Рішення № 138680916, 30.07.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1345/26

Провадження № 2/147/746/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борейко О. Г.,

із секретарем Задверняк Т. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіпро стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2026 року надійшла до суду для розгляду за підсудністю та передана в провадження судді Борейко О. Г. позовна заява ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 32680,69 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

31.12.2024 між первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5216013 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронній формі, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000 грн. Надалі, 11.01.2025 між сторонами укладено додатковий договір, згідно з яким суму кредиту збільшено на 2000 грн, у зв`язку з чим загальний розмір кредиту склав 9000 грн. Кредитні кошти були перераховані на банківську картку відповідача, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач зазначає, що кредитний договір та додатковий договір укладені з дотриманням вимог чинного законодавства в електронній формі із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до письмової форми правочину.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у встановлені строки кредит та проценти не повернув, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

28.11.2025 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №28/11/2025, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Станом на день звернення до суду загальна заборгованість відповідача становить 32680,69 грн, з яких: 8999,68 грн заборгованість за тілом кредиту та 23681,01 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором позивач просить стягнути з нього зазначену заборгованість, а також понесені судові витрати.

Процесуальні дії у справі. Заперечення відповідача та заяви (клопотання) учасників справи.

Ухвалою суду від 16 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання; витребувано від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію за клопотанням представника позивача.

13 липня 2026 року від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла витребувана судом інформація.

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача, у якій просила: судове засідання у справі проводити без участі представника позивача; позовні вимоги підтримують у повному обсязі; проти винесення рішення (заочного) у справі не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судові засідання не з`являвся, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся в порядку передбаченому ЦПК України.

Суд враховує правову позицію ЄСПЛ викладену у справі Sydorenko v. Ukraine (dec.), no/ 73193/12, 18 February 2021, відповідно до якої хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 §1 Конвенції були порушені. У цьому відношенні Суд вважає вражаючим, що, знаючи про труднощі з доставкою кореспонденції в минулому або, принаймні, про твердження органів влади щодо цього, заявниця залишалася досить пасивною і, схоже, не вжила жодних заходів, спрямованих на те, щоб надіслана їй кореспонденція дійшла до неї. Вона також не зверталася до судів із жодним запитом щодо стану провадження, хоча була велика ймовірність того, що інша сторона оскаржить рішення, ухвалене на користь заявниці.

У зв`язку з цим Суд нагадує, що зацікавлена сторона зобов`язана проявити особливу старанність у захисті своїх інтересів і вжити необхідні заходи для ознайомленні з рухом провадження у справі.

Заяв чи клопотань про відкладення судового засідання, або іншого змісту від відповідача не надходило. Відзиву на позов не подавала.

Згідно із ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 та статей 280-282 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, відповідно до нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

31 грудня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір №5216013 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «63241». 11 січня 2025 року між сторонами укладено додатковий договір, який відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором «54945».

Одночасно з укладенням кредитного договору відповідач ознайомився та погодився з умовами кредитування, Паспортом споживчого кредиту, Правилами надання коштів у позику та іншими документами, що регулюють порядок кредитування. Укладення договору здійснювалося в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему товариства (вебсайт або мобільний застосунок «Credit7») із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало відповідачу кредит у сумі 7000 грн строком на 360 днів, а за додатковим договором від 11.01.2025 збільшило суму кредиту на 2000 грн, у зв`язку з чим загальний розмір кредиту становив 9000 грн. Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Стандартна процентна ставка за договором становить 0,95 % на день та застосовується у межах строку кредитування.

Кредитні кошти були надані у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , реквізити якої були зазначені відповідачем під час укладення договору. Факт перерахування 7000 грн та додатково 2000 грн підтверджується довідками платіжних провайдерів ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» та ТОВ «ПЕЙТЕК», а також наданою на виконання ухвали суду відповіддю АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

28 листопада 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №28/11/2025, відповідно до якого первісний кредитор відступив, а позивач набув право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Із наданих матеріалів справи вбачається, що станом на момент відступлення права вимоги заборгованість відповідача перед первісним кредитором становила 34786,69 грн, з яких: 8999,68 грн заборгованість за тілом кредиту, 21287,01 грн заборгованість за процентами та 4500 грн штрафні санкції.

Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем, за період після відступлення права вимоги відповідачу нараховано проценти за користування кредитними коштами у сумі 2394,00 грн. Водночас позовні вимоги не містять вимоги про стягнення штрафних санкцій у сумі 4500 грн, що були нараховані первісним кредитором. Таким чином, загальна сума заборгованості, заявлена позивачем до стягнення за договором №5216013 від 31.12.2024, становить 32680,69 грн, з яких 8999,68 грн заборгованість за тілом кредиту та 23681,01 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Суд, дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов висновку про доведеність факту укладення кредитного договору між відповідачем та первісним кредитором, отримання відповідачем кредитних коштів, а також переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача. Іншого відповідачем не доведено, а судом не встановлено.

Таким чином, спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка та висновки суду.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі №759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

Вказані висновки також підтверджені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного варто дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено ст. 11 ЦК України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №668/7544/15-ц зазначено, що за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).

Тлумачення ч.2 ст. 516, ст. 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №2-2035/11 (провадження №61-2449св18), постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15).

Згідно із ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доведеність позовних вимог, розмір заборгованості, набуття новим кредитом права вимоги до боржника покладається процесуальним законом у справах цієї категорії на позивача.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (п.1, п.2 ч.1 ст. 264 ЦПК України).

Отже, судом встановлено, що договір №7137284 про надання споживчого кредиту, між первинним кредитором та відповідачем, було укладено в електронній формі шляхом їх підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).

З підписанням договору №5392548 про надання споживчого кредиту між сторонами виникли договірні (кредитні) відносини, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків.

Відповідач прийняв всі права та обов`язки, встановлені у договорі та зобов`язався їх належним чином виконувати. Більше того, своїми діями, він фактично підтвердив реальність цього кредитного договору та висловив свою згоду з його умовами.

Судом встановлено, що відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконував, чим допустив виникнення заборгованості перед первісним кредитором, а в подальшому перед позивачем.

Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 32680,69 грн, з яких 8999,68 грн заборгованість за тілом кредиту та 23681,01 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Надаючи оцінку розрахунку заборгованості, наведеному позивачем, суд не знаходить обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності його здійснення, оскільки такий відповідає умовам кредитного договору. При цьому до складу заборгованості на момент відступлення права вимоги входили також штрафні санкції у розмірі 4500 грн, однак позивач вимоги про їх стягнення не заявив, у зв`язку з чим вони не є предметом розгляду у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу, на підставі якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором.

Наявність заборгованості відповідача підтверджується наданими позивачем доказами, які відповідачем належним чином не спростовані.

Доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості або підтверджували належне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, суду не надано. Виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати умови договору щодо сплати процентів несправедливими чи такими, що призводять до істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін, оскільки відповідний розмір процентної ставки погоджено сторонами під час укладення договору, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 квітня 2021 року у справі №623/2936/19.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 32680,69 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих доказів.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» та адвокатом Столітнім М. М. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №10/12-2024 від 10.12.2024. Представництво інтересів позивача у цій справі підтверджується ордером, а на підтвердження понесених витрат надано заявку на виконання доручення, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та інші документи, відповідно до яких вартість правничої допомоги становить 10000 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, суд враховує критерії, визначені статтею 137 ЦПК України, а саме складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на їх виконання, ціну позову та значення справи для сторін.

Дана справа є типовою справою про стягнення заборгованості за кредитним договором, не відзначається значною складністю, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, а підготовлені процесуальні документи мають типовий характер.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн не відповідає критеріям співмірності та розумності. З огляду на характер спору, обсяг виконаної адвокатом роботи та принцип справедливості, суд вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача, у сумі 5000 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України та ст. 526, 530, 549, 610-612, 625, 1054, 1082 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором № 5216013 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 31 грудня 2024 року у загальному розмірі 32680 (тридцять дві тисячі шістсот вісімдесят) гривень 69 копійок, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч.1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем та третіми особами апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 44559822, юридична адреса: вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, місто Київ, 03045;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 03.08.2026.

Суддя О. Г. Борейко