Рішення № 138715226, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2026Справа № 910/9573/25 (910/6134/26)

За позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємтсва "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв"

про стягнення 186 278,83грн.

в межах справи №910/9573/25

За заявою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України (01135, м. Київ, пр-т Берестейський,14, ідентифікаційний номер 38727770) в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська,23, ідентифікаційний номер 38728444)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова,18/7 літера "В", ідентифікаційний номер 32655926)

про банкрутство

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/9573/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв".

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємтсва "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" про стягнення 186 278,83грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

13.06.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22.06.2026 до суду позивач подав відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2021 між позивачем та ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» укладений договір зберігання товарно-матеріальних цінностей (з урахуванням протоколу врегулювання розбіжностей до Договору) №5-П-МИФ-21 (далі - Договір №5-П МИФ-21), відповідно до п. 1.1 Договору №5-П-МИФ-21 Адміністрація згідно заявки ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» надає послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей на відкритій складській площі V (інв. №63877) загальною площею 8500 м. кв., яка знаходиться за адресою вул. Заводська, 23/17 протягом строку дії цього договору у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.2.7. Договору №5-П-МИФ-21 від 25.01.2021 визначено, якщо Поклажодавець (Відповідач) після закінчення строку дії цього Договору не забрав майно, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Відповідно до п. 3.2 Договору послуга зі зберігання майна на відкритих складських площах для сторонніх організацій за 1 м2 за добу, а саме на відкритій складській площі V (інв. № 63877) складає 0,14 грн. без ПДВ за 1м2 на добу.

Пунктом 7.1. Договору №5-П-МИФ-21 визначено, що Договір набирає чинності з дати підписання його обома сторонами і діє по 31.12.2021 року включно і вважається пролонгованим на кожен наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання на протязі одного місяця до закінчення дії цього Договору.

На виконання умов п. 2.1.1 вказаного Договору, Позивач прийняв майно ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» на зберігання, оформивши та підписавши Акт прийому передачі майна від 23.02.2021 із зазначенням в ньому найменування майна та його кількості у двох примірниках, а саме: Поклажодавець (Відповідач) передав, а Зберігач (позивач) прийняв на зберігання на відкритій складській площі (інв. № 63877) площею 8500(м2), що знаходиться на території Миколаївського морського порту за адресою м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/17 наступне майно: 1) Гідроперевантажувач (3 одиниці); 2) Бульдозер (1 одиниця); 3) а/м «Фотон» (1 одиниця); 4) Контейнер 20футов (4 одиниці); 5) Такелажні вироби (підвіски для металу) (7 штук); 6) Стрічковий конвеєр для зернового вантажу (4 одиниці); 7) Сепарація: брус (45 куб.м); 8) Сепарація: дошка обрізна 1000/2000х100/150х40/50 (17 куб.м); 9) Сепарація: дошка необрізна 1500/2000х150/200х40/50 (38 куб.м); 10) Кріпильні вироби (металевий дріт) (1,2 т).

Також, сторонами підписано акт прийому передачі майна від 29.11.2021, за яким Відповідач передав, а Позивач прийняв на зберігання на відкритій складській площі (інв. № 63877) площею 8500(м2), що знаходиться на території Миколаївського морського порту за адресою м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/17 наступне майно: 1) Сталь у рулонах (589 штук); 2) Сталь, пакована у пачки (150 місто); 3) Сталь листова (3959 штук); 4) Електричні платформні автомобільні ваги ВЕПА-80, 18000, (6) з одним переносним пунктом ваговика (1 одиниця); 5) Вантажозахоплювальні пристрої (17 одиниць); 6) Переносний пункт такелажників (1 одиниця).

Із матеріалів справи слідує, що позивач попередив відповідача про припинення Договору з 01.01.2022 не пізніше ніж за один місяць до дати його розірвання.

Листом №3590/18-02-04/Вих від 09.11.2021 позивачем повідомлено відповідача про бажання припинити дію Договору з 01.01.2022, у зв`язку з чим одразу після закінчення строку дії Договору позивач просить забрати майно яке знаходиться на зберіганні згідно цього Договору.

Надалі, листом №3813/18-02-04/Вих від 29.11.2021 позивач повторно звернувся до відповідача, в якому на підставі п. 7.1 Договору не підтвердив пролонгацію Договору № 5-П-МИФ-21 від 25.01.2021 та заявив про його розірвання з 01.01.2022.

Таким чином, Договір № 5-П-МИФ-21 від 25.01.2021 зберігання товарно матеріальних цінностей припинив свою дію з 01.01.2022, проте відповідач майно не забрав та не сплатив кошти за зберігання майна.

Так, на виконання умов Договору №5-П-МИФ-21 від 25.01.2021 Філією складені, та направлені ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» рахунки за період з вересня 2025 по січень 2026 року на загальну суму 176 072,40 грн., а саме: - Рахунок № 17340043 від 30.09.2025 на суму 34524,00 грн з ПДВ;- Рахунок № 19350043 від 31.10.2025 на суму 35674,80 грн з ПДВ;- Рахунок № 22330043 від 30.11.2025 на суму 34524,00 грн з ПДВ;- Рахунок № 24160043 від 31.12.2025 на суму 35674,80 грн з ПДВ;- Рахунок № 00610043 від 31.01.2026 на суму 35674,80 грн з ПДВ.

Вищезазначені рахунки направлені відповідачу на електронні адреси buh.nicmorserv@gmail.com, nikmorservice.office@gmail.com, що підтверджується доказами направлення поштової кореспонденції.

Однак, в порушення умов Договору №5-П-МИФ-21 вищезазначені рахунки відповідачем не оплачені, у зв`язку з чим заборгованість по виставленим рахункам становить 176 072,40 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2024 у справі №915/457/23 стягнуто з ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» на користь ДП «АМПУ» в особі МФ ДП «АМПУ» (адміністрації Миколаївського МП) 455 716,80 грн плати за фактичний час зберігання майна, 9 519,75 грн судового збору, та зобов`язано ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» усунути перешкоди в користуванні майном (відкритій складській площі V інв №63877 загальною площею 8500 м.кв., що знаходиться за адресою м. Миколаїв, вул. Заводська 23/17) шляхом звільнення визначеного вище нерухомого майна від товарно-матеріальних цінностей Поклажодавця, переданого за договором зберігання від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21.

На виконання зазначеного рішення видані накази 07.06.2024 №915/457/23, які в подальшому направлені до Печерського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Київ) на примусове виконання (виконавче провадження НОМЕР_1; виконавче провадження НОМЕР_2; виконавче провадження НОМЕР_3).

Згідно зі складеними позивачем Актами загального огляду нерухомого майна (відкрита складська площа V (інв.. № 53877)) від 30.09.2025, від 31.10.2025, від 30.11.2025, від 31.12.2025 та від 31.01.2026 відповідач майно за договором зберігання від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21 не забрав.

Заперечуючи проти позову, відповідач наголосив, що позивач не довів фактичного зберігання конкретного майна у спірний період. При цьому, внаслідок припинення договору з 01.01.2022 застосування умов договору після цієї дати не є можливим. Також відповідачем зауважено, що позивачем не доведено надання доступу до майна та можливість його вивезення в умовах воєнного стану, та що відповідач безпідставно ухилився від повернення майна.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За змістом частин 1, 2 статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (частини 1, 2 статті 938 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з рахунками за період з вересня 2025 по січень 2026 року відповідачу нараховано 176 072,40 грн. плати за зберігання.

При цьому, обставини щодо знаходження майна відповідача на складі після припинення дї Договору зберігання від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21 встановлені в рішенні Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2024 у справі №915/457/23, яким, зокрема, зобов`язано ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» усунути перешкоди в користуванні майном (відкритій складській площі V інв №63877 загальною площею 8500 м.кв., що знаходиться за адресою м. Миколаїв, вул. Заводська 23/17) шляхом звільнення визначеного вище нерухомого майна від товарно-матеріальних цінностей Поклажодавця, переданого за договором зберігання від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Доказів виконання відповідачем рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2024 у справі №915/457/23 матеріали справи не містять.

Згідно зі складеними позивачем Актами загального огляду нерухомого майна (відкрита складська площа V (інв.. № 53877)) від 30.09.2025, від 31.10.2025, від 30.11.2025, від 31.12.2025 та від 31.01.2026 відповідач майно за Договором зберігання від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21 у спірний період не забрав.

Отже, на підставі частини 3 статті 946 ЦК України та п. 2.2.7. Договору відповідач зобов`язаний внести плату за весь фактичний час зберігання майна, оскільки після закінчення строку дії Договору відповідач майно не забрав.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість пред`явлених позовних вимог про стягнення з відповідача 176 072,40 грн. боргу.

Щодо посилань відповідача на настання форс-мажорних обставин та недоведеність позивачем, що відповідач безпідставно ухилився від повернення майна, суд зазначає наступне.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про ТПП в Україні").

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Таким чином, за відсутності у відповідача сертифікату Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, є посилання останнього на наявність обставин непереборної сили, як на підставу для звільнення від виконання обов`язку оплати отриманих послуг, є необґрунтованими.

До того ж, Договір зберігання від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21 припинив чинність до початку військової агресії Російської Федерації проти України, тобто обов`язок відповідача забрати передане на зберігання майно виник раніше за обставини, що визначені відповідачем як форс-мажорні.

Натомість, відповідачем до матеріалів справи не надано доказів, що позивачем відмовлено в доступі до території, де зберігається майно відповідача, передане за договором зберігання від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу Кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням плати по Договору №5-П-МИФ-21 позивачем нараховані за період з 21.10.2025 по 22.05.2026 три проценти річних у сумі 2202,54 грн. та інфляційні втрати з 21.10.2025 по 22.05.2026 у розмірі 8003,89 грн.

Проте, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв", введено, із-поміж іншого, мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 2 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.

У частині 3 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Таким чином, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат після відкриття провадження у справі № 910/9573/25 не відповідає положенням чинного законодавства, що зумовлює суд у задоволенні позову в цій частині відмовити.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова,18/7 літера "В", ідентифікаційний код 32655926) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України (01135, м. Київ, пр-т Берестейський,14, ідентифікаційний номер 38727770) в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська,23, ідентифікаційний номер 38728444) 176 072 (сто сімдесят шість тисяч сімдесят дві) грн. 40 коп. основного боргу, 2 516 (дві тисячі п`ятсот шістнадцять) грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У решті вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04.08.2026

Суддя Д.В. Мандичев