Рішення № 138688193, 31.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/13410/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ у Львівській області) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ у Вінницькій області), у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 09.05.2025.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначає, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стверджує, що має статус реабілітованої особи, підтверджений посвідченням №88/10-П, виданим 25.04.2012 Львівською обласною радою (безстроково), а також довідкою про реабілітацію №9/31-Ж-6 від 19.05.2006, виданою Головним управлінням внутрішніх справ Іркутської області. Наголошує, що народилася у м.Усольє-Сибірське Іркутської області під час перебування її матері на спецпоселенні, куди матір у 1946 році як члена сім`ї учасника ОУН виселено із Львівської області, тобто зазнала репресії у формі заслання і була реабілітована. Зазначає, що 09.05.2025 звернулася до відповідача 1 із заявою про перерахунок пенсії та встановлення підвищення відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак рішенням від 16.05.2025 №913170132729, прийнятим ГУ ПФУ у Вінницькій області, їй було відмовлено. Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що порушує її право на соціальний захист, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 07.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

17.07.2025 відповідач 1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив із мотивів, аналогічних наведеним відповідачем 2 у рішенні від 16.05.2025 №913170132729. Додатково зазначає, що рішення про відмову позивачці у перерахунку пенсії ГУ ПФУ у Львівській області не приймало, оскільки за принципом екстериторіальності документи позивачки розглядалися та відповідне рішення ухвалено ГУ ПФУ у Вінницькій області, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

22.07.2025 відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Свою позицію мотивує тим, що заяву позивачки про перерахунок пенсії розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Вінницькій області, за результатами чого прийнято рішення від 16.05.2025 №913170132729 про відмову у перерахунку пенсії. Наголошує, що надане позивачкою до заяви посвідчення, видане 25.04.2012 Львівською обласною радою, не відповідає зразку посвідчення про пільги реабілітованих, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 №48, а також що позивачкою не надано документів про визнання її членом сім`ї реабілітованого, якого було примусово переселено. Крім того, покликається на те, що встановлення підвищення до пенсії реабілітованим особам є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду України, у здійснення якого суд не вправі втручатися, а також на неможливість стягнення судового збору за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Частиною 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які покликаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з довідкою про реабілітацію №4/4/5-Р-19784 від 23.12.1997, виданою Управлінням Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області, мати позивачки - ОСОБА_2 , 1924 року народження, 22 січня 1946 року з села Старі Стрілища Жидачівського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 22 січня 1947 року виселена на спецпоселення в Іркутську область за політичними мотивами як член сім`ї учасника УПА, звідки звільнена 05 серпня 1957 року, та на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітована. Аналогічні відомості наведені у довідці Управління внутрішніх справ Львівської області №4/5-14993 від 05.10.1992.

Позивачка, ОСОБА_3 , народилася у місті Усольє-Сибірське Іркутської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Усольським ЗАГСом Іркутської області 30 жовтня 1969 року, тобто народилася у місці спецпоселення під час перебування там її матері, репресованої особи, і проживала спільно з матір`ю однією сім`єю.

Згідно з довідкою про реабілітацію №9/31-Ж-6 від 19 травня 2006 року, виданою Головним управлінням внутрішніх справ Іркутської області МВС Росії, ОСОБА_4 знаходилася на спецпоселенні в Іркутській області разом із матір`ю, яку у 1946 році як члена сім`ї учасника ОУН виселено з Львівської області, зазнала політичних репресій та реабілітована на підставі частини 1 статті 1-1 Закону російської федерації від 18 жовтня 1991 року №1761-1 «Про реабілітацію жертв політичних репресій».

12 квітня 1972 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_5 , у зв`язку з чим змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 .

До заяви про перерахунок пенсії позивачка надала посвідчення №88/10-П, видане 25.04.2012 Львівською обласною радою (безстрокове), а також паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків, довідку про реабілітацію №9/31-Ж-6 від 19.05.2006, довідки про реабілітацію матері №4/4/5-Р-19784 від 23.12.1997 та №4/5-14993 від 05.10.1992, свідоцтво про народження та свідоцтво про шлюб.

09.05.2025 позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою (зареєстрованою за №1903) про перерахунок пенсії за віком у зв`язку зі зміною надбавки та встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто ГУ ПФУ у Вінницькій області, яке рішенням від 16.05.2025 №913170132729 відмовило позивачці у перерахунку пенсії за віком у зв`язку зі зміною надбавки (підвищення члену сім`ї реабілітованого). Відмову мотивовано тим, що надане до заяви посвідчення, видане 25.04.2012 Львівською обласною радою, не відповідає зразку посвідчення про пільги реабілітованих, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 №48, а також тим, що позивачку як члена сім`ї не було примусово переселено.

Вважаючи відмову у перерахунку пенсії та встановленні підвищення протиправною, а своє право на соціальний захист порушеним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з відмовою у встановленні позивачці підвищення до пенсії, передбаченого пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як особі, реабілітованій унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 статті 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Статтею 1 Закону №962-XII (у первісній редакції) встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку. Відповідно до статті 3 цього Закону реабілітації підлягають усі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону №962-XII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що заслання - це примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, та в інших випадках, визначених цією статтею.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю. Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Відповідно до ст. 4 Закону №962-XII реабілітованим поновлюються всі громадянські права, у тому числі право проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

За правилами п. 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Щодо доводів відповідачів про невідповідність поданого посвідчення затвердженому зразку та відсутність документів про примусове переселення суд зазначає таке.

Пунктом 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що для встановлення підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено.

Згідно з п. 2.13 Порядку №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Водночас цим же пунктом передбачено, що для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Отже, посвідчення реабілітованого встановленого зразка не є єдиним допустимим доказом статусу реабілітованої особи (потерпілого від репресій): факт реабілітації та переселення може підтверджуватися також довідками органів внутрішніх справ. У матеріалах справи наявні довідка про реабілітацію позивачки №9/31-Ж-6 від 19.05.2006 та довідки про реабілітацію її матері №4/4/5-Р-19784 від 23.12.1997 і №4/5-14993 від 05.10.1992, видані компетентними органами внутрішніх справ, які у сукупності підтверджують як факт примусового виселення матері позивачки на спецпоселення за політичними мотивами і її реабілітацію, так і факт народження позивачки у місці такого спецпоселення під час перебування там репресованої матері та проживання з нею однією сім`єю.

За таких обставин формальна невідповідність поданого позивачкою посвідчення №88/10-П від 25.04.2012 затвердженому зразку сама по собі не спростовує підтвердженого належними доказами статусу позивачки як особи, реабілітованої внаслідок репресій, і не може бути достатньою підставою для відмови у встановленні підвищення до пенсії. Крім того, суд зауважує, що в пп. 1 п. 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018 №2325-VIII встановлено, що довідки або посвідчення, видані в державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, є чинними на території України.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідачів про те, що позивачку особисто не було примусово переселено, а тому вона нібито не належить до членів сімей, яких було примусово переселено. Як установлено судом, позивачка народилася у місці спецпоселення під час перебування там її матері, репресованої особи, і проживала з матір`ю однією сім`єю, а тому відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII є потерпілою від репресій, дитиною репресованої особи, яка народилася на засланні, та належить до членів сімей, яких було примусово переселено.

Аналогічний за змістом правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 13 травня 2024 року у справі №500/5507/23, у якій за подібних фактичних обставин (позивачка народилася у місці спецпоселення під час перебування там її матері, висланої за політичними мотивами як член сім`ї, та реабілітованої за статтею 3 Закону про реабілітацію) Верховний Суд виснував, що до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю, а тому така особа, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст.77 Закону №1788-XII.

За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Наведені висновки Верховного Суду є застосовними до обставин цієї справи.

Щодо розміру підвищення до пенсії суд зазначає таке.

Позивачка просить встановити їй підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій. Разом з тим, за змістом п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII підвищення на 50 процентів мінімальної пенсії за віком встановлюється репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, тоді як членам їх сімей, яких було примусово переселено, встановлюється підвищення на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Як установлено судом, позивачка набула статусу потерпілої від репресій та реабілітованої особи саме як дитина репресованої особи (матері), яка народилася на засланні і проживала з репресованою особою однією сім`єю, тобто як член сім`ї, прирівняний законом до примусово переселених осіб. За таких обставин позивачка має право на підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів, а не 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 травня 2024 року у справі №500/5507/23.

З огляду на викладене, вимоги позивачки про визнання протиправною відмови у встановленні підвищення до пенсії та про зобов`язання здійснити перерахунок такого підвищення підлягають частковому задоволенню - виходячи з розрахунку 25 відсотків, а не 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. У задоволенні позовних вимог у частині встановлення підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком слід відмовити як необґрунтованих.

Щодо визначення належного відповідача, зобов`язаного здійснити перерахунок пенсії, суд зазначає таке.

На виконання постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1, якою внесено зміни до Порядку №22-1, з 01 квітня 2021 року запроваджено екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій, який передбачає опрацювання заяв та прийняття відповідних рішень структурними підрозділами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Судом установлено, що заяву позивачки про перерахунок пенсії від 09.05.2025 подано до ГУ ПФУ у Львівській області, тоді як за принципом екстериторіальності таку заяву розглянуто та рішення про відмову у перерахунку пенсії від 16.05.2025 №913170132729 прийнято ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування рішення відповідача 2 від 16.05.2025 №913170132729 щодо відмови у проведенні розрахунку та невстановленні підвищення до пенсії позивачці відповідно до п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком та зобов`язання відповідача 2 здійснити перерахунок, нарахування та виплату позивачці підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 09.05.2025.

Відповідно до ч. 4 ст. 51 Закону №1788-XII та за загальним правилом підвищення до пенсії встановлюється з дня звернення особи з відповідною заявою та поданням необхідних документів. Оскільки із заявою про перерахунок пенсії позивач звернулася 09.05.2025, перерахунок та виплату підвищення до пенсії слід здійснити з 09.05.2025.

Доводи відповідачів про те, що встановлення підвищення до пенсії є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду України, у здійснення якого суд не вправі втручатися, суд відхиляє. Установлення підвищення до пенсії реабілітованим особам та членам їх сімей за наявності підтверджених законом підстав є обов`язком органу Пенсійного фонду України, а не правом діяти на власний розсуд. За умови встановлення судом факту наявності у позивача права на підвищення до пенсії відповідач не наділений дискрецією щодо відмови у його встановленні, а тому зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Оцінюючи відмову відповідачів у встановленні позивачу підвищення до пенсії, суд дійшов висновку, що вона не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, оскільки прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення, та порушує право позивачки на соціальний захист.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Приписами ч. 3 ст. 139 КАС України регламентовано, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 25.06.2025.

З урахуванням задоволення позову частково, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. 2, 6, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.05.2025 №913170132729 щодо відмови у проведенні розрахунку та невстановленні підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 09.05.2025.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, 21005; ЄДРПОУ 13322403).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна