Рішення № 138702378, 03.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/29906/25

Провадження 2/127/6570/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.

за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,

представника позивача Павленка С.В.,

представника відповідачки ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та є законним представником співвідповідачки - малолітньої ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Акціонерне товариство «Акцент-Банк» з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в порядку спадкування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.06.2017 між позивачем та ОСОБА_5 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. ОСОБА_5 погодився з тим, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. На підставі анкети-заяви ОСОБА_5 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на який встановлено кредитний ліміт у розмірі 1 100, 00 гривень. ОСОБА_5 було надано кредит за умовами та тарифами по картці «Зелена» зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту. Надалі кредитний ліміт неодноразово змінювався. Станом на 10.01.2025 за кредитним договором № SAMABWFC00001080367 від 16.06.2017 виникла заборгованість в розмір 3 207, 73 гривень, з яких: 2 535, 37 гривень заборгованість за тілом кредиту; 672, 36 гривень заборгованість по відсотках. Крім того, між позивачем та ОСОБА_5 13.11.2020 було укладено договір № N20.00.0000480893 про надання йому кредиту в сумі 93 000, 00 гривень строком на 60 місяців зі сплатою процентів у розмірі 50 % річних. Станом на 31.12.2024 за вказаним кредитним договором виникла заборгованість в розмірі 153 112, 11 гривень, з яких: 81 754, 98 гривень заборгованість за тілом кредиту; 71 357, 13 гривень заборгованість по відсотках. Позивачу стало відомо, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Представник банку 30.05.2024 звернувся до нотаріальної контори, зокрема із претензією-вимогою, яка була зареєстрована і долучена до матеріалів спадкової справи № 61/2024. 23.05.2025 представник позивача направив претензію-вимогу спадкоємцям ОСОБА_5 , які повернулись на адресу відправника із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання». У разі смерті боржника, відкриття та прийняття спадщини його спадкоємцями, кредитор має право вимагати від спадкоємців боржника повернення заборгованості у межах вартості спадкового майна та в межах визначених законом.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь із ОСОБА_4 та ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 156 319, 84 гривень, з яких:

-заборгованість за кредитним договором № SAMABWFC00001080367 від 16.06.2017 в розмір 3 207, 73 гривень, з яких: 2 535, 37 гривень заборгованість за тілом кредиту; 672, 36 гривень заборгованість по відсотках;

-заборгованість за кредитним договором № N20.00.0000480893 від 13.11.2020 в розмірі 153 112, 11 гривень, з яких: 81 754, 98 гривень заборгованість за тілом кредиту; 71 357, 13 гривень заборгованість по відсотках. Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Ухвалою суду від 25.09.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено провести в порядку загального позовного провадження; запропоновано відповідачам надати суду відзиви на позовну заяву, а також докази у строк, встановлений судом; роз`яснено наслідки ненадання відзивів у встановлений судом строк без поважних причин; витребувано з Другої вінницької державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5

15.10.2025 на адресу суду надійшли витребувані докази.

19.12.2025 від представника позивача надійшла уточнена позовна заява із клопотанням про прийняття її до розгляду і залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 .

Так, представник позивача просив суд стягнути у межах вартості спадкового майна із ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (в особі законного представника ОСОБА_1 ) та ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» суму заборгованості у розмірі: 156 319,84 гривень, з яких:

-заборгованість за кредитним договором № SAMABWFC00001080367 від 16.06.2017 в розмір 3 207, 73 гривень, з яких: 2 535, 37 гривень заборгованість за тілом кредиту; 672, 36 гривень заборгованість по відсотках;

-заборгованість за кредитним договором № N20.00.0000480893 від 13.11.2020 в розмірі 153 112, 11 гривень, з яких: 81 754, 98 гривень заборгованість за тілом кредиту; 71 357, 13 гривень заборгованість по відсотках. Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача судові витрати.

Ухвалою суду від 24.12.2025 залучено до участі у справі в якості співвідповідачки ОСОБА_1 та прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмета позову (уточнену позовну заяву), а також запропоновано учасникам справи надати відповідні заяви по суті.

На адресу суду 26.12.2025 від адвоката Хейніса О.Г., діючого в інтересах ОСОБА_4 , і 06.03.2026 від адвоката Гущі Я.В., діючої в інтересах ОСОБА_1 , надійшли відзиви на позовну заяву.

07.03.2026 на адресу суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі, які було одержано судом 09.03.2026.

Ухвалою суду від 09.03.2026 відзив, поданий 26.12.2025 адвокатом Хейнісом О.Г., діючим в інтересах відповідача ОСОБА_4 , залишено без розгляду; відмовлено позивачу у прийнятті до розгляду письмових пояснень по справі від 07.03.2026; прийнято до розгляду поданий 06.03.2026 адвокатом Гущею Я.В., діючою в інтересах відповідачки ОСОБА_1 , відзив на позовну заяву і додані до нього докази; запропоновано учасникам справи надати відповідні заяви по суті.

Так, у своєму відзиві адвокат Гуща Я.В., діючи в інтересах відповідачки ОСОБА_1 , зазначила, що вважає позов безпідставним й необґрунтованим. Повідомила, зокрема, що у ОСОБА_5 заборгованість по кредитному договору від 16.06.2017 відсутня, а щодо заборгованості по кредитному договору № N20.00.0000480893 від 13.11.2020, то, на її думку, позивачем не надано доказів існування такого договору, доказів надання 13.11.2020 кредитних коштів ОСОБА_5 , доказів укладення такого договору. Адвокат просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

У строк, встановлений вищевказаним судовим рішенням, від представника позивача надійшла відповідь на відзив із викладеними у ній поясненнями, міркуваннями і аргументами щодо наведених адвокатом відповідачки у відзиві заперечень і мотивами їх відхилення.

Заперечення на відповідь на відзив на адресу суду не надходили.

Ухвалою суду від 14.04.2026 підготовче провадження було закрито і призначено справу до судового розгляду по суті.

23.07.2026 судом прийнято до розгляду надані представником позивача з дозволу суду на підставі положень ч. 5 ст. 174 ЦПК України додаткові пояснення разом із доданими до них доказами, про що було постановлено відповідну ухвалу без оформлення її окремим документом, яку занесено до протоколу засідання.

У судове засідання відповідач ОСОБА_4 та/або його адвокати не з`явились, хоча у відповідності до ст. 128 ЦПК України були належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлено. Від відповідача ОСОБА_4 та/або його адвокатів на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у його/їх відсутність не надходили. Таким чином, відповідач ОСОБА_4 та/або його адвокати не з`явились в засідання без поважних причин.

Представник позивача та адвокат відповідачки ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та є законним представником співвідповідачки ОСОБА_2 , не заперечували щодо проведення розгляду справи у відсутність співвідповідача ОСОБА_4 та/або його адвокатів.

Враховуючи вищевикладене, думку представника позивача та адвоката відповідачки ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та є законним представником співвідповідачки ОСОБА_2 , а також положення ст. 223 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність співвідповідача ОСОБА_4 та/або його адвокатів (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу засідання).

У судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги, аргументуючи мотивами, викладеними в «уточненій позовній заяві» та відповіді на відзив і просив їх задовольнити.

Адвокат відповідачки ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та є законним представником співвідповідачки ОСОБА_2 , - ОСОБА_3 заперечувала щодо задоволення позовних вимог, аргументуючи мотивами, викладеними нею у відзиві.

В ході розгляду справи адвокат ОСОБА_4 Хейніс О.Г., який зокрема представляє у даній справі інтереси й ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , також висловив заперечення щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та недоведеність.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

16.06.2017 ОСОБА_5 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку в якій зазначено, що дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. (т. 1 а.с. 25)

Підписуючи вищевказану анкету-заяву ОСОБА_5 підтвердив, зокрема, що він: до укладення договору про надання банківських послуг ознайомився з його умовами і згоден з ними; ознайомлений з Умовами та Правилами надання послуги накопичення «Скарбничка» і згоден оформити дану послугу.

Відповідно до витягу з нової редакції статуту Акціонерного товариства «Акцент-Банк» останнє є правонаступником за всіма правами і обов`язками Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк». (т. 1 а.с. 73-79)

Із довідок виданих АТ «А-Банк» вбачається, що на виконання умов вищевказаного договору ОСОБА_5 було відкрито рахунок № НОМЕР_2 та видано наступні картки із встановленням кредитних лімітів: 1) № НОМЕР_3 , строком дії до серпня місяця 2020 року; 2) № НОМЕР_4 , строком дії до липня місяця 2027 року. (т. 1 а.с. 26-27)

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за вищевказаним договором б/н (внутрішньобанківський референс SAMABWFC00001080367) від 16.06.2017 станом на 10.01.2025 заборгованість становить 3 207, 73 гривень, з яких: 2 535, 37 гривень заборгованість за тілом кредиту; 672, 36 гривень заборгованість по відсотках. (т. 1 а.с. 10-13)

Крім того, 13.11.2020 ОСОБА_5 ознайомився із паспортом споживчого кредиту «Швидка готівка» і того ж дня подав заяву № ABVICT155101046288 про надання йому даної послуги: сума кредиту 93 000, 00 гривень; строк кредиту 60 місяців; процентна ставка фіксована, 50 % на рік; номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту - 5351452700754549. (т. 1 а.с. 46-47зв.)

Підписуючи вищевказану заяву ОСОБА_5 підтвердив, що: ця заява разом з Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «А-Банк» про надання банківських послуг, Паспортом споживчого кредиту і Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять кредитний договір; він ознайомлений з Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «А-Банк», Паспортом споживчого кредиту і Таблицею обчислення загальної вартості кредиту та отримав їх примірники, вони йому зрозумілі і не потребують додаткового тлумачення.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за вищевказаним кредитним договором б/н (внутрішньобанківський референс N20.00.0000480893) від 13.11.2020 станом на 31.12.2024 заборгованість становить 153 112, 11 гривень, з яких: 81 754, 98 гривень заборгованість за тілом кредиту; 71 357, 13 гривень заборгованість по відсотках. (т. 1 а.с. 42-43)

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вінниці помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть. (т. 1 а.с. 58)

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина.

В судовому засіданні оглянуто і досліджено матеріали спадкової справи № 61/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 106-150)

З матеріалів спадкової справи вбачається, що до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулись: ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 - дружина померлого та ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 син померлого.

Також із матеріалів вищевказаної спадкової справи вбачається, що спадкоємицею померлого ОСОБА_5 є його малолітня донька ОСОБА_2 , матір`ю якої є ОСОБА_1 . Інші особи із заявами про прийняття спадщини або відмову від неї до нотаріальної контори не зверталися.

Судом встановлено, що померлим ОСОБА_5 заповіт складено не було.

Нормами ст.ст. 1217, 1218, 1223 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 -1265 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У відповідності до положень ст. 1261 ЦК України відповідачі мають право на спадкування за законом у першу чергу, оскільки ОСОБА_1 є дружиною спадкодавця, а ОСОБА_4 та ОСОБА_2 дітьми спадкодавця.

Відповідно до ст. ст. 1268, 1296 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених ч. 2 ч. 4 ст. 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 61/2024, Другою вінницькою державною нотаріальною конторою 21.08.2024 ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/3 частці з частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Водночас, зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення кредиту входять до складу спадщини, а тому застосуванню підлягають норми ст. 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Саме на підставі норм ст.ст. 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємців.

Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст. 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

У відповідності до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що 04.06.2024 нотаріальною конторою було отримано від АТ «А-Банк» претензію-вимогу до спадкоємців померлого (вх. № 340/02-14), про що повідомлено останніх. (т. 1 а.с. 125зв., 126, 129зв.-130зв.)

Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

Судом встановлено, що кредитор пред`явив свої вимоги до спадкоємців у строк, встановлений ст. 1281 ЦК України. Відповідно, спадкоємці у відповідності до положень ст. 1282 ЦК України зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Однак, спадкоємці відповідачі по справі, заперечують наявність пред`явленої позивачем до стягнення заборгованості по кредитних договорах, посилаючись на її необґрунтованість на недоведеність.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також судом, зокрема в ухвалах від 25.09.2025, від 24.12.2025 та від 09.03.2026, було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи в ході її розгляду, дослідивши письмові пояснення викладені в заявах по суті справи та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Зокрема, обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин по договору від 16.06.2017).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 10561 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Водночас банк, пред`являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.

Щодо стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н (внутрішньобанківський референс SAMABWFC00001080367) від 16.06.2017 суд прийшов до наступного висновку.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 16.06.2017, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» і Тарифи по картці «Зелена», розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/terms/archive-documents, як невід`ємні частини кредитного договору. (т. 1 а.с. 28-37зв.)

У анкеті-заяві від 16.06.2017 ні розмір кредиту, ні процентна ставка не зазначені.

Позивачем в обґрунтування своїх вимог надано Тарифи по картці «Зелена», а не будь-якої іншої із тих, що пропонуються банком. При цьому доказів того, що ОСОБА_5 бажав отримати саме цю картку і саме така була видана йому позивачем, суду не надано.

Не можна розцінювати як погодження умов кредитного договору інформацію, зазначену в «Інформація про істотні характеристики послуги з надання споживчого кредиту (без застави) Кредитна картка «Зелена»», надану позивачем в обґрунтування позовних вимог, з огляду на наступне.

Вищевказана інформація мітить загальні умови надання банком послуг споживчого кредитування та не є пропозицією з надання цих послуг.

Як вбачається із вищевказаної інформації, запропоновані індивідуальні умови залежатимуть від результатів оцінки банком кредитоспроможності, проведеної на підставі отриманої від клієнта інформації та з інших джерел за наявності законних на це підстав, і надаються клієнту до укладення договору про споживчий кредит у формі паспорта споживчого кредиту.

З огляду на норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору.

Паспорт споживчого кредиту не є невід`ємною складовою частини кредитного договору.

Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, адже у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Вищевказане узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.05.2022 у справі № 393/126/20, від 17.04.2024 у справі № 754/644/21.

Отже, зазначені вище документи містять узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передують укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачають проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи розумів ОСОБА_5 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_5 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірі і порядку нарахування.

Підписана ж ОСОБА_5 анкета-заява до договору про надання банківських послуг містить лише його анкетні дані та контактну інформацію, та не містить жодних даних про умови кредитування та обрання ним певної банківської послуги.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_5 умови і правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_5 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Таким чином, в даному випадку, також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.

При цьому, у відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг в АТ «А-Банк» та Тарифи, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою договору про надання банківських послуг й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вищевказане узгоджується із позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 175/4576/14-ц, від 18.05.2022 у справі № 697/302/20.

Як вже зазначав суд, безпосередньо укладений між позивачем та ОСОБА_5 договір про надання банківських послуг б/н від 16.06.2017 у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить дані, зокрема, про видачу конкретної кредитної картки (типу картки) ОСОБА_5 і строку повернення кредиту (користування ним).

Вищезазначене унеможливлює встановлення розміру кредиту, тривалості пільгового періоду по кредиту (в разі наявності), процентної ставки на місяць за користування кредитом, розміру обов`язкового щомісячного платежу (в разі наявності), розміру неустойки за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів тощо.

В той же час, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Однак, відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, позивач має довести надання позичальнику грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором.

В обґрунтування розміру заборгованості ОСОБА_5 перед позивачем, останнім зокрема, надано виписку по рахунку ОСОБА_5 та розрахунок заборгованості. (т. 1 а.с.10-24)

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

Розрахунок заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н від 16.06.2017 не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

З огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості ОСОБА_5 , яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.

Так, з виписки по рахунку ОСОБА_5 , відкритого на виконання умов договору про надання банківських послуг б/н від 16.06.2017, вбачається, що ОСОБА_5 користувався грошовими коштами, розплачувався за товари та послуги, знімав готівку, поповнював рахунок та частково погашав заборгованість.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Водночас судом прийнято до уваги, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а нарахування здійснювались позивачем до 31.01.2024.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Таким чином, станом на 09.01.2024 ОСОБА_5 витрачено, але не погашено кредитних коштів (тіло кредиту) на загальну суму 2 535, 37 гривень.

Суд зауважує, що сам по собі факт користування ОСОБА_5 грошовими коштами не підтверджує, що розмір процентної ставки за користування кредитними коштами та інші істотні умови були погоджені з ним в момент укладення 16.06.2017 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В свою чергу, як встановлено судом, анкета-заява, підписана ОСОБА_5 16.06.2017, не містить домовленості сторін про строки здійснення періодичних платежів за кредитом, сплату відсотків та комісії банку, а підтвердження про конкретні запропоновані ОСОБА_5 умови та правила банківських послуг, які саме із умов були прийняті позичальником відсутнє.

Таким чином, правові підстави для стягнення на користь позивача нарахованих до 31.01.2024 відсотків за користування кредитними коштами, приймаючи, зокрема, до уваги дату смерті позичальника, в сумі 672, 36 гривень, відсутні.

Поряд з цим, з розрахунку заборгованості вбачається, що сплачені ОСОБА_5 за період з 16.06.2017 до 09.01.2024 грошові кошти були спрямовані банком на погашення відсотків.

Водночас, із виписки по рахунку ОСОБА_5 вбачається нарахування банком не лише відсотків, а й комісії за обслуговування (членський внесок), в рахунок погашення якої банком також здійснювались зарахування з одержаних від позичальника коштів. При цьому розрахунок заборгованості не відображає такої інформації щодо комісії.

Тобто кошти, які сплачувалися ОСОБА_5 в рахунок погашення заборгованості, були зараховані банком на погашення заборгованості по відсоткам та комісії, які, як встановлено судом, сторонами не погоджувалися, враховуючи відсутність доказів на підтвердження умов кредитного договору в частині відсотків та комісії.

Як вже суд зазначав, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують умови договору, не може бути підставою для стягнення відсотків за користування кредитними коштами та комісії.

Зважаючи на недоведеність правомірності нарахування відсотків за користування кредитними коштами та комісії, з огляду на вищевказані обставини (безпідставність нарахування відсотків за користування кредитними коштами та комісії), приймаючи до уваги заперечення сторони відповідачів, сплачена ОСОБА_5 сума таких відсотків та комісії підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Аналогічна позиція з цього приводу висловлена Верховним Судом в постанові від 18.05.2022 у справі № 697/302/20. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17).

Судом встановлено, що сума зарахованих банком в рахунок погашення заборгованості по відсотках і комісії зі сплачних ОСОБА_5 коштів перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, пред`явлений позивачем до стягнення.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що станом на день відкриття спадщини заборгованість по договору про надання банківських послуг б/н від 16.06.2017 відсутня.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором б/н (внутрішньобанківський референс N20.00.0000480893) від 13.11.2020 суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із статті 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин по договору від 13.11.2020, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

При укладенні 13.11.2020 кредитного договору ОСОБА_5 сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 вчинив ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписав 13.11.2020 договір (внутрішньобанківський референс N20.00.0000480893) простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_5 . В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта ОСОБА_5 .

Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт банку за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та ОСОБА_5 не був би укладений. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_5 , цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, судом встановлено, що кредитний договір б/н (внутрішньобанківський референс N20.00.0000480893) від 13.11.2020 є укладеним між ОСОБА_5 та позивачем в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

Як вже суд зазначав, вищевказані принципи змагальності та оцінки доказів «поза розумним сумнівом» вказують на те, зокрема, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем станом на 31.12.2024, заборгованість за вказаним кредитним договором становить 153 112, 11 гривень, з яких: 81 754, 98 гривень заборгованість за тілом кредиту; 71 357, 13 гривень заборгованість по відсотках. (т. 1 а.с. 42-43)

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості по вищевказаному кредитному договору, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

В обґрунтування розміру заборгованості ОСОБА_5 перед позивачем за кредитним договором б/н від 13.11.2020 останнім, зокрема, надано виписки по поточному та картковому рахунках ОСОБА_5 , які з огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є належними доказами щодо заборгованості ОСОБА_5 і досліджуються судом у сукупності з іншими доказами. (т. 1 а.с. 45-45зв., т. 2 а.с. 143-143зв.)

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання ОСОБА_5 кредиту за договором б/н від 13.11.2020 в сумі 93 000, 00 гривень.

Відповідачами не спростовано факт отримання ОСОБА_5 кредитних коштів за вищевказаним договором, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем по тілу кредиту за договором б/н від 13.11.2020, враховуючи часткове погашення такої заборгованості, становить 81 754, 98 гривень.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами вищевказаного кредитного договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

Судом встановлено, що сторони кредитного договору б/н від 13.11.2020 погодили: строк кредитування 60 місяців (до 12.11.2025) і узгодили нарахування процентів за користування кредитом в межах цього строку кредитування 50 % на рік, які сплачуються у складі щомісячного платежу; порядок повернення кредиту і відсотків за користування ним шляхом здійснення щомісячного платежу до 12 числа кожного місяця.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснено до 13.01.2024. Однак, як вже суд зазначав, у відповідності до ч. 1 ст. 608 ЦК України нарахування відсотків за користування кредитними коштами 09.01.2024 мало бути припиненим у зв`язку із смертю позичальника. Водночас, судом встановлено, що хоча нарахування відсотків й здійснено до 13.01.2024, однак станом на 25.01.2024 банком відображена заборгованість по відсотках за період по 09.01.2024, тобто здійснено перерахунок станом на день смерті боржника.

Отже, перевіривши розрахунок заборгованості в частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами, суд прийшов до висновку про його відповідність як умовам кредитного договору, так і вимогам чинного законодавства України.

Відповідачами не спростовано розмір заборгованості, визначений позивачем по відсотках за користування кредитом ОСОБА_5 .

Судом також встановлено, що позивачем здійснювалось нарахування пені за вказаним кредитним договором, зокрема у період дії воєнного стану, яка у відповідності до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України підлягає списанню кредитодавцем (позикодавцем). Водночас судом встановлено, що позивачем не здійснювались зарахування в рахунок погашення нарахованої пені зі сплачених позичальником коштів.

Так, судом встановлено, що розмір заборгованості ОСОБА_5 по відсотках за користування кредитними коштами по кредитному договору б/н від 13.11.2020 станом на день відкриття спадщини становив 71 357, 13 гривень.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_5 по кредитному договору б/н від 13.11.2020 станом на день відкриття спадщини становить 153 112, 11 гривень, з яких: 81 754, 98 гривень заборгованість за тілом кредиту; 71 357, 13 гривень заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами.

У разі смерті фізичної особи-боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц зауважував, що у ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, як вже суд зазначав, за правилом ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Зокрема, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги, але такий спосіб захисту не є єдино можливим.

Верховний Суд у справі № 645/3265/13-ц зробив висновок, що застосування правила ст. 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обрати один з способів захисту, які надаються йому законом, якщо інше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. Вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до ст. 5 ЦК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов`язаний з наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Так, посилаючись на невиконання спадкодавцем відповідних грошових зобов`язань, а також невиконання його спадкоємцями, які прийняли спадщину, вимоги банку про погашення боргу спадкодавця, позивач просив суд стягнути зі спадкоємців суму заборгованості в межах вартості спадкового майна.

Судом встановлено, що відповідачі прийняли спадщину. Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доступ до якого має суд, за кожним із відповідачів на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 21.08.2024 державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Малою Н.С., 21.08.2024 було зареєстроване право власності на спадкове майно частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , по 1/6 частці за кожним. Частка кожного із спадкоємців в спадковому майні становить по 1/3 частці.

Суд зауважує, що обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, що, зокрема, було роз`яснено учасникам справи в ході підготовчого провадження у справі.

Вищевказане, зокрема, узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20, від 11 вересня 2024 року у справі № 202/6453/23, від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц.

Водночас, адвокат відповідачів ОСОБА_6 повідомив про недоцільність звернення до суду із клопотанням про призначення експертизи з метою визначення вартості спадкового майна, оскільки розмір заборгованості за кредитними договорами, пред`явлений позивачем до стягнення, очевидно не перевищує вартість спадкового майна.

Отже, враховуючи наведе, суд вважає, що стороною відповідачів визнано ту обставину, що зобов`язання спадкодавця не перевищують вартість успадкованого майна. При цьому суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини або добровільності її визнання.

Задовольняючи позов про стягнення боргу позичальника з його спадкоємців, суд відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що стягнення здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, основні засади цивільного судочинства, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачів у межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , заборгованість по кредитному договору б/н (внутрішньобанківський референс N20.00.0000480893) від 13.11.2020 станом на день відкриття спадщини в розмірі 153 112, 11 гривень, а саме:

- із ОСОБА_1 51 037, 37 гривень, що відповідає 1/3 частці спадкоємиці у спадщині;

- із малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_1 51 037, 37 гривень, що відповідає 1/3 частці спадкоємиці у спадщині;

- із ОСОБА_4 51 037, 37 гривень, що відповідає 1/3 частці спадкоємця у спадщині.

У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за договором б/н (внутрішньобанківський референс SAMABWFC00001080367) від 16.06.2017 в сумі 3 207, 73 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими і недоведеними належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 3 028, 00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням від 06.08.2025. (т. 1 а.с. 9)

Зважаючи на вимоги позивача, суд зауважує, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 965, 93 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (97, 95 %), а саме з:

-ОСОБА_4 988, 54 гривень (які становлять 33, 33 % від загального розміру задоволених вимог;

-ОСОБА_1 , яка діє зокрема в інтересах малолітньої ОСОБА_2 1 977, 39 гривень (66, 67 % від загального розміру задоволених вимог з урахуванням майнових зобов`язань малолітньої ОСОБА_2 ).

Решту судового збору в сумі 62, 07 гривень слід залишити за позивачем.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судом встановлено, що 03.11.2025 між ОСОБА_4 та адвокатами Хейнісом О.Г., ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 було укладено договір про надання правової допомоги б/н. (т. 2 а.с. 9-10зв.)

Ордери на підставі вищевказаного договору не видавались.

Натомість ордери на представництво інтересів ОСОБА_4 були видані адвокату Хейнісу О.Г. на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 27.10.2025 та адвокату Стягайлу О.П. на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 05.11.2025. (т. 1 а.с. 159 (аналогічно а.с. 176-177, т. 2 а.с. 7), 167) Однак, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу вказані договори суду не надано.

Адвокат Гуща Я.В. в засіданні повідомила, що представляє інтереси лише відповідачки ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та є законним представником співвідповідачки ОСОБА_2 , на підставі ордеру, виданого згідно договору про надання правової допомоги б/н від 02.03.2026.(т. 2 а.с. 48)

Водночас, судом прийнята до уваги позиція Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловлена у постанові від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24. Так, Об`єднана палата зауважила, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги. Відсутність у ч. 4 ст. 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з ч. 1 і ч. 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у системному зв`язку одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. За відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката.

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Хейніс О.Г. та Стягайло О.П. є адвокатами, здійснюють адвокатську діяльність на підставі свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю № 1406 від 25.05.2018 і № 21/2117 від 22.06.2019, відповідно.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, адвокати Хейніс О.Г. та Стягайло О.П. здійснювали представництво інтересів відповідача ОСОБА_4 .

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Як вбачається із умов договору про надання правничої допомоги б/н від 03.11.2025, сторони цього правочину досягли домовленості про те, що клієнт зобов`язується сплатити гонорар за надані йому послуги у фіксованому розмірі, який, як і порядок його сплати, обумовлюється сторонами та визначається додатковою угодою (додатковими угодами) до цього договору (п. 1.1, 2.3.1, 5.1).

Адвокатом відповідача ОСОБА_4 Хейнісом О.Г. надано суду додаткову угоду № 1 від 03.11.2025 до вищевказаного договору, якою обумовлено вищевказані умови. Вартість послуг (гонорару) сторонами даного правочину визначено в розмірі 30 000, 00 гривень. (т. 2 а.с. 10зв.)

Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження виконання відповідачем ОСОБА_4 умов договору про надання правничої допомоги б/н від 03.11.2025 щодо сплати гонорару адвокату, останнім надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 03/11/2025 від 03.11.2025. (т. 2 а.с. 11)

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

В ході розгляду справи представник позивача висловив заперечення щодо заявленого відповідачем ОСОБА_4 розміру витрат на професійну правничу допомогу і просив їх зменшити до 0, 00 гривень у зв`язку з їх необґрунтованістю та неспівмірністю.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Надання адвокатських послуг Стаєцькому Г.Г. підтверджується матеріалами справи. Судом прийнято до уваги, що беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації і захисту прав та інтересів клієнта. Однак суд прийшов до висновку, що зазначена адвокатом відповідача ОСОБА_4 сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000, 00 гривень, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, приймаючи до уваги складність цієї справи, а також наступне.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатами відповідача Стаєцького Г.Г., зокрема на участь у судових засіданнях, було витрачено загалом 2 год. 26 хв. (14.04.2026 з 14 год. 33 хв. до 14 год. 58 хв. 25 хв.; 01.06.2026 з 10 год. 03 хв. до 12 год. 04 хв. 2 год. 01 хв.). При цьому судом враховано, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні.

Оцінка дій адвокатів відповідача Стаєцького Г.Г., як то вбачається з матеріалів справи, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії хоч і вимагали певного обсягу юридичної і технічної роботи, однак не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є занадто значними.

Також судом враховано поведінку сторін під час розгляду справи, дії сторін щодо досудового врегулювання спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи; значення справи для сторін; фінансовий стан сторін.

При цьому суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом/адвокатами та його/їх клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами представника позивача про неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу відповідача ОСОБА_4 з реальним обсягом такої допомоги, складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг), критерію реальності таких витрат. Суд прийшов до висновку, що відповідачем ОСОБА_4 не дотримано вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Зважаючи на викладене вище, приймаючи до уваги клопотання представника позивача про зменшення розміру судових витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвокатів відповідача ОСОБА_4 підлягає зменшенню до розміру, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, - до 10 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з позивача на корить відповідача ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 68, 33 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (33, 333 % від загального розміру задоволених вимог - 2, 05 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за відповідачем ОСОБА_4 .

Адвокатом відповідачки ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та є законним представником співвідповідачки - малолітньої ОСОБА_2 ОСОБА_3 у відзиві повідомлено про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених відповідачкою судових витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі, а тому адвокат просила суд вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог, посилаючись на положення ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, у зв`язку із чим, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі і в тому самому порядку, що й судове рішення.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне встановити відповідачці ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та є законним представником співвідповідачки - малолітньої ОСОБА_2 , п`ятиденний термін після ухвалення рішення по суті позовних вимог для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу і призначає судове засідання для вирішення питання про судові витрати, проведення якого слід здійснити в режимі відеоконференції, враховуючи ухвалу суду від 04.02.2026.

До ухвалення рішення у справі учасники справи не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених витрат, крім доказів витрат відповідачки ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру інших понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

У відповідності до положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, враховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд прийшов до висновку про звільнення позивача від обов`язку сплатити відповідачу ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 68, 33 гривень, у зв`язку із чим остаточно з відповідача ОСОБА_4 на корить позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 920, 21 гривень, що є різницею судових витрат (988, 54 гривень 68, 33 гривень).

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», ст.ст. 3, 5, 12, 15, 16, 204, 207, 242, 509, 510, 512-519, 525-527, 530, 608, 626, 628, 633, 634, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 10561, 1217, 1218, 1222, 1223, 1261, 1268, 1281, 1282 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 18, 43, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-266, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» у межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , заборгованість по кредитному договору б/н від 13.11.2020 станом на день відкриття спадщини в розмірі 153 112, 11 гривень, а саме:

-із ОСОБА_1 51 037, 37 гривень, що відповідає 1/3 частці спадкоємиці у спадщині;

-із малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_1 51 037, 37 гривень, що відповідає 1/3 частці спадкоємиці у спадщині;

-із ОСОБА_4 51 037, 37 гривень, що відповідає 1/3 частці спадкоємця у спадщині.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Звільнити Акціонерне товариство «Акцент-Банк» від обов`язку сплатити на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 68, 33 гривень.

Стягнути на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір в сумі 2 897, 60 гривень, а саме:

-із ОСОБА_4 (остаточно) 920, 21 гривень;

-із ОСОБА_1 , яка діє зокрема в інтересах малолітньої ОСОБА_2 1 977, 39 гривень.

Судовий збір в сумі 62, 07 гривень залишити за Акціонерним товариством «Акцент-Банк».

ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (до 10.08.2026, враховуючи положення ч. 3 ст. 124 ЦПК України) надати суду докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 18 серпня 2026 року о 10 год. 15 хв. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області за адресою: 21050, м. Вінниця, вул. Грушевського, 17 (зал судових засідань № 17), яке провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою «системи відеоконференцзв`язку» за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua/.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява залишається без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_6 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 : ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_7 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП НОМЕР_8 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Акціонерне товариство «Акцент-Банк»: ЄДРПОУ 14360080; місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11.

Рішення суду складено 03.08.2026.

Суддя