Ухвала суду № 138721697, 03.08.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14869/26

Провадження № 1-кс/344/5671/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження за №12026090000000393 від 02.08.2026 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст.115 КК України

В С Т А Н О В И В:

Слідча звернулася з вказаним клопотанням, яке погоджено з прокурором, в обґрунтування якого посилалася на те, що Відділом розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, СУ ГУНП в Івано-Франківській області, за процесуазльного керівництва Івано-Франківської обласної прокуратури, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026090000000393, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 02.08.2026 у нічний період часу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував з групою невстановлених слідством осіб, біля заправки АЗС «ОККО», що за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Хриплинська, 9 Івано-Франківської області, де у нього виник словесний конфлікт з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

02 серпня 2026 року, близько 00 год 02 хв, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в останнього виник умисел спрямований на позбавлення життя ОСОБА_6

ОСОБА_4 , будучи озброєним вогнепальною зброєю пістолетом марки ПМ калібру 9 мм, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи, що пострілами з бойової зброї, неодмінно настане смерть потерпілого, посягаючи на найвищу соціальну цінність життя людини, перебуваючи на незначній відстані від ОСОБА_6 , здійснив два цілеспрямовані постріли в останнього, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді вогнепальних проникаючих поранень передньої черевної стінки та наскрізне лівого стегна, з ушкодженням нижньої третини правого сечоводу із екстравазацієюконтрасної речовини і формуванням урогематоми малого тазу з пропотіванням в черевну порожнину. Дірчатий перелом лівої лобкової кістки. Травматичний шок.

Таким чином ОСОБА_4 , вчинив всі дії спрямовані на позбавлення життя ОСОБА_6 , які вважав за необхідні, однак злочин не був завершений з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому було вчасно та кваліфіковано надано медичну допомогу.

02 серпня 2026 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із вищою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, затримано в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115КК України.

У відповідності до ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 є особливо тяжким злочином, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 підтверджується: протоколами огляду місця події від 02.08.2026, затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, допиту свідка ОСОБА_7 та сукупністю інших матеріалів кримінального провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

ОСОБА_4 до затримання не був працевлаштований та не мав джерела законних доходів, під час затримання у підозрюваного вилучено речовину рослинного походження та засоби для куріння, що не виключає вживання ним речовин, які заборонені Законом, а тому з високою долею вірогідності існує ризик вчинення ним інших кримінальних правопорушень.

Також ОСОБА_4 , може переховуватись від органу розслідування, прокурора, слідчого судді та суду, оскільки усвідомлює, що при доведеності його вини за вчинення інкримінованих йому злочинів суд може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років.

В ході досудового розслідування потерпілими може бути заявлено цивільні позови, всіх потерпілих, свідків та експертів не допитано. ОСОБА_4 стануть відомі анкетні дані цих осіб та зміст наданих ними на досудовому розслідуванні показань, що дає підстави вважати про його можливість впливу на них з метою спотворення доказів стосовно фактичних обставин чи відмови від цивільних позовів, а отже він може перешкоджати кримінальному провадженню та прийняттю у ньому законного судового рішення. Крім цього у випадку застосування до ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в силу боязні суворої кари він може не з`являтися до органу розслідування, прокурора, слідчого судді та суду і у такий спосіб також перешкоджати кримінальному провадженню.

Сторона обвинувачення вважає, що враховуючи тяжкість інкримінованого злочину, дані про особу підозрюваного, його соціальні зв`язки, запобігти зазначеним вище ризикам шляхом застосування до ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не можливо.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав, з викладених в ньому обставин, просив задоволити. На запитання слідчої судді про проведення освідування особи на стан сп`яніння повідомив, що підозрюваний відмовився від проходження тесту.

В судовому засіданні захисник підозрюваного заперечила щодо клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки сторона захисту не погоджується із кваліфікацією правопорушення за ч. 2 ст. 15 ч.1 ст.115 КК України за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від 7 до 15 років.

Зазначає, що обставини викладені у клопотанні не відповідають дійсності, слідством не встановлено осіб, які б бачили словесний конфлікт між підозрюваним та ОСОБА_6 , звертає увагу, що на обличчі у підозрюваного численні рани та садна, що спростовує доводи сторони обвинувачення про словесний конфлікт.

Крім того, вказує на те, що підозрюваний не мав умислу на вбивство ОСОБА_6 , постріли не завдані у життєво важливі ділянки, які б спричинили миттєву смерть. Щодо особи ОСОБА_6 - він не звертався із заявою про визнання його потерпілим у даному кримінальному провадженні, не надавав свідчення.

Щодо ризиків наведених стороною обвинувачення, вважає такі недоведеними, зокрема ризик переховуватись від суду в Україні введено воєнний стан, підозрюваному 33 роки він не має права виїзду за кордон України. Ризик незаконно впливати на потерпілих на даний час жодна особа не визнана потерпілою у даному кримінальному провадженні, свідки відмовляються від дачі показань, при цьому підозрюваний затриманий та жодний вплив на них не здійснює, будь яких доказів можливого впливу підозрюваним на експертів стороною обвинувачення не надано. Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення не є обґрунтованим, зважаючи на те, що підозрюваний раніше не судимий, вперше притягається, є особою з інвалідністю ІІІ групи, проживає з матір`ю та братом, має батька.

Зважаючи на викладене, просить застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, яку за нього сплатять рідні.

Підозрюваний в судовому засіданні підтримав думку захисника.

Заслухавши прокурора, захисника та підозрюваного, дослідивши матеріали клопотання, вважаю наступне.

Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

02.08.2026 року ОСОБА_4 затримано згідно ч. 4 ст. 208 КПК України.

02.08.2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, тобто закінченому замаху на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_6 .

Злочин, передбачений ч.1 ст.115 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення якого, передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до п`ятнадцяти років.

Відповідно до практики Європейського суду «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у підпункті «с» п. 1 ст. 5 Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб будь-який захід, яким людина позбавляється волі, відповідав меті ст. 5, а саме захисту особи від свавілля.

У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» визначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).

При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об`єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».

В справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) Суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Вирішуючи дане клопотання враховую також вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_4 вказаного кримінального правопорушення: протокол огляду місця події від 02.08.2026 року; довідку видану ОСОБА_6 , про те що він звертався у відділення невідкладної (екстреної) допомоги 02.08.2026 року, діагноз вогнепальні проникаючі поранення передньої черевної стінки та наскрізне лівого стегна; протокол допиту свідка начальника сектору агентурно-оперативної роботи Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_7 від 02.08.2026 року. Посилання сторони обвинувачення, що обгрунтованість підозри підтверджується сукупністю інших матеріалів кримінального провадження не відповідають дійсності, оскільки такі відсутні у матеріалах клопотання.

Слідча суддя враховує характеризуючі особу підозрюваного дані: його вік 34 роки, вища освіта, стан здоров`я, майновий стан за даними сторони обвинувачення офіційно не працює, міцність соціальних зв`язків проживає з матір`ю та братом, має батька, які мають намір внести за нього заставу.

Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що на час застосування запобіжного заходу у підозрюваного наявні рани та садна на обличчі, що суперечить відомостям викладеним у клопотанні про наявність тільки словесного конфлікту. На підтвердження посилання прокурора про можливість вживання речовин, які заробонені Законом, то стороною обвинувачення не надано доказу перебування підозрюваного у стані наркотичного сп`яніння. Як зазначив прокурор підозрюваний відмовився від проходження медичного освідування на стан сп`яніння, проте, в матеріалах клопотання відсутні будь-які докази щодо фіксації такої відмови.

Отже враховуючи, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування сукупністю матеріалів кримінального провадження, а слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на ті дані, які були надані стороною обвинувачення, наявні всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч. 1 ст.115 КК України.

Виходячи із приписів статті 184 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий (прокурор), як в клопотанні, так і в суді, зобов`язаний зазначити один або кілька ризиків, вказаних у статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, послатися на обставини, на підставі яких він дійшов висновку про наявність такого ризику або ризиків у вигляді відповідних дій підозрюваного, і на докази, що підтверджують ці обставини.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Щодо ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду.

Даний ризик є реальним, оскільки ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене максимальне покарання від 7 до 15 років позбавлення, у зв`язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

При оцінці наявності ризику, передбаченого у пункті 1 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя враховує можливість підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки підозрюваний враховуючи вагомість наявних доказів про вчинення ним злочину, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним у вчиненні злочинів вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом для підозрюваного до втечі за межі території України.

Враховуючи ці обставини у сукупності із особою підозрюваного та характером і тяжкістю злочину, у вчиненні якого він підозрюється, слідчий суддя дійшла висновку, що на теперішній час існує ризик того, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.

Щодо ризику незаконно впливати на потерпілого, свідків та експертів у цьому кримінальному провадженні.

Ризик, передбачений у пункті 3 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, є реальним, оскільки підозрюваному ОСОБА_4 відомі анкетні дані свідка ОСОБА_7 , а тому він може схиляти його до зміни наданої слідству інформації.

Разом з тим, стороною обвинувачення не наведено мотивів ризику впливу на потерпілого, оскільки ОСОБА_6 не звертався із заявою про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні, не надавав свідчень. На даний час у кримінальному провадженні допитано тільки свідка ОСОБА_7 , відомості щодо інших свідків у матеріалах клопотання відсутні. Слідчий суддя погоджується із твердженням сторони захисту, що ризик впливу на потерпілого, інших свідків, окрім ОСОБА_7 , експертів у даному кримінальному провадженні на даний час не обґрунтований.

Також, оцінюючи можливість впливу на свідка, слідчий суддя виходить із передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України процедури отримання свідчень від учасників кримінального провадження, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини перша-друга статті 23, стаття 224 Кримінального процесуального кодексу України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 Кримінального процесуального кодексу України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина четверта статті 95 Кримінального процесуального кодексу України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від цих осіб та дослідження їх судом.

Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, передбачені у пунктах 4 та 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, як і їх реальність, прокурором не доведено, оскільки прокурором не наведено та не конкретизовано, якими саме способами підозрюваний ОСОБА_4 намагатиметься перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, та які обставини свідчать про можливість вчинення ним інших злочинів, зважаючи на те що він раніше не судимий.

За таких обставин, слідчий суддя приходить до переконання, що прокурором частково доведено існування зазначених у клопотанні ризиків.

Згідно ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб`єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності (ч. 2 ст. 182 КПК України).

Так, згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах:

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).

Крім того, ч. 5 ст. 182 КПК України визначено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Отже, підставою для призначення застави у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно, тобто виходу за межі максимального розміру застави для тяжких чи особливо тяжких злочинів, є наявність обставин, які свідчать, що застава у зазначених у ч. 5 ст. 182 КПК України межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків.

При цьому, слідчий суддя особливо наголошує, що повноваження щодо визначення розміру альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, яке визначається при застосуванні до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою належить виключно слідчому судді, а не прокурору чи слідчому.

Так, згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України саме слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Натомість слідчий та прокурор не позбавлені можливості доводити конкретний фінансовий стан підозрюваного, таким чином сприяючи у визначенні слідчим суддею помірного розміру застави у конкретних правовідносинах.

В рамках розгляду даної справи орган досудового розслідування у клопотанні про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою просить не застосувати щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, важаючи на тяжкість інкримінованого злочину, дані про особу підозрюваного, його соціальні зв`язки.

Вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, слідчий суддя, звертаючи увагу на те, що відповідно до вимог процесуального закону таке повноваження щодо визначення конкретного розміру застави є виключною дискрецією саме слідчого судді, враховує практику Європейського суду з прав людини щодо визначення слідчими суддями національних судів розміру застави.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 13.01.2022 у справі «Істоміна проти України» (Заява № 23312/15) Суд зазначив:

25. «Застосовані загальні принципи щодо обґрунтування тримання підозрюваного під вартою та визначення розміру застави наведені в рішеннях у справах «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункти 154-157, від 04 липня 2019 року), та «Мангурас проти Іспанії» [ВП] (Mangouras v. Spain), заява № 12050/04, пункти 78-81, ЄСПЛ 2010). Зокрема, гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред`явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява № 60859/00, пункт 111, від 07 грудня 2006 року).

26. Нездійснення національними судами оцінки спроможності заявника сплатити необхідну суму може призвести до встановлення порушення Судом. Однак обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинен сумлінно надати достатню інформацію, яку можна перевірити у випадку необхідності, про розмір застави, який має бути встановлений (див. рішення у справах «Тошев проти Болгарії» (Toshev v. Bulgaria), заява № 56308/00, пункт 68, від 10 серпня 2006 року, та «Іванчук проти Польщі» (Iwanczuk v. Poland), заява № 25196/94, пункт 66, від 15 листопада 2011 року)».

В судовому засідання встановлено, що підозрюваний не працює, у разі визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави заставу буде внесено батьками підозрюваного, однак будь яких відомостей про доходи сторона обвинувачення не наводить.

Основним критерієм визначення розміру застави є принцип помірності, тобто можливість конкретного розміру застави гарантувати дотримання конкретним підозрюваним його процесуальних обов`язків у кримінальному провадженні та не перешкоджати досягненню завдань кримінального провадження. Розмір застави не може бути прихованим триманням особи під вартою.

ЄСПЛ у справах Mangouras v. Spain та Bojilov v. Bulgaria наголосив, що застава не повинна мати карального характеру. Встановлення суми, яку підозрюваний об`єктивно не може сплатити, є порушенням права на свободу за статтею 5 Конвенції.

Отже, враховуючи вищенаведене, вважаю, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом доведено відсутність можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, тому клопотання слід задоволити частково та застосувати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням на підозрюваного передбачених у ст. 194 КПК України додаткових обов`язків, необхідність покладення яких встановлена з наведеного слідчим обґрунтування клопотання і саме такий запобіжний захід буде достатнім для забезпечення дієвості даного кримінального провадження.

На підставі ст.ст. 29, 55, 62, 63, 129 Конституції України, керуючись ст.ст. 176-178, 182-183, 193, 194, 196, 197, 202, 205, 309, 376, 395 КПК України, -

У Х В А Л И В:

Клопотання задоволити частково.

Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 30 вересня 2026 року включно.

Тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 здійснювати в Івано-Франківській установі виконання покарань №12.

Визначити заставу 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 399 360 (триста дев`яносто дев`ять тисяч триста шістдесят) гривень 00 копійок, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду (одержувач: ТУ ДСА України в Івано-Франківській області, код: 26289647, банк: ДКСУ України, м. Київ, МФО: 820172, р/р: UA158 201 720 355 259 002 000 002265).

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , на строк до 30 вересня 2026 року включно обов`язки:

- прибувати до слідчого прокурора, слідчого судді, суду за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора, чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- утриматися від спілкування із потерпілим та свідками у кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон.

Роз`яснити, що в разі невиконання таких обов`язків щодо нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і може бути накладено грошове стягнення від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі оригінал документу із відміткою банку має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення, яка після його отримання та перевірки має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю.

У разі внесення застави та з моменту звільнення з-під варти підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Ухвала підлягає до негайного виконання після її оголошення, про прийняте рішення повідомити заінтересованих осіб.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 .

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1