 грн. на строк 360 днів, зі сплатою процентів кожні 30 днів, детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки.

Відповідно до додатку №1 до кредитного договору реальна річна процентна ставка складає 2448,65% річних (за умови невиконання умов договору для отримання зниженої процентної ставки реальна річна процентна ставка складатиме 13574,76% річних), дата платежу з 22.04.2025 по 18.03.2026 зі сплатою процентів в загальній сумі 15082,50грн., загальна вартість кредиту 20082,50грн.

Листом ТОВ «Пейтек» від 09.12.2025 №20251209-776 підтверджує зарахування на картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 коштів в сумі 5000,00грн. та АТ «ПриватБанк» листом №20.1.0.0.0/7-260714/75516-БТ.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором за період з 22.04.2025 до 18.11.2025 відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за нарахованими процентами первісним кредитором в сумі 8250грн., а також 10000грн. штрафних санкцій та 5000грн. боргу за тілом кредиту, а всього 23250грн.

Також, 28.11.2025 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «Слон Кредит» було укладено договір факторингу №28112025, згідно з умовами якого ТОВ «Слон Кредит» відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право грошової вимоги за кредитним договором.

Згідно з п.2.1 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в день підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру прав вимоги, після чого фактор (позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно його заборгованості.

Отже, до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відповідно до укладеного договору факторингу №28112025 від 28.11.2025, акту прийому-передачі реєстру прав вимоги №б/н сформованого 28.11.2025, перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором в загальному розмірі 23250,00грн. в т.ч. 5000грн. борг за тілом кредиту, 8250грн. відсотків, 10000грн. пеня, штраф.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що кредитний договір укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Суд звертає увагу, що за умовами кредитного договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк кредитування 13574,76% річних.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 8250грн. не є співмірною сумі кредиту у 5000,00 грн., суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Суд доходить до висновку, про відмову у задоволенні вимоги щодо стягнення заявлених процентів, оскільки 5000,00 грн. є більш ніж достатнім розміром стягнення заборгованості за нарахованими процентами.

За таких підстав задоволенню підлягають вимоги в сумі 5000,00грн. суму боргу за тілом кредиту та 5000,00грн. борг за відсотками.

Щодо стягнення штрафних санкцій.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України і діє по цей час.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ «Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України).

Отже, ч. 2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29.06.2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

Також, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12.02.2025 № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), згідно яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення" та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд доходить до висновку про те, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойку за прострочення виконання зобов`язань за договором, яка була нарахована у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022, а нарахована позикодавцем неустойка у вигляді штрафу, пені, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення із відповідача штрафної санкції в розмірі 10000,00 грн, нарахованої внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 10000грн.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивач сплатив судовий збір в сумі 2662,40 грн. Ціна позову 23250,00 грн., позов задоволено на суму 10000,00 грн., тобто на 43,01% (10000,00 грн. : 23250,00 грн. х 100,0 %), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1145,09 грн. судового збору (2662,40 грн. : 100,0 % х 43,01 %).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги норми ч.ч. 4, 5ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантоване статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц наголошено на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно матеріалів справи ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» 01.06.2026 уклало договір про надання правової допомоги №42649746 з ФОП ОСОБА_2 . На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надані копії договору №42649746 від 01.06.2026, актом про надання послуг від 03.07.2026 з детальним описом робіт на суму 6000грн.

Згідно з ч. 2 ст.141ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд вважає, що ця справа не є складною, позовна заява не є значною за обсягом та складною за своїм змістом. Справа є типовою для позивача у відносинах із боржниками, розгляд справи у суді здійснювався в спрощеному порядку, адвокат участі у судовому засіданні не приймав, обсяг наданих послуг у вигляді професійної правничої допомоги не є значним.

Враховуючи вищевикладене, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, її складності та виконаної адвокатом роботи, тарифікацією наданих послуг клієнту за умовами договору № 42649746 від 01.06.2026 їх відповідність складу наданих послуг за актом від 30.07.2026, суд вважає, що витрати на правничу допомогу позивача мають становити 2000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №2183057 від 24.03.2025 у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп., а також судові витрати на загальну суму 3145 (три тисячі сто сорок п`ять) грн. 09 коп.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місце знаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя А.А. Лагода