Рішення № 138714945, 03.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 908/1267/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2026 Справа № 908/1267/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова Світлана Сергіївна, розглянувши матеріали

за позовом: Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 04053915)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький центр автодіагностики (вул. Жасминна, 5ж, м. Запоріжжя, 69083, ідентифікаційний номер юридичної особи 43888235)

про стягнення 293 401 грн 67 коп.

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Запорізька міська рада через систему Електронний суд звернулася до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький центр автодіагностики про стягнення дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2025 по 28.02.2026 в розмірі 293 401 грн 67 коп.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1267/26 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1267/26, присвоєно справі номер провадження 27/68/26. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 01.06.2026 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 26.06.2026.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Відповідач має зареєстрований в системі «Електронний суд» електронний кабінет, тому ухвалу суду від 01.06.2026 доставленого до електронного кабінету відповідача 01.06.2026 о 18:30 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України Єдиний державний реєстр судових рішень: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 03.08.2026.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький центр автодіагностики» набуло у власність об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жасминна, 5ж, а саме: механічна автомийка, інв. № 10006, загальною площею 620,7 кв.м (номер об`єкта 10208124, далі нерухоме майно), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 471290929 від 03.04.2026.

Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жасминна, 5ж, з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111, площею 0,3393 га, з цільовим призначенням: 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, та належать Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської раді на праві комунальної власності, відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 07.04.2026.

Між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький центр автодіагностики» за період 2025-2026 роки договір оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111 не обліковувався, що підтверджується листом Департаменту управління активами Запорізької міської ради від 29.04.2026 № 4390/01/01-07/5275.

Тобто, з моменту набуття права власності за період з 01.01.2025 по 28.02.2026 Відповідач користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111 без укладання договору оренди землі та не сплачував плату за користування вказаною ділянкою.

Запорізькою міською радою складено розрахунок щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111, площею 0,3393 га, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування), за період з 01.01.2025 по 28.02.2026 на загальну суму 293 401 грн 67 коп.

Загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.01.2025 по 28.02.2026 склав 293 401 грн 67 коп., що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступні обставини.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Запорізька міська рада відповідно до вимог пунктів 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника, щодо спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 2, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Запорізька міська рада є органом, через який територіальною громадою міста Запоріжжя безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.

Відповідно ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до Закону.

Формування земельної ділянки, відповідно ст. 79-1 Земельного кодексу України, полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 03.04.2026 № 471290929, Товариству з обмеженою відповідальністю Запорізький центр автодіагностики на праві власності належить об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жасминна, 5ж, а саме: механічна автомийка, інв. № 10006, загальною площею 620,7 кв.м., розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:03:020:0111

Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці за адресою: м.Запоріжжя, вул. Жасминна, 5ж, з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111, площею 0,3393 га, з цільовим призначенням: 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, та належать Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської раді (далі Позивач) на праві комунальної власності, відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 07.04.2026.

Протилежного матеріали справи не містять та сторонами не надано.

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно з частиною 11 статті 120 Земельного кодексу України, якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Відтак, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо й не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Згідно із ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пп. 265.1.3 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з плати за землю.

У пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно належить до місцевих податків.

Згідно пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно положень ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою

Судом встановлено, що між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізький центр автодіагностики за період 2025-2026 роки договір оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111 не обліковувався, що підтверджується листом Департаменту управління активами Запорізької міської ради від 29.04.2026 № 4390/01/01-07/5275.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Несплата Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення нагальних потреб.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю Запорізький центр автодіагностики не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшило вартість власного майна, а Запорізькою міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких позивач цілком правомірно очікував.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Основою будь-якої держави є нормативно правові акти, які є обов`язковими до виконання. Без права і законодавства держава не спроможна об`єктивно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень, охороняти і захищати права своїх громадян. При цьому, створюючи систему органів державної влади та визнаючи свободу кожного у реалізації права на власність, держава жодним чином не мала на меті, щоб будь-який суб`єкт правовідносин міг обійти встановлений законом порядок набуття певних прав.

Саме тому, врегульовуючи відносини набуття права на власність, законодавець унормував їх шляхом встановлення відповідних процедур, з якою вимогою - недопущення порушення прав інших осіб. При цьому, кожному без винятку не надано право на зловживання чи нівелювання закону.

Використання спірної земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення позбавило Запорізьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати.

Як визначено в ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

У відповідності до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту ЇЇ формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

При застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 125 Земельного кодексу України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці.

Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Правовий механізм переходу права на землю у зв`язку з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначений ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Виходячи зі змісту зазначених статей закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або користуванні колишнього власника будівлі.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Однак. главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України (ст.ст. 116, 120-126) визначена певна процедура набуття та оформлення прав на землі комунальною власності громадянами та юридичними особами, яка передбачає звернення до власника землі (територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування) з метою подальшого оформлення права на землю. Вказана процедура є обов`язково для всіх суб`єктів земельних відносин.

Отже, з моменту набуття у власність відповідачем об`єкта нерухомості за адресою: м. Запоріжжя вул. Жасинна, 5ж, без подальшого оформлення прав на користування земельною ділянкою, діяльність відповідача на землях комунальної форми власності має лише видимість законної, що фактично можна віднести до зловживання правом, а саме особливого виду юридично значущої поведінки, яка полягає в соціально шкідливих учинках суб`єкта права, у використані недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.

Водночас, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяжень які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов; набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок Іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Предметом позову є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, без належних на те правових підстав. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.

Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "є" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. При цьому згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

З часу виникнення у відповідача права власності на нерухоме майно за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жасминна, 5ж, виник обов`язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі цього право оренди.

Однак, відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди та державної реєстрації права оренди.

Отже, відповідач користувався земельною ділянкою у період з 01.01.2025 по 28.02.2026 без достатніх правових підстав.

В даному випадку до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди (іншого речового права) щодо земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, відносини з фактичного користування ним без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21).

Статтею 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З аналізу змісту норм ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У спірних правовідносинах наявні всі три вказані умови: відповідач зберіг майно (грошові кошти) у розмірі орендної плати, яка нараховується за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: м. Запоріжжя вул. Жасминна, 5ж. Збереження такого майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття права власності на нерухоме майно механічну автомийку, інв. № 10006, загальною площею 620,7 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жасминна,5ж.

Набута відповідачем будівля, будучи згідно зі ст. 181 Цивільного кодексу України нерухомим майном, є органічно та нерозривно пов`язаною з земельною ділянкою. Відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті чого відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні, так як реалізація речового права на земельну ділянку згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України, п. 14.1.136 ч. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем права володіння і користування земельною ділянкою безоплатно - відсутні, так само, як і підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.

Власником земельної ділянки за адресою; м. Запоріжжя вул. Жасминна, 5ж протягом вищезазначеного періоду часу була територіальна громада міста Запоріжжя в особі позивача відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, за якою всі землі в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є комунальною власністю, за винятком земельних ділянок, які перебувають у державній або приватній власності.

Таким чином, збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення цих коштів у відповідача за рахунок їх несплати позивачеві.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною, у тому числі у практиці ЄСПЛ.

При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю, як землекористувача, є орендна плата. Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (п.п. 14.1.125, 14.1.136 ст. 14, п. 288.5 ст. 288 Кодексу).

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та п.п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням ЇЇ розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення Глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224, ст. 225 Господарського кодексу України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а інша сторона додержувалась правил здійснення господарської діяльності.

За приписами ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, що завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе ніяких майнових витрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

У той час на відміну зобов`язань, які виникають із завдання шкоди за п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до вимог ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Згідно п.п.14.1.54 ст. 14 ПК України будь-який дохід, отриманий резидентами або не резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, визначається доходом підприємства.

До доходів включається будь-яке збільшення активу або зменшення зобов`язання, згідно з положеннями Бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за № 860/4153.

Разом з тим, дохід підприємства зменшується на суми витрат, до яких відноситься суми нарахованих податків.

Відповідно до ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Статтею 265 ПК України визначено, що плата за землю є складовою частиною податку на майно.

Відповідно до п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно зі ст. 288 ПК України об`єктом оподаткування орендною платою за землю є земельна ділянка надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі не більше трьох відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Тобто, ураховуючи викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький центр автодіагностики» є набувачем, без сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору.

Відповідачем збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міського радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок Запорізької міської ради.

Таким чином, за період з 01.01.2025 по 28.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький центр автодіагностики» не вносило плату за користування земельною номером 2310100000:03:020:0111.

Наведене вище свідчить про безоплатне та безпідставне використання відповідачем земельної ділянки комунальної форми власності, з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111, площею 0,3393 га без правовстановлюючого документу, за період з 01.01.2025 по 28.02.2026, що є порушенням вимог ст. 206 Земельного кодексу України, щодо платності використання землі.

04.12.2024 Запорізька міська рада прийняла рішення № 103 «Про внесення змін до рішення № 26 від 28.11.2018 року» (повний текст рішення знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайту Запорізької міської ради за посиланням: https://zp.gov.ua/documents/186088-pro-vnesennia-zmin-do-risennia-vid 28112018-26-pro-vstanovlennia-rozmiru-orendnoyi-plati-za-zemliu), яким було встановлено розміри орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки).

19.11.2025 Запорізька міська рада прийняла рішення № 48 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» (повний текст рішення знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайту Запорізької міської ради за посиланням: https://zp.gov.ua/documents/274459-pro-vstanovlennia-rozmiru-orendnoyi-plati-za-zemliu). Відповідно до додатку цього рішення, встановлено розмір орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки). Земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111 відноситься до категорії земель: інші земельні ділянки м. Запоріжжя, розмір орендної плати якої складає 3% від нормативної грошової оцінки. Відповідно до витягу № НВ-2300722562025 із технічної документації про нормативну грошову оцінку (далі НГО) земельної ділянки від 18.11.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111, загальною площею 0,3393 га, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жасминна, 5ж, становить 8 288 182 грн 89 коп., у цінах 2025 року.

Запорізькою міською радою здійснено розрахунок, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:03:020:0111, площею 0,3393 га, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жасминна, 5ж, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2025 по 28.02.2026.

Розмір плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111 за період з 01.01.2025 по 28.02.2026 склав:

плата за 2025 рік (з 01.01.2025 по 31.12.2025): 8 288 182,89 (нго 2025) * 3% = 248 645,49 грн. (розмір орендної плати у 2025).

плата за 2026 рік (з 01.01.2026 по 28.02.2026): 8 951 237,52 (нго 2026) * 3% = 268 537,13 грн. (розмір орендної плати у 2026) 268 537,13 грн. /12 міс. = 22 378,09 грн. (орендна плата за місяць 2026) 22 378,09 грн. * 2 міс. = 44 756,18 грн. (загальний розмір орендної плати за січень - лютий 2026).

Загальний розмір доходу, отриманого від безпідставно набутого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький центр автодіагностики» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111 за період з 01.01.2025 по 28.02.2026 склав 293 401 грн 67 коп

Згідно ст. 289 Податкового Кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

В листі Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру № 6-28-0.221-353/2-26 від 12.01.2026 наведено значення коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 1996-2025 роки.

Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за попередній рік застосовується для розрахунку податкового зобов`язання на наступний рік.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2008-2025 роки: 2008 рік 1,152; 2009 рік 1,059; 2010 рік 1,0; 2011 рік 1,0; 2012 рік 1,0; 2013 рік 1,0; 2014 1,249; 2015 рік 1,433; 2016 рік 1,06; 2017 рік 1,0; 2018 рік 1,0; 2019 рік 1,0; 2020 рік 1,0, 2021 рік 1,1; 2022 рік 1,15; 2023рік 1,051, 2024 1,12, 2025 1,08.

Тобто, з 2016 року по теперішній час нормативна грошова оцінка земель міста, в тому числі спірної земельної ділянки була сталою та змінювалась лише на щорічні коефіцієнти індексації. Саме тому для отримання нормативної грошової оцінки за наступні роки позивач помножував нормативну грошову оцінку 2025 року на коефіцієнти індексації.

Беручи до уваги, що за період з 01.01.2025 по 28.02.2026 часу відповідач користувався вказаною земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:03:020:0111 без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які він одержав або міг одержати від безпідставно набутого майна.

Несплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору призвела до недоотримання позивачем належних йому грошових коштів у вигляді орендної плати в сумі 293 401 грн 67 коп.

Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою порушує інтереси Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу.

Слід звернути увагу на постанову Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.04.2023 у справі № 357/8975/20, в якій викладено правові висновки про те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18) на які як на підставу касаційного оскарження посилається заявник. Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів (коштів) за безпідставне користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними.

Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України). Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідач не надав доказів сплати позивачу недоотриманих грошових коштів у сумі 293 401 грн 67 коп., контррозрахунку суми, заявленої до стягнення не надав, не спростував доводи позивача, заперечень не надав.

Враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України судовий збір в розмірі 3 520 грн 82 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 242, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький центр автодіагностики задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький центр автодіагностики (вул. Жасминна, 5ж, м. Запоріжжя, 69083, ідентифікаційний номер юридичної особи 43888235) на користь Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 04053915, отримувач: ГУК у Зап. обл/ТГ м.Запоріжжя/24060300, Код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Номер рахунку (IBAN): UA318999980314090544000008479, Код класифікації доходів бюджету: 24060300 Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, за період з 01.01.2025 по 28.02.2026 у розмірі 293 401 (двісті дев`яносто три тисячі чотириста одна) грн 67 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький центр автодіагностики (вул. Жасминна, 5ж, м. Запоріжжя, 69083, ідентифікаційний номер юридичної особи 43888235) на користь Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 04053915, Отримувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради Номер рахунку (IBAN): UA058201720344270024000034816; Код отримувача (ЄДРПОУ): 02140892; Банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ) 3 520 (три тисячі п`ятсот двадцять) грн 82 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 04.08.2026.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.