Рішення № 138718938, 04.08.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/25196/25

категорія 112010205

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом, у якому просить:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по втраті годувальника;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію у разі втрати годувальника за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», виходячи з суми грошового забезпечення її померлого батька ОСОБА_2 , станом на день його смерті із проведенням актуалізації його пенсії згідно чинного законодавства, з урахуванням проведених виплат з 29.05.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що батько позивачки був інвалідом І групи Великої Вітчизняної війни та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті мати позивачки перейшла на пенсію померлого чоловіка. Мати померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а позивач, вважаючи, що має право на призначення пенсії по втраті годувальника після смерті батька відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", звернулася 29.05.2025 до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії, надавши необхідні документи.

Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 05.06.2025 №063350038104, на думку позивача, безпідставно відмовлено у призначенні пенсії згідно поданих документів, що зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На адресу суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Житомирській області, у якому, заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що оскаржуване рішення прийнято ГУ ПФУ в Хмельницькій області правомірно. Зазначає, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на обліку в Управлінні та з 18.07.2010 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а 29.05.2025 подала заяву через Вебпортал Пенсійного фонду України про призначення пенсії у разі втрати годувальника. Проте згідно зі ст.10 Закону №1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із видів пенсій за її вибором, але позивач, перебуваючи на пенсії за віком, не зверталася із заявою про переведення на інший вид пенсії, а зверталася із заявою про її призначення.

Від ГУ ПФУ в Хмельницькій області відзив на позовну заяву не надходив, тому, відповідно до ч.5 ст. 162 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вважаючи, що має право на призначення пенсії по втраті годувальника після смерті батька відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", звернулася 29.05.2025 до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника, надавши необхідні документи.

За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуло ГУ ПФУ в Хмельницькій області та рішенням від 05.06.2025 №063350038104 відмовило у призначенні пенсії.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є її конституційним правом.

Приписами ч.1 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Положеннями ст.29 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 19.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) визначено, що пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Згідно п."а" ч.4 ст.30 Закону №2262-ХІІ непрацездатними членами сім`ї вважаються: діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.

У свою чергу, ст.31 Закону №2262-ХІІ передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій ст.32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Відповідно до ст.30 Закону України №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Тобто, в розумінні ст. 30 вказаного вище Закону №2262-ХІІ, вважаються непрацездатними членами сім`ї діти, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Норма пункту б частини четвертої ст.30 Закону (щодо досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю) розповсюджується на батьків та дружину (чоловіка) померлого годувальника, а не його дітей.

Натомість матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є повнолітною особою, а її батько, якого вона вважає годувальником, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та з 18 липня 2010 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

При цьому, в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 відсутня інформація про встановлення їй групи інвалідності до досягнення 18 років.

Також, як вбачається з додаткових пояснень представника відповідача ГУ ПФУ в Житомирській області, позивач не надавала до заяви №740 від 29.05.2025 про призначення пенсії по втраті годувальника жодних документів, які б підтверджували наявність у неї групи інвалідності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не підтвердила відповідними доказами приналежність до непрацездатних членів сім`ї померлого ОСОБА_2 (згідно вимог ст. 30 Закону №2262-ХІІ), а тому у неї відсутнє право на призначення пенсії у разі втрати годувальника.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Стосовно розподілу судових витрат слід зазначити, що оскільки у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, такі витрати відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України поверненню не підлягають.

Керуючись ст.139, 241-246, 250, 263 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 29005, РНОКПП/ЄДРПОУ: 21318350) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

04.08.26