Рішення № 138698343, 09.06.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/331/26

2-о/296/25/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

09 червня 2026 року м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира у складі:

головуючої судді Петровської М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевчук К.Б.,

представника заявника - адвоката Ковальчук Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті, -

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук Юлія Миколаївна, звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира із заявою, відповідно до змісту якої просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті ОСОБА_2 , громадянки України ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Підвисоке Оратівського району Вінницької області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в місті м.Ржев Тверська область, російська федерація.

В обгрунтування заяви вказує, що мати заявника, ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка села Підвисоке Оратівського району Вінницької області, громадянка України, в січні 2022 року разом зі старшим сином ОСОБА_3 поїхала до родичів в росію. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну не змогла повернутись додому. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла. Похованням матері займався старший брат заявника, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підтвердження смерті матері брат заявника вислав фото свідоцтва про смерть та фото могили матері. В свідоцтві допущена помилка та вказано громадянство померлої - «росії». Отримати оригінал свідоцтва про смерть матері заявник не зміг, оскільки брат помер.

За час свого життя ОСОБА_2 склала на своїх синів заповіт, яким заповіла на користь старшого сина ОСОБА_3 належну їй частку в квартирі АДРЕСА_1 та на користь молодшого сина, ОСОБА_5 , заявника - земельну ділянку на території Підвисоцької сільської ради Оратівського району Вінницької області. Копія свідоцтва про народження заявника відсутня, проте родинні відносини між ОСОБА_2 та заявником підтверджується наявною в матеріалах спадкової справи заяви від ОСОБА_2 , котрою вона стверджує, що її син ОСОБА_5 є сином ОСОБА_6 , а також копіями довідок КВЖРЕП № 9, де зазначено родинні стосунки.

З вказаним вище фото свідоцтва про смерть представник заявника, ОСОБА_1 , звернулась до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Царіциної І.С., з метою оформлення спадщини, проте нотаріусом було надано роз`яснення, в якому вказано, що відповідно до ч. 1 ст.1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Факт смерті особи має бути підтверджений належно оформленим документом - свідоцтвом про смерть. Свідоцтво про смерть, видане на території Російської Федерації є іноземним документом, а отже, відповідно до ст.100 ЗУ «Про нотаріат», документи, які складено за кордоном з участю іноземних органів влади або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Фотографія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , виданого відділом записів актів цивільного стану Адміністрації Ржевського муніципального округу Тверської області російської федерації 03 квітня 2024 року, не підтверджує факт смерті, оскільки не відповідає умовам чинного законодавства України, у зв`язку з чим нотаріальну дію не може бути вчинено.

На даний час заявник позбавлений прав оформлення спадщини, що залишилось після смерті його матері, ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . У випадку померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , факт смерті вже зареєстрований іноземним органом реєстрації. Заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть своєї матері у відділі державної реєстрації актів цивільного стану через те, що факт його смерті відбувся на території російської федерації після розриву дипломатичних відносин. Крім того, заявник позбавлений також можливості оформити свої спадкові права на майно після смерті матері та брата, оскільки свідоцтво про смерть видано рф, і яке не може бути легалізоване згідно міжнародних договорів внаслідок припинення дипломатичних відносин з рф. Заявник позбавлений фізичної можливості звернутися із заявою про видачу йому свідоцтва про смерть ОСОБА_2 на території російської федерації та апостилювання цього документа відповідними органами російської федерації. З огляду на вищезазначене, є всі наявні підстави в судовому порядку встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Ржев Тверська область, російська федерація.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 26.01.2026 відкрито окреме провадження за вказаною заявою.

В судовому засіданні представник заявника - адвокат Ковальчук Ю.М. просила задовольнити заяву з підстав, викладених у ній.

Представник заінтересованої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Оксана Король - у заяві від 31.03.2026 просила розглянути справу без її участі.

Вислухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду заяви, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 3,6114 га, яка розташована на території Підвисоцької сільської ради Оратівського району Вінницької області (державний акт серії ЯЛ № 951751).

ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , по 1/3 частці кожен (копія свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 10.10.2003 та витяг № 2070548).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , склала заповіт 10.11.2015, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Ширяєвою О.В. за № 1309, яким заповіла земельну ділянку на території Підвисоцької сільської ради Оратівського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка народилась в с.Підвисоке Оратовського району Вінницької області, є громадянкою України, прописана в АДРЕСА_2 - з 16.07.1975.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 в м.Житомирі (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ).

Згідно з фотокопією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 03.04.2024 відділом записів актів цивільного стану Адміністрації Ржевського муніципального округу Тверської області Російської Федерації, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка Російської Федерації, померла ІНФОРМАЦІЯ_7 в м.Ржев Тверської обл., РФ.

Відповідно до роз`яснення, наданого приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Царіциною І.С. за вих.№ 314/01-16 від 29.07.2025 представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , подана останньою нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть громадянки РФ ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , не підтверджує факт смерті, оскільки не відповідає умовам чинного законодавства України (не є легалізованим органами Міністерства закордонних справ України), у зв`язку із чим неможливо видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10.11.2015 № 1309.

Згідно відповіді № 2404577 від 02.03.2026, ОСОБА_2 отримувала доходи до червня 2024 року включно.

Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України № 19.5.1/18853-26 від 12.03.2026, ОСОБА_2 15.01.2022 виїхала з території України.

Згідно листа ГУ ПФУ в Житомирській області № 0600-0305-7/28174 від 19.03.2026, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , громадянка України, отримувала пенсію з 12.03.1995, та її виплата припинена з 01.11.2024 в зв`язку із її неотриманням протягом шести місяців підряд.

Згідно відповіді управління ДМС України і Житомирській області № 1801.2-1472/18.3-26 від 19.03.2026, на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 від 16.01.1999 та паспорт для виїзду за кордон серії НОМЕР_6 від 02.05.2019.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

У статті 318 ЦПК України передбачено, що у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (стаття 319 ЦПК України).

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Ці правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18.

Отже, суди встановлюють юридичні факти тільки у разі, коли особою вчинено всі можливі заходи по отриманню необхідних документів. І тільки у разі наявності об`єктивних причин, які не залежать від волі особи, що обумовлюють неможливість отримання документу на підтвердження юридичного факту, такий факт може встановити суд у порядку окремого провадження, і такі факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , заявник посилався на те, що встановлення юридичного факту необхідно йому для проведення державної реєстрації смерті та подальшого оформлення спадщини.

Будь-яких доказів звернення до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та отримання відповіді, відмови (з яких підстав) вказаної заінтересованої особи щодо неможливості реєстрації смерті ОСОБА_2 , а отже і необхідності встановлення факту її смерті в судовому порядку, від якого залежить настання певних юридичних наслідків, до суду не надано.

Окрім того, слід зазначити наступне.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, визначено Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002 року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу 1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом з тим, 01 грудня 2022 року прийнято закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Відповідно до вказаного закону України дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року.

Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, пунктом 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Частиною першою статті 4 Цивільного кодексу України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства.

Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою № 107.

Свідоцтво про смерть, видане уповноваженими органами рф, є дійсним на території України. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 такий документ не потребує засвідчення апостилем або консульської легалізації, оскільки він відповідає вимогам законодавства держави видачі та визнається і приймається в Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення.

Необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 , яка є громадянкою РФ, компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. ОСОБА_1 не позбавлений можливості використовувати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ((копія якого (а не фотокопія) в нього є, що підтверджується змістом роз`яснення приватного нотаріуса Царіциної І.С.)), яке видано компетентним органом рф, у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини.

Практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами рф, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107, є сталою (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц, від 23 грудня 2025 року у справі № 165/894/25, від 04 червня 2026 року у справі № 754/8156/25).

Також слід зазначити, що заявник просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , яка є громадянкою України, проте з фотокопії свідорцтва про смерть вбачається, що померла особа: ОСОБА_2 , яка є громадянкою РФ.

Враховуючи наведене у сукупності, заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.259, 263-265, 268, 273, 315 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ), заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Житомир, майдан Соборний, 1, код ЄДРПОУ 42506517), про встановлення факту смерті, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 23.06.2026.

Суддя М. В. Петровська