Рішення № 138684909, 03.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокуСправа №160/26672/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 20 липня 2022 року по 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 20 липня 2022 року по 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; перерахунок здійснити з урахуванням тих відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися під час проходження служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період проходження служби цивільного захисту відповідач, починаючи з 20 липня 2022 року, обчислював її грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, тоді як пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у чинній редакції передбачає визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Це, на думку позивача, призвело до виплати грошового забезпечення, а також похідних від нього грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії у заниженому розмірі і до порушення її майнових прав, гарантованих статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Позицію відповідача обґрунтовано тим, що позивач проходила службу цивільного захисту, порядок та умови грошового забезпечення якої встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 125 Кодексу цивільного захисту України), а нарахування грошового забезпечення здійснювалося відповідно до постанови № 704 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.03.2018 № 179, яким затверджено тарифні розряди і тарифні коефіцієнти за посадами осіб рядового і начальницького складу ДСНС та згідно з яким посадові оклади визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року; цей наказ не скасовано і нечинним не визнано, а рішення Уряду про зміну посадових окладів відповідної категорії осіб відсутнє. Відповідач також посилається на статті 23, 51, пункти 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України, пункт 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, і зазначає, що бюджетні асигнування на розрахунок посадових окладів осіб рядового і начальницького складу ДСНС виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у 2020-2023 роках не надходили, а взяття таких зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства. Крім того, відповідач вказує, що статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» запроваджено спеціальну величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, і саме ця величина, на думку відповідача, підлягає застосуванню. Відповідач також зазначає про відсутність підстав для перерахунку пенсії та видачі нової довідки про розмір грошового забезпечення, посилаючись на частину четверту статті 63 Закону України № 2262-XII, Порядок проведення перерахунку пенсій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45, а також на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою, за його твердженням, з 20.05.2023 розрахункову величину для визначення посадових окладів встановлено у розмірі 1762 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

У відповідності до вимог ст. ст. 258, 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проходила службу цивільного захисту в 1 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38283752) та станом на час звернення до суду виключена зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

Спірним у цій справі є період проходження позивачем служби з 20 липня 2022 року по 20 травня 2023 року.

Позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визначивши розміри посадового окладу та окладу за спеціальним званням у 2022 і 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до цієї постанови, з урахуванням раніше виплачених сум, а також просила надати інформацію про застосований при розрахунку розмір прожиткового мінімуму, про складові грошового забезпечення за останньою займаною посадою та про тарифний розряд, за яким обчислювався посадовий оклад.

Листом від 18.06.2025 відповідач повідомив позивача, що при розрахунку її грошового забезпечення було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн.

Наведена обставина відповідачем не заперечується: у відзиві на позовну заяву відповідач підтверджує, що посадовий оклад позивача визначався виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 101 Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру. Частиною другою статті 125 цього Кодексу визначено, що порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. За частиною четвертою цієї ж статті грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Спірним питанням у цій справі є застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) при обчисленні грошового забезпечення позивача.

Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови № 704 (у первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

Правовий висновок щодо застосування пункту 4 постанови № 704 у редакції змін згідно з пунктом 6 постанови № 103, релевантний до спірних правовідносин, зроблено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21. У цій постанові Суд касаційної інстанції зазначив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому колегія суддів Верховного Суду звернула увагу, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року (що узгоджувалося з пунктом 4 постанови № 704 у редакції змін згідно з пунктом 6 постанови № 103). Натомість Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-IX, а також закони про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки таких застережень не містять.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням (і похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та щомісячної премії) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 встановлено в розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 встановлено в розмірі 2684,00 грн.

Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), є меншим за прожиткові мінімуми, встановлені законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023. Застосування відповідачем у спірний період з 20.07.2022 по 20.05.2023 такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушено її право на належне грошове забезпечення.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 не впливає на вирішення спору, оскільки ця постанова набрала чинності 20.05.2023 і не поширюється на правовідносини щодо нарахування грошового забезпечення, які виникли до набрання нею чинності. Крім того, позивач посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови № 704.

Наведені у відзиві посилання на Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та на практику Європейського суду з прав людини щодо залежності обсягу соціальних виплат від фінансових можливостей держави до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки у цій справі не йдеться про зменшення законодавцем обсягу соціальних гарантій, а йдеться про обчислення грошового забезпечення у розмірі, який визначено чинним нормативно-правовим регулюванням.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 20.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, обчислених виходячи з розмірів посадового окладу і окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, є протиправною, а відповідач має здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням тих відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися позивачу під час проходження служби.

Щодо позовних вимог у частині зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату спірних сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає таке.

Пунктами 2-5 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується, зокрема, особам рядового і начальницького складу, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення; виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що після нарахування та виплати відповідачем спірних сум позивачу не буде виплачено грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному Порядком № 44. Відповідач ще не здійснював перерахунку грошового забезпечення виходячи із застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому обов`язок з виплати такої компенсації, який виникає одночасно з виплатою грошового забезпечення, ним ще не порушено.

Так, позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, і в цій частині позовних вимог права позивача не є порушеними. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо (ймовірно) будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї частини позовних вимог необхідно відмовити як передчасних.

Відповідно, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності своєї бездіяльності у частині обчислення грошового забезпечення позивача за спірний період не довів.

Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Героїв-рятувальників, буд. 11, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51931, код ЄДРПОУ 38283752) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 20 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Героїв-рятувальників, буд. 11, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51931, код ЄДРПОУ 38283752) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату за період з 20 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням тих відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися позивачу під час проходження служби.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова