Рішення № 138725037, 04.08.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/8428/26

Справа № 522/9126/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Костинюк В.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Назарчук Наталі Михайлівни до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка 25.05.2026 звернулася до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 55 348,66 грн та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позов подано через шкоду, спричинену тим, що держава через статтю 16 Закону України «Про нотаріат» побудувала модель, у якій участь нотаріуса у Нотаріальній палаті України перестала бути добровільною. До законодавчих змін 2012 року правове регулювання допускало добровільне об`єднання нотаріусів у професійні спілки, асоціації та інші форми об`єднань. Стаття 16 Закону України «Про нотаріат» передбачає здійснення професійного самоврядування через Нотаріальну палату України. Порядок сплати внесків до НПУ встановляє не лише фінансовий обов`язок нотаріуса, але і санкційний контекст несплати. У таких умовах сплата членських внесків не є наслідком вільного рішення позивачки брати участь у професійній організації, а є наслідок системи, яка не залишає нотаріусу реальної, безпечної та правомірної альтернативи. Позивачка вказує, що ст.16 Закону України «Про нотаріат» є неконституційною, адже не відповідає положенню ч.4 статті 36 Конституції України, за якою ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об`єднання громадян. Суд може не застосовувати закон, який не відповідає Конституції та звернутися до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону. Позивачка вказує, що завдана їй матеріальна шкода полягає у реальних грошових витратах сплати членських внесків до НПУ, які за період з 01.05.2013 по 31.01.2026 склали 55 348,66 грн. Моральна шкода позивачки полягає у тривалому перебуванні у стані нав`язаного державою професійного підпорядкування єдиній недержавній корпоративній структурі, коли позивачка, продовжуючи здійснювати обрану професію, фактично змушена постійно миритися з тим, що її фундаментальне право не асоціюватися у професійній сфері істотно обмежене ст.16 Закону України «Про нотаріат». Моральна шкода проявляється у тривалому психоемоційному напруженні, відчутті відсутності свободи професійного самовизначення усвідомлені того, що збереження професійного статусу поставлене державою у тісний зв`язок із належністю до НПУ, а також у систематичному переживанні майнового примусу, який відтворюється з кожним новим періодом професійної діяльності.

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.05.2026 справа 26.05.2026 передана судді Бондарю В.Я.

Ухвалою від 27.05.2026 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано 10-денний строк для усунення недоліків позову.

До суду 04.06.2026 надійшла заява представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про усунення недоліків позову разом з квитанцією на підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою від 09.06.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 27.07.2026.

До суду 17.06.2026 надійшов відзив Головного Управління Державної казначейської служби України в Одеській області, поданий представником ОСОБА_3 , згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування відзиву зазначено, що позивачем помилково ототожнено Державу України з органами Казначейства. ГУ ДКСУ в Одеській області є окремою юридичною особою, не перебувало з ОСОБА_1 у правових відносинах та жодної шкоди їй не заподіювало. Належним відповідачем є держава України, яка бере участь у справі через той орган, діями або рішеннями якого, за твердженням позивача, завдано шкоду. Тому, відповідач вказує, що належним відповідачем є Міністерство юстиції України, до компетенції якого належить питання організації та функціонування нотаріату в Україні.

Ухвалою від 29.06.2026 задоволено заяву представника позивача Шаповалова Р.Ю. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

До суду 01.07.2026 надійшла відповідь на відзив представника позивача Шаповалова Р.Ю., у якій вказує, що у відзиві немає спростування суті позовних вимог. Відповідачем зазначено саме Державу Україна, зазначення органу не змінює суб`єкта матеріальної відповідальності і не перетворює позов на вимогу до ДКСУ в Одеській області. Позивачка не погоджується з тим, що належним відповідачем є Міністерство юстиції України, оскільки воно не приймало норму Закону України «Про нотаріат», тому наполягає на тому, що позов заявлено до Держави Україна.

Представник позивача Шаповалов Р.Ю. подав до суду 27.07.2026 заяву, якою просить постановити ухвалу про звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо відповідності Конституції України ч.2 ст.16 «Про нотаріат», словосполучення «обов`язковості членства нотаріусів».

У судовому засіданні 27.07.2026 було прийнято відзив, відповідь на відзив, заява від 27.07.2026 подана на підставі ст.10 ЦПК України прийнята до уваги. Представник позивача Шаповалов Р.Ю., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив задовольнити позов.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Після дослідження доказів, суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення рішення відбудеться 04.08.2026 о 12:30 год.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 03 червня 2008 року отримала свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю №6936 (а.с.14).

З 16.12.2008 ОСОБА_1 працювала на посаді нотаріуса, вперше призначена на посаду нотаріуса Четвертої одеської державної нотаріальної контори, а з 25.01.2018 розпочала нотаріальну діяльність в Одеському міському нотаріальному окрузі (а.с.12-13).

25 січня 2018 року ОСОБА_1 отримала реєстраційне посвідчення №483 про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності (а.с.15).

ОСОБА_1 документована посвідченням №16-2384 члена Нотаріальної палати України (а.с.17).

Підставою звернення до суду ОСОБА_1 слугувало її непогодження з вимогами щодо обов`язкової участі в Нотаріальній палаті України та відповідно сплаті членських внесків.

Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року при розгляді справи 240/19209/21 вказав, що на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України.

Відтак, стаття 16 Закону України «Про нотаріат» визначає:

Метою професійного самоврядування нотаріусів є об`єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для виконання покладених на них цим Законом обов`язків і забезпечення їхніх прав, представництво професійних інтересів нотаріусів у державних органах, органах місцевого самоврядування, у відносинах з іншими юридичними особами, захист професійних інтересів та соціальних прав нотаріусів, сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів та надання їм методичної допомоги, захисту інтересів фізичних і юридичних осіб при заподіянні їм шкоди внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса.

Професійне самоврядування нотаріусів здійснюється через Нотаріальну палату України та її органи. Нотаріальна палата України є організацією, яка здійснює професійне самоврядування у сфері нотаріату.

Нотаріальна палата України є неприбутковою юридичною особою, має свою печатку. Діяльність Нотаріальної палати України здійснюється відповідно до законодавства та її статуту. Повноваження Нотаріальної палати України визначаються цим Законом та її статутом.

До повноважень Нотаріальної палати України належать: представлення інтересів нотаріальних палат та нотаріусів у державних та інших установах; забезпечення захисту соціальних та професійних прав нотаріусів; участь у проведенні експертиз законопроектів з питань, пов`язаних з нотаріальною діяльністю; забезпечення підвищення кваліфікації нотаріусів та їхніх помічників; контроль за дотриманням нотаріусами правил професійної етики та інші повноваження.

Професійне самоврядування нотаріусів функціонує на засадах законності, гласності, незалежності, демократичності, колегіальності, виборності, обов`язковості членства нотаріусів та виконання рішень органів професійного самоврядування, прийнятих відповідно до їх компетенції, забезпечення рівних можливостей доступу нотаріусів до участі в професійному самоврядуванні.

Членами Нотаріальної палати України можуть бути особи, які отримали свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Розмір членських внесків та інших платежів членів Нотаріальної палати України, необхідних для виконання її функцій, визначає з`їзд нотаріусів.

Нотаріальна палата України реєструється в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Нотаріальної палати України, затвердженої З`їздом нотаріусів України (Протокол № 4 від 23 вересня 2016 року) нотаріальна палата України (далі - НПУ) є недержавною професійною організацією, яка об`єднує всіх нотаріусів України на засадах обов`язкового членства відповідно до Закону України «Про нотаріат» та здійснює професійне самоврядування у сфері нотаріату.

Згідно з пунктом 3.2. Статуту з моменту державної реєстрації НПУ її членами є всі нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або здійснюють приватну нотаріальну діяльність. Згода нотаріуса на набуття членства НПУ не потребується.

Згідно з пунктом 7.9. Статуту Члени НПУ сплачують членські внески щомісячно, до 5 числа наступного місяця.

Пунктом 7.19 Статуту визначено, що сплачені членські внески не повертаються.

Частини 1 та 4 Конституції України визначають, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об`єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

ОСОБА_1 вважає обов`язковість участі у Нотаріальній палаті України, встановлену ст.16 Закону України «Про нотаріат» такою, що суперечить ст.36 Конституції України щодо примушування до вступу в будь-яке об`єднання громадян.

Суд не погоджується з такими доводами позивачки, виходячи з наступного.

Термін об`єднання громадян, який був закріплений у статті 1 Закону України «Про об`єднання громадян» та визначав, що об`єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, був виключений з законодавчого вжитку внаслідок прийняття Закону України «Про громадські об`єднання».

Відтак, згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Правова природа громадського об`єднання відрізняється від нотаріальної палати України, яка створена з метою професійного самоврядування, а не з метою захисту прав та інтересів її членів. Метою діяльності Нотаріальної палати України є, зокрема, захист професійних інтересів та соціальних прав нотаріусів, однак таке не є визначальним для визначення термінів.

Згідно п.5 ч.2 ст.2 Закону України «Про громадські об`єднання» дія цього Закону не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування.

Дія Закону України «Про громадські об`єднання» не поширюється на діяльність Нотаріальної палати України як органу, що здійснює професійне самоврядування нотаріусів.

Отже, суд дійшов висновку, що стаття 16 Закону України «Про нотаріат» не суперечить ст.36 Конституції України, адже забороняється примушування в об`єднання громадян, а Нотаріальна палата України не є об`єднанням громадян, про яке йдеться в ст.36 Конституції України, на її діяльність не поширюється дія положень Закону України «Про громадські об`єднання».

Частиною 1 ст.1166 ЦК України закріплено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

ОСОБА_1 вказує, що майнова шкода їй спричинена сплатою членських внесків до НПУ.

Сплата внесків передбачена Законом України «Про нотаріат» на переконання суду не суперечить Конституції України, а тому, в цій частині позовних вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди слід відмовити.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За правилами статті 81 ЦПК України обов`язок доказування і подання доказів законом покладено на сторону, яка посилається на певні обставини.

За роз`ясненнями, викладеними у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Частиною першою статті 1167 ЦК України зазначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», №68490/01, від 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22).

Абзац другий частини 3 статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21).

Моральну шкоду ОСОБА_1 мотивує професійним підпорядкування Нотаріальній палаті України та порушенням фундаментального права не асоціюватися у професійній сфері.

Як вказувалося вище, суд дійшов висновку про те, що стаття 16 Закону України «Про нотаріат» не суперечить Конституції України в частині заборони примушування до вступу в об`єднання громадян, а тому сплата приватним нотаріусом Назарчук Н.М. членських внесків та участь у професійній самоврядній організації не може розцінюватися як завдана їй моральна шкода.

З огляду на що суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

Щодо клопотання про звернення до Верховного Суду з метою підготовки подання для звернення до Конституційного Суду України, суд зазначає наступне.

Підстави і порядок звернення до Конституційного Суду України визначає Закон № 2136-VIII.

Статтею 50 Закону № 2136-VIII передбачено, що формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.

Конституційним поданням є подане до Конституційного Суду України письмове клопотання щодо офіційного тлумачення Конституції України (пункт 2 частини першої статті 51 Закону № 2136-VIII).

Статтею 52 Закону № 2136-VIII визначено суб`єктів права на конституційне подання. Такими є: Президент України, щонайменше сорок п`ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Отже, законом чітко визначено перелік суб`єктів, наділених правом на звернення до Конституційного Суду України із конституційним поданням, до яких, зокрема, належить і Верховний Суд.

Водночас відповідно до пункту 5 частини другої статті 46 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» саме Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.

Згідно з частиною шостою статті 10 ЦПК, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Суд не встановив підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК, для внесення до Верховного Суду звернення з метою звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо неконституційності ст.16 Закону України «Про нотаріат».

Щодо неналежності відповідача у цій справі, про що вказувало ГУ ДКС України в Одеській області, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України та частиною першою статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За частиною другою статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.

Органи державної влади, зокрема Державної казначейської служби України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Зазначені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є саме держава як учасник цивільних відносин. При цьому вона бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, бо Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Суд бере до уваги те, що Державна казначейська служба України не є тим органом, діяннями якого позивачеві завдано моральної шкоди. Проте, ця служба не є відповідачем у справі. Відповідачем є Держава Україна. Тому звернення ОСОБА_1 з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України не спростовує належності відповідача Держави України у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 522/2493/18 та у постанові Верховного суду від 05 грудня 2023 року в справі №757/59675/19-ц.

Наявність у держави як вказаного, так й інших органів державної влади не означає, що саме ці органи мають відповідати замість держави у суді. Інакше кажучи, у спірних правовідносинах орган або органи держави можуть бути представниками її інтересів як боржника у зобов`язанні щодо відшкодування завданої нею ж шкоди, а не відповідачами.

Отже, суд погоджується з тим, що належним відповідачем у справі є держава України в особі органів, діями яких заподіяно позивачу шкоду, проте, визначення відповідачем держави України в особі Державної казначейської служби України не свідчить про пред`явлення позову до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Тож, Держава України є належним відповідачем у справі, тому доводи відповідача в цій частині не приймаються до уваги.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави наводити доводи іншим аргументам учасників справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Назарчук Наталі Михайлівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526, м.Одеса, вул. Садова, буд.1а) про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 04 серпня 2026 року.

Суддя В.Я.Бондар

04.08.26