Рішення № 138720766, 03.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року №320/59433/25

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Панченко Н.Д., судді: Василенко Г.Ю., Панова Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський центр здоров`я» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акта,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Сумський центр здоров`я» (код ЄДРПОУ 32891622) з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету міністрів України № 895 від 14.07.2025 «Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» в частині пункту 5 змін, якими передбачено доповнення пункту 161 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 929, абзацом такого змісту:

Не дозволяється використовувати для найменування аптечного закладу назву, торгову марку, торговий знак, вивіску, інші об`єкти прав інтелектуальної власності, що повторюють наявну назву, торгову марку, торговий знак, вивіску, інші об`єкти прав інтелектуальної власності іншого аптечного закладу, крім аптек, що контролюються одним або декількома спільними кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) або входять до однієї аптечної мережі.

Ухвалою суду 17.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Зобов`язано відповідача згідно з статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження постанови Кабінету міністрів України № 895 від 14.07.2025 року «Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)», у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Протокольною ухвалою суду від 16.03.2026 було залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужба).

Протокольною ухвалою суду від 07.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів.

Позов обґрунтовано тим, що ТОВ «Сумський центр здоров`я» є суб`єктом господарювання України та провадить діяльність з роздрібної реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення на підставі ліцензії № 642 від 24.07.2012, виданої відповідно до Ліцензійних умов. У своїй господарській діяльності позивач використовує торговельну марку «Аптека оптових цін» шляхом її розміщення на фасадах аптечних закладів на підставі ліцензійного договору № 2025-04-01/09 про надання дозволу (права) на використання об`єктів права інтелектуальної власності від 01.04.2025.

На думку позивача, пункт 5 змін, затверджених оскаржуваною постановою, фактично встановлює заборону на використання торговельної марки іншого суб`єкта господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю лікарськими засобами, та, відповідно, унеможливлює укладення ліцензійного договору з таким суб`єктом, якщо він не належить до однієї аптечної мережі. У зв`язку з цим позивач вважає, що пункт 5 змін, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 895, безпосередньо впливає на реалізацію його прав та законних інтересів.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відзив мотивовано таким.

Пунктом 10 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, а також імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби», належать до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, який є центральним органом виконавчої влади, погоджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов, а акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань - у формі розпоряджень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів).

Проєкт постанови Кабінету Міністрів України № 895, яким передбачалося внесення змін до зазначених Ліцензійних умов, був розроблений Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужбою) та оприлюднений на її офіційному вебсайті разом із повідомленням про його оприлюднення та супровідними документами (пояснювальною запискою, проєктом змін до Ліцензійних умов, порівняльною таблицею, аналізом регуляторного впливу тощо) для отримання пропозицій та зауважень від громадськості, суб`єктів господарювання і громадських організацій.

05.06.2025 проєкт постанови № 895 разом із супровідними документами було направлено на погодження до Державної регуляторної служби України, яка 16.06.2025 прийняла рішення № 363 про погодження зазначеного проєкту як регуляторного акта.

Крім того, проєкт постанови № 895 був погоджений Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України, Міністерством цифрової трансформації України, Державною регуляторною службою України, Антимонопольним комітетом України та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

З огляду на викладене представник відповідача зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України № 895 прийнята Урядом у межах наданих йому повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законодавством.

Також представник відповідача вказав, що положення пункту 5 змін, затверджених Постановою № 895, відповідають вимогам чинного законодавства України, та обґрунтував це таким.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей державної реєстрації лікарських засобів, які можуть закуповуватися особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я, та врегулювання окремих питань, пов`язаних з реалізацією лікарських засобів» від 12.02.2025 № 4239-IX Закон України «Про лікарські засоби» доповнено, зокрема, такими поняттями:

- аптека - заклад охорони здоров`я, що є місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, основним завданням якого є фармацевтичне обслуговування населення, який може функціонувати як самостійно, так і разом з аптечними пунктами як його структурними підрозділами, створеними у закладах охорони здоров`я;

- аптечна мережа - сукупність двох і більше аптек незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, пов`язаних між собою безпосередньо чи опосередковано відносинами контролю, консолідація яких відбувається за певними спільними ознаками, зокрема: наявністю спільних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), пов`язаних осіб, єдиного централізованого управління, централізованого постачання, прийняттям об`єднаннями єдиних рішень у будь-якій формі або будь-якою іншою погодженою поведінкою (діяльністю чи бездіяльністю), спрямованою на встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів, а також використанням єдиних найменувань аптек та аптечних пунктів і спільних об`єктів права інтелектуальної власності.

На думку представника відповідача, використання єдиних найменувань аптек та аптечних пунктів, а також спільних об`єктів права інтелектуальної власності допускається виключно в межах однієї аптечної мережі, оскільки таке використання є однією з визначальних ознак аптечної мережі.

Відтак використання аптекою, яка об`єктивно не входить до аптечної мережі, єдиного найменування або інших об`єктів права інтелектуальної власності, тотожних тим, що використовуються іншими аптечними закладами, суперечить положенням Закону України від 12.02.2025 № 4239-IX, оскільки таке використання допускається лише в межах однієї аптечної мережі.

Крім того, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.02.2025 № 4239-IX Кабінет Міністрів України зобов`язано у двомісячний строк з дня набрання ним чинності забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом, привести власні нормативно-правові акти у відповідність із ним, а також забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із його положеннями.

Таким чином, представник відповідача зазначив, що встановлення у Ліцензійних умовах заборони на використання назви, торговельної марки, торговельного знака чи інших об`єктів права інтелектуальної власності у визначених випадках є виконанням Кабінетом Міністрів України вимог Закону № 4239-IX, відповідає принципам державної політики у сфері ліцензування та переслідує мету, визначену законодавцем.

Також, обґрунтовуючи свою правову позицію, представник відповідача послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.06.2022 у справі № 640/7870/19, з урахуванням вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

На адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, в яких вона просила врахувати викладені у них доводи під час вирішення спору.

У поданих поясненнях Держлікслужба зазначила, що проєкт постанови Кабінету Міністрів України № 895 був розроблений нею відповідно до вимог законодавства, пройшов процедуру громадського обговорення, погодження із заінтересованими органами, а також отримав погодження Державної регуляторної служби України разом з аналізом регуляторного впливу, після чого був внесений на розгляд Кабінету Міністрів України у встановленому порядку.

Крім того, третя особа вказала, що оскаржувані зміни до Ліцензійних умов прийняті Кабінетом Міністрів України в межах наданих законом повноважень та на виконання вимог Закону України від 12.02.2025 № 4239-ІХ. На думку Держлікслужби, встановлене Ліцензійними умовами обмеження щодо використання однакових найменувань, торговельних марок, торговельних знаків та інших об`єктів права інтелектуальної власності не суперечить законодавству про охорону прав інтелектуальної власності, а є складовою державного регулювання ліцензованої діяльності, спрямованою на захист прав споживачів, запобігання недобросовісній конкуренції та забезпечення реалізації державної політики у сфері ліцензування.

Також Держлікслужба звернула увагу на те, що позивачем не надано доказів фактичного порушення його прав у зв`язку із застосуванням оскаржуваних положень, зокрема відмови органу ліцензування у видачі чи переоформленні ліцензії з підстав невідповідності вимогам Ліцензійних умов.

У судовому засіданні 29.04.2026 учасники справи підтримали свої доводи та міркування, надали пояснення щодо обставин справи і висловилися стосовно всіх наявних у матеріалах справи доказів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про завершення з`ясування обставин справи та дослідження доказів, у зв`язку з чим ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що позивачем у справі є товариство з обмеженою відповідальністю «Сумський центр здоров`я» (код ЄДРПОУ 32891622).

Відповідно до відомостей, що містяться у Виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності позивача є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами у спеціалізованих магазинах.

Наявний у матеріалах справи Витяг з Ліцензійного реєстру провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) станом на 09.06.2025 підтверджує право позивача здійснювати господарську діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами у місцях провадження діяльності, зазначених у відповідному витягу.

01.04.2025 між позивачем та акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Олімп Менеджмент» укладено Ліцензійний договір № 2025-04-01/09, відповідно до умов якого позивачу надано право використовувати у своїй господарській діяльності визначені договором об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема торгівельну марку "Аптека оптових цін".

14.07.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 895 «Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)».

Пунктом 5 Змін, затверджених зазначеною постановою, пункт 161 Ліцензійних умов доповнено положенням такого змісту:

«Не дозволяється використовувати для найменування аптечного закладу назву, торгову марку, торговий знак, вивіску, інші об`єкти прав інтелектуальної власності, що повторюють наявну назву, торгову марку, торговий знак, вивіску, інші об`єкти прав інтелектуальної власності іншого аптечного закладу, крім аптек, що контролюються одним або декількома спільними кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) або входять до однієї аптечної мережі».

Судом встановлено, що зазначене нормативне положення безпосередньо стосується прав та законних інтересів позивача, оскільки останній здійснює господарську діяльність із використанням об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема торговельних марок, на підставі укладеного ліцензійного договору.

При цьому право використання відповідних об`єктів інтелектуальної власності було надано позивачу до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 895 від 14.07.2025, що має значення при оцінці дотримання принципів правової визначеності та стабільності правового регулювання.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначений конституційний припис закріплює принцип законності діяльності суб`єктів владних повноважень та означає, що органи виконавчої влади під час прийняття нормативно-правових актів не можуть виходити за межі законодавчого регулювання, встановлювати нові правила або змінювати зміст прав та обов`язків осіб, визначених законом.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України.

За приписами статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Водночас зазначені повноваження Кабінету Міністрів України не є необмеженими, оскільки нормативно-правові акти Уряду мають прийматися на виконання Конституції та законів України, а не встановлювати нові обмеження прав чи додаткові умови їх реалізації, які не передбачені законом.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов`язки громадянина.

Хоча у цій справі позивачем є юридична особа, зазначена конституційна норма відображає загальний принцип правового регулювання, відповідно до якого визначення змісту прав та встановлення обмежень щодо їх реалізації належить до сфери законодавчого регулювання.

Отже, Кабінет Міністрів України, реалізуючи повноваження у сфері ліцензування, має право визначати порядок виконання законодавчих вимог та деталізувати механізми їх реалізації, однак не вправі встановлювати додаткові обмеження щодо здійснення прав, якщо такі обмеження прямо не передбачені законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» основними завданнями Кабінету Міністрів України є, зокрема, забезпечення виконання Конституції і законів України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, а також вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 цього Закону діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

За змістом частин першої та другої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України видає обов`язкові для виконання акти постанови і розпорядження, а нормативно-правові акти видаються у формі постанов.

Таким чином, нормативне регулювання Кабінету Міністрів України має похідний характер та спрямоване на реалізацію законодавчих положень, а не на створення нових правил, якими фактично змінюється зміст правового статусу суб`єктів господарювання.

Суспільні відносини у сфері ліцензування господарської діяльності регулюються Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 №222-VIII.

Зазначений Закон визначає правові та організаційні засади ліцензування господарської діяльності, встановлює перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення та припинення дії ліцензій, а також здійснення державного нагляду (контролю) у сфері ліцензування.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її одержання відповідати таким умовам.

Згідно з частиною другою статті 9 цього Закону ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, погоджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.

Отже, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо затвердження ліцензійних умов та внесення змін до них у межах, визначених законом.

Водночас реалізація таких повноважень не може розглядатися як можливість довільного встановлення будь-яких додаткових вимог до суб`єктів господарювання, оскільки зміст ліцензійних умов має відповідати положенням законів України та межам повноважень органу, який їх затверджує.

При цьому суд зазначає, що не кожна вимога, включена Кабінетом Міністрів України до ліцензійних умов, автоматично належить до предмета ліцензійного регулювання. За своєю правовою природою ліцензійні умови мають визначати вимоги, дотримання яких є необхідним для провадження відповідного виду господарської діяльності, зокрема щодо організаційних, кадрових, матеріально-технічних та інших умов її здійснення.

Водночас встановлення правил щодо можливості використання або невикористання конкретного об`єкта права інтелектуальної власності, право на який виникло відповідно до положень цивільного законодавства та законодавства у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, не є визначенням умов здійснення ліцензованої діяльності як такої.

Таке регулювання фактично визначає межі реалізації майнових прав інтелектуальної власності, а тому може здійснюватися лише за наявності прямої законодавчої підстави для встановлення відповідного обмеження.

Так, відповідно до частини десятої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» до ліцензійних умов не можуть бути включені вимоги щодо додержання законодавства України у відповідній сфері та/або окремих законів у цілому, а також вимоги щодо законодавства, обов`язкового до виконання всіма суб`єктами господарювання.

Крім того, відповідно до статті 3 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» одним із основних принципів державної політики у сфері ліцензування є принцип законності, відповідно до якого державне регулювання у цій сфері здійснюється виключно у спосіб та в межах, визначених законом.

За змістом пункту 10 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає, зокрема, виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби».

Відповідно до статті 19 Закону України «Про лікарські засоби» оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами на території України здійснюється суб`єктами господарювання на підставі ліцензії, яка видається у порядку, встановленому законодавством.

При цьому здійснення такої діяльності передбачає дотримання встановлених законом та ліцензійними умовами вимог щодо матеріально-технічної бази, кваліфікації персоналу та інших умов провадження відповідного виду господарської діяльності.

Таким чином, законодавство передбачає можливість встановлення спеціальних вимог до суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Разом з тим такі вимоги мають встановлюватися у межах предмета правового регулювання ліцензування та не можуть суперечити положенням законів України, зокрема шляхом запровадження додаткових обмежень щодо реалізації прав, порядок набуття та здійснення яких врегульований спеціальним законодавством.

Суд звертає увагу, що використання торговельної марки може мати значення для індивідуалізації аптечного закладу та його сприйняття споживачами, однак саме по собі не належить до тих характеристик провадження ліцензованої діяльності, які визначають якість, безпечність чи належність фармацевтичного обслуговування населення.

Ліцензійні умови у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами спрямовані на встановлення вимог щодо організації діяльності аптечного закладу, зокрема матеріально-технічного забезпечення, кадрових вимог, умов зберігання та реалізації лікарських засобів, а також інших умов, необхідних для здійснення відповідного виду господарської діяльності.

Натомість спірне положення не визначає вимог до зазначених аспектів діяльності, а встановлює обмеження щодо можливості використання суб`єктом господарювання певного позначення, яке є об`єктом права інтелектуальної власності та право на використання якого набуте на підставі закону або договору.

Отже, за своїм змістом спірне регулювання виходить за межі визначення умов провадження ліцензованої діяльності та фактично встановлює обмеження щодо реалізації майнових прав інтелектуальної власності.

Судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей державної реєстрації лікарських засобів, які можуть закуповуватися особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров`я, та врегулювання окремих питань, пов`язаних з реалізацією лікарських засобів» від 12.02.2025 № 4239-IX внесено зміни до Закону України «Про лікарські засоби», зокрема доповнено його поняттям «аптечна мережа».

Відповідно до Закону України «Про лікарські засоби» аптечна мережа визначається як сукупність двох і більше аптек незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, пов`язаних між собою безпосередньо чи опосередковано відносинами контролю, консолідація яких відбувається за визначеними законом характеристиками.

До таких характеристик, зокрема, належать наявність спільних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), єдиного централізованого управління, централізованого постачання, прийняття єдиних рішень щодо умов господарської діяльності, а також використання єдиних найменувань аптек та аптечних пунктів чи спільних об`єктів права інтелектуальної власності.

Таким чином, законодавець визначив критерії, за наявності яких сукупність аптечних закладів може бути віднесена до аптечної мережі, та встановив правове значення такої пов`язаності для цілей регулювання діяльності у сфері реалізації лікарських засобів.

Крім того, зазначеним Законом Закон України «Про лікарські засоби» доповнено статтею 20№ «Обмеження при здійсненні господарської діяльності з реалізації лікарських засобів».

Відповідно до частини четвертої статті 20-1 Закону України «Про лікарські засоби» вимоги частин першої третьої цієї статті є складовою ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, а їх невиконання є порушенням ліцензійних умов.

Разом з тим аналіз положень статті 20-1 Закону України «Про лікарські засоби» свідчить, що законодавець встановив окремі обмеження у сфері здійснення господарської діяльності з реалізації лікарських засобів, однак не передбачив положень, відповідно до яких використання аптечним закладом назви, торговельної марки, торгового знака, вивіски чи інших об`єктів права інтелектуальної власності було б заборонено виключно у зв`язку з тим, що аналогічні об`єкти використовуються іншим аптечним закладом.

Отже, законодавець, визначаючи поняття «аптечна мережа» та встановлюючи спеціальні вимоги до суб`єктів господарювання у сфері реалізації лікарських засобів, не встановив обмеження щодо використання об`єктів права інтелектуальної власності різними суб`єктами господарювання за умови наявності законних правових підстав для такого використання.

Відтак питання щодо можливості запровадження додаткового обмеження у цій сфері підзаконним нормативно-правовим актом потребує оцінки з урахуванням меж повноважень Кабінету Міністрів України та вимог частини другої статті 19 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності є правом особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Згідно зі статтею 420 Цивільного кодексу України до об`єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Частиною першою статті 424 Цивільного кодексу України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності є, зокрема, право на використання об`єкта права інтелектуальної власності, виключне право дозволяти його використання, а також право перешкоджати неправомірному використанню такого об`єкта.

При цьому обмеження у здійсненні майнових прав інтелектуальної власності можуть встановлюватися лише у випадках та порядку, визначених законом, з урахуванням необхідності забезпечення справедливого балансу між публічними інтересами та законними інтересами суб`єктів права інтелектуальної власності.

Судом встановлено, що позивач використовує у своїй господарській діяльності об`єкти права інтелектуальної власності на підставі Ліцензійного договору № 2025-04-01/09 від 01.04.2025, укладеного з акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Олімп Менеджмент».

Відповідно до умов зазначеного договору позивачу надано право використання визначених об`єктів права інтелектуальної власності у межах здійснення господарської діяльності.

Правовідносини у сфері набуття, використання та захисту прав на торговельні марки регулюються, зокрема, Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 цього Закону торговельна марка це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

За змістом статті 492 Цивільного кодексу України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються чи надаються однією особою, від товарів (послуг), що виробляються чи надаються іншими особами.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» правова охорона надається торговельній марці, яка відповідає вимогам цього Закону та щодо якої відсутні передбачені законом підстави для відмови у наданні правової охорони.

Набуття права на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» права, що випливають зі свідоцтва, надають власнику право використовувати торговельну марку та здійснювати інші права, визначені законом.

Використанням торговельної марки відповідно до зазначеної норми, зокрема, визнається нанесення її на товар, упаковку, вивіску, етикетку чи інший предмет, пов`язаний з товаром, а також застосування у діловій документації, рекламі та мережі Інтернет.

Частиною восьмою статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачено право власника свідоцтва надати будь-якій особі дозвіл на використання торговельної марки шляхом укладення ліцензійного договору.

Таким чином, право позивача на використання відповідних об`єктів права інтелектуальної власності виникло на підставі цивільно-правового договору, укладеного з власником відповідних прав, а тому таке використання має належну правову підставу.

Водночас питання щодо можливості обмеження реалізації такого права підлягає оцінці з урахуванням того, чи передбачене відповідне обмеження законом та чи відповідає воно вимогам законності та правової визначеності.

Суд зазначає, що право інтелектуальної власності, у тому числі право на використання торговельної марки, є об`єктом спеціальної правової охорони та здійснюється у порядку і межах, визначених законом.

Відповідно до статті 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є, зокрема, право на використання об`єкта права інтелектуальної власності, право дозволяти його використання іншим особам, а також право перешкоджати неправомірному використанню такого об`єкта.

При цьому обмеження у здійсненні майнових прав інтелектуальної власності можуть встановлюватися лише законом та мають відповідати принципам правової визначеності, пропорційності та належного правового регулювання.

Пунктом 5 Змін до Ліцензійних умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 895 від 14.07.2025, встановлено заборону використання для найменування аптечного закладу назви, торговельної марки, торгового знака, вивіски та інших об`єктів права інтелектуальної власності, що повторюють відповідні об`єкти іншого аптечного закладу, за винятком випадків належності таких аптечних закладів до однієї аптечної мережі.

Таким чином, зазначеним положенням підзаконного нормативно-правового акта фактично встановлено додаткову умову реалізації права на використання об`єктів права інтелектуальної власності у сфері господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Водночас положення Закону України «Про лікарські засоби» та Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», які визначають правові засади ліцензування відповідної діяльності, не містять прямої заборони використання різними суб`єктами господарювання однакових об`єктів права інтелектуальної власності у випадках, коли таке використання здійснюється на законних підставах.

Суд звертає увагу, що законодавець, визначаючи поняття аптечної мережі та встановлюючи критерії пов`язаності аптечних закладів, врегулював на рівні закону питання, за яких умов використання спільних об`єктів права інтелектуальної власності може свідчити про належність аптечних закладів до однієї мережі.

Разом з тим зазначені положення закону не містять заборони щодо використання об`єктів права інтелектуальної власності суб`єктами господарювання, які не входять до однієї аптечної мережі, якщо таке використання здійснюється на підставі належних правових підстав.

Аналогічний підхід щодо неприпустимості встановлення підзаконним нормативно-правовим актом додаткових обмежень використання торговельної марки, яка отримала правову охорону відповідно до спеціального законодавства, викладено Верховним Судом у постанові від 18.12.2025 у справі № 320/31536/23.

У зазначеній справі Верховний Суд здійснював перевірку законності положень постанови Кабінету Міністрів України, якою до Ліцензійних умов були внесені додаткові вимоги щодо використання торговельних марок аптечних закладів. У пункті 61 постанови Верховний Суд зазначив, що встановлення Кабінетом Міністрів України додаткових вимог до торгівельних марок, які пройшли законодавчо визначені процедури, необхідні експертизи та отримали свідоцтва на знак для товарів та послуг, суперечить принципам правової визначеності та пропорційності, оскільки будь-які обмеження у здійсненні права інтелектуальної власності можуть запроваджуватися лише законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом, яким є оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України.

Хоча у справі № 320/31536/23 предметом оскарження були інші положення Ліцензійних умов, правовий висновок Верховного Суду щодо меж нормотворчих повноважень Кабінету Міністрів України є подібним для цієї справи, оскільки в обох випадках спірним є питання можливості встановлення Ліцензійними умовами додаткових обмежень щодо використання торговельних марок аптечних закладів без прямої законодавчої підстави.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Отже, суд дійшов висновку, що пунктом 5 Змін до Ліцензійних умов Кабінетом Міністрів України встановлено додаткове обмеження щодо реалізації права на використання об`єктів права інтелектуальної власності, яке прямо не передбачене законом, що свідчить про невідповідність такого регулювання вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Вирішуючи питання щодо наявності порушеного права позивача, суд виходить із того, що право на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи законних інтересів виникає за умови наявності реального впливу оскаржуваного рішення, дії чи нормативно-правового акта на правове становище особи, а не лише у зв`язку з абстрактною можливістю такого впливу у майбутньому.

Суд враховує, що право використання об`єктів права інтелектуальної власності було набуте позивачем на підставі Ліцензійного договору № 2025-04-01/09 від 01.04.2025, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 895 від 14.07.2025.

Як встановлено судом, позивач здійснює господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами та використовує у такій діяльності об`єкти права інтелектуальної власності на підставі відповідного ліцензійного договору.

Зокрема, зі змісту позовної заяви та наданих доказів вбачається, що позивач використовує торговельну марку «Аптека оптових цін» шляхом її розміщення на фасадах аптечних закладів у межах реалізації прав, наданих ліцензійним договором.

Таким чином, позивач здійснює використання об`єкта права інтелектуальної власності у спосіб, передбачений законодавством, зокрема шляхом застосування торговельної марки на вивісках аптечних закладів.

Разом з тим пунктом 5 Змін до Ліцензійних умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 895 від 14.07.2025, встановлено обмеження щодо використання аптечним закладом назви, торговельної марки, торгового знака, вивіски та інших об`єктів права інтелектуальної власності у разі повторення таких об`єктів з об`єктами іншого аптечного закладу, за винятком випадків належності до однієї аптечної мережі.

Зазначене нормативне положення безпосередньо регулює поведінку позивача як суб`єкта господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю лікарськими засобами із використанням об`єктів права інтелектуальної власності, та створює для нього юридичні наслідки, оскільки встановлює додаткові вимоги щодо можливості подальшого використання таких об`єктів у межах провадження ліцензованої діяльності.

При цьому суд враховує, що право використання відповідних об`єктів права інтелектуальної власності було набуте позивачем на договірних засадах до прийняття оскаржуваного нормативного положення, а правові підстави такого використання визначаються положеннями цивільного законодавства та спеціального законодавства у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг.

Законодавством України передбачено порядок набуття прав на торговельні марки, умови їх використання, а також можливість надання права користування такими об`єктами іншим особам на підставі ліцензійного договору.

Водночас запровадження після отримання ліцензії нових вимог, які обмежують можливість використання суб`єктом господарювання об`єктів права інтелектуальної власності та змінюють умови здійснення ним господарської діяльності, має відповідати принципу правової визначеності та не може призводити до нівелювання законних очікувань ліцензіата щодо стабільності правового регулювання.

Отже, законодавець, визначаючи поняття аптечної мережі, встановлюючи критерії пов`язаності аптечних закладів та визначаючи окремі обмеження у сфері реалізації лікарських засобів, не встановив такого обмеження щодо реалізації права використання об`єктів права інтелектуальної власності, яке було б пов`язане виключно з фактом використання аналогічного об`єкта іншим аптечним закладом.

Таким чином, оскаржуване положення пункту 5 Змін до Ліцензійних умов не є лише деталізацією вже встановлених законом вимог до провадження ліцензованої діяльності, а встановлює додаткову умову реалізації права використання об`єктів права інтелектуальної власності, яка прямо не передбачена законом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване нормативне положення безпосередньо впливає на правове становище позивача, оскільки встановлює додаткові обмеження щодо реалізації майнових прав інтелектуальної власності, набуття яких відбулося до прийняття такого нормативного регулювання.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, у тому числі Кабінет Міністрів України, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо затвердження ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності передбачають можливість встановлення вимог, необхідних для забезпечення дотримання законодавства у сфері ліцензування та належного провадження ліцензованої діяльності.

Водночас такі повноваження не є необмеженими та не передбачають можливості встановлення підзаконним нормативно-правовим актом нових обмежень прав суб`єктів господарювання, якщо такі обмеження не випливають із закону.

Суд звертає увагу, що стаття 20-1 Закону України «Про лікарські засоби», якою врегульовано окремі питання здійснення господарської діяльності з реалізації лікарських засобів, визначає обмеження у відповідній сфері та встановлює умови, за яких аптечні заклади можуть бути віднесені до аптечної мережі.

Разом з тим зазначена норма не містить положень, які б встановлювали заборону використання аптечним закладом назви, торговельної марки, торгового знака, вивіски чи інших об`єктів права інтелектуальної власності лише у зв`язку з тим, що аналогічні або схожі об`єкти використовуються іншим аптечним закладом.

Також Закон України «Про лікарські засоби» та Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» не містять положень, якими Кабінету Міністрів України було б прямо надано повноваження встановлювати додаткові обмеження щодо використання об`єктів права інтелектуальної власності, правомірність набуття та використання яких регулюється спеціальним законодавством у сфері інтелектуальної власності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що пунктом 5 Змін до Ліцензійних умов встановлено не деталізацію законодавчих вимог щодо провадження ліцензованої діяльності, а додаткову умову реалізації права використання об`єктів права інтелектуальної власності.

Суд також враховує, що мета запобігання введенню споживачів в оману та забезпечення прозорості діяльності аптечних закладів є легітимною метою державного регулювання.

При цьому суд не заперечує наявності об`єктивної потреби у забезпеченні належного інформування споживачів щодо суб`єкта господарювання, який здійснює фармацевтичне обслуговування. Водночас сама по собі наявність такої мети не свідчить про допустимість будь-якого способу її реалізації, оскільки встановлене державою регулювання має відповідати принципам законності, необхідності та пропорційності.

У даному випадку відповідачем не наведено достатнього обґрунтування того, що саме заборона використання однакових торговельних марок суб`єктами господарювання, які не входять до однієї аптечної мережі, є необхідним та співмірним заходом для досягнення зазначеної мети.

Суд зазначає, що забезпечення прозорості інформації для споживачів щодо особи суб`єкта господарювання може бути досягнуто шляхом застосування інших регуляторних механізмів, які не передбачають обмеження права на використання об`єктів інтелектуальної власності, набутого на законних підставах.

Отже, встановлене пунктом 5 Змін обмеження не відповідає вимозі пропорційності та принципу правової визначеності, оскільки воно впливає на можливість реалізації майнових прав інтелектуальної власності у сфері господарської діяльності за відсутності прямої законодавчої підстави для такого обмеження.

При цьому така умова не спрямована на визначення організаційних чи кваліфікаційних вимог до здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, а фактично встановлює обмеження щодо використання об`єктів права інтелектуальної власності, порядок набуття та реалізації яких визначається цивільним законодавством та спеціальним законодавством у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що Кабінетом Міністрів України при прийнятті пункту 5 Змін до Ліцензійних умов було встановлено додаткове обмеження у сфері використання об`єктів права інтелектуальної власності, яке не передбачене законом, що свідчить про прийняття нормативного положення поза межами повноважень Кабінету Міністрів України, визначених Конституцією та законами України.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів та встановлених у справі обставин свідчить, що позивач набув та реалізує право на використання об`єктів права інтелектуальної власності на підставі цивільно-правового договору, укладеного до прийняття оскаржуваного нормативно-правового акта. При цьому запровадження пунктом 5 Змін до Ліцензійних умов додаткових заборон безпосередньо унеможливлює подальше використання позивачем належним чином оформленої торговельної марки у межах ліцензованої діяльності, що створює реальний та безпосередній вплив на його правове становище.

Суд наголошує, що принцип верховенства права та його невід`ємна складова - принцип правової визначеності - вимагають, щоб істотні обмеження прав та законних інтересів суб`єктів господарювання мали належну законодавчу основу, а їх конкретизація у підзаконному нормативно-правовому акті не змінювала змісту таких прав та не створювала нових обмежень, не передбачених законом. Прийняття Кабінетом Міністрів України підзаконного акта, який встановлює заборону, прямо не передбачену Законом України «Про лікарські засоби» чи Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», призводить до свавільного обмеження прав суб`єкта господарювання та нівелює його законні очікування щодо стабільності правового регулювання.

Оцінюючи оскаржуване положення на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті пункту 5 Змін до Ліцензійних умов дівав поза межами повноважень, визначених Конституцією та законами України, непропорційно та без урахування права особи на стабільність правового становища.

За таких обставин доводи позивача щодо порушення його прав та законних інтересів є обґрунтованими, а пункт 5 Змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 895, підлягає визнанню протиправним та нечинним.

Згідно з частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законною силою відповідним рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину цього рішення у виданні, в якому було офіційно оприлюднено оскаржувану постанову, після набрання рішенням законної сили.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 139, 241 246, 250, 255, 264, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський центр здоров`я» (61001, м. Харків, проспект Аерокосмічний (Гагаріна), будинок 20 код ЄДРПОУ 32891622) до Кабінету Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 895 від 14.07.2025 «Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» в частині пункту 5 змін, якими передбачено доповнення пункту 161 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929, абзацом такого змісту:

Не дозволяється використовувати для найменування аптечного закладу назву, торгову марку, торговий знак, вивіску, інші об`єкти прав інтелектуальної власності, що повторюють наявну назву, торгову марку, торговий знак, вивіску, інші об`єкти прав інтелектуальної власності іншого аптечного закладу, крім аптек, що контролюються одним або декількома спільними кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) або входять до однієї аптечної мережі.

Зобов`язати Кабінет Міністрів України після набрання рішенням законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський центр здоров`я» (61001, м. Харків, проспект Аерокосмічний (Гагаріна), будинок 20 код ЄДРПОУ 32891622) судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення 03.08.2026

Головуючий - суддя Панченко Н.Д.

Судді: Василенко Г.Ю.

Панова Г. В.