Рішення № 138736507, 31.07.2026, Кобеляцький районний суд Полтавської області

532/2991/25

2/532/284/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:

судді - Омельченко І.І.,

з участю секретаря судового засідання - Логвиненко А.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Бердніченко О.П.,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Титаренко С.О.,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кобеляки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Бердніченко Оксани Павлівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, факту перебування на утриманні чоловіка,

В С Т А Н О В И В:

06 грудня 2025 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява адвоката Бердніченко Оксани Павлівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, факту перебування на утриманні чоловіка.

Позовна заява обґрунтована тим, що в грудні 2023 року цивільний чоловік позивачки ОСОБА_3 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 . Починаючи із січня 2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області молодший сержант ОСОБА_3 зник безвісти, що підтверджується сповіщенням сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.02.2024 року № 18/975. Це сповіщення адресовано саме позивачці та містить вказівку про те, що воно є підставою для подання документів для призначення пенсії (допомоги) і надання пільг у встановленому законодавством порядку. Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 року ОСОБА_3 оголошено померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Роботине Пологівського району Запорізької області внаслідок військової травми, отриманої під час виконання бойового завдання.

У період з лютого 2014 року й до лютого 2024 року (до дня його смерті) позивачка та її цивільний чоловік ОСОБА_3 постійно проживали разом однією сім`єю по АДРЕСА_1 .

Протягом усього цього часу вони проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство. Зокрема, в них був спільний бюджет, спільне харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла та його ремонт, на лікування та придбання ліків, надання взаємної допомоги один одному по господарству, узгоджений порядок користування житловим приміщенням тощо.

До початку спільного проживання з ОСОБА_3 позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 до грудня 2012 року. Цей шлюб припинився в зв`язку зі смертю чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_3 за життя перебував у шлюбі з ОСОБА_5 . Їх шлюб розірвано в липні 1997 року.

У 2011 році позивачка вийшла на пенсію за віком та відповідно до законодавства стала непрацездатною особою, що підтверджується пенсійним посвідченням. Після виходу на пенсію позивачка вже ніде не працювала. Із доходів мала та має лише пенсію за віком у мінімальному розмірі. В січні-лютому 2023 року розмір пенсії складав 2781,80 гривень на місяць, з березня 2023 року по лютий 2024 року - 3258,92 гривень.

Натомість, її цивільний чоловік ОСОБА_3 постійно працював, був офіційно працевлаштований, мав регулярний дохід у вигляді щомісячної заробітної плати достатнього розміру. Його заробітна плата значно переважала розмір пенсії позивачки. Свою заробітну плату він витрачав на свої особисті, на її особисті та на спільні потреби їхньої сім`ї. ОСОБА_3 для позивачки був годувальником у повній мірі, вона постійно перебувала на його утриманні та потребувала його матеріальної допомоги, а його заробітна плата була основним і постійним джерелом засобів до її існування.

Під час перебування на військовій службі ОСОБА_3 продовжував допомагати матеріально позивачці, як своїй цивільній дружині. Так, у січні-лютому 2024 року на її утримання він тричі переказував кошти на її картковий рахунок на загальну суму 15000,00 гривень.

Після смерті ОСОБА_3 залишилася спадщина у вигляді житлового будинку в с. Леваневське Полтавського району Полтавської області. На спадщину позивачка не претендує, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавала і не має намірів подавати. Єдиним спадкоємцем на його майно є син ОСОБА_2 .

Однак, як член сім`ї загиблого військовослужбовця, позивачка претендує на отримання одноразової грошової допомоги. Для цього їй необхідно виключно в судовому порядку встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та факт перебування на утриманні загиблого військовослужбовця.

Таким чином, адвокат Бердніченко О.П. прохала суд задовольнити наступні позовні вимоги:

- установити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період з лютого 2014 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .

- установити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- визнати право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги по загиблому під час захисту Батьківщини та територіальної цілісності України 23 лютого 2024 року ОСОБА_3 відповідно до п.п. 1-3 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як одного з подружжя (дружини), яка не одружилась вдруге та проживала із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2025 року по даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с.45-48).

Протокольною ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 10 березня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження в справі (т.2 а.с.13-15).

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 23 червня 2026 року залишено без розгляду позовну вимогу про визнання права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги по загиблому під час захисту Батьківщини та територіальної цілісності України 23 лютого 2024 року ОСОБА_3 відповідно до п.п. 1-3 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як одного з подружжя (дружини), яка не одружилась вдруге та проживала із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (т.2 а.с.132-134).

12 січня 2026 року через систему «Електронний суд» представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства оборони України Лисенко В.Ю. подав письмові пояснення, в яких зазначив, що позивачкою не було надано доказів на підтвердження наявності/відсутності її доходів та доходів померлого для співвідношення їх розміру та встановлення факту утримання, так як повинно бути доведено, а тому не підтверджено, що дохід померлого був саме єдиним джерелом її доходу. Тому є сумнів про перебування позивачки на утриманні в померлого військовослужбовця, оскільки остання не надала жодного доказу про надання їй грошових сум для утримання/проживання. Також позивачкою не надано належних та достатніх доказів ні від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про сплату (відсутність) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протягом вказаного терміну перебування на утриманні, ні від Державної податкової служби України доказів про доходи, отримані військовослужбовцем. З огляду на це, представник Міністерства оборони України прохав відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

12 травня 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав пояснення на позовну заяву, в яких зазначив, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю. Його загиблий батько постійно проживав у своєму власному будинку та був зареєстрований в АДРЕСА_2 . Він за життя спілкувався з жінками середнього віку близько 45-50 років, лише з 2012 по 2021 роки тимчасово проживав з ОСОБА_6 . ОСОБА_2 не заперечує того факту, що його батько міг спілкуватися з ОСОБА_1 , але він категорично заперечує той факт, що батько з нею проживав однією сім`єю як чоловік та дружина, оскільки в цьому аспекті, що вона від нього старша за віком майже на 15 років.

Щодо законності акту обстеження проживання від 08.11.2024 року, складеного депутатом Кобеляцької міської ради Слав`янським О.В., то останній одноосібно в акті зробив висновок про те, що в період з лютого 2014 року по січень 2024 року ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу та вела з ним спільне господарство, при цьому не зазначивши в акті докази, що підтверджують спільне проживання та ведення господарства однією сім`єю, що є неприпустимим. На підставі цього акту, який був складений в порушення закону виконавчим комітетом Кобеляцької міської ради, було видано на припущеннях довідку про те, що ОСОБА_3 проживав разом з ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_2 прохав не брати до уваги твердження ОСОБА_1 про її утримання ОСОБА_3 , оскільки вона має стабільний дохід (пенсію), в неї були відкриті депозити, невідомі чоловіки перераховували їй на карту більше 30000,00 гривень. Також вона отримувала великий дохід за продаж нерухомості, була зареєстрована як ФОП. Тобто про утримання взагалі ніякої мови бути не може.

Таким чином, ОСОБА_2 прохав суд відмовити в задоволенні позову та стягнути на його користь з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 гривень.

27 травня та 02 липня 2026 року через систему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Титаренко С.О. подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що при зверненні до суду з позовною заявою про встановлення юридичних фактів та визнання права на отримання ОГД позивач ОСОБА_1 приховує та не надає до суду загальний витяг з державного реєстру нерухомого майна про наявність зареєстрованого за нею нерухомого майна. Житловий будинок по АДРЕСА_1 , в якому нібито вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 з 2014 року по день смерті лютий 2024 року, ні їй, ні ОСОБА_3 на праві власності не належить. Тому виникають сумніви, що до вказаного будинку, кому він належить, його розміри та чи взагалі цей будинок існує за вказаною адресою та чи придатний до проживання. За десять років проживання ОСОБА_1 не надала жодної квитанції про сплату нею чи ОСОБА_3 комунальних послуг, жодної квитанції за проведення ремонтних робіт. Згідно роздруківки АТ КБ «ПриватБанк», 23.10.2026 року фермер ОСОБА_7 перекинув на банківський рахунок позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 36834 гривень та 36569 гривень за оренду земельних (паїв).

20 липня 2026 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Бердніченко О.П. подала додаткові пояснення, в яких зазначила, що значна частина пояснень відповідача присвячена доведенню того, чи має позивачка право на отримання одноразової грошової допомоги. Проте така вимога вже залишена судом без розгляду. Тому суд у цій справі не вирішує питання про призначення, розмір, розподіл або безпосередню виплату позивачці одноразової грошової допомоги. Відповідач фактично підмінює предмет доказування: замість спростування десятирічного спільного проживання, спільного побуту та матеріального забезпечення позивачки він розмірковує про майбутнє адміністративне рішення уповноваженого органу.

Відповідач стверджує, що станом на день загибелі ОСОБА_3 цивільна дружина не належала до кола отримувачів допомоги, а правове значення могло мати перебування особи на утриманні.

Однак цей довід не спростовує, а навпаки підтверджує юридичне значення однієї з вимог позивачки - про встановлення факту перебування на утриманні.

Позивачка не просить суд безпосередньо призначити чи виплатити їй одноразову грошову допомогу. Вона просить установити факти, які реально існували за життя ОСОБА_3 , але не були оформлені окремим офіційним документом.

Твердження відповідача про те, що позивачка не надала жодних доказів проживання однією сім`єю та перебування на утриманні, прямо суперечить матеріалам справи. Натомість відповідач не подав доказів, які б підтверджували інше постійне місце проживання ОСОБА_3 , наявність у нього іншої фактичної сім`ї або відсутність між ним і позивачкою спільного побуту.

Відповідач стверджує, що будинок, в якому проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не належав на праві власності ні позивачці, ні померлому. Однак право власності на житло не є обов`язковою ознакою сім`ї.

Стаття 3 Сімейного кодексу України визначає сім`ю через спільне проживання, спільний побут та взаємні права й обов`язки, а не через належність членам сім`ї житлового приміщення на праві власності.

Особи можуть проживати однією сім`єю у власному, орендованому, наданому родичами або іншому житлі, яким вони правомірно користуються. Наявність або відсутність зареєстрованого права власності на будинок не встановлює і не спростовує характеру особистих відносин між чоловіком і жінкою.

Тому доводи відповідача про власника будинку не стосуються визначальних ознак фактичної сім`ї та не спростовують спільного проживання позивачки з ОСОБА_3 .

Відповідач наголошує на відсутності квитанцій про оплату комунальних послуг і проведення ремонтних робіт. Проте, закон не встановлює закритого переліку документів, якими підтверджується проживання однією сім`єю, і тим більше, не визначає комунальні квитанції обов`язковим чи вирішальним доказом. Комунальні платежі могли сплачуватися власником житла, одним з членів домогосподарства, готівкою, через банківські термінали або в інший спосіб. Документи десятирічної давності могли не зберегтися. Зазначене не означає, що люди в будинку не проживали та сім`ї не створили.

Відповідач стверджує, що позивачка «приховує» від суду відомості про належне їй рухоме та нерухоме майно. Але предметом справи не є поділ майна, визначення права власності, звернення стягнення на майно позивачки або перевірка її майнової декларації. Тому позивачка не зобов`язана за власною ініціативою подавати суду загальні витяги щодо всіх без винятку об`єктів свого майна, якщо вони не стосуються предмета доказування.

Відповідач не пояснив, яким саме чином наявність у позивачки певного майна спростовує проживання з ОСОБА_3 за конкретною адресою; ведення з ним спільного побуту; наявність взаємних прав і обов`язків; одержання від нього постійної матеріальної допомоги.

Наявність у члена сім`ї особистого майна не виключає існування фактичних шлюбних відносин. Так само наявність нерухомого майна не означає одержання доходу, достатнього для самостійного забезпечення всіх життєвих потреб.

Представник відповідача посилається на надходження коштів за оренду земельних паїв та на цій підставі стверджує, що позивачка не могла перебувати на утриманні ОСОБА_3 . Орендна плата за земельну ділянку зазвичай має періодичний, а не щомісячний характер. Разове або щорічне надходження не тотожне постійному щомісячному забезпеченню особи.

Позивачка не стверджує, що взагалі не мала жодного доходу. В позові прямо зазначено, що вона одержувала пенсію за віком. Факт одержання пенсії чи іншого доходу сам по собі не виключає перебування на утриманні, якщо допомога померлого була постійною та основною для забезпечення життєвих потреб позивачки.

Утримання не означає обов`язкової повної відсутності в особи будь-якої копійки власного доходу. Воно може полягати як у повному забезпеченні, так і в систематичній допомозі, що за своїм розміром і значенням була основним джерелом засобів до існування.

Позивачка отримувала невелику пенсію, тоді як ОСОБА_3 працював, мав регулярний заробіток та витрачав кошти на особисті потреби позивачки й на спільні потреби сім`ї. В період військової служби він тричі переказав позивачці загалом 15000 гривень, що за співвідношенням з її місячною пенсією є істотною матеріальною допомогою.

Позивачка надає відомості Державної податкової служби України про доходи за період з 2014 по 2024 роки. Зазначені відомості підтверджують, що позивачка не мала стабільних та достатніх доходів для самостійного забезпечення своїх життєвих потреб.

З наданої інформації вбачається, що протягом багатьох років позивачка отримувала лише окремі незначні доходи, соціальні виплати та пенсію, а інформація про регулярні доходи за значні проміжки часу взагалі відсутня.

Представник відповідача, ймовірно, звертатиме увагу суду на відображений в жовтні 2023 року дохід у розмірі 95346,64 гривень. Проте цей дохід є одноразовим доходом від продажу земельної частки (паю), що прямо підтверджується кодом доходу 104 «Продаж нерухомого майна».

Продаж власного майна не є заробітком, регулярним джерелом існування чи доказом матеріальної незалежності особи. Це лише разове відчуження належного особі майна з отриманням відповідної грошової суми.

Сам по собі факт продажу земельної частки (паю) не свідчить про те, що позивачка протягом багаторічного спільного проживання не перебувала на утриманні ОСОБА_3 або не потребувала його постійної матеріальної допомоги.

Більше того, спірні правовідносини охоплюють період майже десяти років. Одноразове відчуження земельної ділянки наприкінці цього періоду жодним чином не змінює характеру матеріального забезпечення позивачки протягом попередніх років спільного життя.

Водночас відомості ДПС не містять жодних даних про отримання позивачкою високих або регулярних доходів, які могли б забезпечувати її самостійне існування без допомоги ОСОБА_3 .

Таким чином, інформація ДПС підтверджує відсутність у позивачки постійного достатнього доходу та не спростовує факту її перебування на утриманні померлого.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала та прохала задовольнити в повному обсязі. Крім того, повідомила, що в 2012 році помер її перший чоловік. З 2014 року вона почала проживати з ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 . До 2014 року ОСОБА_3 мав стосунки з ОСОБА_8 (мається на увазі ОСОБА_9 ). В 2014 році він прийшов жити до ОСОБА_1 за вказаною адресою, вона його дуже давно знає. Деякий час ОСОБА_1 була фізичною особою-підприємцем. У 2015 році вона відкрила магазин, в якому вона була бухгалтером, а ОСОБА_3 їй допомагав. Також він робив ремонт у даному будинку, зокрема, веранду, душ, бесідку, купляв інструменти, які вона після загибелі ОСОБА_3 віддала його синову ОСОБА_2 , у тому числі документи на його будинок, які в неї зберігалися. У них був спільний бюджет. Коли ОСОБА_3 хворів, ОСОБА_1 піклувалася про нього, доглядала за ним. Коли його мама хворіла, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 наймали таксі та їздили до неї в село. ОСОБА_3 говорив своїй матері, а також гостям, що ОСОБА_1 є його дружиною. Він дарував їй різні подарунки, квіти. Після мобілізації він фінансово підтримував ОСОБА_1 , перераховуючи грошові кошти на її карту, зокрема, надіслав 10000,00 гривень до Дня закоханих. Інші особи їй не надавали матеріальну допомогу. Вона була фінансово повністю залежна від ОСОБА_3 , він їй дуже багато допомагав. При цьому, зазначила, що в її батьків були паї, які вона продала в 2023 році. На спадщину ОСОБА_3 вона не претендує.

У судовому засіданні її представник - адвокат Бердніченко О.П. позов підтримала та прохала задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у додаткових поясненнях. Крім того, повідомила, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду надасть докази понесених позивачкою витрат на правничу допомогу.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Титаренко С.О. позов не визнав, прохав відмовити в його задоволенні та стягнути з позивачки на користь відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 гривень. При цьому, зазначив, що він не оспорює факт існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 якихось відносин, але слабка доказова база зі сторони позивача. Крім того, станом на дату смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) вона як цивільна дружина не належала до переліку категорії осіб, яка в разі встановлення судом факту спільного проживання однією сім`єю із загиблим ОСОБА_3 та перебування на його утриманні, надавала б їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 2489-IX від 29 липня 2022 року, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ). У цій редакції встановлено вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання спірної виплати, а саме: батьки, один з подружжя, діти та утриманці. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 3515-IX від 09 грудня 2023 року було оновлено редакцію статті 16-1, до якої включена жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили. Закон № 3515-IX від 09 грудня 2023 року набув чинності 29.03.2024 року та не має зворотної дії в часі, а днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата загибелі особи, про що наголосив Верховний Суд у постанові № 280/1098/25. До категорії утриманців ОСОБА_1 теж не відноситься.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства оборони України Лисенко В.Ю. подав додаткові пояснення, в яких прохав здійснити розгляд справи без участі представника Міноборони.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи через через систему «Електронний суд», в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, заслухавши учасників справи, свідків, розглянувши та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Судом установлено, що з 16 березня 1991 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (т.1 а.с.9-зворот).

25 грудня 2012 року їхній шлюб припинено в зв`язку зі смертю ОСОБА_4 (т.1 а.с.34-зворот).

ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який розірвано 07 липня 1997 року (т.1 а.с.34).

Відповідно до акту обстеження місця проживання від 08.11.2024 року, складеного депутатом Кобеляцької міської ради Слав`янським О.В., в період з лютого 2014 року по січень 2024 року ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації шлюбу та вела з ним спільне господарство (т.1 а.с.37-зворот).

Згідно довідки виконкому Кобеляцької міської ради № 02-34/2333 від 11.11.2024 року, разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , проживав без реєстрації ОСОБА_3 . Він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.35).

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні повідомила, що знає ОСОБА_1 майже 50 років. З 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_11 (прізвище не знає, описала його як високого чоловіка із сивим волоссям, середньої статури) проживали разом. Вони вели спільне господарство, садили огород, разом ходили в місто за покупками. З 2015 року разом працювали в магазині сантехніки. Згодом ОСОБА_11 почав працювати в ТОВ «Дорстрой». Вони завжди були разом. Він приносив їй квіти. Жили дружно і добре. ОСОБА_10 сприймала їх як сім`ю.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні повідомила, що з 2006 року знає ОСОБА_1 . Після смерті її чоловіка ОСОБА_13 з 2014 року вона проживала з ОСОБА_14 ( ОСОБА_11 ). Його всі називали ОСОБА_15 . Вони вдвох вели господарство, він допомагав їй садити огород, огорожу поставив, веранду будував, дрова пиляв, до зими готувався. Вони разом ходили в магазин. ОСОБА_12 сприймала їх як сім`ю. Вони жили як чоловік та дружина.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні повідомив, що з 2008 року знає ОСОБА_1 , так як їхні батьки товаришували. З 2014 року вона проживала з ОСОБА_11 ( ОСОБА_15 ). Вони жили як повноцінна сім`я. З 2015 року він допомагав ОСОБА_1 в магазині, товар пакував, так як вона була ФОП. Перед війною він працював у ТОВ «Дорстрой». Також він допомагав їй садити огород, робив ремонт, огорожу, кришу фарбував.

Аналізуючи зазначені вище докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в період з 2014 року по лютий 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Вони спільно проживали та вели домашнє господарство, мали спільний побут.

Разом з тим, слід зазначити, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення фактів проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, перебування на його утриманні виключно з єдиною метою - отримання одноразової грошової допомоги в зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_3 , яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На спадщину вона не претендує, із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 звертався його син ОСОБА_2 (т.1 а.с.81).

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 року в справі № 632/580/17).

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені в частині першій статті 315 ЦПК України.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 2) перебування фізичної особи на утриманні; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за відповідних умов, однією з яких є те, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі. Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2023 року в справі № 756/16751/21, від 19 вересня 2018 року в справі № 679/1689/16-ц).

Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.

Будучи послідовним у своїй практиці, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року (справа № 339/471/24) зазначив таке: «42. Предметом розгляду в цій справі є встановлення факту перебування позивача на утриманні свого рідного брата, який загинув при виконанні обов`язків військової служби. 43. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли протилежного висновку щодо доведеності позивачем вказаного факту. 44. Однак, при цьому, суди залишили поза увагою, що метою встановлення факту перебування на утриманні, позивач визначив саме отримання грошових виплат за загиблого брата-військовослужбовця, зокрема, одноразової грошової допомоги, та не встановили, чи має юридичне значення для позивача вказаний факт, з урахуванням заявленої мети».

Встановлюючи чи має юридичне значення для ОСОБА_1 факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з метою отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зважає на висновки, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12 травня 2026 року в справі № 280/1098/25:

«43. У цій справі підлягає вирішенню ключове питання не про сам факт проживання позивачки із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, який встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, а про те, чи була така особа станом на дату смерті військовослужбовця віднесена спеціальним законом до кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

56. Право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, що передбачено як положеннями Закону № 2011-XII, так і підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою КМУ № 168 та порядками № 975 та № 45, що випливає із системного зв`язку статей 16, 16-1, 16-3 Закону № 2011-XII та конкретизовано пунктом 2 постанови КМУ № 168 і пунктом 3 Порядку № 975.

При цьому, визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, уповноважених на його реалізацію. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного в часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII. Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права.

З огляду на це, подальші зміни законодавства, зокрема, розширення переліку осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії в часі та не можуть впливати на визначення суб`єктного складу осіб, які набули право на отримання одноразової грошової допомоги, якщо таке право виникло до набрання чинності відповідними змінами. Звернення особи з відповідною заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення.

58. Такий підхід узгоджується зі статтею 58 Конституції України та усталеною практикою Конституційного Суду України (зокрема, в рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012), відповідно до якої, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; до події, факту або правовідносин застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Оскільки Закон № 3515-IX не містить положень про його зворотну дію, він не може змінювати коло осіб, які мали право на одноразову грошову допомогу станом на дату смерті військовослужбовця.

59. Таким чином, вирішення питання щодо належності особи до кола отримувачів повинно здійснюватися виключно виходячи з правового регулювання, чинного на момент виникнення права, тобто на дату смерті військовослужбовця.

Інше тлумачення призвело б до порушення справедливого балансу між правами осіб, які вже набули право на отримання допомоги станом на дату смерті військовослужбовця, та публічним інтересом у забезпеченні стабільності правового регулювання.

69. Колегія суддів додатково наголошує, що положення статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення права, мають імперативний характер та визначають вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, в зв`язку з чим розширення такого переліку шляхом тлумачення чи застосування норм інших галузей права, зокрема Сімейного кодексу України, є недопустимим.

71. Закон № 2011-XII не містить відсилки до положень Сімейного кодексу України щодо визначення кола осіб, які мають право на отримання соціальних виплат, а також з тим, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме по собі не є достатньою підставою для набуття статусу члена сім`ї в цілях отримання відповідних соціальних гарантій.

75. Закон № 3515-IX, яким до статті 16-1 Закону № 2011-XII включено, зокрема, жінку (чоловіка), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживала однією сім`єю, але не перебувала у шлюбі, не містить положень, які б надавали цій зміні зворотну дію в часі або поширювали її на правовідносини, у яких день виникнення права на одноразову грошову допомогу настав до набрання чинності цим Законом».

Судом установлено, що з 23 січня 2024 року молодшого сержанта ОСОБА_3 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 21 січня 2024 року № 21-РС на посаду командира 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (т.1 а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області молодший сержант ОСОБА_3 зник безвісти, що підтверджується сповіщенням сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.02.2024 року № 18/975 (т.1 а.с.10).

23 березня 2024 року призначено службове розслідування за фактом зникнення безвісти молодшого сержанта ОСОБА_3 (т.1 а.с.11-зворот-12).

Відповідно до акту службового розслідування від 04.04.2024 року, командир 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_3 зник безвісти 23 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на підставі бойового розпорядження командира стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 15.02.2024 № 129/79/552 в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області. На дату завершення службового розслідування достовірно підтвердити факт загибелі молодшого сержанта ОСОБА_3 не вбачається за можливе. Відомості про самовільне залишення частини, добровільну здачу чи захоплення в полон, дезертирство під час несення служби - станом на сьогодні не підтвердилися (т.1 а.с.13-16).

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 року № 1242, командир 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , вважається зниклим безвісти з 23 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області (т.1 а.с.17-18).

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 березня 2025 року (справа № 532/2707/24, провадження № 2-о/532/17/2025) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , оголошено померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Роботине Пологівського району Запорізької області в зв`язку з отриманням військової травми під час виконання бойового завдання (т.1 а.с.30-33).

15 квітня 2025 року Кобеляцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , в якому датою смерті вказано ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.132).

Статтею 16-1 Закону України № 2011-XII встановлено перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Так, стаття 16-1 Закону України № 2011-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 2489-IX від 29 липня 2022 року, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ) передбачала, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 3515-IX від 09 грудня 2023 року (далі - Закон № 3515-IX), який набрав чинності 29 березня 2024 року, було оновлено редакцію вказаної статті та викладено її в наступній редакції:

«1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені в пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"».

Згідно із частиною десятою статті 16-3 Закону № 2011-XII, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Пунктом 2 постанови КМУ № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Абзацами 2 - 4 пункту 2 постанови КМУ № 168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної в пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

На виконання вимог Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є в разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У пункті 1.4. розділу I наказу Міністерства оборони України № 45 від 25 січня 2023 року «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» (далі - Порядок № 45) вказано, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови КМУ № 168, що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

З огляду на викладене, з`ясовуючи можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить позивачка, суд дійшов висновку, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу не має для неї юридичного значення, не несе правових наслідків, не породжує виникнення права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки станом на 23.02.2024 року - дату смерті ОСОБА_3 стаття 16-1 Закону № 2011-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 2489-IX від 29 липня 2022 року, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ) не відносила осіб, які проживали із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до самостійного кола отримувачів одноразової грошової допомоги.

Як зазначалося вище, Закон № 3515-IX (набрав чинності 29 березня 2024 року), яким до статті 16-1 Закону № 2011-XII включено, зокрема, жінку (чоловіка), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживала однією сім`єю, але не перебувала у шлюбі, не має зворотної дії в часі.

Таким чином, з урахуванням положень статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на момент смерті військовослужбовця, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме по собі не є юридичним фактом, з яким закон у цей період пов`язував виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, а відтак не може бути підставою для віднесення позивачки до кола осіб, які мали право на таку виплату.

Щодо встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги в зв`язку зі смертю військовослужбовця.

Відповідно до статті 16-1 Закону України № 2011-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 2489-IX від 29 липня 2022 року, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ), утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 30 Закону № 2262-ХІІ, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ, непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;

в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.

г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати;

д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Тобто для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

На вищевказаному наголошено, зокрема, в пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25).

Судом установлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 не мала право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки в розумінні цього Закону вона не відноситься до переліку категорії осіб, які є непрацездатними членами сім`ї, а такими є тільки дружина.

Тому в силу статті 16-1 Закону України № 2011-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 2489-IX від 29 липня 2022 року, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ) ОСОБА_1 не може вважатися утриманцем для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Аналогічне визначення міститься у статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої, члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї.

Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Даний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року в справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року в справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року в справі № 210/2422/16-ц.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Вирішуючи питання про наявність підстав для встановлення факту перебування на утриманні, суд також враховує правову позицію, викладену в Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, відповідно до якої, визначальною ознакою поняття «утримання» є наявність такого рівня матеріального забезпечення особи, за якого допомога годувальника є для неї постійним та основним джерелом засобів до існування.

Конституційний Суд України зазначив, що одержання членом сім`ї доходу саме по собі не виключає можливості визнання його утриманцем. Водночас для встановлення факту перебування на утриманні необхідно з`ясувати характер, регулярність та значення допомоги, яку надавав годувальник, а також співвідношення такої допомоги з іншими джерелами доходів особи.

Таким чином, під час розгляду заяви про встановлення факту перебування на утриманні суд повинен встановити не лише факт надання матеріальної допомоги померлим, а й те, чи була така допомога для заявника постійним та основним джерелом засобів до існування.

У судовому засіданні встановлено, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів перебування на повному утриманні ОСОБА_3 , яке було б для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Досліджена судом банківська виписка АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.01.2014 по 31.12.2024 по рахунку НОМЕР_3 спростовує твердження позивачки про постійний характер її утримання з боку загиблого ОСОБА_3 . Перерахування останнім грошових коштів позивачці не мали систематичного характеру, тривали не довгий час. Так, ОСОБА_3 під час проходження військової служби здійснено лише три грошові операції на загальну суму 15000,00 гривень, а саме: 16.01.2024 року на суму 2000,00 гривень, 08.02.2024 року на суму 3000,00 гривень та 13.02.2024 року на суму 10000,00 гривень. Тобто перекази були нерегулярними (епізодичними) (т.2 а.с.63).

Навіть за умови фактичного здійснення окремих переказів такі перекази можуть свідчити про матеріальну допомогу, спільні побутові витрати, взаєморозрахунки, подарунки або інші грошові відносини між близькими особами, але самі по собі не доводять, що ОСОБА_1 перебувала на повному утриманні ОСОБА_3 або що саме його допомога була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 520/6518/17 викладена правова позиція про те, що основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Судом з`ясовано, що за період з 2016 по 2024 роки ОСОБА_1 , крім перерахованих їй ОСОБА_3 коштів у розмірі 15000,00 гривень, отримувала інші доходи, розмір яких значно вищий за вказану суму.

Так, суд бере до уваги, що в період з 29.09.2015 року по 01.11.2018 року ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець, вид економічної діяльності: роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (т.1 а.с.196-197).

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, за ІІІ квартал 2016 року ОСОБА_1 отримала дохід, виплаченій як само зайнятій особі, в сумі 2500,00 гривень. За І квартал 2023 року вона отримала дохід від продажу нерухомого майна на суму 95346,64 гривень. З лютого 2021 року позивачці виплачується пенсія за віком (т.2 а.с.41-43).

Крім того, 23.10.2023 на належну ОСОБА_1 карту № НОМЕР_3 надійшли від ОСОБА_7 кошти в розмірі 33834,00 гривень та 36659,00 гривень (т.2 а.с.63-зворот).

Суд, співвідносячи розмір отриманих позивачкою грошових коштів від загиблого військовослужбовця з розміром її інших джерел доходу, вважає, що допомога, яка надавалася померлим ОСОБА_3 , не була для ОСОБА_1 постійним і основним джерелом засобів до існування або що вона перебувала на його повному утриманні в розумінні статті 31 Закону № 2262-ХІІ. Отримання позивачкою пенсії та інших доходів спростовує факт її повної матеріальної залежності від ОСОБА_3 .

Також позивачкою не надано доказів її перебування на утриманні ОСОБА_3 до його проходження військової служби, що могло б свідчити про сталість та системність такого утримання.

Закон № 2262-ХІІ прямо встановлює необхідність доведення не будь-якої допомоги, а саме такої, що мала систематичний характер і становила основне джерело засобів до існування особи. Сам по собі факт надання матеріальної підтримки не є достатнім для визнання особи утриманцем.

Суд наголошує, що епізодична або незначна матеріальна допомога не може вважатися утриманням у розумінні Закону № 2262-ХІІ.

Сторона позивача помилково тлумачить ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як ототожнення понять «перебування на утриманні» та «повне утримання», оскільки суд виходить з необхідності встановлення юридично значущих ознак утримання, передбачених законом, а саме - доведення того, що допомога була основним і постійним джерелом існування заявниці. Водночас судом установлено, що допомога ОСОБА_3 була для ОСОБА_1 невизначальною в забезпеченні її життєвих потреб, оскільки вона мала інші джерела доходу.

При цьому, сам по собі факт спільного проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства або надання періодичної матеріальної допомоги не є безумовною підставою для встановлення факту перебування на утриманні, якщо подані докази не дають можливості дійти висновку, що така допомога була основним та постійним джерелом засобів до існування заявника.

Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 11 лютого 2026 року в справі № 308/17634/23, для встановлення факту перебування особи на утриманні суд повинен перевірити відповідність заявника критеріям утриманця, визначеним Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Оскільки подані позивачем докази не підтверджують належними, допустимими та достатніми доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання особи такою, що перебувала на утриманні померлого, підстав для встановлення зазначеного юридичного факту суд не вбачає.

З огляду на наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається заявниця, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, суд вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача. В зв`язку з цим, суд відмовляє в задоволенні заяви представника позивача про встановлення строку для надання доказів щодо розміру витрат на правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Щодо витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями частин першої-третьої статті 137 ЦПК визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, надано договір № 15/25 про надання правової допомоги від 14.05.2025 року, розрахунок витрат за надання послуг згідно договору про надання правової допомоги від 14.05.2025 року, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 13.05.2026 року, квитанцію про сплату адвокату Титаренку С.О. 20000,00 гривень (т.2 а.с.89-91,102-104).

Частиною 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Зі змісту частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) реальність (встановлення їхньої дійсності); 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, додатковій постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц.

Також розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 гривень є завищеними, не є співрозмірними зі складністю виконаної роботи.

Так, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачкою на користь відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 6000,00 гривень за наступні виконані роботи адвокатом Титаренком С.О., а саме:

- підготовка апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду від 25.12.2025 року на суму 2000,00 гривень, оскільки ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29.12.2025 року апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала;

- написання клопотання про закриття провадження в справі від 19.01.2026 року на суму 2000,00 гривень та клопотання про залишення справи без розгляду на суму 2000,00 гривень, оскільки судом відмовлено в задоволенні цих клопотань.

Крім того, витрати за подачу представником позивача клопотань про долучення доказів, загальна вартість яких згідно розрахунку становить 7000,00 гривень, суд вважає зменшити до 1000,00 гривень з огляду на їх шаблонність. Вартість написання заяви про ознайомлення з матеріалами справи та час ознайомлення на суму 1000,00 гривень теж є завищеною, тому підлягає зменшенню до 500,00 гривень.

6 годин на представництво інтересів клієнта, що становить 6000,00 гривень, не знайшли свого підтвердження. Так, представник позивача брав участь у чотирьох судових засіданнях, які тривали до однієї години. Разом з тим, питання, які вирішувалися в судових засіданнях, для адвоката не є складними, зокрема, витребування доказів, закриття підготовчого провадження, допит свідків (під час допиту представником позивача поставлено свідкам кілька тотожних запитань), виступ у судових дебатах представника позивача тривав до 4 хвилин. З огляду на це, суд вважає за доцільне зменшити витрати в цій частині до 2500,00 гривень.

Надання представником позивача юридичної консультації тривалістю 2 год. за 1000,00 гривень (1 год. - 500,00 грн.) суд залишає без змін.

На підставі викладеного вище, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень.

Керуючись статтями 12, 133, 137, 259, 263-265, 354-356 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову адвоката Бердніченко Оксани Павлівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, факту перебування на утриманні чоловіка - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень.

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бердніченко Оксани Павлівни про встановлення строку для надання доказів щодо розміру витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешканка АДРЕСА_1 .

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя