Рішення № 138717833, 04.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 серпня 2026 р. Справа № 120/9631/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, якому просить:

- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України від 02 травня 2025 року №38/д, в частині повернення документів ОСОБА_1 на доопрацювання з метою надання документів (рішення суду), якими встановлено факт перебування на утриманні загиблого відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що дають право на отримання одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 серпня 2024 року Вх№2/931 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка проживала із загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, що встановлено рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 14.01.2025 у справі №134/2010/24. У зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 10.10.2023 під час захисту Батьківщини позивачка звернулася до Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168. Однак рішенням комісії Міністерства оборони України, оформленим протоколом від 02.05.2025 №38/д, подані документи повернуто на доопрацювання з мотивів ненадання доказів перебування позивачки на утриманні загиблого. На переконання позивачки, така вимога є неправомірною, оскільки вона звернулася за допомогою як жінка, яка проживала із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а не як його утриманець.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечив щодо задоволення позовних вимог, зазначивши, що позивачка не надала документів про належність її до кола осіб, визначених статтею 16-1 Закону №2011-XII, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, тому Комісія МОУ повернула їй документи на доопрацювання, з метою, щоб вона подала додаткові документи.

Представником відповідача подано заяву, в якій просить врахувати правову позицію, викладену у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі №460/14164/24.

Представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 2 статті 236 КАС України до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у адміністративній справі № 600/1860/25-а, де вирішується питання, подібне до даного предмета спору.

Ухвалою суду запропоновано позивачу подати до суду письмові пояснення щодо вказаного клопотання.

Представником позивача подані додаткові пояснення, в яких просить суд відмовити у клопотанні відповідача та ухвалити рішення про задоволення позову.

Ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача подав до суду заяву та додаткові пояснення, в яких просив врахувати при розгляді справи висновки Верховного суду в справі №280/1098/25 та №600/1860/25-а.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 проходив військову службу та загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №769 від 04.12.2023, сповіщенням про загибель №02/2644 від 04.12.2023, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04.12.2023 та витгом з протоколу засідання штатної ВЛК НОМЕР_2 РВЛК №516 від 09.02.2024.

Факт спільного проживання ОСОБА_1 з померлим військовослужбовцем ОСОБА_2 однією сім`єю встановлено рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 січня 2025 року у справі №134/2010/24.

У зв`язку із цим, ОСОБА_1 звернулася до уповноваженого органу із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем та з яким вона спільно проживала без реєстрації шлюбу.

За результатами розгляду поданих документів комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийнято рішення, оформлене протоколом від 02.05.2025 №38/д, яким документи ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання з метою надання документів, якими підтверджується факт перебування на утриманні загиблого.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (в редакції станом на дату виникнення правовідносин).

Згідно зі статтею 41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII.

Згідно із частинами першою, другою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Статтею 16-1 Закону України № 2011-XII встановлено перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Водночас зміст цього переліку не є сталим і зазнавав змін у різні періоди часу, у зв`язку з чим коло осіб, які мають право на таку виплату, змінювалося.

Так, стаття 16-1 Закону України № 2011-XII (у редакції чинній на момент смерті ОСОБА_2 ) передбачала, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Надалі, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 3515-IX від 09 грудня 2023 року (далі - Закон № 3515-IX) було оновлено редакцію вказаної статті і викладено її у наступній редакції:

« 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"».

Наведене свідчить про те, що законодавче регулювання спірних правовідносин зазнало змін, у тому числі в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги. У зв`язку з цим для правильного вирішення спору необхідним є визначення, яка саме редакція зазначеної норми підлягає застосуванню у цьому випадку, що, у свою чергу, зумовлює необхідність з`ясування моменту виникнення права на відповідну виплату.

Згідно із частиною десятою статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Пунктом 2 постанови КМУ № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Абзацами 2 - 4 пункту 2 постанови КМУ № 168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

На виконання вимог Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Суд також враховує підходи, викладені у пункті 1.4. розділу I наказу Міністерства оборони України № 45 від 25 січня 2023 року «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» (далі - Порядок № 45) відповідно до якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови КМУ № 168, що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

З урахуванням наведеного нормативного регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, що передбачено як положеннями Закону №2011-XII, так і підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою КМУ №168 та порядками №975 та № 45, що випливає із системного зв`язку статей 16, 16-1, 16-3 Закону №2011-XII та конкретизовано пунктом 2 постанови КМУ №168 і пунктом 3 Порядку №975.

При цьому визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, уповноважених на його реалізацію. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Отже, саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII. Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права.

З огляду на це подальші зміни законодавства, зокрема розширення переліку осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії у часі та не можуть впливати на визначення суб`єктного складу осіб, які набули право на отримання одноразової грошової допомоги, якщо таке право виникло до набрання чинності відповідними змінами. Звернення особи із відповідною заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення.

Такий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду щодо застосування положень Закону №2011-XII, постанови КМУ №168 та Порядку №975 у правовідносинах, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року у справі №280/9248/23 зазначено, що за пунктом 2 постанови КМУ №168 одноразова грошова допомога у розмірі 15000000 грн розподіляється рівними частками між усіма отримувачами, передбаченими статтею 16-1 Закону №2011-XII, а днем виникнення права на її отримання є дата загибелі особи, зазначена у свідоцтві про смерть. Крім того, сформульований вище підхід щодо визначення дати смерті військовослужбовця як моменту виникнення права на одноразову грошову допомогу узгоджується із сталою практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23 та від 10 жовтня 2024 року у справі №420/11608/23, у яких при вирішенні спорів цієї категорії застосовуються положення пункту 3 Порядку №975, якими визначено, що днем виникнення права на отримання такої допомоги є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.

Крім того, аналогічний підхід викладений у висновках Верховного Суду у постановах від 12.05.2026 у справі № 280/1098/25, від 19.05.2026 у справі № 600/1860/25-а та від 28.07.2026 у справі №240/4561/25 згідно з яким коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначається за законодавством, чинним на дату загибелі військовослужбовця, а подальше звернення із заявою є лише способом реалізації вже набутого права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначене також узгоджується зі статтею 58 Конституції України та усталеною практикою Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012), відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; до події, факту або правовідносин застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Оскільки Закон № 3515-IX не містить положень про його зворотну дію, він не може змінювати коло осіб, які мали право на одноразову грошову допомогу станом на дату смерті військовослужбовця.

Таким чином, вирішення питання щодо належності особи до кола отримувачів повинно здійснюватися виключно виходячи з правового регулювання, чинного на момент виникнення права, тобто на дату смерті військовослужбовця.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу та загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04.12.2023 та іншими матеріалами справи. Обставина пов`язаності його загибелі із захистом Батьківщини відповідачем не заперечується.

У зв`язку із цим позивачка звернулася до уповноваженого органу із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 , посилаючись на факт проживання з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Зазначений факт встановлено рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 січня 2025 року у справі №134/2010/24.

За результатами розгляду поданих документів комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийнято рішення, оформлене протоколом від 02.05.2025 №38/д, яким документи позивачки повернуто на доопрацювання з метою надання документів, що підтверджують її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця.

Як було вище зазначено, статтею 16-1 Закону України № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на дату смерті військовослужбовця) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Таким чином, законодавець у редакції норми, чинній на момент смерті військовослужбовця, встановив вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання спірної виплати, чітко визначивши конкретні категорії отримувачів, а саме: батьків, одного з подружжя, дітей та утриманців. Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги мають виключно ті особи, які прямо визначені законом, або ті, які відповідають спеціальному статусу утриманця та підтверджують його у встановленому порядку.

Суд зауважує, що сам по собі встановлений у судовому порядку факт спільного проживання без реєстрації шлюбу має преюдиційне значення виключно щодо підтвердження відповідних фактичних обставин (спільного побуту, ведення господарства, наявності взаємних прав та обов`язків), може підтверджувати належність позивачки до категорії членів сім`ї у розумінні сімейного законодавства, однак не змінює визначеного спеціальним законом кола отримувачів такої допомоги.

Оскільки станом на дату смерті військовослужбовця стаття 16-1 Закону № 2011-XII не відносила осіб, які проживали із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до самостійного кола отримувачів одноразової грошової допомоги, у позивачки не було достатньої правової основи для виникнення легітимного очікування на отримання цієї виплати саме з такої підстави.

Суд додатково наголошує, що положення статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення права, мають імперативний характер та визначають вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим розширення такого переліку шляхом тлумачення чи застосування норм інших галузей права, зокрема Сімейного кодексу України, є недопустимим.

Натомість, суд зазначає, що встановлений судовим рішенням факт проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є тотожним перебуванню таких осіб у шлюбі та не надає їм статусу подружжя. Відповідно до частини першої статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану, тоді як згідно із частиною другою цієї статті проживання однією сім`єю без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №461/3169/17 та від 23 січня 2020 року у справі №804/1501/18, відповідно до яких жінка та чоловік, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не належать до категорії подружжя для цілей застосування спеціального законодавства про соціальне забезпечення. Подібний підхід щодо неможливості автоматичного набуття спеціального правового статусу лише на підставі встановлення факту спільного проживання викладено також у постановах Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі №1840/2940/18 та від 06 липня 2022 року у справі №809/1346/17. Отже, зазначені правові висновки підтверджують необхідність розмежування фактичних сімейних відносин і юридичного статусу подружжя або члена сім`ї, з яким спеціальний закон пов`язує виникнення права на відповідну соціальну виплату.

Таким чином, з урахуванням положень статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на момент смерті військовослужбовця, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме по собі не є юридичним фактом, з яким закон у цей період пов`язував виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, а відтак не може бути підставою для віднесення позивачки до кола осіб, які мали право на таку виплату.

Суд також звертає увагу, що використання у зазначеній редакції цієї норми терміну «члени сім`ї» не має самостійного правового значення для визначення кола отримувачів одноразової грошової допомоги, а застосовується виключно у контексті визначення категорії утриманців, яка, на відміну від інших отримувачів, потребує додаткового підтвердження у вигляді наявності права на пенсію у разі втрати годувальника. Наведене додатково свідчить про те, що зазначене поняття не є самостійною підставою для віднесення особи до кола отримувачів відповідної виплати.

У цьому контексті суд також враховує, що Закон №3515-IX, яким до статті 16-1 Закону №2011-XII включено, зокрема, жінку (чоловіка), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживала однією сім`єю, але не перебувала у шлюбі, не містить положень, які б надавали цій зміні зворотну дію у часі або поширювали її на правовідносини, у яких день виникнення права на одноразову грошову допомогу настав до набрання чинності цим Законом. Тому зазначена законодавча зміна не може бути застосована для визначення кола отримувачів допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визначення підстав, умов та кола осіб, які мають право на соціальні виплати з державного бюджету, належить до сфери соціальної та економічної політики, у межах якої національні органи влади мають пріоритетну компетенцію оцінювати суспільні потреби та доцільність відповідного регулювання (рішення ЄСПЛ «Bйlбnй Nagy v. Hungary» [GC], заява № 53080/13, п. 113). Таким чином, застосовуючи спеціальний закон, суд не може шляхом тлумачення поширити нову категорію отримувачів одноразової грошової допомоги на правовідносини, у яких день виникнення права на таку виплату настав до набрання чинності відповідними змінами до цього закону.

Повертаючись до змісту оскаржуваного рішення відповідача, суд вказує, що за результатами розгляду документів позивачки їх було повернуто на доопрацювання з метою надання документів на підтвердження її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, що у разі доведення може свідчити про належність позивачки до однієї з категорій осіб, визначених статтею 16-1 Закону №2011-XII.

Відповідно до абзаців 2-3 пункту 23 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку (заяви особи, яка має право на отримання допомоги), приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним, оскільки подані позивачкою документи не підтверджували її належності до жодної з категорій отримувачів, прямо визначених статтею 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця. За відсутності таких доказів відповідач обґрунтовано повернув документи на доопрацювання з метою надання документів, які могли б підтвердити її статус утриманця у розумінні спеціального законодавства.

Отже, підстави для визнання оскаржуваного рішення протиправним та його скасування відсутні, а тому позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р. рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

В свою чергу, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та надавши оцінку наявним доказам, суд зауважує, що решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року).

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні докази, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Міністерство оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (проспект Повітрофлотський, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022)

Суддя Віятик Наталія Володимирівна