Рішення № 138718168, 29.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/33004/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення з публічної служби, -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 18 листопада 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:

-визнати протиправним та скасувати розпорядження начальника обласної військової адміністрації від 24.10.2025 №К-151/0/5-25 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

-зобов`язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації;

-допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови обласної державної адміністрації;

-стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу - з 24.10.2025 до дня фактичного поновлення на посаді.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 12.12.2023 до 22.12.2024 перебував на посаді заступника голови облдержадміністрації - начальника обласної військової адміністрації, а з 23.12.2024 до 24.10.2025 - на посаді першого заступника голови облдержадміністрації - начальника обласної військової адміністрації.

24.10.2025 розпорядженням начальника обласної військової адміністрації №К-151/0/5-25 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. Позивач вказав, що про звільнення йому стало відомо 29.10.2025 після виходу з лікарняного. Своє звільнення вважає незаконним та таким, що здійснено з виготовленням та використанням підроблених документів, зокрема, заяви про звільнення із займаної посади. На переконання позивача, підроблена заява була використана для отримання погодження тимчасового виконуючого обов`язки керівника Офісу Президента України, що в свою чергу слугувало підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження про звільнення. Позивач заперечує подачу встановленим порядком будь-якої заяви про своє звільнення, а так само висловлення волі на припинення трудових відносин. Також, звертає увагу, що відповідачем у період з 24.10.2025 по 11 годину 00 хвилин 29.10.2025 не виконано обов`язку в частині проведення розрахунку, видачі копії розпорядження про звільнення разом з повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні. Зазначає, що мало місце несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних систем, що використовуються в роботі облдержадміністрації та її структурних підрозділів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

04 грудня 2025 року від відповідача Дніпропетровської обласної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказав, що наведені в позовній заяві твердження направлені на введення суду в оману шляхом надання недостовірної інформації та маніпулювання нормами чинного законодавства з метою створення хибних висновків суду. Оскаржуване розпорядження вважає таким, що прийнято в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Зазначив, що з 14 до 19 жовтня 2025 року ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці, а з 16 до 23 жовтня 2025 на лікарняному. 14 жовтня 2025 року о 14 годині засобами телекомунікаційного зв`язку в мессенджері WhatsApp з телефону керівника апарату облдержадміністрації ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 ) на телефонний номер начальника управління персоналу апарату облдержадміністрації ОСОБА_3 ( НОМЕР_2 ) було переслано фотокопію заяви першого заступника голови облдержадміністрації ОСОБА_1 на звільнення за угодою сторін 24 жовтня 2025 року, про що було складено відповідний акт. Заява на звільнення датована 13 жовтня 2025 року. 14 жовтня 2025 року за усним дорученням керівника апарату облдержадміністрації ОСОБА_2 та на підставі роздрукованої кольорової фотокопії заяви, погодженої головою облдержадміністрації ОСОБА_4 , було підготовлено пропозицію до Офісу Президента України за підписом голови облдержадміністрації - начальника обласної військової адміністрації Лисака С.П. щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника голови облдержадміністрації. Листом від 14 жовтня 2025 року №41-01/2817 було погоджено відповідну пропозицію.

24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації за угодою сторін розпорядженням начальника обласної військової адміністрації за підписом тимчасово виконуючого обов`язки голови Дніпропетровської облдержадміністрації - начальника обласної військової адміністрації Гайваненка В.В. на підставі роздрукованої кольорової фотокопії заяви позивача, погодженої головою облдержадміністрації ОСОБА_4 та тимчасово виконуючим обов`язки Керівника Офісу Президента України В.Микити від 14 жовтня 2025 року №41-01/2817. Жодних повідомлень про відкликання заяви про звільнення від позивача не надходило. Неявка позивача в день звільнення на робоче місце не була сприйнята відповідачем як відмова від попередньо досягнутих домовленостей про звільнення. Відповідач заперечує будь-які порушення в частині належного розрахунку при звільненні. Наголошує, що неявка позивача на робоче місце в день звільнення позбавили відповідача можливості виконати вимоги КЗпП України в частині безпосередньої видачі ОСОБА_5 копії оскаржуваного розпорядження та письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільнення. У зв`язку із цим зазначені документи були направлені позивачу рекомендованим повідомленням про вручення на зазначені в його особовій справі адреси. Звертає увагу суду, що інформація про звільнення 24.10.2025 заступників голови облдержадміністрації, в тому числі ОСОБА_5 , була відомою в облдержадміністрації, у зв`язку з чим апаратом облдержадміністрації відповідно до вимог Регламенту облдержадміністрації підготовлено проєкт розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації «Про розподіл координації та контролю діяльності структурних підрозділів Дніпропетровської обласної державної адміністрації», для перерозподілу обов`язків заступників голови облдержадміністрації, який зареєстровано 27.10.2025 №1427/0/527-25. Також зазначив, що Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено особливості обміну документами, організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у роботодавця, зокрема, частина 2 вказаної статті передбачає, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. З цих підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

10 грудня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», перший заступник та заступники голови обласної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою обласної державної адміністрації за погодженням із Кабінетом Міністрів України. За відсутності погодження Кабінету Міністрів України звільнення позивача було незаконним. Позивач наголосив також, що жодних домовленостей про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) між Дніпровською обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1 не було, а тому посилання на частину 2 статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є безпідставним. Особливу увагу суду позивач звертає також на той факт, що додатком до листа, який був направлений роботодавцем до Офісу Президента України за вих. №№4767/0/526-25 від 13.10.2025 для попереднього погодження про звільнення ОСОБА_1 , додано тільки копію заяви про звільнення від 13.10.2025, на якій проставлено відмітку «Згідно з оригіналом». Тобто, Офіс Президента України приймав рішення про попереднє погодження звільнення ОСОБА_1 виключно на підставі ксерокопії заяви від 13.10.2025 з поміткою «Згідно з оригіналом» і про те, що дана ксерокопія заяви була зроблена з кольорової заяви, яка не була підписана позивачем, Офісу Президента України не було відомо.

16 грудня 2025 року від Дніпропетровської обласної державної адміністрації надійшли заперечення на відповідь на відзив. Так, відповідач зазначив, що зазначені позивачем у відповіді на відзив доводи вказують на безпідставність поданого позову, досягнення угоди про звільнення між позивачем та відповідачем, а також свідчать про подання заяви ОСОБА_1 та його обізнаність із фактом звільнення з 24.10.2025. Також, позивач знову наполягає на підробці його заяви про звільнення від 13.10.2025, але уже з можливим використанням факсиміле або принтеру чи іншої комп`ютерної техніки для проставлення підпису позивача на його заяві, однак жодних дій щодо звернення до правоохоронних органів для відкриття кримінального провадження та проведення слідчих дій для з`ясування вказаних обставин позивачем не вживається. Вважає, що зазначені позивачем твердження щодо підробки його заяви не можуть бути з`ясовані в рамках слухання даної справи, а потребують проведення відповідних слідчо-розшукових дій органами досудового розслідування, а небажання позивача звертатися до правоохоронних органів, свідчить про безпідставність таких тверджень і його розуміння про наявність кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про злочин. Сам по собі факт подачі позивачем двох заяв з підписом і без підпису може свідчити, на переконання відповідача, про неуважність позивача, а не про наявність підроблення, адже в первісному позові взагалі зазначалося, що позивач встановленим порядком не подавав заяву про звільнення та одночасно писав про її підроблення, а у відповіді на відзив вже наявні твердження позивача про можливе накладання підпису на заяву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви Громадської організації «Платформа Громадський Контроль» про вступ у справу в якості третьої особи.

02.03.2025 розпорядженням в.о. керівника апарату суду призначено автоматизований розподіл справи №160/33004/25 у зв`язку з перебуванням ОСОБА_6 у відпустці з 23.02.2026 до 28.06.2026.

02.03.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сластьон А.О.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року справу №160/33004/25 прийнято до провадження судді Сластьон А.О. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 02.04.2026 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву позивача. Задоволено заяву відповідача про виклик свідка ОСОБА_2 . Задоволено заяву позивача про виклик свідка ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Зобов`язано представників позивача та відповідача надати до суду відомості щодо місця проживання викликаних свідків. Також, судом за власною ініціативою витребувано у відповідача довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 за два календарні місяці роботи перед звільненням за серпень-вересень 2025 року.

У задоволенні інших клопотань сторін протокольною ухвалою суду відмовлено.

Протокольною ухвалою суду від 05.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Дніпропетровської обласної державної адміністрації про залишення позовної заяви без розгляду. Також, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні, призначеному на 11.06.2026, допитані в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 працював в Дніпропетровській обласній державній адміністрації з 12 грудня 2023 року до 24 жовтня 2025 року:

з 12 грудня 2023 року до 22 грудня 2024 року - на посаді заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації; з 23 грудня 2024 року до 24 жовтня 2025 року - на посаді першого заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Призначення ОСОБА_1 на посаду заступника голови та в подальшому першого заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації здійснювалося на підставі статті 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Указу Президента України від 04 серпня 2006 року №675/2006 «Про підготовку пропозицій та попередній розгляд кандидатур для призначення на посади та звільнення з посад керівників місцевих державних адміністрацій» (із змінами) та постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №298 «Деякі питання, пов`язані з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України» (із змінами).

18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , який претендував на зайняття посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, а саме: заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, разом із заявою на призначення надав згоду на проведення спеціальної перевірки відповідно до статті 56 Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №171 (із змінами) та щодо нього була проведена спеціальна перевірка.

Підставою для призначення ОСОБА_1 на посаду заступника голови облдержадміністрації були такі документи: заява ОСОБА_1 від 18 жовтня 2023 року, лист Прем`єр-міністра України від 13 листопада 2023 року №29058/0/2-23, лист Керівника Офісу Президента України від 07 листопада 2023 року №02-01/1048.

З 23 грудня 2024 року ОСОБА_1 було призначено на посаду першого заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації шляхом переведення його з посади заступника голови обласної державної адміністрації.

Підставою для призначення були такі документи: заява ОСОБА_1 від 03 грудня 2024 року, лист Прем`єр-міністра України від 18 грудня 2024 року №30796/0/2-24, лист Керівника Офісу Президента України від 13 грудня 2024 року №02-01/996.

З 14 до 19 жовтня 2025 року ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці на підставі розпорядження начальника обласної військової адміністрації від 10 жовтня 2025 року №РВ-18/0/6-25 «Про відпустку ОСОБА_1 ».

Також, з 16 до 23 жовтня 2025 року (під час щорічної відпустки) ОСОБА_1 комунальним підприємством «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради було оформлено листки непрацездатності.

Під час перебування ОСОБА_1 у щорічній відпустці 14 жовтня 2025 року о 14 годині засобами телекомунікаційного зв`язку в мессенджері WhatsApp з телефону керівника апарату облдержадміністрації ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 ) на телефонний номер начальника управління персоналу апарату облдержадміністрації ОСОБА_3 ( НОМЕР_2 ) було переслано фотокопію заяви першого заступника голови облдержадміністрації ОСОБА_1 на звільнення за угодою сторін 24 жовтня 2025 року. Зазначена заява датована 13 жовтня 2025 року, про що відповідачем було складено відповідний акт від 14.10.2025.

14 жовтня 2025 року за усним дорученням керівника апарату облдержадміністрації ОСОБА_2 та на підставі роздрукованої кольорової фотокопії заяви, погодженої головою облдержадміністрації ОСОБА_4 , було підготовлено пропозицію до Офісу Президента України за підписом голови облдержадміністрації - начальника обласної військової адміністрації Лисака С.П. щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника голови облдержадміністрації.

Листом тимчасово виконуючого повноваження керівника Офісу Президента України В.Микити від 14 жовтня 2025 року №41-01/2817 було погоджено відповідну пропозицію. Зазначений лист отримано відповідачем 17.10.2025, вх. №14750/0/535-25.

29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 ознайомленого з оскаржуваним розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 24 жовтня 2025 року №К-151/0/5-25 «Про звільнення ОСОБА_1 », про що ОСОБА_1 зробив запис на зворотному аркуші розпорядження «Ознайомлений з розпорядженням 29.10.2025».

З матеріалів справи також вбачається, що копія оскаржуваного розпорядження та розрахунковий лист за жовтень 2025 року направлено позивачу рекомедоваим поштовим відправленням за зазначеними в його особовій справі адресами:

АДРЕСА_1 ; та

АДРЕСА_2 .

З тексту розпорядження від 24.10.2025 №К-151/0/5-25 вбачається, що підставами його прийняття були: заява ОСОБА_1 від 13.10.2025, лист тимчасово виконуючого повноваження Керівника Офісу Президента України від 14.10.2025 №41-01/2817.

Не погоджуючись з розпорядженням про своє звільнення та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Протиправність оскаржуваного розпорядження позивач обґрунтовує тим, що він не подавав встановленим порядком заяви про своє звільнення та не висловлював волі на припинення трудових відносин. Наполягає, що між ОСОБА_8 та відповідачем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача з роботи за угодою сторін. На переконання позивача, відповідачем порушено процедуру звільнення за відсутності відповідного погодження Кабінетом Міністрів України, як це визначено ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Рішення про попереднє погодження звільнення ОСОБА_1 приймалося Офісом Президента України виключно на підставі ксерокопії заяви про звільнення від 13.10.2025.

Крім того, позивач вказує, що в день звільнення йому не було вручено копії розпорядження про звільнення та повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні. Зазначає про підроблення заяви про звільнення та несанкціоноване втручання в роботу іформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних систем, що використовуються в роботі облдержадміністрації та її структурних підрозділів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд, серед іншого враховує наявність політичної складової в призначенні та звільненні заступників голів місцевих адміністрацій.

Так, посади перших заступників та заступників голів місцевих адміністрацій віднесено до політичних посад, що може мати наслідком звільнення через зміну керівництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх пововажень новопризначениих головам місцевих державних адмінстрацій у день їх призначення.

Призначення ОСОБА_8 на посаду заступника голови обласної державної адміністрації та в подальшому першого заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації здійснювалося Сергієм Лисаком, якого з 15.10.2025 на підставі Указу Президента України №119/2025-рп призначено головою Одеської міської військової адміністрації.

Зазначені обставини, на переконання суду, мають істотне значення під час з`ясування обставин існування волевиявлення позивача на припинення трудового договору та мотивів цього.

Також, Указом Президента України від 08.01.2026 №36/2026 «Про призначення О.Ганжі головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації» головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації призначено ОСОБА_9 , що повинно бути враховано судом при вирішення питання поновлення позивача на посаді в разі задоволення позовних вимог.

Повертаючись до обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено ст. 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу ст. ст. 40, 41, 43, 43-1 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) ст. 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник не дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.

Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін (постанови Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі №359/5905/18, від 22 грудня 2020 року у справі №183/7159/18).

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Отже, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), необхідно з`ясувати, зокрема, чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу (розпорядження) про звільнення.

Також, суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відтак, форма домовленості (угод сторін) про звільнення може бути оформлена між сторонами як шляхом подання працівником заяви про звільнення за угодою сторін, та згоди роботодавця на його звільнення, так і шляхом внесення пропозиції (ініціативи) однією із сторін трудового договору, а сама угода сторін про припинення трудового договору може бути укладена в усній формі.

Натомість, обов`язкова письмова форма визначена КЗпП України виключно для оформлення припинення трудового договору, що має місце в спірних правовідносинах, підтвердженням чому є оскаржуване розпорядження про звільнення ОСОБА_1 в письмовій формі.

Враховуючи зазначене вище, суд виснує, що відсутність оригіналу заяви на звільнення в спірних правовідносинах за умови очевидного висловлення працівником волі на припинення трудових відносин в інший обраний позивачем спосіб (шляхом подачі заяви засобами телекомунікаційного зв`язку) не спростовує наявності волевиявлення позивача на звільнення.

З цих підстав суд відхиляє доводи позивача про відсутність поданої ним встановленим порядком заяви про звільнення.

Інший підхід призвів би до необґрунтованого порушення балансу прав та інтересів сторін трудових правовідносин і поставив би роботодавця у невигідне становище, оскільки працівник у будь-якому випадку міг би посилатися на відсутність оригіналу заяви як на доказ відсутності свого волевиявлення щодо припинення трудових відносин, незважаючи на те, що таке волевиявлення було чітко виражене шляхом подання заяви засобами телекомунікаційного зв`язку.

Щодо доводів позивача про відсутність волі на припинення трудових відносин, а, відтак, недосягнення згоди щодо його звільнення за угодою сторін.

З приводу цього суд зазначає.

Матеріалами справи підтверджено, що з 14 по 19 жовтня 2025 року ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці на підставі розпорядження начальника обласної військової адміністрації від 10 жовтня 2025 року № РВ-18/0/6-25 «Про відпустку ОСОБА_1 ».

Також у період з 16 по 23 жовтня 2025 року, під час перебування у щорічній відпустці, ОСОБА_1 комунальним підприємством «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради були оформлені листки непрацездатності.

Під час перебування ОСОБА_1 у щорічній відпустці, 14 жовтня 2025 року о 14 годині, засобами телекомунікаційного зв`язку через месенджер WhatsApp з телефонного номера керівника апарату облдержадміністрації ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 ) на телефонний номер начальника управління персоналу апарату облдержадміністрації ОСОБА_3 ( НОМЕР_2 ) було переслано фотокопію заяви першого заступника голови облдержадміністрації ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін 24 жовтня 2025 року. Зазначена заява датована 13 жовтня 2025 року, про що відповідачем складено відповідний акт від 14 жовтня 2025 року.

У судовому засіданні, призначеному на 11 червня 2026 року, були допитані як свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на час виникнення спірних правовідносин обіймали посади керівника апарату облдержадміністрації та начальника управління персоналу апарату облдержадміністрації відповідно.

ОСОБА_2 пояснив, що 14 жовтня 2025 року отримав засобами телекомунікаційного зв`язку через месенджер WhatsApp з телефонного номера ОСОБА_1 фотокопію заяви від 13.10.2025 про звільнення за угодою сторін з 24 жовтня 2025 року.

За словами свідка, ОСОБА_1 повідомив, що оригінал заяви буде надано додатково. Будь-яких сумнівів щодо добровільності волевиявлення позивача на припинення трудових відносин у свідка не виникло, оскільки до цього він уже обговорював зазначене питання з позивачем по телефону, а також із головою облдержадміністрації ОСОБА_4 . Як пояснив свідок, ОСОБА_1 мав намір продовжити роботу в Одеській міській військовій адміністрації, у зв`язку з чим і подав заяву про звільнення. Отриману фотокопію заяви ОСОБА_2 переслав начальнику управління персоналу апарату облдержадміністрації ОСОБА_3 для здійснення процедури звільнення.

Свідок ОСОБА_3 , начальник управління персоналу апарату облдержадміністрації, підтвердила факт отримання заяви позивача про звільнення засобами телекомунікаційного зв`язку через месенджер WhatsApp з телефонного номера ОСОБА_2 , про що було складено відповідний акт. Також вона повідомила, що аналогічним способом була направлена заява про звільнення заступника голови облдержадміністрації ОСОБА_10 .

Свідок зазначила, що ОСОБА_2 усно повідомив, що оригінали заяв про звільнення будуть надані: ОСОБА_1 - після виходу зі щорічної відпустки, а ОСОБА_10 - після повернення з відрядження.

Оригінал заяви ОСОБА_10 був наданий відповідачу, натомість оригінал заяви ОСОБА_1 у відповідача відсутній.

Обидва свідки підтвердили, що 14 жовтня 2025 року за усним дорученням керівника апарату облдержадміністрації ОСОБА_2 та на підставі роздрукованої кольорової фотокопії заяви, погодженої головою облдержадміністрації ОСОБА_4 , було підготовлено пропозицію до Офісу Президента України за підписом голови облдержадміністрації - начальника обласної військової адміністрації Лисака С.П. щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника голови облдержадміністрації.

Листом тимчасово виконуючого повноваження керівника Офісу Президента України В. Микити від 14 жовтня 2025 року № 41-01/2817 зазначену пропозицію було погоджено. Вказаний лист отримано відповідачем 17 жовтня 2025 року за вхідним № 14750/0/535-25.

В останній робочий день позивач на робоче місце не з`явився та про причини своєї відсутності не повідомив.

29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 прибув до Дніпропетровської обласної державної адміністрації та був ознайомлений з оскаржуваним розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 24 жовтня 2025 року № К-151/0/5-25, про що власноруч зробив запис на зворотному боці розпорядження: «Ознайомлений з розпорядженням 29.10.2025».

Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що станом на момент видання оскаржуваного розпорядження відповідач обґрунтовано виходив із наявності добровільного та усвідомленого волевиявлення позивача на припинення трудових відносин за угодою сторін.

Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що фотокопію заяви про звільнення було отримано від позивача засобами телекомунікаційного зв`язку, її зміст не викликав сумнівів у достовірності чи добровільності волевиявлення, про намір позивача звільнитися було відомо керівництву облдержадміністрації ще до отримання заяви, а після її надходження відповідач невідкладно розпочав установлену процедуру погодження звільнення, яка завершилася отриманням погодження Офісу Президента України та виданням відповідного розпорядження.

При цьому, позивач до моменту видання розпорядження про звільнення не повідомляв відповідача про відкликання заяви, зміну свого волевиявлення чи незгоду на припинення трудових відносин, а після ознайомлення з розпорядженням про звільнення також не заявив заперечень щодо його змісту, що додатково підтверджує послідовність поведінки сторін під час реалізації домовленості про припинення трудових відносин за угодою сторін.

Щодо доводів позивача про порушення процедури звільнення за відсутності відповідного погодження Кабінетом Міністрів України.

Суд відхиляє зазначені доводи позивача, з огляду на таке.

Так, дійсно, відповідно до редакції ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», що міститься на сайті https://zakon.rada.gov.ua/, перший заступник та заступники голови обласної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою обласної державної адміністрації за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Перший заступник та заступники голови районної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з головою обласної державної адміністрації.

Проте, згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з місцевими державними адміністраціями обмежуються виключно погодженням кандидатур заступників голів обласних державних адміністрацій. Відтак, погодження звільнення заступників голів державних адміністрацій Кабміном не здійснюється.

Судом також з`ясовано, що підпунктом 2 пункту 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України від 21 грудня 2006 року №514-V «Про Кабінет Міністрів України» частини другу-четверту статті 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» викладено у редакції: «Перший заступник та заступники голови обласної, районної державної адміністрації призначаються на посаду головою обласної, районної державної адміністрації за погодженням із Кабінетом Міністрів України».

Надалі зміни до частини другої статті 10 Закону були внесені підпунктом 4 пункту 16 розділу І Закону України від 07.10.2010 №2592-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України», внаслідок чого редакція вказаної частини викладена в такій редакції, як міститься на сайті https://zakon.rada.gov.ua/: «Перший заступник та заступники голови обласної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою обласної державної адміністрації за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Перший заступник та заступники голови районної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою районної державної адміністрації за погодженням з головою обласної державної адміністрації».

Проте, Закон України від 07.10.2010 №2592-VI втратив чинність у зв`язку із прийняттям 23 лютого 2014 року Закону України №763-VII «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України», що свідчить про дію ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній станом на 07.10.2010, з урахуванням змін, внесених законами України після 07.10.2010, що відповідають нормам Конституції України.

Також, відповідно до даних, розміщених у Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів, редакція ст.10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачає погодження Кабінету Міністрів України виключно для призначення першого заступника та заступників голови обласної державної адміністрації. Зазначені обставини підтверджуються листом Міністерства юстиції України від 12.01.2026 №436/0/535-26.

Отже, на момент виникнення спірних правовідосин погодження Кабінету Міністрів України необхідно виключно для призначення першого заступника та заступників голови обласної державної адміністрації. Натомість, для звільнення першого заступника та заступників голови обласної державної адміністрації таке погодження не потрібно.

З огляду на викладене процедура звільнення позивача вимагала від відповідача отримання погодження пропозиції про звільнення ОСОБА_8 . Офісом Президента України на підставі Указу Президента України від 04.08.2006 №675/2006 «Про підготовку пропозицій та попередній розгляд кадидатур для призначення на посади та звільнення з посад керівників місцевих державних адміністрацій», що в спірних правовідносинах було дотримано.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про порушення відповідачем визначеного ст. 47 КЗпП України обов`язку, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в день звільнення на робоче місце не з`явився, що виключило можливість відповідача виконати положення ст. 47 КЗпП України в частині безпосереднього вручення наказу (розпорядження) про звільнення, письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.

Натомість, відповідачем направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням копію оскаржуваного розпорядження та розрахунковий лист за жовтень 2025 року за зазначеними в особовій справі позивача адресами:

АДРЕСА_1 ; та

АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи також вбачається, що за наслідком зміни статусу лікарняних листів «Готово до сплати» у кабінеті відповідача на порталі Пенсійного фоду України відповідачем проведено розрахунок та виплату позивачу лікаряних виплат, що підтверджується платіжними інструкціями від 31.10.2025 №72, №73, №74.

Відтак, суд не вбачає порушень відповідачем вимог ст. 47 КЗпП України.

Щодо того, що пропозиція про звільнення ОСОБА_8 до Офісу Президента України датована 13.10.2025 в той час, як заява про звільнення направлена позивачем у месенджер керівнику апарату 14.10.2025.

Суд звертає увагу, що заява позивача про звільнення датована 13.10.2025, що свідчить про наявність волевиявлення позивача на звільнення до того, як заява була фізично направлена відповідачу. Також, попри те, що заява про звільнення була направлена позивачем керівнику апарату 14.10.2025, про намір позивача звільнитися було відомо керівництву облдержадміністрації ще до отримання заяви, а після її надходження відповідач невідкладно розпочав установлену процедуру погодження звільнення.

Крім того, суд визнає слушними наведені відповідачем у запереченнях (на відповідь на відзив) від 15.12.2025 доводи про те, що з огляду на перебування ОСОБА_4 14.10.2025 у відрядженні пропозиція на Офіс Президента України була зареєстрована 13.10.2025.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що на момент видання розпорядження голови обласної військової адміністрації від 24 жовтня 2025 року №К-151/0/5-25 відповідач мав достатні правові та фактичні підстави вважати, що між сторонами досягнуто домовленості про припинення трудових відносин за угодою сторін, а волевиявлення позивача на звільнення було добровільним, усвідомленим та чинним.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач діяв відповідно до отриманого від позивача волевиявлення, невідкладно розпочав передбачену законодавством процедуру звільнення, отримав необхідне погодження Офісу Президента України та видав оскаржуване розпорядження у межах наданих повноважень.

За таких обставин суд не встановив порушення відповідачем вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України під час припинення трудових відносин із позивачем, а тому оскаржуване розпорядження про звільнення є правомірним.

Також, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду доводи позивача щодо необхідності погодження його звільнення Кабінетом Міністрів України. Оскільки чинне законодавство не передбачає отримання такого погодження для звільнення першого заступника голови обласної державної адміністрації, відсутність відповідного погодження не свідчить про порушення відповідачем процедури звільнення та не впливає на правомірність оскаржуваного розпорядження.

Так само доводи позивача про порушення вимог статті 47 КЗпП України є безпідставними, оскільки відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для виконання обов`язків, передбачених цією нормою, а неможливість вручення позивачу документів у день звільнення була зумовлена його відсутністю на робочому місці.

У сукупності встановлені судом обставини свідчать, що відповідач під час прийняття оскаржуваного розпорядження діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому підстав для визнання цього розпорядження протиправним та його скасування суд не вбачає.

Суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення з публічної служби, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 04.08.2026.

Суддя А.О. Сластьон