Рішення № 138731077, 03.08.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

03.08.2026

Справа №607/17148/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Черніцької І.М.

за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.

сторони в судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання права власності на майно у порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та просив визнати за ним право власності на недоотриману пенсію спадкодавця ОСОБА_2 за період з 01 січня 2019 року до дня смерті у розмірі 218 726 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що він є сином ОСОБА_2

01 березня 2006 року його матері Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області призначено пенсію по втраті годувальника довічно у розмірі 1256,37 грн. З 26.11.2014 року ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному УПФ в Тернопільській області, виплата пенсії проводилась як внутрішньо переміщеній особі.

06 грудня 2018 року скасовано довідку про взяття на облік як ВПО, у зв`язку з чим 01.01.2019 року відповідачем припинено виплату пенсії.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Він є єдиним спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_2 та у встановленому законом порядку спадщину прийняв.

25 липня 2024 року він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, яке складається з сум невиплаченої пенсії. Постановою приватного нотаріуса від 25 липня 2024 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують право власності спадкодавця на пенсію.

У відповідь на адвокатський запит щодо розрахованої суми пенсії ОСОБА_2 з дня припинення її виплати до дня смерті відповідач інформації не надав.

Посилаючись на наведене та те, що така виплата припинена неправомірно, мати мала право на отримання пенсії, просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2025 року справу прийнято до свого провадження.

Відповідач подав відзив на позов. Вказав, що 01 березня 2006 року ОСОБА_2 призначено пенсію по втраті годувальника. 01.01.2019 року ОСОБА_2 призупинено виплату пенсії, у зв`язку з тим, що 6 грудня 2018 року скасовано довідку про взяття на облік як ВПО. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла. За життя ОСОБА_2 не оскаржувала ні рішення Пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії, ні рішення Управління соціальної політики щодо скасування довідки ВПО. Суми пенсії починаючи з 01.01.2019 року не нараховувались, а тому не можуть входити до складу спадщини.

Звертає увагу, що позивачем не доведено факту спільного проживання разом із матір`ю на час її смерті. ОСОБА_2 померла більше ніж через три роки від дати припинення виплати пенсії, а тому позивач не має права на суми пенсії, які за життя не були нараховані спадкодавцеві .

За життя померла не оскаржувала дії щодо не нарахування та невиплати пенсії, не виявляла інтересу та волі на те, щоб відновити пенсійні виплати, а тому не нарахована пенсія не входить до складу спадкового майна. Посилаючись на наведене, просить відмовити у позові.

У судове засідання сторони не з`явились, хоча про час та місце його були повідомлені належним чином. Попередньо подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 23.03.1956 року.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 01.02.2024 року Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському району Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 88 років в м.Луганськ.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2024 року справа № 607/1718/24 за заявою позивача встановлено факт смерті на тимчасового окупованій території України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Луганськ .

06 червня 2024 року за заявою позивача про прийняття спадщини приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савкою В.І. заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , що підтверджується копію матеріалів спадкової справи (а.с. 199-215).

З копії матеріалів спадкової справи встановлено, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину, є позивач, як спадкоємець за законом першої черги.

Заповітів ОСОБА_2 на випадок своєї смерті не складала, що підтверджується Інформаційною довідкою із спадкового реєстру за № 77230713 від 06.06.2024 року (а.с. 209). Інших спадкоємців за законом чи заповітом немає.

Батько позивача ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 10.02.2006 року.

На запит приватного нотаріуса Савки В.І. щодо відкритих рахунків на ім`я ОСОБА_2 та залишку коштів на день смерті, відповідач повідомив, що згідно ст. 61 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовці, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та члени їх сімей і залишились недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини.

Постановою приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Савки В.І. від 25 липня 2024 року за № 144/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на суми неотриманої пенсії після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку із відсутністю документів, які підтверджують факт належності спадкодавцю суми недоотриманої пенсії, її розміру.

26 червня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило адвоката, що ОСОБА_2 померла на тимчасово окупованій території України в м.Луганськ. Інформація про спільне проживання на день смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутня. ОСОБА_2 отримувала пенсію по втраті годувальники та перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як внутрішньо переміщена особа з 26.11.2014 року. Із врахуванням того, що 06.12.2018 року ОСОБА_2 скасовано довідку про взяття на облік ВПО, тому з 01.01.2019 року призупинено нарахування та виплату пенсії. ОСОБА_2 з 01.01.2019 року по день смерті не зверталась із заявою про поновлення виплати пенсії (а.с. 12).

Листом від 16.07.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на запит адвоката повідомило, що пенсія ОСОБА_2 призначалась в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області. З 26.11.2014 року пенсійну справу взято на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, виплата пенсії проводилась згідно призначеного розміру 1256.37 грн, як ВПО. В подальшому пенсія виплачувалась із врахуванням проведених перерахунків при зміні чинного законодавства. Розмір виплаченої пенсії за період з 26.11.2014 року по 31.12.2018 року становить 61 609.31 грн.

З матеріалів пенсійної справи № 1901002811 щодо ОСОБА_2 встановлено, що остання отримувала пенсію по втраті годувальника та з 26.11.2014 року перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як внутрішньо переміщена особа у зв`язку із переїздом на нове місце проживання в Тернопільську область.

З матеріалів пенсійної справи також всатновлено, що виплату пенсії ОСОБА_2 призупинено з 01.01.2019 року у зв`язку із скасуванням довідки про взяття на облік ВПО (а.с. 140). Згідно листа Управління соціальної політики Тернопільської міської ради за №3313/13.1 від 06.12.2018 року встановлено, що останнє інформує Головне УПФ в Тернопільській області про скасування 06.12.2018 року ОСОБА_2 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, оскільки остання була відсутня за місцем проживання понад 60 днів.

06 лютого 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату недотриманих сум померлого пенсіонера ОСОБА_2 .

Листом від 14.02.2024 року відповідач повідомив позивача, що 06.12.2018 року ОСОБА_2 скасовано довідку про взяття на облік як ВПО. 01.01.2019 року виплату пенсії призупинено. За життя ОСОБА_2 не зверталась із заявою про поновлення виплати пенсії. Починаючи з 01.01.2019 року пенсія не нараховувалась, а тому недотримані суми пенсії відсутні.

За заявою позивача від 07.02.2024, відповідачем здійснено виплату останньому допомоги на поховання померлого пенсіонера ОСОБА_2 у розмірі 14 895,90 грн.

Суд, розглянувши справу, дослідивши та оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно із вимогами статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 1227 ЦК України узгоджуються з положеннями частини першої статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення», де вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Аналіз статей 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії (доплат до пенсії).

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц (провадження № 14-95цс19).

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), а саме - за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями ч. 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у разі смерті пенсіонера.

Рішення щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 на інших підставах відповідачем суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що «підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України».

Тому припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).

Отже, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про неналежність не нарахованої пенсії до складу спадщини є безпідставними.

Обмеження у три роки на виплату нарахованої пенсії за минулий час, передбачені частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застосовуються тільки за наявності вини пенсіонера у несвоєчасному отриманні пенсії, тоді як належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність вини спадкодавця у неотриманні пенсії за життя, відповідачем не надано.

Відповідно до вимог частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

А тому доводи відповідача, які ґрунтуються на частині першій статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки дана правова норма розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.

Згідно з вимогами статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Норми ЦК України не визначають строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів.

Положення частин другої та третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Отже, суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).

Таким чином, суд дійшов висновку, що правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною нормою статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без урахування положень статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Встановлено та підтверджено зібраними у справі доказами, що єдиним спадкоємцем за законом першої черги, який у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері, є ОСОБА_1 , отже успадкував належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до статті 1227 ЦК України у тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.

Дата звернення до органу ПФУ з вимогою про надання інформації щодо нарахованої, але не виплаченої за життя спадкодавця пенсії не впливає на розмір виплат та не надає права на обмеження цих виплат.

Встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 у період часу з 01 січня 2019 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсійних виплат не отримувала, через їх не нарахування Пенсійним фондом, проте мала право на отримання пенсії в зазначений період.

Тому, суд дійшов висновку про те, що позивач як спадкоємець має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, яка входить до складу спадщини.

Отже, позивач успадкував право на належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті; дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного фонду України не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного фонду України права на обмеження цих виплат; припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання.

Щодо визначення розміру недоотриманої пенсіонером за життя пенсії, яка увійшла до складу спадщини, суд зазначає таке.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до вимог частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до частини другої статті 16 ЦК України можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Порядок визначення способу захисту, який суд може застосувати, здійснюючи правосуддя встановлено в статті 5 ЦПК України.

При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід враховувати положення частини першої статті 13, пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивач у спосіб, який останній не просить застосувати.

За загальним правилом (частина перша статті 5 ЦПК України) суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.

При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, якій він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Вказане з урахуванням положень частини першої статті 2 ЦПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах.

Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захист.

Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, позивач повинен обрати саме такий спосіб.

Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадку, коли з врахуванням положень частини другої статті 5 ЦПК України, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.

Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так, матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 23 вересня 2019 року по справі № 917/1739/17, від 30 червня 2021 року по справі № 742/3238/17 та інших.

Отже, при визначенні розміру недоотриманої пенсіонером за життя пенсії, яка увійшла до складу спадщини, суд, виконуючи всій процесуальний обов`язок, належним чином дослідив подані сторонами докази, перевірив їх, оцінив у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, і, як наслідок, з`ясував, що сторонами не надано довідки про нараховані та невиплачені суми пенсії, а перевірити правильність обрахованого позивачем розміру недоотриманої пенсії та самостійно визначити цей розмір суд позбавлений можливості. Клопотань про витребування таких доказів сторони не заявляли.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно довимог частин першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

А тому, суд вважає, що вимога про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату спадкоємцю ОСОБА_1 сум пенсії за період з 01 січня 2019 року по 14 грудня 2023 року, належних спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде ефективним способом захисту порушеного права позивача на спадкування належних спадкоємцю сум пенсії та не буде виходом за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсійні виплати ОСОБА_2 за період з 01 січня 2019 року по 14 грудня 2023 року, на які вона мала право за життя, але не отримувала через не нарахування цих пенсійних виплат Пенсійним фондом, тому позивач як спадкоємець має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, оскільки суми недоотриманої за життя пенсіонером пенсії входять до складу спадщини.

На підставі вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1211, 20 грн, виходячи із ставки судового збору щодо вимог немайнового характеру станом на 2024 рік.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 76-81, 263, 265, 268, 273, 352, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання права власності на майно у порядку спадкування задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату спадкоємцю ОСОБА_1 сум пенсії за період з 01 січня 2019 року по 14 грудня 2023 року, належних спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання як ВПО: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, адреса місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 14035769;

Повне судове рішення складено 04 серпня 2026 року.

Головуюча І.М. Черніцька