Рішення № 138714626, 04.08.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026м. ДніпроСправа № 904/6487/25 (904/2840/26)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Первушина Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до відповідача Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1; ідентифікаційний код 05761620)

про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 32 291,42 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 49 637,46 грн

в межах справи №904/6487/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансліт" (49100, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 120; ідентифікаційний код 38530114)

до боржника Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1; ідентифікаційний код 05761620)

про визнання банкрутом

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 звернувся із позовом до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 32 291,42 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 49 637 грн.

Позовна заява подана в межах справи №904/6487/25 про банкрутство Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1; ідентифікаційний код 05761620)

Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.05.2026 матеріали позовної заяви №904/6487/25 (904/2840/26) передано на розгляд судді Первушину Ю.Ю.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

До Господарського суду Дніпропетровської області 22.05.2026 за допомогою системи "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява (вх. суду №25122/26 від 22.05.2026) про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2026 вказану позовну заяву відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Також, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Так, судом встановлено, що ухвалою суду від 26.05.2026, зокрема, було роз`яснено відповідачу, що відповідно до статті 178 Господарського процесуального кодексу України він має право надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України протягом 15 днів з дня отримання ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. У разі ненадання відзиву на позовну заяву, додаткових доказів у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За змістом пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 26.05.2026 була отримана відповідачем 28.05.2026, що підтверджується Довідкою Господарського суду Дніпропетровської області про доставку електронного листа до електронного кабінету Акціонерного товариства "Дніпроазот".

До Господарського суду Дніпропетровської області 03.08.2026 від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду №32920/26 від 02.07.2026) про долучення доказів.

До Господарського суду Дніпропетровської області 03.08.2026 від розпорядника майна Акціонерного товариства "Дніпроазот" за допомогою системи "Електронний суд", в межах справи про банкрутство, надійшло клопотання (вх. суду № 38020/26 від 03.08.2026) до якого, зокрема, було долучено довідку №98 від 30.07.2026 про середньогодинну та середньоденну заробітну плату жалко ОСОБА_1 .

Станом на 04.08.2026 відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України 04.08.2026 судом прийнято рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 23.10.2015 по 11.12.2025 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством "Дніпроазот", що підтверджується записами у трудовій книжці (арк.с. 14-15).

На підставі Наказу Акціонерного товариства "Дніпроазот", №1384 від 11.12.2025 позивача ОСОБА_1 було звільнено за годою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу Законів про працю України (арк.с. 16).

Відповідно до ОСОБА_1 була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 32 291,42 грн (арк.с. 18).

Станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою заборгованість Акціонерного товариства "Дніпроазот" перед позивачем не погашена.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язання зі сплати заробітної плати, внаслідок чого виникла заборгованість.

Враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі позивачу та докази щодо спростування вимог заявлених позивачем, господарський суд дійшов наступного висновку.

Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 Кодексу законів про працю України).

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (частина перша статті 21 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.

Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно статті 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Суханов та Ільченко проти України" заяви №68385/10 та 71378/10, справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява №942527/98 тощо) "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначена структура заробітної плати, зокрема, до структури заробітної плати можуть входити: додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).

Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

За загальним правилом заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Згідно з частиною 5 статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі.

Крім того, звертаючись до суду із цим позовом, позивач зазначає, що, зокрема, протягом грудня 2025 року по травня 2026 року останній не отримував з вини відповідача належну йому заробітну плату, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість з заробітної плати, остаточного розрахунку з позивачем до цього часу не здійснено, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 49 637,46 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Приписами статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення заробітна плата не була виплачена, а відтак відповідач зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, який на час ухвалення рішення позивачу не виплачений, іншого суду не доведено.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно із Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Абзацом першим пункту 8 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, здійснюється шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Як встановлено судом, позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2025 до 04.05.2026, відповідно до якого розмір такого заробітку визначено у сумі 49 637,46 грн, виходячи із самостійно визначеного позивачем середньоденного заробітку у розмірі 491,46 грн та 101 робочого дня затримки.

Водночас згідно з довідкою Акціонерного товариства "Дніпроазот" №98 від 30.07.2026 (арк. с. 56) середньоденна заробітна плата позивача становить 350,41 грн.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач працював за п`ятиденним 40-годинним робочим тижнем. Період затримки розрахунку з 12.12.2025 до 04.05.2026 включно становить 144 календарні дні.

Отже, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 350,41 грн та визначеної кількості робочих днів у період затримки розрахунку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 35 391,41 грн (350,41 грн Ч 101 робочий день).

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців (частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України).

Розглядаючи зазначений індивідуальний трудовий спір суд зазначає, що відповідно до приписів статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, а також на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 115 Кодексу законів про працю України визначає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Водночас, невиплата з вини роботодавця заробітної плати є триваючим правопорушенням, яке припиняється фактичним погашенням заборгованості з оплати праці добровільно чи під впливом певних обставин (на вимогу третіх осіб). У будь-якому разі, за наявності боргу з оплати праці роботодавець повинен розрахуватися з працівником, який звільняється, в останній день існування між сторонами трудових правовідносин чи на вимогу працівника, який був відсутнім на роботі у день свого звільнення не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги про розрахунок.

Суд враховує у цій справі зміст рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з яким невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, порушення зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.

Суд також враховує, що розмір невиплачених позивачу при звільненні сум становив 32 291,42 грн.

З урахуванням розміру заборгованості, тривалості порушення права позивача на своєчасний розрахунок при звільненні, поведінки сторін, а також установленого законом обмеження періоду відповідальності шістьма місяцями, суд не вбачає підстав для додаткового зменшення визначеного відповідно до Порядку №100 розміру середнього заробітку.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства "Дніпроазот" середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню у сумі 35 391,41 грн. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 14 246,05 грн слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що визначена до стягнення сума середнього заробітку є сумою, обчисленою без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Обов`язок щодо їх нарахування, утримання та перерахування до бюджету покладається на відповідача як податкового агента під час виконання судового рішення.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 35 391,41 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків і зборів, які підлягають утриманню відповідачем при виконанні рішення суду.

Стосовно судових витрат по сплаті судового збору, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково грн, витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 728,00 грн.

Стосовно судових витрат на (правничу) правову допомогу, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із частиною 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, позивачем (його представником) подано для долучення до матеріалів справи договір №04/26 від 21.01.2026 про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Пипою Альоною Олегівною, Акт виконаних робіт № 1 від 28.06.2026 на суму 5 000,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) від 28.06.2026, квитанцію №1 про отримання грошових коштів від 24.06.2026,

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7,9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7,9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У постановах від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Серед іншого, аналізуючи розмір заявленої представником позивача до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, господарський суд зазначає таке.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.01.2023 у справі №910/8342/21, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пунктах 119, 120 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Враховуючи вказане, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та документи, на підставі яких позивач просить стягнути вказані витрати, господарський суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки:

- справа не є надмірно складною, оскільки стосувалася стягнення стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не потребувала дослідження значного обсягу спеціальних знань чи застосування складного правового регулювання, а правова позиція позивача ґрунтувалася на стандартних нормах договірного права;

- значна частина заявлених до відшкодування послуг має технічний або допоміжний характер, що не потребує значних витрат часу та високого рівня складності.

З огляду на викладене, оцінюючи обсяг наданої позивачу правничої допомоги та її вартість, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу при їх розподілі, а також зважаючи на критерій розумного розміру, що застосовується Європейським судом з прав людини, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображена в детальному звіті наданих послуг, господарський суд приходить до висновку, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі не може бути покладена на позивача повністю, та з урахуванням всіх аспектів, відсутності значного обсягу письмової роботи та характеру спору, а також складності цієї справи та враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 2 500,00 грн.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, вказані витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 500,00 грн - судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу; інша частина судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 2 500,00 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 32 291,42 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 49 637,46 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1; ідентифікаційний код 05761620) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 32 291,42 грн (тридцять дві тисячі двісті дев`яносто одну гривню сорок дві копійки) - нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 35 391,41 грн (тридцять п`ять тисяч триста дев`яносто одну гривню сорок одну копійку) - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів), 2 728,00 грн (дві тисячі сімсот двадцять вісім гривень 00 копійок) - судових витрат по сплаті судового збору та 2 500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) - судових витрат на правничу (правову) допомогу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано - 04.08.2026.

Суддя Ю.Ю. Первушин