Рішення № 138719399, 27.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/2535/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іванчулинець Д.В.,

при секретарі судового засідання Грига Н.В.,

за участі сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:

представник позивача Чернобук Я.Л.,

представник відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 04053699) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 липня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено та підписано 03 серпня 2026 року.

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката Чернобук Якова Леонідовича (далі представник позивача) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - відповідач), яким просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо неприйняття рішення по суті заяви ОСОБА_1 б/н від 26.02.2026 року про переведення нежитлового приміщення-апартаментів у категорію житлового;

2) зобов`язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради розглянути подану ОСОБА_1 26.02.2026 року заяву б/н про переведення приміщення у житлове, до якої, в якості додатку, для підтвердження придатності апартаментів для використання в якості житла, було додано: - копія договору купівлі-продажу; - витяг з державного реєстру речових прав; - технічний паспорт на апартаменти; - документи, щодо відповідності житла ДБН; - копія паспорта та РНОКПП;

3) прийняти індивідуальне рішення про переведення нежитлового приміщення - апартаментів, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3065938621100) у категорію житлового.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася із заявою до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про зміну функціонального (цільового) призначення об`єкта нерухомого майна та визнання приміщення житловим, якою просила розглянути питання щодо зміни функціонального призначення належного їй об`єкта нерухомого майна з «апартаментів (нежитлове приміщення)» на «житлове приміщення». Прийняти рішення про визнання приміщення житловим та видати відповідне рішення (або висновок), яке стане підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак відповідач Листом від 09.04.2026 року №Д-1070 повідомив позивача, що територія розміщення будівлі по вул. Сергія Мартина 4-Б розташована в межах санітарно-захисної зони підприємств то згідно з вимогами Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України №173 від 19.06.1996 зі змінами та доповненнями, а також вимог розділу 14 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» розміщення житлових будинків суперечить вимогам ДБН. Позивач вважає протиправними дії відповідача та таким, що суперечать Конституції і законодавству України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та запропоновано відповідачеві в разі заперечення проти позову надати суду відзив на позовну заяву.

Вказану ухвалу доставлено відповідачу 24.04.2026 року до його електронного кабінету, що стверджується Довідкою про доставку електронного листа.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.

Згідно з ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимог у повному обсязі з мотивів наведених у позові, просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Клопотання про розгляд справи без його участі до суду не надходили.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі позивач) є власником об`єкта нерухомого майна - апартаментів, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3065938621100), що підтверджується договором купівлі-продажу від 11.02.2025 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 412570110 від 11.02.2025 року.

Позивач звернулася до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - відповідач) із заявою про зміну функціонального (цільового) призначення об`єкта нерухомого майна та визнання приміщення житловим, якою просила розглянути питання щодо зміни функціонального призначення належного їй об`єкта нерухомого майна з «апартаментів (нежитлове приміщення)» на «житлове приміщення». Прийняти рішення про визнання приміщення житловим та видати відповідне рішення (або висновок), яке стане підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. До заяви додано: - копію договору купівлі-продажу; - витяг з Державного реєстру речових прав; - технічний паспорт; - документи щодо відповідності Державних будівельних норм; - копію паспорта та РНОКПП.

Листом від 09 квітня 2026 року №Д-1070 відповідач повідомив позивача, що зміну функціонального призначення будівель та споруд, в тому числі і вбудованих приміщень, відповідно до визначення ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», віднесено до такого виду будівельних робіт як реконструкція. Відповідно до вимог ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Вам необхідно отримати містобудівні умови та обмеження на проведення реконструкції власних нежитлових приміщень (апартаментів) під житлову квартиру чи житлові приміщення для тимчасового проживання. Крім того повідомляємо, що вимоги містобудівного характеру до апартаментів, житлових приміщень для тимчасового проживання та житлових квартир відповідно до ДБН відрізняються. Апартаменти - це приміщення, що за виглядом та функціональністю схожі на звичайні квартири, проте мають інший правовий статус і призначення. Вони належать до комерційної нерухомості, тому не підходять для постійного проживання, однак при цьому апартаменти можуть розташовуватись у будь-якій будівлі: бізнес-центр, багатофункціональні комплекси, готельні комплекси та інше. Квартира - це житловий простір, що розташовується тільки у будівлях, що призначені для постійного проживання людей. Квартири мають офіційний житловий статус, який визначається законодавством, і відповідають усім необхідним нормам ДБН та вимогам, які забезпечують комфортне проживання. Також, до подачі документів, Вам необхідно визначитись із Вашими намірами та узгодити їх із співвласниками будівлі по АДРЕСА_3 . Також інформуємо, що наданий звіт стосується виключно несучої спроможності та технічного стану конструкцій будівлі в якій влаштовані апартаменти, що належить Вам та які мають використовуватись для тимчасового проживання. Беручи до уваги, що територія розміщення будівлі по вул. Сергія Мартина 4-Б розташована в межах санітарно-захисної зони підприємств то згідно з вимогами Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України №173 від 19.06.1996 зі змінами та доповненнями, а також вимог розділу 14 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» розміщення житлових будинків суперечить вимогам ДБН.

Позивач не погодилась із вказаним рішенням відповідача та звернулася через свого представника з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст права власності, зокрема це право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

За правилами частини першої статті 320 цього ж Кодексу власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Житло є специфічним об`єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку. При цьому, право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності в порядку та з обмеженнями, встановленими законом, прямо закріплене статтею 320 ЦК України.

Згідно з положеннями статті 6 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

З матеріалів справи вбачається, що приміщення-апартаменти, яке позивач намагається перереєструвати у житлове приміщення, є: - ізольованим; - має житлове планування; - забезпечене всіма необхідними комунікаціями; - фактично використовується для проживання, а тому, відповідає критеріям житла відповідно до ст. 379 ЦК України та законодавства.

З технічної документації вбачається, апартаменти позивача, як житлове приміщення, повністю відповідають державним будівельним нормам ДБН В.2.2-15-2005, позаяк містять технічні елементи, які повністю забезпечують автономність, безпеку та комфорт проживання, зокрема повністю відповідають основним технічним показникам: - висота та площа: висота стелі - не нижче 2,5 метра, площа житлових кімнат - більше 9 м2, санвузол - більше 3,8 м2; - комунікації та інженерні системи: природне освітлення у всіх житлових кімнатах, централізоване або автономне опалення, водопостачання та каналізація, електропостачання відповідної потужності, вентиляція (природна або примусова); - конструктивні обмеження: апартаменти не розташовані в підвалі, напівпідвалі, чи в цокольному поверсі, апартаменти не розміщені під комерційними приміщеннями з шумом.

Сукупний аналіз статті 41 Конституції України та статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд, право власності є непорушним, а сам власник має право використовувати власне нерухоме майно для здійснення своїх житлових потреб.

Відповідно до Закону України №4751 «Про основні засади житлової політики», на сьогодні поняття житлового приміщення визначається за критеріями придатності для постійного проживання. При цьому допускається визнання житловими приміщень, розташованих у складі об`єктів іншого функціонального призначення, за умови відповідності встановленим вимогам. Закон №4751-IX чинний з 16.02.2026 року і дає нове визначення «житла»: це, зокрема, «житлове приміщення у нежитловій будівлі, призначене для тимчасового проживання, що відповідає вимогам до споживчої якості житла».

Отже, чинне законодавство не містить заборони визнання житловими приміщеннями приміщення, які первісно були збудовані як апартаменти.

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем житлово-комунальних послуг для населення є фізична особа, яка використовує житлове приміщення для проживання. Тобто, з набранням чинності Законом №4751 «Про основні засади житлової політики» визначальним є функціональне призначення приміщення та його придатність для проживання, а не формальна належність до житлового фонду. Тому, у разі визнання належного позивачу приміщення житловим, він набуває статусу споживача житлово-комунальних послуг як фізична особа і до таких правовідносин підлягають застосуванню тарифи, встановлені для населення. У цьому випадку застосування комерційних тарифів після зміни статусу суперечитиме принципам рівності та правової визначеності. Також належить врахувати, що зміна функціонального призначення має наслідком зміну правового режиму користування приміщенням, зокрема у сфері житлово-комунальних правовідносин.

Містобудівне законодавство, зокрема Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», державні будівельні норми (ДБН В.2.2-15…) а також інші норми щодо житлових будівель веснують, що функціональне призначення приміщення може бути змінене за умови відповідності технічним, санітарним та протипожежним вимогам, відсутності порушення прав третіх осіб та відповідності містобудівній документації.

Зміна функціонального призначення нерухомого майна підлягає державній реєстрації, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з яким зміна характеристик об`єкта нерухомого майна підлягає внесенню до Державного реєстру, а підставою для внесення змін є рішення компетентного органу або документ, що підтверджує зміну функціонального призначення.

Приміщення яке належить позивачу обладнане інженерними мережами (водопостачання, каналізація, електропостачання, опалення), має санітарно-побутові умови для постійного проживання, відповідає вимогам безпеки та протипожежним нормам та фактично використовується для проживання.

Відповідність приміщення (апартаменти) позивача вимогам ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення. Міна №1» висновками про умови подальшої експлуатації будівельних конструкцій, який містить оцінку технічного стану конструкцій (Обстеження будівельних конструкцій), а також Звітом про проведення технічного обстеження 5286.24.46.10.04.41.20.4015 від 17.12.2024 року Отже, апартаменти які належать позивачу фактично відповідають критеріям житла, що є підставою для перереєстрації цих апартаментів у житло з відповідним відображенням цього статусу у Державному реєстрі нерухомого майна.

Згідно змісту Листа №Д-1070 від 09.04.2026 року, позиція відповідача зводиться до неможливості переведення апартаментів у житлові приміщення через: - необхідність отримання дозвільних документів на реконструкцію та містобудівні умови; - необхідність погодження із співвласниками; - неможливість реєстрації приміщення житловим через те, що воно знаходиться у будівлі, яка розташована у санітарно-захисній зоні.

Твердження відповідача про необхідність реконструкції, де він покликається на правила ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» спростовуються тим, що ця норма регулює будівництво, реконструкцію, зміну геометричних параметрів об`єкта. Позивач не здійснює реконструкцію, не змінює конструктивні елементи та не змінює функціонального призначення будівлі як об`єкта містобудування, Лист відповідача №Д-1070 від 09.04.2026 року містить помилкові міркування; у спірній ситуації предметом дослідження є визначення вже існуючого приміщення, а не його перебудова.

З правової позиції Верховного Суду України, слідує, що якщо не відбувається втручання у конструктивні елементи вже існуючого приміщення, вимоги містобудівного законодавства не застосовуються, а містобудівні умови застосовуються виключно у разі нового будівництва або реконструкції. Тому орган не може вимагати документів, не передбачених законом для конкретної процедури. Отже, твердження відповідача щодо обов`язковості отримання містобудівних умов є безпідставною і такою, що не передбачена законом, зокрема у спірній ситуації.

Щодо згоди співвласників для переведення нежитлового приміщення у житлове. Лист №Д-1070 від 09.04.2026 року містить пояснення про обов`язкове погодження із сусідами.

Однак, системним аналізом законодавства (принцип «Jura novit curia») визначено, що згода співвласників необхідна лише у разі зміни спільного майна або у разі реконструкції або перепланування. Поряд з цим, у спірній ситуації спір стосується індивідуального об`єкта власності і жодного втручання у спільне майно не здійснюється. Як вбачається із практики Верховного Суду України: правовий режим окремого об`єкта нерухомості не залежить від волевиявлення інших співвласників, якщо не порушуються їх права. Тому, Лист відповідача №Д-1070 від 09.04.2026 року містить помилкові позицію.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься Лист-погодження складений власниками (користувачами) приміщень, розташованих у будівлі за адресою: м. Ужгород, вул. Сергія Мартина, буд. 4-Б, що переведення (визнання) апартаментів №20, що належать гр. ОСОБА_1 , у житлове приміщення.

Щодо розташування будівлі у санітарно-захисній зоні.

Санітарно-захисні зони (ДБН) регулюють розміщення нових об`єктів будівництва та не регулюють правовий режим вже існуючого об`єкта власності. У спірній ситуації відповідач застосував ДБН ретроспективно, що є неприпустимим, як «de facto» так і «de iure». Відповідно до Закону України №4751 «Про основні засади житлової політики» поняття житлового приміщення визначається за критеріями придатності для постійного проживання. При цьому допускається визнання житловими приміщень, розташованих у складі об`єктів іншого функціонального призначення, за умови відповідності встановленим вимогам. Закон №4751-IX чинний з 16.02.2026 і дає нове визначення «житла»: це, зокрема, «житлове приміщення у нежитловій будівлі, призначене для тимчасового проживання, що відповідає вимогам до споживчої якості житла».

Лист відповідача №Д-1070 від 09.04.2026 року є формальним і абстрактним, а тому, як за формою, так і за змістом не може слугувати повноцінним і сумлінним рішенням органу місцевого самоврядування. Жоден ДБН не містить прямої заборони проживання у вже існуючих приміщеннях та не встановлює автоматичного позбавлення статусу житла.

Відповідно до правил ст. 379 ЦК України, Закону України «Про основні засади житлової політики» та Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», де житлом є будь-яке приміщення, придатне для проживання, включаючи апартаменти. За таких обставин, спірне приміщення за своїми характеристиками є житловим.

Сучасна житлова політика України виходить із того, що визначення приміщення як житла здійснюється за критеріями придатності до проживання, а не виключно за формальними ознаками будівництва чи землекористування. Особливо це актуально в умовах воєнного стану.

Бездіяльність відповідача утворила ситуацію, де позивача фактично позбавляють законної можливості користування майном, без альтернативи, без пояснень та рішень, а це - надмірний тягар, що суперечить практиці ЄСПЛ.

Бездіяльність та помилкові роз`яснення відповідача привели до неможливості використовувати приміщення як житло, застосування завищених тарифів, зменшення економічної вартості майна та реалізації державою житлової політики у період воєнного стану. По відношенню до позивача, означене є втручанням у право власності, гарантоване ст. 41 Конституції України, ст. 317, 319, 321 ЦК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Тому, роз`яснення відповідача, які викладені у Листі №Д-1070 від 09.04.2026 року, є протиправними, оскільки ґрунтується на нормах, які не регулюють спірні правовідносини, встановлюють вимоги, не передбачені законом, підміняють критерії визначення житла, не містять належного обґрунтування, порушують принцип пропорційності та втручаються у право власності позивача.

Верховний Суд зазначає, що рішення органу влади має бути індивідуально обґрунтованим, а формальне посилання на нормативні акти без аналізу конкретних обставин є незаконним.

Також, Верховний Суд у своїй усталеній практиці виходить з того, що дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не є необмеженими, а підлягають судовому контролю на предмет їх законності, обґрунтованості та пропорційності.

При цьому дискреція означає можливість вибору між кількома правомірними рішеннями, але не надає органу права встановлювати додаткові умови, не передбачені законом.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути належним чином мотивованим, містити конкретні фактичні підстави, а не формальні посилання на нормативні акти.

Надання відповіді на звернення позивача у формі листа, підписаного посадовою особою, не є належною формою реалізації повноважень органу місцевого самоврядування, оскільки питання переведення (визнання) приміщення житловим належить до компетенції виконавчого комітету міської ради та повинно вирішуватися шляхом прийняття відповідного рішення.

Не розгляд питання на засіданні виконавчого комітету та неприйняття рішення по суті є протиправною бездіяльністю, що порушує право особи на ефективний адміністративний розгляд і судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Такими чином, відповідачем порушено право позивача щодо прийняття відповідного рішення, а відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо неприйняття рішення по суті заяви ОСОБА_1 б/н від 26.02.2026 року про переведення нежитлового приміщення-апартаментів у категорію житлового та зобов`язання Виконавчий комітет Ужгородської міської ради повторно розглянути подану ОСОБА_1 26.02.2026 року заяву б/н про переведення приміщення у житлове, до якої, в якості додатку, для підтвердження придатності апартаментів для використання в якості житла, було додано: - копія договору купівлі-продажу; - витяг з державного реєстру речових прав; - технічний паспорт на апартаменти; - документи, щодо відповідності житла ДБН; - копія паспорта та РНОКПП.

Враховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем було порушено права позивача щодо прийняття відповідного рішення про зміну функціонального (цільового) призначення об`єкта нерухомого майна та визнання приміщення житловим та порушено вимоги передбачені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості частини позовних вимог, а наведені доводи не було спростовано відповідачем. Право позивача щодо прийняття відповідного рішення про зміну функціонального (цільового) призначення об`єкта нерухомого майна та визнання приміщення житловим порушено. Отже, позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 04053699) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо неприйняття рішення по суті заяви ОСОБА_1 б/н від 26.02.2026 року про переведення нежитлового приміщення-апартаментів у категорію житлового.

3. Зобов`язати Виконавчий комітет Ужгородської міської ради повторно розглянути подану ОСОБА_1 26.02.2026 року заяву б/н про переведення приміщення у житлове, до якої, в якості додатку, для підтвердження придатності апартаментів для використання в якості житла, було додано: - копія договору купівлі-продажу; - витяг з державного реєстру речових прав; - технічний паспорт на апартаменти; - документи, щодо відповідності житла ДБН; - копія паспорта та РНОКПП.

4. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець