Ухвала суду № 138715825, 04.08.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"04" серпня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/943/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді Мовчуна А.І., розглянувши матеріали заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСА Рівне", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іса Рівне", ОСОБА_1 та ОСОБА_2

до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦ Рівненський"

до відповідача - 2 ОСОБА_3

до відповідача - 3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерц Ріел"

до відповідача - 4 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦ Кластер"

про визнання недійсними договорів купівлі - продажу

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Рівненської області 03.08.2026 надійшла позовна заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Іса Рівне", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦ Рівненський", до відповідача - 2 ОСОБА_3 , до відповідача - 3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерц Ріел", до відповідача - 4 Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦ Кластер" про визнання недійсними договорів купівлі - продажу.

Разом із поданою позовною заявою від представника позивачів надійшли заява про забезпечення позову, в якій просить:

- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:020:0304, площею 0,1 га, адреса: Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Рівне, вул. Назара Небожинського, 54, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1964533056101; земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:020:0816, площею 0,1841 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2830283356101; незавершене будівництво: адреса: Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Рівне, вул. Назара Небожинського, буд. 54, опис об`єкта - А-1 адміністративна будівля (відсоток готовності - 9 %), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2682098756060;

- вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації проводити реєстраційні дії щодо нерухомого майна: земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:020:0304, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1964533056101; земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:020:0816, площею 0,1841 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2830283356101; незавершеного будівництво: адреса: Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Рівне, вул. Назара Небожинського, буд. 54, опис об`єкта - А-1 адміністративна будівля (відсоток готовності - 9 %), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2682098756060.

Подана заява мотивована тим, що після звернення до суду із позовною заявою щодо поновлення права власності на частку у розмірі 28,57% у статутному капіталів ТОВ "ТЦ Рівненський" (справа № 918/833/26) позивачам стали відомі обставини щодо відчуження нерухомого майна, яке перебувало у власності ТОВ "ТЦ Рівненський" шляхом укладення договорів купівлі - продажу, та вчинення дій, спрямованих на припинення ТОВ "ТЦ Рівненський".

На переконання заявників, сукупність наведених обставин свідчить про наявність у відповідачів умислу на вчинення дій, спрямованих на перешкоджання поновленню порушеного права ТОВ "Іса Рівне" на частку 28,57 % статутного капіталу ТОВ "ТЦ Рівненський".

Розглянувши заяву про забезпечення позову, матеріали позовної заяви, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частини 3 та частини 4 статті 140 ГПК України, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

За наслідками дослідження вимог заяви, наведеного заявником обґрунтування вимог та доданих ним до заяви доказів, суд не встановив підстав, які б вказували на необхідність виклику заявника та/або витребування від нього додаткових пояснень або додаткових доказів.

Враховуючи наведене, заява розглядається за загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 140 ГПК України, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Таким чином, вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує наступне.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Питання забезпечення позову, підстав його застосування та заходів врегульовано приписами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За приписами частини 1 статті 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статі 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд зазначає, що при розгляді заяв про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті. До предмету дослідження на цій стадії входить лише питання про те чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Згідно усталеної практики Верховного Суду, при вирішенні питання про забезпечення позову, ключовим є встановлення судом: наявності спору між сторонами; ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас суд зауважує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Крім того, обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 921/40/20).

Як зазначалось вище, при здійсненні судочинства суди застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішеннях Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

За змістом статтей 73, 74, 77, 78 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Системний аналіз законодавства, що регулює інститут забезпечення позову, дає підстави для висновку, що такі заходи можуть вживатися виключно у випадках, коли їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову у поданій заяві представник позивачів зазначає, що після звернення до суду із позовною заявою щодо поновлення права власності на частку у розмірі 28,57% у статутному капіталів ТОВ "ТЦ Рівненський" (справа № 918/833/26) позивачам стали відомі обставини щодо відчуження нерухомого майна, яке перебувало у власності ТОВ "ТЦ Рівненський" шляхом укладення договорів купівлі - продажу, та вчинення дій, спрямованих на припинення ТОВ "ТЦ Рівненський".

Як вбачається з матеріалів позовної заяви та заяви про забезпечення позову, позивачі просять суд визнати недійсними договір купівлі - продажу від 26.03.2026, укладений між ТОВ "ТЦ Рівненський" та ТОВ "Комерц Ріел", та договір купівлі - продажу від 25.06.2026, укладений між ТОВ "Комерц Ріел" та ТОВ "ТЦ Кластер".

За змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, яке належить до предмета спору. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування.

Суд, надавши оцінку доводам позивачів та поданих на їх обґрунтування доказів, приходить до висновку, що наведені обставини зводяться до необхідності здійснення судом оцінки обставин, що входять в предмет доказування безпосередньо при дослідженні доказів у судових засіданнях.

Суд враховує, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Представником позивачів не наведено обставин, які би підтверджували, що невжиття відповідного заходу забезпечення позову, а саме арешту нерухомого майна, ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів.

Разом із тим суд враховує, що предметом спору є визнання недійсним договорів купівлі - продажу щодо спірного нерухомого майна, а тому подальше здійснення реєстраційних дій стосовно цього майна може ускладнити ефективний захист прав позивачів у разі задоволення позову.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що проведення реєстраційних дій (щодо реєстрації прав/обтяжень прав) зупиняється, зокрема на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

Згідно із частиною 2 цієї статті Закону судове рішення або заява власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.

Відповідно до частини 3 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування судового рішення, що було підставою для прийняття рішення про зупинення проведення реєстраційних дій та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій, зареєстрованих у Державному реєстрі прав.

Відтак, заборона вчинення реєстраційних дій є одним із заходів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Беручи до уваги предмет спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації проводити реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна як заходу забезпечення позову.

Водночас зазначений захід забезпечення позову не завдасть шкоди відповідачам чи іншим особам, адже не позбавить їх права на володіння та користування майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів тощо, а лише тимчасово обмежить право розпорядитися спірним майном, відчужити його третім особам.

Відтак, заяву про забезпечення позову в частині заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації проводити реєстраційні дії щодо нерухомого майна слід задоволити.

Частиною 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 910/4564/21, щодо того, що є виконанням пункту 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України в частині надання пропозицій щодо зустрічного забезпечення.

Стаття 139 Господарського процесуального кодексу України містить обов`язкові вимоги до змісту заяви про забезпечення позову. Зокрема, пункт 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що така заява має містити пропозиції щодо зустрічного забезпечення.

Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору (постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 646/6171/18, від 17.02.2021 у справі № 760/19023/18, від 27.07.2021 у справі № 22-з/824/477/2021, 22-з/824/535/2021).

Частиною 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Зважаючи на частину 4 статті 141 Господарського процесуального кодексу України, постановлення ухвали про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічного забезпечення не позбавляє заявника права звернутись до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову.

Тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про допущення судом істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування ухвали, якою було вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутись з клопотанням про зустрічне забезпечення. Наведена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2851/17, від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 24.06.2019 у справі № 916/2933/18, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19.

У даному випадку суд не вбачає підстав задля застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для відповідачів чи інших осіб, оскільки обмежується лише можливість розпоряджатись нерухомим майном.

Керуючись ст. ст. 136 - 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСА Рівне", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволити частково.

2. Вжити заходи забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСА Рівне", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі № 918/943/26 шляхом:

- заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації проводити реєстраційні дії щодо нерухомого майна: земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:020:0304, площею 0,1 га, адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1964533056101; земельної ділянки, кадастровий номер 5610100000:01:020:0816, площею 0,1841 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2830283356101; незавершеного будівництва: адреса: АДРЕСА_1 , опис об`єкта - А-1 адміністративна будівля (відсоток готовності - 9 %), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2682098756060.

3. У задоволенні решти вимог заяви відмовити.

4. Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСА Рівне" (33003, м. Рівне, вул. Василя Червонія, 18-Б/1, код ЄДРПОУ 43325584).

5. Стягувач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

6. Стягувач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

7. Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЦ Рівненський" (33010, м. Рівне, вул. Небожинського Назара, 54, код ЄДРПОУ 45524554).

8. Боржник: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

9. Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерц Ріел" (33020, м. Рівне, вул. Кулика і Гудачека, 24А, код ЄДРПОУ 43050933).

10. Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЦ Кластер" (33012, м. Рівне, вул. Київська, 108, код ЄДРПОУ 46232880).

11. Дана ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення та може бути пред`явлена до примусового виконання протягом трьох років, а саме: до 05.08.2029 включно.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання 04.08.2026 та може бути оскаржена протягом десяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтями 254-259 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя А.І.Мовчун