Рішення № 138680030, 21.07.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 липня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/255/26 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Чопка Ю.О.

за участі секретаря судового засідання Саловська О.А.

розглянув справу

за позовом: Заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури, вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, 46000, в інтересах держави в особі Тернопільської обласної держаної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль (позивача);

до відповідача: Бережанської міської ради, вул. Банкова, 3, м. Бережани, Тернопільська область, 47501;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державний історико-архітектурний заповідник у м. Бережани, вул. Вірменська, 4, м. Бережани, Тернопільська область, 47501.

про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою, зобов`язання повернути земельну ділянку

За участю прокурора відділу представництва інтересів держави в суді Тернопільської обласної прокуратури Безкоровайна Оксана Анатоліївна;

представників від:

Позивача: Самолук Тетяна Мирославівна, начальник юридичного відділу;

Відповідач: не з`явився.

Третя особа: не з`явився.

Зміст позовних вимог, позиція прокуратури, позивача

Заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної держаної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації, звернулися до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Бережанської міської ради про:

- усунення перешкод власнику - державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 площею 0,2631 га шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності Бережанської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 за № 53234260 від 04.01.2024, з припиненням такого права;

- зобов`язання Бережанську міську раду (вул. Банкова 3, м. Бережани Тернопільського району Тернопільської області, 47501, код ЄДРПОУ 04058491) повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 площею 2,7838 га, державі в особі Тернопільської обласної військової (державної) адміністрації (вул. М. Грушевського, 8 м. Тернопіль, 46021, код ЄДРПОУ: 00022622).

В обґрунтування заявлених вимог, прокурор та позивач посилається на неправомірну реєстрацію за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування Бережанською міською радою земельної ділянки за кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 площею 2,7838 га з цільовим призначенням для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини, як і розташована на ній державна пам`ятка архітектури національного значення, що не підлягає приватизації, оскільки остання має статус обмежених в обороті земель та в силу закону повинна перебувати у державній власності.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений строк в ухвалі від 27.04.2026 (про відкриття провадження у справі) строк не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст.178 ГПК України.

Разом з тим, у заяві від 18.06.2026 (вх.№4766) відповідач позовні вимоги заперечив, посилаючись а те, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні позивача, у зв`язку з чим останній має можливість вільно володіти, користуватися чи розпоряджатися нерухомим майном, що знаходься на даній земельній. Також вказаною заявою просить розглядати справу без участі представника міської ради.

Пояснення третьої особи.

Державний історико-архітектурний заповідник у поясненнях від 22.05.2026 (вх.№4161 від 28.05.2026) зазначив, що будівля Комплексу замку Синявських XVI-XVIII ст. (замок 1534-1554 р., охоронний номер 190007/1, та Троїцький замковий костел-усипальниця (каплиця Святої Трійці), охоронний номер 190007/2) за адресою вул. Франка,1, м. Бережани включена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка культурної спадщини національного значення (охоронний номер 190007). Пам`ятка перебуває у державній власності та в оперативному управлінні Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани. Право власності на земельну ділянку, відведену для забезпечення охорони зазначеного об`єкта культурної спадщини за кадастровим номером 6120410100:005:0171 площею 2,7838 га, зареєстровано за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування Бережанської міської ради. На підставі Державного акту на право постійного користування серії ЯЯ №296084 від 25.06.2008 р. за Державним історико-архітектурним заповідником у м. Бережани зареєстровано право постійного користування вказаною земельною ділянкою. Звертає увагу суду на те, що відповідно до положень ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, використання пам`ятки неможливе без належного використання земельної ділянки, яка функціонально пов`язана з об`єктом нерухомості. У зв`язку з наведеним земельна ділянка площею 2,7838 га за кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 з цільовим призначенням для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини, як і розташована на ній державна пам`ятка архітектури національного значення, повинна перебувати у державній власності. Просить позовні вимоги задоволити.

Процесуальні дії суду у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2026 справу № 921/255/26 передано на розгляд судді Чопку Ю.О.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/255/26 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у даній справі призначено на 25.05.2026; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

За клопотанням відповідача, ухвалою суду від 25.05.2026 відкладено підготовче засідання на 22.06.2026.

Надалі, ухвалою суду від 22.06.2026 закрито підготовче провадження по справі №921/255/26 та призначено справу до розгляду по суті на 21.07.2026.

21 липня 2026 року справу розглянуто по суті та у відповідності до вимог ч.6 ст.233 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Оформлення права комунальної власності на земельну ділянку, яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки воно зачіпає інтереси Українського народу та становить загрозу безповоротної втрати пам`ятки археології як невідтворного джерела інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає у тому числі в запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема в результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У цьому випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок незаконної реєстрації права комунальної власності на спірну ділянку державі створено перешкоди в розпорядженні землею, на якій розташовані об`єкти культурної спадщини.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (зокрема від 16.04.2019 у справі №910/3486/18) зазначав, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Як вказує прокурор, такими органами у спірних правовідносинах є Тернопільська обласна військова адміністрація, яка набула статусу Тернопільської обласної державної адміністрації.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично дає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави чи територіальної громади, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п. п. 38-40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен вказати їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, Тернопільська обласна державна адміністрація, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації, є розпорядником земель історико-культурного призначення, що належать державі.

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (п. 5 ст. 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Так, Тернопільською окружною прокуратурою листом від 02.01.2026 поінформовано Тернопільську обласну військову адміністрацію про перебування земельної ділянки історико-культурного призначення під об`єктом культурної спадщини - пам`яткою архітектури національного значення Комплексу замку Синявських XVIXVIII ст. (1534-1554), у т.ч. Троїцького замкового костелу у власності органу місцевого самоврядування. У вказаному листі прокуратура просила повідомити про вжиті заходи щодо усунення вказаних порушень та чи пред`являтиме адміністрація позовну заяву до суду про повернення до державної власності земельної ділянки, відведеної для забезпечення охорони об`єкта культурної спадщини національного значення.

Тернопільська обласна військова адміністрація листом від № 05-985/16 від 22.01.2026 повідомила, що у зв`язку з відсутністю коштів, просить вжити заходи щодо захисту інтересів держави в її особі та пред`явити до суду позов про усунення перешкод у здійсненні права та користуванні земельною ділянкою площею 2, 7838 га з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171, на якій розташовані державні пам`ятки архітектури.

Таким чином, Тернопільською обласною військовою адміністрацією як органом державної влади, уповноваженим на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, не здійснено захист таких інтересів.

При цьому відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на черговий рік, не виправдовує бездіяльність установи, яка фінансується з бюджету.

Окрім того, згідно з пунктами 1, 6, 12 частини першої статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт.

Таким чином, у ході листування з Тернопільською обласною військовою адміністрацією яке здійснювалися на підставі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором встановлено порушення інтересів держави та невжиття вказаним компетентним органом заходів, спрямованих на захист цих інтересів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає достатньо обґрунтованою зі сторони прокурора наявність підстав для представництва в суді інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом звернення до суду в інтересах держави з цією позовною заявою.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Будівля Комплексу замку Синявських або Бережанський замок пам`ятка архітектури національного значення та унікальний приклад фортифікаційного мистецтва.

Відповідно до Списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР" Комплекс замку Синявських (охоронний номер 641) взято на облік як пам`ятка архітектури та містобудування національного значення.

Комплекс замку Синявських включено до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України від 23.09.2008 № 574- VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" (охоронні номери 641/1-641/2).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "1032-р від 20.10.2011 "Про передачу цілісних майнових комплексів історико-культурних заповідників до сфери управління міністерства культури" прийнято пропозицію Міністерства культури та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства про передачу до сфери управління Міністерства культури цілісних майнових комплексів Національного заповідника "Глухів", Національного заповідника "Замки Тернопілля", Національного історико-архітектурного заповідника "Кам`янець", Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній", Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві, Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі, Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережанах, Державного історико-архітектурного заповідника "Стара Умань", Державного історико-архітектурного заповідника "Хотинська фортеця".

Наказом Міністерства культури України №1236/0/16-11 від 26.12.20211 затверджено Акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани зі сфери управління Міністерства регіонального розвиту, будівництва та житлово-комунального господарства України до сфери управління Міністерства культури України від 26.12.2011 (п.1 Наказу).

Пунктом 2 даного Наказу закріплено за Державним історико-архітектурним заповідником у м. Бережанах на праві оперативного управління цілісний майновий комплекс Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережанах у складі згідно із Актом приймання-передачі.

25.06.2008 Державному історико-архітектурному заповіднику у м. Бережани видано Державний акт на право постійного користування серії ЯЯ №296084 земельною ділянкою площею 2,7838 га.

01.04.2015 Державному історико-архітектурному заповіднику видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно будівлю, комплекс замку Синявських. Форма власності державна.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухомого майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №313404165 від 26.10.2022 будівля, Комплекс замку Синявських, загальною площею 930,4 кв.м., що заходиться за адресою Тернопільська область, м. Бережани, вул. І. Франка, 1 зареєстроване право власності на підставі свідоцтва від 01.04.2015.

Згідно Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 10.02.2022, земельна ділянка кадастровий номер 6120410100:04:005:0171 з цільовим призначенням "Для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини", категорія земель Землі історико-культурного призначення, площею 2,7838. Форма власності державна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 № 295 будівля Комплексу замку Синявських XVI- XVIII ст. (замок 1534-1554 рр. та Троїцький замковий костелусипальниця (каплиця Святої Трійці) включена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка культурної спадщини національного значення охоронні номери 190007/1-190007/2.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухомого майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 120005305 від 30.10.2025 право власності на земельну ділянку відведеної для забезпечення охорони зазначеного об`єкта культурної спадщини за кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 площею 2,7838 га, 04.01.2024 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності"від 06.09.2012 року, 04.01.2024 зареєстровано за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування - Бережанської міської ради.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухомого майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 499915026 від 30.10.2025, на підставі Державного акту на право постійного користування серії ЯЯ № 296084 від 25.06.2008 за Державним історико-культурним заповідником у м. Бережани зареєстровано 31.03.2015 право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Реєстрація права власності спірної земельної ділянки за Бережанською міською радою і стала причиною звернення прокурора до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухваленні рішення, висновки суду.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами (ст. 54 Конституції України).

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 53 ЗК України передбачено, що до земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Положенням ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

Згідно із п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 об`єкти, включені до списків переліків пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Згідно ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази повинні бути належними та допустимими (ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З наданих прокурором доказів суд встановив, що відповідачем здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку на підставі Закону Країни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності"від 06.09.2012 року.

Разом з тим, згідно із абз.1 п.п. "а" п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 у державній власності перебувають розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Відповідно до статті 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом, а держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність. Ці конституційні положення мають імперативний характер та визначають загальний обов`язок держави щодо збереження об`єктів культурної спадщини.

Відтак, з урахуванням наведених обставин, суд приходить до переконання, що проведена реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку суперечить вимогам чинного законодавства, не відповідає правовому режиму земель історико-культурного призначення на яких розміщені пам`ятки архітектури національного значення, оскільки вказані землі можуть бути виключно в державній власності.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Частиною 1 ст. 167 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).

У разі незаконного вибуття об`єктів у комунальну власність, відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Таким чином, за Бережанською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка архітектури національного значення, з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171, площею 2,7838 га.

Наявність зазначеної державної реєстрації прав створює перешкоди державі в особі Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації в користуванні та розпорядженні пам`яткою архітектури та земельною ділянкою, на якій така пам`ятка розташована.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено обставину знаходження на земельній ділянці з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171, площею 2,7838 га пам`ятки архітектури національного "Будівля Комплексу замку Синявських", у зв`язку з чим суд погоджується із доводами прокуратури про те, що зазначена земельна ділянка не могла перейти у комунальну власність Бережанської міської ради.

Отже, віднесення такої земельної ділянки до земель комунальної власності та, відповідно її реєстрація за Бережанською міською радою, відбулося за відсутності для цього правових підстав.

Враховуючи викладене, з метою поновлення порушених прав держави та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка архітектури національного значення, державна реєстрація права власності на земельну ділянку площею 2,7838 га з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 за Бережанською міською радою підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про: скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи викладене, з метою усунення перешкод державі в користуванні земельною ділянкою, на якій знаходиться пам`ятка археології, суд дійшов висновку про необхідність скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 2,7838 га з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 з припиненням речових прав Бережанської міської ради.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019 у справі №906/1063/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019 у справі №902/1003/17).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Вищого господарського суду України від 07.06.2016 у справі №907/810/15).

Суд відзначає, що особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові.

У свою чергу, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном державної власності.

Враховуючи, що земельна ділянка вибула з власності держави незаконно, і така розташована в межах пам`ятки архітектури та не може перебувати в комунальній власності, держава як її законний власник вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права користування та розпоряджання цією земельною ділянкою в порядку ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Враховуючи обставини цієї справи, дослідивши всі докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги Заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури, заявлені в інтересах держави в особі Тернопільської обласної (військової) державної адміністрації та Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної (військової) державної адміністрації обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

В порядку ст.ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 4, 46, 73, 74, 86, 123, 129, 130, ч.3 ст.185, ст.ст.191, 219, 220, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, ст.7 Закону України "Про судовий збір" суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Бережанської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 за №53234260 від 04.01.2024 року з припиненням такого права.

3.Зобов`язати Бережанську міську раду, Тернопільська область, м.Бережани, вул. Банкова 3 (код 04058491) повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 площею 2,7838 га державі в особі Тернопільської обласної військової (державної) адміністрації, м.Тернопіль, вул. Грушевського, 8 (код 00022622).

4.Стягнути з Бережанської міської ради, Тернопільська область, м.Бережани, вул. Банкова 3 (код 04058491) на користь Тернопільської обласної прокуратури, м.Тернопіль, вул. Листопадова, 4 (код 02910098) 5 324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 80 коп. судового збору

Протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення прокурор, сторони вправі оскаржити його до Західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення виготовлено 31 липня 2026 року.

Суддя Ю.О. Чопко