Рішення № 138733953, 04.08.2026, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/2139/26

Провадження № 2/0274/2069/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"04" серпня 2026 р. м. Бердичів

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого судді Хуторної І. Ю.,

за участі секретаря судового засідання Айрапетян А. А.,

учасники справи, присутні в судовому засіданні (в режимі відеоконференції):

представник позивачки адвокат Петелько І.В.,

представник відповідача адвокат Равлюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в :

Короткий виклад доводів позову

23.03.2026 ОСОБА_1 , в особі адвоката Петелько Інни Василівни звернулася до суду з позовом, у якому просить визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за матір`ю ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 грудня 2019 року Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 березня 2026 року у справі № 127/4436/26 шлюб між сторонами розірвано.

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після припинення шлюбних відносин та за домовленістю з відповідачем малолітній син постійно проживає разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 , де перебуває на її утриманні та під її постійним доглядом.

Позивачка вказує, що вона не має у власності житлового приміщення у місті Києві, у зв`язку з чим орендує житло відповідно до договору оренди житлового приміщення від 31 жовтня 2025 року, строк дії якого визначено з 07 листопада 2025 року до 06 листопада 2026 року.

Вона належним чином виконує батьківські обов`язки, забезпечує дитині належні умови проживання, догляду та розвитку, а враховуючи малолітній вік дитини, саме вона здійснює щоденний та безперервний догляд за сином.

У часть відповідача у вихованні дитини має нерегулярний характер, а його наміри забрати дитину створюють спір між батьками щодо визначення її місця проживання.

При цьому позивачка не має наміру перешкоджати спілкуванню дитини з батьком, за умови, що таке спілкування відповідатиме інтересам дитини та не порушуватиме її режиму і стану здоров`я.

Короткий виклад заперечень проти позову

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що не заперечує проти проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом із матір`ю - ОСОБА_1 .

Відповідач вказав, що дитина фактично проживає разом із матір`ю, він визнає та не оспорює такий порядок проживання, а також не вчиняє жодних дій, спрямованих на зміну місця проживання дитини.

Вважає, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання малолітнього, у зв`язку з чим відсутній предмет спору та наявні підстави для закриття провадження у справі.

Відповідач також заперечив проти доводів позивача щодо наявності з його боку погроз забрати дитину, зазначивши, що такі твердження не відповідають дійсності та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Посилаючись на положення статей 12, 81, 160, 161 ЦПК України та Сімейного кодексу України, відповідач зазначив, що оскільки між батьками досягнуто згоди щодо місця проживання дитини, правові підстави для судового вирішення спору відсутні.

У зв`язку з наведеним відповідач просив суд закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, а у разі відмови у задоволенні такого клопотання відмовити у задоволенні позову як необґрунтованого.

Короткий виклад відповіді на відзив

Позивачка подала відповідь на відзив, у якій заперечила проти доводів відповідача щодо відсутності між сторонами спору про визначення місця проживання малолітньої дитини та наявності підстав для закриття провадження у справі.

Позивачка зазначила, що сама по собі відсутність заперечень відповідача щодо фактичного проживання дитини разом із матір`ю не свідчить про відсутність предмета спору, оскільки між сторонами відсутнє належним чином оформлене та гарантоване правове врегулювання питання місця проживання дитини. Вказала, що відповідач не надав доказів укладення між батьками договору щодо визначення місця проживання дитини, рішення органу опіки та піклування чи інших документів, які б підтверджували остаточне врегулювання цього питання.

Позивачка послалася на правові висновки Верховного Суду у справах № 686/20582/19-ц та від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22, відповідно до яких відсутність заперечень одного з батьків щодо проживання дитини з іншим із батьків не виключає наявності спору та не є безумовною підставою для закриття провадження у справі.

Також позивачка зазначила, що звернення до суду було зумовлене необхідністю юридичного визначення місця проживання малолітнього сина та усунення правової невизначеності у зв`язку з висловленням відповідачем намірів змінити місце проживання дитини. Вказала, що при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини суд має виходити насамперед із найкращих інтересів дитини, враховувати її вік, фактичне проживання з матір`ю, сталість умов проживання, виконання матір`ю батьківських обов`язків та забезпечення нею належного догляду і розвитку дитини.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 30.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження.

Ухвалою суду від 04.05.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача, адвоката Равлюка В.В., про закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору відмовлено.

Протокольною ухвалою суду від 04.05.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивачки підтримала позов, представиник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Фактичні обставини, встановленні судом, застосовані норми права

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановив такі обставини та дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 березня 2026 року у справі № 127/4436/26 розірвано (а.с. 10, 11).

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що доводиться свідоцтвом про народження (а.с. 17).

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є АДРЕСА_2 , що доводиться довідкою про реєстрацію місця проживання від 02.09.2019 (а.с. 13).

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_5 фактично проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт проживання дитини разом із матір`ю підтверджується, зокрема, договором оренди житлового приміщення від 31 жовтня 2025 року, відомостями медичного закладу щодо місця фактичного проживання дитини ( а.с. 14-15).

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 15.04.2025 визначено про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю. У висновку вказано, що з урахуванням віку дитини та фактичного здійснення матір`ю догляду за нею, відсутності заперечень батька щодо проживання дитини із матір`ю, визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідає її інтересам.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Відповідно до статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. При регулюванні сімейних відносин має максимально враховуватися інтерес дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною першою статті 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Аналіз доводів сторін, позиція суду

При вирішенні спору по суті суд враховує не лише доведений факт проживання дитини разом із матір`ю, а й встановлює наявність чи відсутність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, а також факт порушення, невизнання або оспорювання прав позивачки.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто право на судовий захист передбачає необхідність встановлення судом факту порушення, невизнання або оспорювання конкретного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права чи інтересу позивача є самостійною підставою для відмови у позові.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Порушенням права є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку іншої особи, унаслідок чого особа позбавлена можливості реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що не заперечує проти проживання малолітнього сина разом із матір`ю, визнає існуючий порядок проживання дитини.

Таким чином, із пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що фактичне місце проживання дитини між сторонами не є спірним.

Батько дитини не заявляє вимог про проживання дитини разом із ним, не заперечує проти проживання дитини з матір`ю та не оспорює право матері на здійснення нею догляду та виховання дитини.

Посилання позивачки на те, що відповідач погрожував забрати дитину, суд оцінює критично, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Самі лише припущення позивачки щодо можливих майбутніх дій відповідача не свідчать про існування на момент звернення до суду реального спору щодо місця проживання дитини.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 та від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, відповідно до яких за відсутності доказів існування спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та за умови фактичного проживання дитини з одним із батьків, яке іншим із батьків не оспорюється, підстави для задоволення позову відсутні.

Суд також зазначає, що висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини разом із матір`ю не спростовує відсутності спору між сторонами, оскільки такий висновок містить оцінку умов проживання дитини та батьківських можливостей, однак не підтверджує факту порушення відповідачем прав позивача.

Отже, позивачем не доведено, що відповідач порушує, не визнає або оспорює її право на проживання разом із малолітнім сином.

За таких обставин суд приходить до висновку, що хоча проживання дитини разом із матір`ю відповідає її фактичному стану та не суперечить інтересам дитини, однак позивачем не доведено наявності спору між сторонами, який потребує судового вирішення, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову суд відмовив, судові витрати позивачки їй не компенсуються.

Керуючись статтями 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,за участі органу опіки та піклування- виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивачка ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя І. Ю. Хуторна