Рішення № 138686093, 03.08.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 серпня 2026 року Справа № 280/3518/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області (69100, м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17 квітня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.03.2026 №084050009951;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії по інвалідності з 11.03.2026;

витрати на правову допомогу та інші судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з 2022 року йому встановлено інвалідність. Після чергового огляду, 16.04.2024, Запорізькою обласною МСЕК №1 позивачу встановлена ІІ група інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом батьківщини, безстроково, проте, 13.02.2025 Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», прийнято рішення № ЦО-1778/212, яким позивачу змінено групу інвалідності з другої безстрокової на третю групу інвалідності з 16.04.2024 по 01.05.2025 з датою чергового переогляду - у квітні 2025 року. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі №280/9777/25 визнано протиправним та скасовано рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування стану особи від 13.02.2025 №ЦО-1778/212, винесене Центром оцінювання повсякденного функціонування стану особи ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України». Рішення Запорізького окружного адміністративного суду набрало законної сили 20.02.2026, однак, виплату пенсії позивачу не поновлено. На звернення позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.03.2026 №084050009951 ОСОБА_1 у задоволенні вимог щодо виплати та перерахунку пенсії відмовлено у зв`язку із відсутністю в рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2026 в справі №280/9777/25 зобов`язання до Пенсійного фонду України. Позивач вважає рішення відповідача протиправним у зв`язку із чим звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

01 травня 2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області надано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач наголошує на тому, що рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 084050009951 від 20.03.2026 відмовлено ОСОБА_1 продовженні виплати відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю законних підстав. За матеріалами електронної пенсійної справи встановлено, що згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.02.2025 ЦО 1778/212 ОСОБА_1 повторно визнано особою з інвалідністю ІІІ групи з 16.04.2024 по 01.05.2025. Виплату пенсії припинено 30.06.2025. До заяви ОСОБА_1 долучив копію рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2026 справа №280/9777/25, в якому відсутні зобов`язання до Пенсійного фонду України. Враховуючи вищезазначене, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 за заявою від 13.03.2026 №1223 подовження виплати відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю законних підстав. Також Управління не погоджується з заявленою вимогою позивача щодо стягнення судових витрат. Відповідач просить відмовити у задоволення позову.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Оріхівським РВ УМВС України в Запорізькій області 20.06.1996.

Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААВ № 627047 ОСОБА_1 з 12.01.2022 встановлено третю групу інвалідності строком до 01.02.2023, причина інвалідності захворювання, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини.

Рішенням від 21.01.2022 № 084050009951 ОСОБА_1 з 12.01.2022 призначено пенсію по інвалідності.

У відповідності до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААГ № 154898 за наслідками повторного огляду ОСОБА_1 з 12.01.2023 встановлено третю групу інвалідності строком безстроково, причина інвалідності захворювання, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини

Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 461446 за наслідками повторного огляду ОСОБА_1 з 16.04.2024 встановлено другу групу інвалідності безстроково, причина інвалідності захворювання, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України від 13.02.2025 № ЦО-1778/212 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 16.04.2024 по 01.05.2025 з наступним переоглядом в квітні 2025 року. Причина інвалідності загальне захворювання.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі № 280/9777/25 визнано протиправним та скасовано рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.02.2025 №ЦО-1778/212, винесене Центром оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», згідно з яким ОСОБА_1 змінено групу інвалідності з другої безстрокової на третю групу інвалідності з 16.04.2024, строком до 01.05.2025.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі № 280/9777/25 набрало законної сили 20.02.2026.

Позивач 13.03.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про поновлення виплати пенсії по інвалідності ІІ групи безстроково у зв`язку зі скасуванням рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.02.2025 №ЦО-1778/212.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.03.2026 №084050009951 відмовлено ОСОБА_1 у продовженні виплати пенсії. Відповідно до вказаного рішення: За матеріалами електронної пенсійної справи встановлено, що згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.02.2025 № ЦО-1778/212 ОСОБА_1 повторно визнано особою з інвалідністю III групи з 16.04.2024 по 01.05.2025. Виплату пенсії припинено 30.06.2025. До заяви ОСОБА_1 долучив копію рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2026 справа №280/9777/25, в якому відсутні зобов`язання до Пенсійного фонду України. Враховуючи вищезазначене, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 за заявою від 13.03.2026 №1223 подовження виплати відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю законних підстав.

Вказані підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не спростовуються сторонами.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Україну проголошено, зокрема, соціальною державою (стаття 1 Конституції України). Людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано найвищою цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Принципи соціальної держави та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, що їх утілено в статтях 1, 3 Конституції України, належать до тих засадничих принципів, на яких засновано державу Україна.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Частиною першою статті 31 Закону №1058-IV визначено, що група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб.

Згідно із частиною першою статті 33 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності (частина перша статті 34 Закону №1058-IV).

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 49 Закону № 1058-ІV що, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 49 Закону № 1058-ІV у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.

Приписами статті 50 Закону № 1058-ІV унормовано утримання надміру виплачених сум пенсій та відрахування з пенсій.

Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Повертаючись до обставин справи, суд зазначає, що виплату пенсії позивачу припинено з 30.06.2025 у зв`язку із встановленням рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України від 13.02.2025 № ЦО-1778/212 ОСОБА_1 з 16.04.2024 по 01.05.2025 ІІІ групи інвалідності (загальне захворювання) з наступним переоглядом в квітні 2025 року.

Водночас, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі № 280/9777/25, яке набрало законної сили 20.02.2026, скасовано рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.02.2025 №ЦО-1778/212, винесене Центром оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», згідно з яким ОСОБА_1 змінено групу інвалідності з другої безстрокової на третю групу інвалідності з 16.04.2024, строком до 01.05.2025.

Вказана обставина, встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, є преюдиційною для цієї справи і не підлягає повторному доказуванню.

Тобто, оскільки зупинення виплати позивачу пенсії відбулось на підставі акта індивідуальної дії, який судом визнано протиправним та скасовано, таке зупинення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Суд констатує, шо на цей час є чинною Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 461446 відповідно до якої за наслідками повторного огляду ОСОБА_1 з 16.04.2024 встановлено другу групу інвалідності безстроково, причина інвалідності захворювання, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини, а тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області були відсутні правові підстави для відмови у поновленні виплати позивачу пенсії по інвалідності другої групи безстроково.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В силу правового висновку постанови Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №520/22373/24 указано, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що дискреція органу державної влади чи місцевого самоврядування можлива лише в тому випадку, коли альтернативне рішення є законним і правомірним. Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07.05.2025 у справі №520/9626/24.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).

Водночас, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч. 4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч. 2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №822/863/16, від 21.11.2019 у справі №826/5857/16, від 11.02.2020 у справі №816/502/16, від 16.06.2020 у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022 у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення про відмову у поновленні виплати пенсії.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень у ході розгляду справи не було доведено беззаперечне та неспростовне існування достатніх правових підстав для вчинення оскарженого волевиявлення, а отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.03.2026 №084050009951 є протиправним та підлягає скасуванню.

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач повинен був поновити виплату позивачу пенсії.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, керуючись статтею 9 КАС України, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 13.03.2026 та прийняти рішення про поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії по інвалідності з 11.03.2026.

Водночас, оскільки у відповідно до ч. 1 ст. 47 Закон № 1058-ІV виплата пенсії здійснюється органом Пенсійного фонду за місцем проживання пенсіонера, відповідач не наділений повноваженнями щодо нарахування та виплати позивачу пенсії у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п`ятої статті 139 цього Кодексу якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 258, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області (69100, м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.03.2026 №084050009951.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 13.03.2026 та прийняти рішення про поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії по інвалідності з 11.03.2026.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 03 серпня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз