Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 серпня 2026 року Київ № 320/6437/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
I. Зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов`язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області з 17.07.2018 здійснити позивачу нарахування щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 30% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року;
- зобов`язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області нарахувати та виплатити позивачу однією сумою своєчасно недоотримані суми щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 17.07.2018, без обмеження будь-яким строком.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 17.07.2018 має право на щомісячну грошову допомогу у розмірі 30 процентів від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, у зв`язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте відповідач безпідставно обмежив її в реалізації названого права.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
III. Процесуальні дії у справі
За результатом автоматизованого розподілу 28.07.2020 справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 06.08.2020 (суддя Харченко С.В.) позовну заяву залишено без руху.
Відповідно до ухвали суду від 05.10.2020 (суддя Харченко С.В.) відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2024, головуючим визначеного суддю Донця В.А.
Ухвалою суду від 03.04.2024 (суддя Донець В.А.) справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
З огляду на звільнення судді ОСОБА_3 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, проведено повторний автоматизований розподіл цієї справи, за результатами якого головуючим визначено суддю Леонтовича А.М.
Ухвалою суду від 11.03.2025 справу прийнято до провадження судді Леонтовича А.М. за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно із частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.04.2013.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання, позивач зареєстрована та проживає з 03.12.1977 по теперішній час у АДРЕСА_1 .
01.05.2020 засобами поштового зв`язку позивач звернулась до відповідача із заявою від 01.06.2020, відповідно до якої просила провести з 17.07.2018 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 30% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
За результатом розгляду заяви, відповідач листом від 09.06.2020 № 1022 повідомив позивача про те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 стаття 37 виключена, тому виплата не здійснюється. Також повідомили, що перелік населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається та затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що
зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи». До цього переліку с. Ровжі Вишгородського району, який позивач зазначила у своїй заяві, не відноситься.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивач звернулася з позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до статті 37 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній з 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах, зокрема: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати; у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.
Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст статті 37 Закону № 796-XII було викладено в такій редакції: «Громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється».
VI. Оцінка суду
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.
У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону № 796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 76-VIII), який набрав чинності з 01.01.2015, виключено, зокрема статтю 37 Закону № 796-XII (підпункт 7 пункту 4 розділу І).
Натомість рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, окрім іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.
За приписами статей 151-2 та 152 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, положення Закону № 76-VIII, яким було виключено статтю 37 із Закону № 796-ХІІ, визнано неконституційним, тобто втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення та не підлягає застосуванню. Натомість з 17.07.2018 відновлено дію статті 37 Закону № 796-ХІІ, яка є чинною у наведеній редакції до 01.01.2015 (тобто в редакції від 09.07.2007), яка за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає право громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, на отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 30 процентів від мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» с. Ровжі Вишгородського району Київської області належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Судом установлено, що позивач проживає в населеному пункті, який віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а тому з дня прийняття рішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 № 6-р/2018, вона має право на отримання відповідної допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII.
Таким чином, бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу спірної грошової допомоги, є протиправною.
Однак визнати таку бездіяльність протиправною саме з 17.07.2018, ураховуючи, що позивач звернулася до відповідача лише у 2020 році, а останній мав вчиняти дії по нарахуванні та виплаті грошової допомоги ще з 17.07.2018, суд не вважає за можливе, оскільки з позовом позивач звернулася до суду засобами поштового зв`язку лише 16.06.2020.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а бездіяльність відповідача визнається судом протиправною.
Із урахуванням тієї обставини, що бездіяльність відповідача у цій справі не ґрунтується на його дискреційних повноваженнях як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм його дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Окрім наведеного суд зазначає, що ця справа є типовою, а відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у рішенні від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, яка є зразковою, позивач, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 37 Закону № 796-XII, має право на нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 09.07.2007), при цьому, у зв`язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким на цей час установлено розрахункову величину в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, тож застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року.
Щодо належного способу захисту прав позивача із дотримання строку звернення до суду, суд зазначає таке.
За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 20.10.2025 у справі № 440/11184/24, право на пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановленим процесуальним законом.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Так, за нормами частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Звернувшись до суду із цим позовом засобами поштового зв`язку 16.06.2020, позивач заявила вимоги про зобов`язання відповідача здійснити спірний перерахунок пенсії, починаючи з 17.07.2018, у т.ч. без обмеження будь-яким строком.
У позовній заяві позивач обґрунтувала про обізнаність порушення її прав із листа відповідача від 09.06.2020, та стверджувала подання позову в межах строку звернення до суду, оскільки на переконання позивача, до спірних правовідносин не застосовуються строки звернення до суду.
Натомість, суд не може погодитись із такими доводами, та зазначає, що позивач звернулася до суду із цим позовом 16.06.2020, а зобов`язати відповідача вчинити певні дії просила із 17.07.2018, тож права позивача, із урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.10.2025 у справі № 440/11184/24, підлягають захисту у межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 16.12.2019, а не з 17.07.2018 (пункт 91 названої постанови Верховного Суду).
Із метою належного та ефективного захисту порушеного права, суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача з 16.12.2019 здійснити позивачу нарахування щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 30% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, тобто у межах шестимісячного строку звернення до суду.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
VII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом установлено, що позивач звільнена від сплати судового збору, тож підстави розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов`язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ: 03193815; місцезнаходження: 07301, Київська обл., Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 8-А) з 16.12.2019 здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) нарахування щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 30% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Судове рішення № 138720949, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 04.08.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 320/6437/20. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: