Рішення № 138730104, 04.08.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/10478/25

РІШЕННЯ

іменем України

04 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішенням про відмову у призначенні пенсії № 134650027012 від 30.05.2025, яке видано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області стосовно призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області позивачу протиправно відмовлено в призначенні пенсії відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважає, що не зарахування періодів з 04.08.1992 по 02.09.1996, з 01.09.1980 по 30.06.1984, з 01.07.2000 по 16.06.2008 є безпідставним.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що страховий стаж позивача (25 років 11 місяців 25 днів) є недостатнім для призначення пенсії за віком.

До суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить задовольнити позов. Зазначає, що викладені в відзиві заперечення не спростовують наведених у позовній заяві обставин.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). При цьому, згідно з частиною 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив. Як наслідок, суд розглядає подану позовну заяву з врахуванням лише позову та відзиву на позов.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою від 20.06.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 04.08.2026 суд у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін відмовив.

Ухвалою від 04.08.2026 суд у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про залучення співвідповідача у справі № 560/10478/25 відмовив.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно з відомостями трудової книжки від 18.09.1984 серії НОМЕР_1 позивач, зокрема:

- навчався в Львівському державному інституті фізичної культури (запис № 1);

- 04.08.1992 - прийнятий на посаду в.о. директора ДКППО «Каштан» (запис № 7);

- 02.09.1992 - звільнений з посади директора ДКППО «Каштан» по переводу у ТзОВ «Каштан» (запис № 8);

- 03.09.1996 - прийнятий на посаду директора ТзОВ «Каштан» (запис № 9);

- 11.09.1998 - прийнятий на посаду заступника директора по комерційним зв`язкам товариства з обмеженою відповідальністю «СВЧ» (запис № 13);

- 16.06.2008 - звільнений з займаної посади за власним бажанням (запис № 14).

Згідно з дипломом НОМЕР_2 ОСОБА_1 в 1980 році вступив до Львівського державного інституту фізичної культури і в 1984 році закінчив повний курс названого інституту за спеціальністю фізична культура і спорт. Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 30.06.1984 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію викладача фізичного виховання - тренера з боротьби, реєстраційний № 1337.

У листі Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського від 09.01.2024 № 10 зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчався у Львівському державному інституті фізичної культури (нині Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського), 23.08.1980 був зарахований на перший курс денної форми навчання за спеціальністю фізична культура і спорт, наказ № 162-с від 23.08.1980, 30.06.1984 відрахований з числа студентів інституту у зв`язку з закінченням терміну навчання та здобув повну вищу освіту, наказ № 189-с від 30.06.1984. Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 30.06.1984 йому присвоєна кваліфікація викладача фізичного виховання - тренера з боротьби та виданий диплом спеціаліста НОМЕР_2 від 30.06.1984, реєстраційний № 1337.

Відповідно до військового квитка НОМЕР_3 позивач проходив військову службу з 10.06.1982 по 26.06.1984.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою від 22.05.2025 про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.05.2025 № 134650027012 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закон № 1058-ІV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (30 років). Зазначено, що вік заявника - 61 рік 11 місяців, а страховий стаж становить 25 років 11 місяців 25 днів. До страхового стажу не зараховано періоди:

- з 04.08.1992 по 02.09.1996 згідно трудової книжки від 18.09.1984 серії НОМЕР_1 , оскільки назва організації на печатці в записі про звільнення з роботи не відповідає назві організації, в якій працював заявник;

- з 01.09.1980 по 30.06.1984 згідно диплому від 30.06.1984 № НОМЕР_4 та уточнюючої довідки від 09.01.2024 № 10, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби;

- з 01.07.2000 по 16.06.2008, оскільки записи в трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про нараховану заробітну плату за дані періоди та сплату страхових внесків).

Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

Приписами частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Положеннями частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відтак, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 30 років.

Як встановив суд, позивач, на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком (22.05.2025), згідно з паспортними даними досяг віку 60 роки, що не заперечується сторонами.

Спірним є наявність в позивача необхідного страхового стажу.

Зі змісту оскарженого рішення слідує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є те, що до страхового стажу останнього не зараховано періоди з 04.08.1992 по 02.09.1996, з 01.09.1980 по 30.06.1984 та з 01.07.2000 по 16.06.2008.

Надаючи оцінку наведеним доводам відповідача, суд зазначає та враховує таке.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), чинної станом на дату звільнення позивача (02.09.1996), зазначену у спірному рішенні, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають (пункт 1.2 Інструкції № 58).

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У пункті 2.4 Інструкції № 58 зазначено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Приписами пункту 4.1 Інструкції № 58 встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Як встановив суд, записами трудової книжки підтверджено період роботи позивача з 04.08.1992 по 02.09.1996.

Суд зауважує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

При цьому суд також бере до уваги те, що обставини, які слід встановити у цій справі, значно віддалені у часі, а також, враховує відсутність вини позивача, оскільки обов`язок належного оформлення підтверджуючих стаж документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Суд враховує, що зазначений в трудовій книжці від 18.09.1984 серії НОМЕР_1 період з 04.08.1992 по 02.09.1996 (записи № 7, № 8) є неперервним.

Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів, що відомості, які містяться в трудовій книжці позивача, містять неправдиві або недостовірні дані. В судовому порядку трудова книжка позивача недійсною також не визнавалась.

Наведене свідчить про безпідставність доводів відповідача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 04.08.1992 по 02.09.1996.

Таким чином, відповідача слід зобов`язати зарахувати до страхового стажу позивача період з 04.08.1992 по 02.09.1996.

Щодо твердження відповідача про правомірність не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.09.1980 по 30.06.1984 згідно диплому від 30.06.1984 № 785261 та уточнюючої довідки від 09.01.2024 № 10, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби, то суд зазначає та враховує таке.

Статтею 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку № 637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Як встановив суд, період навчання позивача з 23.08.1980 по 30.06.1984 підтверджується дипломом НОМЕР_2 та листом від 09.01.2024 № 10.

Водночас, матеріали справи свідчать про проходження позивачем військової служби з 10.06.1982 по 26.06.1984, а також, врахування зазначеного періоду (форма РС-право) до страхового стажу позивача.

Як наслідок, слід зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 23.08.1980 (з урахуванням змісту листа від 09.01.2024 № 10) по 09.06.1982 та з 27.06.1984 по 30.06.1984. Зобов`язання відповідача повторно зарахувати до страхового стажу позивача період з 10.06.1982 по 26.06.1984 призведе до штучного збільшення страхового стажу за рахунок подвійного зарахування періоду. При цьому, крім перетинання періоду навчання з періодом проходження військової служби відповідач інших підстав для не зарахування спірного періоду навчання не зазначив.

Стосовно посилання відповідача на відсутність інформації про нараховану заробітну плату та сплату страхових внесків за період з 01.07.2000 по 16.06.2008, як підставу для не зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача, то суд зазначає та враховує таке.

Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та від 01.03.2021 у справі №423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

У постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №607/4451/16-а викладено правову позицію, згідно з якою сама по собі відсутність записів у трудовій книжці чи відсутність індивідуальних відомостей про застраховану особу (сплату страхових внесків в ПФУ) не може бути достатнім та належним доказом підтвердження відсутності трудових відносин.

Суд також зазначає, що невиконання страхувальником обов`язку зі сплати страхових внесків не може позбавляти особу соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, адже суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту населення.

Як зазначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому, відомостями трудової книжки від 18.09.1984 серії НОМЕР_1 підтверджено період працевлаштування позивача з 01.07.2000 по 16.06.2008. Відповідач не вказав жодних підстав, за яких таке оформлення записів про працевлаштування позивача робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки суд не встановив недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів з 01.07.2000 по 31.07.2001 та з 01.10.2002 по 16.06.2008. Тому відповідача слід зобов`язати зарахувати зазначені періоди до страхового стажу позивача.

Щодо періоду з 01.08.2001 по 30.09.2002, то суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог про його зарахування до страхового стажу позивача, оскільки згідно з формою РС-право, цей період вже зарахований.

Враховуючи наведене, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.05.2025 № 134650027012 в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів з 04.08.1992 по 02.09.1996, з 23.08.1980 по 09.06.1982, з 27.06.1984 по 30.06.1984, з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.10.2002 по 16.06.2008.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, то суд зазначає та враховує таке.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком.

Таким чином, оскільки пенсійним органом, який остаточно (перед оскарженням до суду) вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, то саме його слід зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, а також, зарахуванням до страхового стажу періодів з 04.08.1992 по 02.09.1996, з 23.08.1980 по 09.06.1982, з 27.06.1984 по 30.06.1984, з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.10.2002 по 16.06.2008.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає та враховує таке.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 гривні.

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, належний до сплати розмір судового збору за подання позовної заяви у цій справі становив 968,96 грн. При цьому, позивач сплатив 1211,20 грн судового збору.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд роз`яснює позивачу право подати клопотання про повернення судового збору в розмірі 242,24 грн (1211,20 грн - 968,96 грн).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві зазначено, що орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу становить 5000 грн.

Щодо цього суд зазначає та враховує таке.

Згідно з частинами 1 - 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, стосовно вирішення питання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу позивач скористався своїм правом, визначеним частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне встановити позивачу строк для надання відповідної заяви та доказів про розмір судових витрат на професійну правничу допомогу - 5 днів з дня ухвалення цього рішення.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.05.2025 № 134650027012 в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів з 04.08.1992 по 02.09.1996, з 23.08.1980 по 09.06.1982, з 27.06.1984 по 30.06.1984, з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.10.2002 по 16.06.2008.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 04.08.1992 по 02.09.1996, з 23.08.1980 по 09.06.1982, з 27.06.1984 по 30.06.1984, з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.10.2002 по 16.06.2008.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, а також, зарахуванням до страхового стажу періодів з 04.08.1992 по 02.09.1996, з 23.08.1980 по 09.06.1982, з 27.06.1984 по 30.06.1984, з 01.07.2000 по 31.07.2001, з 01.10.2002 по 16.06.2008.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Встановити ОСОБА_1 строк для надання відповідної заяви та доказів про розмір судових витрат на професійну правничу допомогу - 5 днів з дня ухвалення цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350) Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк