Рішення № 138715616, 04.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Справа № 915/220/26

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами справу

за позовом: Дочірнього підприємства "Добробут" Компанії "Глуско Енерджі Менеджмент Компані Лімітед", вул.Солом`янська, буд.11, м.Київ, 03110

електронна пошта: Nina.Buryak@oiltrading.com.ua

до відповідача: Погуца Геннадія Миколайовича , АДРЕСА_1

про: стягнення коштів

Дочірнє підприємство "Добробут" Компанії "Глуско Енерджі Менеджмент Компані Лімітед" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 27.02.2026 (вх.№2708/26 від 02.03.2026) про стягнення з Погуца Геннадія Миколайовича заборгованості у розмірі 7 196,00 грн.

Як на підставу своїх вимог заявник посилається на неналежне виконання боржником умов Договору оренди №ДБ-Д-17 від 14.09.2021.

Позивач у позовній заяві просить суд розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами. Ухвалено провести розгляд справи №915/220/26 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Встановлено учасникам справи строк для надання заяв по суті справи.

Вказана ухвала була направлена відповідачу та отримана останнім 17.03.2026, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №R 067118741304.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, судом враховано, що на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

На підставі викладеного, враховуючи обставини, пов`язані з запровадженням в Україні воєнного стану, постійні тривалі повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, поточну обстановку, що склалася в місті Миколаїв, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд розглянув справу у розумний строк без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

14.09.2021 між Дочірнім підприємством "Добробут" Компанії "Глуско Енерджі Менеджмент Компані Лімітед" (далі - орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Погуца Геннадієм Миколайовичем (далі - орендар) було укладено Договір оренди №ДБ-Д-17 (далі - Договір), у відповідності до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (далі - суборенду) наступний об`єкт суборенди, а саме: нежитлове приміщення Станції технічного обслуговування з автомийкою (надалі СТО площею 438,8 кв.м.), автостоянка площею 3415 кв.м. із всім майном, яке в (на) них знаходиться, включаючи інженерні мережі, що знаходяться за адресою: Миколаївська обалсть, Южноукраїнськ, вул.Дружби народів, 5-Б (АЗК №14007) (далі - майно), перелік, склад та заставна вартість якого з врахуванням індексації вказані у Додатку №1 до Договору, який після підписання є невід`ємною частиною цього Договору. План - схема з позначенням синім кольором на ньому контурів майна, що передається в оренду, є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток №2) (п.1.1 Договору).

Згідно п.1.3 Договору, орендар приймає майно в оренду з метою використання у власній господарській діяльності за призначенням майна, визначеним технічною документацією на майно, а саме для надання послуг з технічного обслуговування автомобілів, мийки та прибирання автомобілів.

У п.1.4 Договору, сторони дійшли згоди, що відносини вказані в п.1.1 цього Договору є оперативним лізингом (орендою) в розумінні п.14.1.97, ст.14 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.2.1 Договору, строк оренди починається з дати фактичної передачі майна в оренду, зазначеної в акті приймання - передачі майна, і закінчується в момент повернення майна орендарем, що підтверджується відповідним актом приймання - передачі (повернення) майна.

У відповідності до п.3.1 Договору, орендар набуває право на тимчасове платне користування майном з дати підписання сторонами акту приймання - передачі майна. Підтвердження факту передачі майна в оренду є акт приймання - передачі майна, підписаний уповноваженими представниками сторін (п.3.2 Договору).

Згідно п.4.1 Договору, орендар зобов`язується на умовах, передбачених цим Договором, здійснювати оплату орендної плати, компенсації вартості комунальних послуг.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що розмір орендної плати за користування майном за один місяць. З урахуванням індексації за цим Договором складає: 8 333,33 грн., крім того ПДВ 1 666,67 грн., всього з ПДВ 10 000,00 грн.

У відповідності до п.4.8 Договору, оплата орендної плати на протязі всього терміну дії Договору у відповідності до п.4.1, 4.2 Договору, має бути перерахована орендарем на поточний банківський рахунок орендодавця, визначений в цьому Договорі, авансом щомісяця до 10 числа звітного місяця.

Відповідно до п.4.9 Договору, крім орендної плати, орендар оплачує компенсацію за використану електроенергію та водопостачання за показниками лічильників, та компенсацію за інші комунальні послуги, по факту споживання послуг, на підставі рахунків отриманих від орендаря не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним. Кінцевий перерахунок оплати компенсації за використану електроенергію за останній місяць суборенди здійснюється по факту споживання послуг протягом 5 календарних днів з дати отримання рахунків від орендодавця.

У відповідності до п.13.1 Договору, договір набуває чинності з дати його належного підписання сторонами, скріплення печатками і діє по 30 серпня 2024 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Згідно п.13.4 Договору, дія цього Договору припиняється у випадках:

13.4.1. закінчення строку, на який він був укладений;

13.4.2. загибелі орендованого майна;

13.4.3. за згодою сторін чи за рішенням суду;

13.4.4. за ініціативою сторін в односторонньому порядку за умови письмово попередження за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання. В такому випадку договір вважається розірваним з дня, що вказаний у відповідному повідомленні орендодавця;

13.4.5. у випадках передбачених п.12.7 Договору.

Пунктом 13.6 Договору визначено, що дія договору припиняється в строки та в порядку, вказані в цьому Договорі, але не раніше повернення майна орендодавцю. Сторони здійснюють кінцеві розрахунки за Актом звірки взаєморозрахунків.

Згідно п.15.8 Договору, всі повідомлення, що направляються сторонами один одному, повинні бути здійснені в письмовій формі, скріплені підписом уповноваженої особи і печаткою відповідної сторони, і будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом, доставлені особисто за вказаними адресами сторін або відправлені за допомогою факсимільного зв`язку з одночасним підтвердженням рекомендованим листом протягом 7 (семи) календарних днів з моменту відправки за допомогою факсимільного зв`язку.

Договір містить підписи сторін.

Як вбачається з матеріалі справи, позивачем та відповідачем було укладено Додаток №1 до Договору, Додаток №2 до Договору, Додаток №3 до Договору, Додаток №4 до Договору.

14 вересня 2021 року між Дочірнім підприємством "Добробут" Компанії "Глуско Енерджі Менеджмент Компані Лімітед" та Фізичною особою - підприємцем Погуца Геннадієм Миколайовичем складено акт приймання-передачі майна, згідно якого, орендодавець передав, а орендар прийняв на умовах Договору оренди №ДБ-Д-17 від 14.09.2021 майно, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м.Южноукраїнськ, вул.Дружби народів, 5-Б (АЗК №14007/2).

У подальшому, 26 серпня 2024 року між Дочірнім підприємством "Добробут" Компанії "Глуско Енерджі Менеджмент Компані Лімітед" та Фізичною особою - підприємцем Погуца Геннадієм Миколайовичем укладено Додаткову угоду №7 до Договору, відповідно до п.1 якої сторони керуючись п.13.4.4 Договору, а саме за згодою сторін, вирішили достроково розірвати Договір оренди №ДБ-Д-17 від 14.09.2021 з 26.08.2024.

Відповідно до п.2 Додаткової угоди №7, з дати вказаної в п.1 цієї Додаткової угоди, зобов`язання сторін, що виникли з Договору, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли за Договором, окрім зобов`язань орендаря по проведенню остаточних грошових взаєморозрахунків.

Позивач зазначає, що 31.08.2024 виставив відповідачу рахунок №ДОБ00000039 щодо компенсації вартості послуг централізованого водопостачання та водовідведення та компенсації вартості активної електроенергії у загальному розмірі 6 580,07 грн. з ПДВ.

Також, позивачем 31.08.2024 було виставлено відповідачу рахунок №ДОБ00000040 на оплату оренди нежитлового приміщення СТО з автомийкою площею 438,8 кв.м. та автостоянки площею 3415 м.кв. за адресою: Миколаївська обл., м.Южноукраїнськ, вул.Дружби Народів, 5-б у розмірі 615,68 грн. з ПДВ.

Позивач зазначає, що відповідач вказані рахунки не сплатив, не здійснив компенсацію вартості комунальних послуг та оплату оренди за серпень 2024 року, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення з останнього заборгованості.

На момент звернення з даним позовом до суду Погуца Геннадій Миколайович втратив статут фізичної особи - підприємця.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до статті 52 Цивільного Кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статті 46 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, дана справа підлягає розгляду в господарському суді.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №127/23144/18.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши подані позивачем докази, суд зазначає наступне.

Статтями 11, 509 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Згідно зі ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

У відповідності до ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 759, 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

За приписами ст. 526, 629 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що факт передачі відповідачу в оренду майна підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому - передачі майна від 14.09.2021.

На підставі Додаткової угоди №7 до Договору, сторони керуючись п.13.4.4 Договору, а саме за згодою сторін, вирішили достроково розірвати Договір оренди №ДБ-Д-17 від 14.09.2021 з 26.08.2024.

Відповідно до п.2 Додаткової угоди №7, з дати вказаної в п.1 цієї Додаткової угоди, зобов`язання сторін, що виникли з Договору, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли за Договором, окрім зобов`язань орендаря по проведенню остаточних грошових взаєморозрахунків.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідач не здійснив оплату орендної плати за серпень 2024 року у розмірі 615,68 грн.

Умовами Договору, а саме п.4.8 Договору, передбачено, що оплата орендної плати на протязі всього терміну дії Договору у відповідності до п.4.1, 4.2 Договору, має бути перерахована орендарем на поточний банківський рахунок орендодавця, визначений в цьому Договорі, авансом щомісяця до 10 числа звітного місяця.

Таким чином, відповідач згідно умов Договору повинен був перерахувати на рахунок позивача орендну плату за серпень 2024 року до 10 серпня 2024 року.

Проте, доказів повної та своєчасної (до 10 числа звітного місяця) сплати орендної плати за серпень 2024 року у розмірі 615,68 грн., матеріали справи не містять та відповідачем таких доказів не надано.

Відповідачем розмір орендної плати за серпень 2024 року не спростований та не заперечений.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач свого зобов`язання щодо сплати орендної плати за користування майном у період дії Договору не виконав, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за серпень 2024 року у розмірів 615,68 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації вартості комунальних послуг, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Суд зауважує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях наявності доказів, оскільки у мотивувальній частині рішенні суду мають зазначатися зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини (пункт 1 частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Саме на особу, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Позивачем у позові зазначено, що ним було виставлено відповідачу рахунок №ДОБ00000039 від 31.08.2024 щодо компенсації вартості послуг централізованого водопостачання та водовідведення та компенсації вартості активної електроенергії у загальному розмірі 6 580,07 грн. з ПДВ, який відповідачем не сплачено. Позивачем доказів направлення на адресу відповідача вказаного рахунку не надано та матеріали справи не містять.

За умовами Договору, а саме п.4.9 Договору, орендар оплачує компенсацію за використану електроенергію та водопостачання за показниками лічильників, та компенсацію за інші комунальні послуги, по факту споживання послуг, на підставі рахунків отриманих від орендаря не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним. Кінцевий перерахунок оплати компенсації за використану електроенергію за останній місяць суборенди здійснюється по факту споживання послуг протягом 5 календарних днів з дати отримання рахунків від орендодавця.

Згідно п.15.8 Договору, всі повідомлення, що направляються сторонами один одному, повинні бути здійснені в письмовій формі, скріплені підписом уповноваженої особи і печаткою відповідної сторони, і будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом, доставлені особисто за вказаними адресами сторін або відправлені за допомогою факсимільного зв`язку з одночасним підтвердженням рекомендованим листом протягом 7 (семи) календарних днів з моменту відправки за допомогою факсимільного зв`язку.

Отже, обов`язок щодо оплати компенсації за використану електроенергію та водопостачання виникає у відповідача протягом 5 календарних днів з дати отримання рахунків від орендодавця.

Позивачем у порушення п.4.9 та п.15.8 Договору не надано доказів фактичного споживання відповідачем електроенергії та водопостачання та доказів направлення та отримання відповідачем рахунку №ДОБ00000039 від 31.08.2024 на суму 6 580,07 грн. на компенсацію використаної електроенергії та водопостачання, а звідси і обов`язку у відповідача сплатити вказані кошти позивачу.

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за використану електроенергію та водопостачання у розмірі 6 580,07 грн. задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того що, згідно ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Погуца Геннадія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дочірнього підприємства "Добробут" Компанії "Глуско Енерджі Менеджмент Компані Лімітед" (вул.Солом`янська, буд.11, м.Київ, 03110, код ЄДРПОУ 31537459) коштів у розмірі 615,68 грн. та судовий збір у розмірі 227,90 грн.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Н.О.Семенчук