Рішення № 138702660, 23.06.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.06.2026 Справа №607/25471/25 Провадження №2/607/2603/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді - Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,

за участі сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

її представника - адвоката Білик Л. С.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сабатюк Наталія Петрівна, до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: служба у справах дітей Теребовлянської міської ради про позбавлення батьківських прав

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

05 грудня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 ,

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сабатюк Н.П., звернулися до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: служба у справах дітей Теребовлянської міської ради про позбавлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 11 жовтня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року (справа № 606/1191/16-ц). У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року (справа № 606/1215/16-ц) стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку, не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

У позові вказано, що відповідач не виконує свого зобов`язання та не сплачує призначені до стягнення з нього аліменти, що свідчить про систематичне та тривале ухилення ОСОБА_4 від виконання покладеного на нього судовим рішенням обов`язку щодо утримання дітей. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звертають увагу суду на те, що відповідач ніколи не виконував своїх батьківських обов`язків в будь-який інший спосіб, а саме: ніколи не цікавився навчанням своїх дітей, не відвідував школу, не брав участі в класних та загальношкільних батьківських зборах, тощо.

Таким чином, на думку позивачів, зазначені факти можна розцінювати як ухилення батька від виховання дітей, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, що підтверджує відсутність належного ставлення останнього до своїх батьківських обов`язків.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач - ОСОБА_4 - своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористався.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: служба у справах дітей Теребовлянської міської ради своїм правом на заперечення, що передбачене ЦПК України, не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 грудня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 23 березня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Білик Л.С. - у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі з підстав наведених у ньому та висловили прохання його задовольнити.

Позивачі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сабатюк Н.П., в судове засідання не з`явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: служба у справах дітей Теребовлянської міської ради не з`явилася з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 128 ЦПК України унормовано особливості виклику учасників справи у судове засідання судовими повістками про виклик. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).

Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Крім того, суд зазначає, що у зв`язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

11 жовтня 2008 року між ОСОБА_4 та

ОСОБА_6 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року (справа № 606/1191/16-ц) (а.с. 6).

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про народження, серія НОМЕР_1 , актовий запис за № 47, місце реєстрації: відділ реєстрації актів цивільного стану Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області. Батьками якого вказані: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 (а.с. 7).

ОСОБА_3 видано паспорт громадянина України № НОМЕР_2 ,

РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 22 травня 2024 року № 2024/005979934 (а.с. 8, 9).

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про народження, серія НОМЕР_4 , актовий запис за № 8, місце реєстрації: відділ державної реєстрації актів цивільного стану Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області. Батьками якого вказані: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 (а.с. 10).

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 серпня 2016 року (справа № 606/1215/16-ц) позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання синів у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку, не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку (а.с. 11).

На підставі цього рішення відкрито виконавче провадження 22 вересня 2016 року, АСВП № 52286254 (а.с. 12).

28 травня 2018 року мати ОСОБА_5 від імені ОСОБА_3 , 2010 року народження, ОСОБА_2 , 2012 року народження, уклала декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0000-7М2Р-КТЕ0 та № 0000-2772-7751 (а.с. 63, 64).

07 листопада 2020 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_5 , актовий запис № 115 (а.с. 17).

02 липня 2021 року Теребовлянською міською радою видано посвідчення, серія НОМЕР_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про те, що вони мають право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей. Діти: ОСОБА_3 , 2010 року народження, ОСОБА_2 , 2012 року народження, ОСОБА_10 , 2021 року народження. Строк дії до 08 квітня 2028 року (а.с. 19).

Відповідно до довідки Теребовлянської міської ради від 24 вересня 2025 року

№ 02-23/1163, виданої ОСОБА_1 , 1987 року народження, Склад сім`ї наступний: чоловік - ОСОБА_8 , 1987 року народження, (зареєстрований в м. Тернопіль); син - ОСОБА_3 , 2010 року народження, син - ОСОБА_2 , 2012 року народження, син - ОСОБА_10 , 2021 року народження (а.с. 18).

У довідці про не отримання аліментів Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області від 25 вересня 2025 року № 145092 вказано, що ОСОБА_1 дійсно не отримувала аліменти від ОСОБА_4 з 01 листопада 2023 року до 01 вересня 2025 року (а.с. 13).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 25 вересня 2025 року у боржника ОСОБА_4 існує заборгованість у розмірі 100 275,37 грн за період з 01 вересня 2022 року по 25 вересня 2025 року (а.с. 14 - 16).

Як вбачається з відповіді Центру розвитку спорту та фізичного виховання Теребовлянської міської ради від 29 жовтня 2025 року № 79 батько ОСОБА_4 не проявляв зацікавленість у спортивному розвитку з волейболу своїх синів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Батько не відвідував тренування або інші спортивні заходи з волейболу та не цікавився питаннями соціального розвитку синів, взаєминами з іншими учасниками команди (а.с. 22).

Згідно з актом обстеження умов проживання від 11 лютого 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , житлово-побутові умови є добрими. Будинок приватний, забезпечений необхідними комунальними зручностями, опаленням, електропостачанням та водовідведенням, із облаштованим подвір`ям. Для виховання та розвитку дітей створено належні умови. Старші сини мають окрему кімнату та спільні інтереси. ОСОБА_12 має понад 30 медалей за спортивні досягнення, у тому числі всеукраїнського рівня, а ОСОБА_11 - понад 15 медалей (а.с. 62).

У протоколі № 1 індивідуальної психологічної діагностики ОСОБА_2 від 11 лютого 2026 року вказано, що за результатами аналізу психоемоційного стану підлітка встановлено, що хлопець є гармонійно розвиненою, соціально успішною та вольовою особистістю; його високі досягнення у спорті (теніс, баскетбол) та щира, відкрита манера спілкування свідчать про сформованість внутрішніх ресурсів та психологічну стійкість. Водночас, виявлено повну відсутність психологічного та емоційного зв`язку з біологічним батьком; позиція дитини щодо припинення правових відносин із батьком є свідомою, стабільною та вмотивованою (а.с. 58).

Відповідно до характеристики ОСОБА_2 , складеної Теребовлянською спеціалізованою школою-ліцей, останній навчається у цій школі з

2022 року, за час навчання зарекомендував себе як доброзичливий, вихований та ввічливий учень. ОСОБА_12 володіє навчальним матеріалом на достатньому рівні. Вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , вона приділяє значну увагу навчанню сина, постійно підтримує зв`язок із педагогічним колективом, відвідує батьківські збори та долучається до життя класу. Батько ОСОБА_4 участі у шкільному житті сина не бере, з учителями та адміністрацією закладу не контактує (а.с.61 зворотна сторона).

Згідно з характеристикою ОСОБА_3 , складеної Теребовлянською спеціалізованою школою-ліцей, останній навчався у цьому закладі з 2022 року по 2025 рік; за період навчання проявив себе як сумлінний, зацікавлений та енергійний учень. Святослав володіє навчальним матеріалом на достатньому рівні. Вихованню сина значну увагу приділяла мати, яка займала активну позицію у шкільному житті: регулярно цікавилася успішністю та поведінкою ОСОБА_11 , постійно підтримувала зв`язок із класним керівником, відвідувала всі батьківські збори та заходи (а.с. 61).

Відповідно до довідки Галицького фахового коледжу імені В`ячеслава Чорновола Тернопільської міської ради від 16 лютого 2026 року № 37/03 ОСОБА_3 дійсно навчається у цьому закладі на денній державній формі навчання за спеціальністю «Здоров`язбереження та реабілітація» фаховий молодший бакалавр з 01 вересня 2025 року по даний час. За період навчання батько ОСОБА_4 не відвідував навчальний заклад, куратору групи не надав своїх контактів та жодним чином не виявляє своєї зацікавленості навчанням сина в коледжі, із завідувачем відділення не спілкувався. Мати ОСОБА_1 підтримує контакт з куратором групи ОСОБА_13 та цікавиться навчанням, успішністю сина, відвідує батьківські збори (а.с. 49).

У характеристиці ОСОБА_3 , складеній Галицьким фаховим коледжем імені В`ячеслава Чорновола Тернопільської міської ради від 16 лютого 2026 року № 102/01 зазначено, що він навчається у навчальному закладі з 01 вересня 2025 року. За період навчання проявив себе старанним, дисциплінованим студентом. Бере активну участь у громадському житті групи. Добросовісно та відповідально ставиться до виконання отриманих доручень. Постійно зібраний, стриманий, врівноважений, доброзичливий. Володіє достатнім обсягом теоретичних знань та практичних навичок для роботи за обраним фахом

(а.с. 49 зворотна сторона).

У відповідях відділення поліції № 3 Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області від 16 лютого 2026 року № 19112-2026 вказано, що станом на 16 лютого 2026 року ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не притягалися (а.с. 60).

Також, у матеріалах справи є висновок оцінки потреб сім`ї від 16 лютого 2026 року, соціальна картка № 335 (а.с. 65 - 66).

У акті візиту від 19 лютого 2026 року за адресою: АДРЕСА_2 та відповіді Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради від 20 лютого 2026 року № 4702-Ю/2026 вказано, за цією адресою проживає ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є матір`ю

ОСОБА_4 . З її слів, у грудні 2025 року її сина ОСОБА_15 було призвано на військову службу. З того часу на зв`язок не виходив. У січні 2026 року їй зателефонували та повідомили, що її син госпіталізований та перебуває на лікуванні у м. Львові. Іншою інформацією вона не володіє (а.с. 57).

Відповідно до інформації Теребовлянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 від 20 лютого 2026 року № 01-30/34, ОСОБА_2 навчався у школі з 2017 року по серпень 2022 року, та ОСОБА_3 навчався у школі з 2016 року по серпень 2022 року. За час навчання успішністю хлопців, інтересами, відвідуванням шкільних зборів, спілкуванням із вчителями брала участь їхня мати - ОСОБА_16 . Батько ОСОБА_4 впродовж періоду навчання у школі хлопців участі не брав, не цікавився успішністю, у школі не з`являвся (а.с. 59).

Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Теребовлянської міської ради Тернопільського району Тернопільської області

від 23 лютого 2026 року № 56, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо його дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Такий висновок мотивовано тривалим свідомим ухиленням батька від виконання своїх батьківських обов`язків, необхідністю захисту прав та інтересів дітей, зокрема їхнього права на виховання в належних умовах і повноцінній сім`ї, у здоровій сімейній атмосфері, а також забезпеченням можливості матері самостійно приймати рішення, спрямовані на покращення якості життя дітей. Крім того, орган опіки та піклування врахував вік дітей, фактичну відсутність батька в їхньому житті, його самоусунення від виконання батьківських обов`язків протягом дев`яти років (усього свідомого життя дітей), а також те, що діти є співпозивачами у справі про позбавлення батьківських прав (а.с. 50 - 56).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України). Частиною першою статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня

1997 року №9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

2.2. Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (частина друга); сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя).

Питання батьківства (материнства), інституту шлюбу та сім`ї, пріоритетності захисту інтересів дітей є стрижневими аспектами національної правової системи, що унормовані Сімейним кодексом України (далі - СК України), Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III (далі - Закон № 2402), іншими актами законодавства України. На максимальний захист інтересів дітей спрямовано дію й низки міжнародних актів.

За принципом 6 Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року), дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції передбачено: держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (пункт 1); держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункт 3).

Частиною першої, другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

2.3. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону № 2402).

Частиною першою статті 8 Закону №2402 передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону №2402).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150

СК України: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (частина перша); батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга); батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частина третя); батьки зобов`язані поважати дитину (частина четверта).

У частинах першій та третій статті 151 СК України зазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою і четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У пунктах 15 та 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 (далі - Постанова) роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому у пункті 18 Постанови звернуто увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно та ґрунтовно досліджувати наявні докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов`язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з`ясування його позиції й обґрунтувань.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» від 18 грудня

2008 року (заява №39948/06) зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції»/«Gnahore v. France», №40031/98, пункт 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії»/«Scozzari & Giunta v. Italy», [GC], №39221/98 і №41963/98, пункт 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує («mutatis mutandis», справа «Хазе проти Німеччини»/«Haase v. Germany», №11057/02, пункт 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки»/«Wallova and Walla v. the Czech Republic», №23848/04, пункт 72, від 26 жовтня 2006 року; «Гавелка та інші проти Чеської Республіки»/«Havelka and Others v. the Czech Republic», №23499/06, пункт 57, від 21 червня 2007 року).

З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії»/«K.A. v. Finland», №27751/95, пункт 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії»/«Moser v. Austria»), №12643/02, пункт 68, від 21 вересня 2006 року).

Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання («mutatis mutandis», ухвали у справах: «Шульц проти Польщі»/«Schultz v. Poland», №50510/99, від 08 січня 2002 року; «Реммо і Узункая проти Німеччини»/«Remmo and Uzunkaya v. Germany», №5496/04,

від 20 березня 2007 року; та «Полашек проти Чеської Республіки»/«Polasek v. Czech Republic», № 31885/05, від 08 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (пункти 49 - 51).

Страсбурзький суд зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення

від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Відтак, суд констатує, що у кожній конкретній справі насамперед необхідно брати до уваги інтереси дитини, її право виховуватися у сім`ї за участі батька і матері; зростання дитини у сім`ї є найбільшим природним, традиційним способом її виховання й тільки встановивши, що перебування дитини під опікою її батьків (або окремо матері чи батька) несе реальну загрозу інтересам дитини, зважаючи на встановлені обставини справи, пов`язані з тривалим та систематичним нехтуванням батьками (матір`ю/батьком) своїми обов`язками, як винятковий захід є прийнятним ухвалення рішення про позбавлення батьківських/материнських прав.

2.4. Відповідно до сімейного законодавства позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який супроводжується настанням істотних юридичних наслідків як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав тягне за собою суттєві правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року (справа № 185/9339/21) вказано, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

2.5. Як було зазначено, суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , та ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_2 , батьками яких вказані: ОСОБА_4 (батько), ОСОБА_7 (мати).

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29 серпня 2016 року (справа № 606/1215/16-ц), позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_7 аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку, не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 липня

2016 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття. На підставі цього рішення відкрито виконавче провадження 22 вересня 2016 року, АСВП №52286254.

У довідці про не отримання аліментів Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області від 25 вересня 2025 року № 145092, виданої ОСОБА_1 , міститься інформація, відповідно до якої вона дійсно не отримувала аліменти від

ОСОБА_4 з 01 листопада 2023 року по 01 вересня 2025 року.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 25 вересня 2025 року у боржника ОСОБА_4 існує заборгованість у розмірі 100 275,37 грн за період з 01 вересня 2022 року по 25 вересня 2025 року.

Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

На підставі досліджених доказів судом встановлено, що відповідач тривалий час не виконує своїх батьківських обов`язків щодо синів, не бере участі в їх вихованні, не цікавиться станом їхнього здоров`я, навчанням, фізичним, духовним і моральним розвитком, не підтримує з ними жодних контактів, не бере участі у їх матеріальному забезпеченні та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до статей 164, 165, 166 СК України до батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини та не здійснюють батьківського піклування, передбачено застосування такої правової санкції, як позбавлення батьківських прав.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Теребовлянської міської ради Тернопільського району Тернопільської області від 23 лютого 2026 року №56, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, позивачами надано належні, допустимі та достатні докази, які свідчать про тривале ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав. Зокрема, зі зібраних у справі доказів убачається, що відповідач протягом тривалого часу не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім життям, навчанням, станом здоров`я та успіхами, не відвідує заклади освіти, які вони відвідують, не бере участі у батьківських зборах, спортивних заходах та не здійснює належного матеріального утримання дітей, що свідчить про його свідоме самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Крім того, наведені обставини знайшли своє підтвердження у висновку органу опіки та піклування, який виснував про тривале й свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, самоусунення від участі у житті дітей протягом дев`яти років та рекомендував позбавити його батьківських прав.

Отже, сукупність наведених обставин свідчить не про тимчасові труднощі у виконанні батьківських обов`язків, а про свідоме та тривале ухилення від їх виконання, що є підставою для позбавлення батьківських прав відповідно до пункту 2 частини першої статті 164

СК України.

Суд враховує наявні у справі відомості про призов відповідача на військову службу та його можливе перебування на лікуванні. Разом із тим, зазначені обставини виникли лише наприкінці 2025 року та не спростовують встановленого судом факту багаторічного свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, яке тривало задовго до проходження ним військової служби. Відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, не подав відзиву на позов та не надав суду будь-яких доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини.

Тож суд констатує, що позовні вимоги щодо позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав стосовно його неповнолітніх дітей є обґрунтованими.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Суд роз`яснює відповідачу, що відповідно до положень СК України він має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена або на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

3.2 Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи той факт, що позов про позбавлення батьківських прав задоволений у повному обсязі, а позивачем сплачено судовий збір у сумі 1 211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2.425895383.1 від 30 листопада 2025 року (а.с. 31), з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 78, 133, 137, 141, 223, 244, 247, 258 - 268, 273 - 274, 280 - 289, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сабатюк Наталія Петрівна, до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: служба у справах дітей Теребовлянської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

2. Позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо дітей: сина - ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , та сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

3. Роз`яснити відповідачу ОСОБА_4 , що відповідно до частини першої статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

4. Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

5. Відповідачу надіслати копію заочного рішення суду.

6. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

7. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

8. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

9. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

10. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

11. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

12. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

13. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 03 липня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: служба у справах дітей Теребовлянської міської ради, адреса місцезнаходження: вул. Князя Василька, 104-А, кабінет 11, м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ: 04058456.

Головуючий суддяТ. І. Якімець