Рішення № 138737058, 30.07.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 30.07.2026Справа № 541/1198/26 Провадження № 2/554/3810/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді Черняєвої Т.М.,

за участі секретаря Кравченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, цивільну справу за позовом ТОВ «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,-

ВСТАНОВИВ :

Представник позивача ТОВ «Свеа Фінанс» - А. Паладич звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в якій прохала стягнути з відповідача заборгованість за договором №5084316 від 03.11.2024 року у розмірі 34875,00 грн., заборгованість за договором №1874415 від 03.11.2024 року у розмірі 8000,00 грн. та судовий збір.

В обґрунтування позову зазначила, що 03.11.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5084316 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти в розмір 25000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, та зобов`язувалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

В зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем відбулося виникнення простроченої заборгованості.

26.06.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу № 01.02-14/25, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за договором №5084316 від 03.11.2024 року.

Відповідно до додатку 1 до договору факторингу № 01.02-14/25 від 26.06.2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №5084316 складає: 34875,00 грн.

Станом на дату складання позовної заяви заборгованість за договором №5084316 від 03.11.2024 року становить: заборгованість за сумою кредиту - 25000,00 грн., заборгованість по відсотках - 8000,00 грн., пеня, штраф - 1875,00 грн., комісія - 0,00 грн., загальна заборгованість - 34875,00 грн.

03.11.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1874415 про надання споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні в розмірі 8000,00 грн., та зобов`язалася повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

В зв`язку з неналежним виконанням умов вказаного договору у відповідача виникла прострочена заборгованість

30.06.2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу № 01.02-18/25. Відповідно до додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 01.02-18/25 від 30.06.2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №1874415 складає: 8000 грн.

Станом на дату складання позовної заяви заборгованість за договором №1874415 від 03.11.2024 року становить: заборгованість по тілу - 8000 грн., заборгованість по відсотках - 0 грн., пеня - 0 грн., загальна заборгованість - 8000 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 05.05.2026 року відкрито провадження по справі та постановлено проводити розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощено позовного провадження від сторін не надходили.

22.06.2026 року від представника відповідача адвоката Зачепіло З.Я. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача прохала відмовити в задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.

В обгрунтування своїх заперечень вказала, що ОСОБА_1 ніколи не зверталася до макрофінансових організацій, в тому числі до ТОВ «Лінеура Україна», ТОВ «Селфі Кредит» з приводу отримання коштів, не реєструвалася на їх сайті, не робила жодних заявок на отримання коштів і не укладала жодних кредитних договорів, зазначені договори були укладені від її імені внаслідок шахрайських дій невідомих осіб, які використали персональні дані ОСОБА_1 та заволоділи грошовими коштами.

Вказує, що за фактом вчинення відносно ОСОБА_1 кримінального правопорушення, відповідач зверталася до правоохоронних органів, що підтверджується наданими копіями документів.

Зазначає, що позивач не надав належних доказів того, що особу ОСОБА_1 було ідентифіковано, не надає доказів відправлення одноразового ідентифікатора відповідачеві, не надає доказів того, що саме відповідач використала ідентифікатор для укладення вище зазначених кредитних договорів, не зазначено у який спосіб відповідачу ОСОБА_1 було надано одноразовий ідентифікатор.

Вважає, що зазначення у тексті договору особистих даних відповідача, адреса її проживання та ідентифікаційний код не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі. ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Селфі Кредит» не встановив та не перевірив особистість позичальника та надав кредит іншій особі, що призвело до відповідних наслідків.

Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази про порядок отримання відповідачем ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора та факту його накладення у електронному документі договору кредиту, або відповідних доповнень до нього.

Крім того, зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів за вищевказаними договорами.

Вважає, що належних, допустимих та достатніх доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, користування ними, та наявності заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, а відтак вважає позов недоведеним та необґрунтованим. Надані позивачем розрахунки заборгованості є документами, що складені самим кредитором, а відтак вважає, що інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості. Також зазначає, що відсутня інформація щодо того чи емітувалася на ім`я відповідача платіжна картка по картковому рахунку, відсутня інформація про те, який номер телефону відповідача був фінансовим, первинні документи бухгалтерського обліку суду не надані, тому вважає, що неможливо належним чином перевірити надання первісним кредитором відповідачу кредитних коштів, користування відповідачем кредитними коштами та внесення ним грошових коштів на погашення кредитної заборгованості.

Представник позивача у судове засідання не з`явися, у прохальній частині позовної заяви висловив прохання про розгляд справи за відсутності представника позивача, не заперечував проти винесення заочного рішення. Правом на подачу відповіді на відзив не скористався.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про час, дату і місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку. Від представника відповідача надійшло до суду клопотання про розгляд справи без участі відповідача та його представника.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно положень статей 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст.1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно ч. 6 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію", відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст.3, 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що 03.11.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено договір №5084316 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого сума кредиту (загальний розмір) складає 25000, 00 грн. (п. 1.2 Договору), строк кредитування 360 днів (п. 1.3 Договору). Процентна ставка 1,00 % за день користування кредитом. (п. 1.4.1 Договору).

Згідно із п. 2.1 Договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки).

Договір укладено в електронній формі, підписано електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.

Додатком 1 до договору сторони передбачили графік розрахунків за кредитом та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

03.11.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем було укладено договір №1874415 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого сума кредиту (загальний розмір) складає 8000,00 грн. (п. 1.2 Договору), строк кредитування 360 днів (п. 1.3 Договору). Стандартна процентна ставка 1,00 % в день (п. 1.5.1 Договору).

Згідно із п. 2.1 Договору, кошти надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача.

Договір укладено в електронній формі, підписано електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.

Надані позивачем на обґрунтування позовних вимог докази містять відомості про укладений між сторонами договорів та погоджені сторонами умови щодо розміру кредиту, мети та строку кредитування, щодо процентів за користування кредитними коштами, їх розмір та порядку сплати.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі №127/33824/19 зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.

У постанові від 01.07.2024 у справі № 638/161/22 Верховний Суд зазначив, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору.

При цьому, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо заперечення факту укладання відповідачем договорів про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5084316 від 03.11.2024 р. та договору №1874415 про надання споживчого кредиту від 03.11.2024 р. з підстав того, що дані договори нібито укладено без її відома та згоди.

Сама по собі наявність кримінального провадження в 2024 році, внесеного за заявою ОСОБА_1 не може свідчити, про вчинення кримінального правопорушення щодо відповідача, оскільки такі обставини можуть бути встановлені лише обвинувальним вироком суду, а також не може бути підставою для звільнення позичальника від обов`язку належного виконання кредитного зобов`язання і виконання умов договору, в разі настання певних обставин, передбачених ними. При цьому, представником відповідача не надано доказів стосовно стану досудового розслідування у зазначеному ним у відзиві кримінальному провадженні, як і самого витягу з ЄРДР.

Сам по собі факт заперечення відповідачем укладення електронних договорів без надання належних та допустимих доказів на підтвердження таких тверджень не може свідчити про недійсність правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).

Матеріали справи не містять доказів того, що договори №5084316 від 03.11.2024 р. та №1874415 від 03.11.2024 р. були визнані недійсним у встановленому законом порядку, а відповідачем не заявлялося самостійних вимог про визнання цього правочину недійсним.

Щодо доведеності факту перерахування коштів, суд зазначає наступне.

Представник відповідача заперечувала факт отримання кредитних коштів, посилаючись на недостатність доказів.

Позивач посилається на те, що факт перерахування коштів підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 27.06.2025 р. №1-2706 та листом ТОВ «Пейтек» від 01.07.2025 р. №20250701-151.

Інших доказів, які б підтверджували факт перерахування кредитних коштів, матеріали справи не містять.

Аналізуючи вказані докази, суд дійшов таких висновків.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Так, в ч.2 та ч.8 ст.83 ЦПК України закріплено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Заява про неможливість надання доказів первинних фінансових документів разом з позовною заявою та їх витребування до суду не надходила, тому суд розглянув справу за наявними в ній доказами.

Суд звертає увагу на те, що позивач не надав суду доказів того, що картка № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 належить відповідачу.

Інформаційні довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 27.06.2025 р. №1-2706 та листом ТОВ «Пейтек» від 01.07.2025 р. №20250701-151 не є належним доказом на підтвердження здійснення фінансових операцій щодо переказу грошових коштів відповідачу.

Інших доказів, які б підтверджували факт надання кредитних коштів відповідачу, матеріали справи не містять.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог та заперечень в цивільному процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмету доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Суд звертає увагу, що відповідач заперечила факт отримання кредитних коштів, а позивачем у відповідному процесуальному порядку не заявлялось клопотання про витребування доказів на підтвердження обставин, на які посилається ТОВ «Селфі Кредит».

Отже, позивачем не доведено факту перерахування кредитних коштів відповідачу, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі частини першої статті 141 ЦПК України.

Ураховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ТОВ «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.М. Черняєва