Рішення № 138679283, 30.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2026Справа № 910/3793/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" до Акціонерного товариства "Гарантований покупець" про стягнення 2 821 505,84 грн,

за участю представників:

позивача: Савка Р.Я.;

відповідача: Подольського А.А.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - Підприємство) заборгованості у розмірі 2 821 505,84 грн, з яких: 605 647,47 грн - три проценти річних, 2 215 858,37 грн - інфляційні втрати, нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за період з 12 липня 2024 року по 20 січня 2026 року на суму основної заборгованості, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року в справі № 910/9025/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 квітня 2026 року відкрито провадження в справі № 910/3793/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23 квітня 2026 року.

17 квітня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував, оскільки спірні правовідносини мають вирішуватися з урахуванням спеціального правового регулювання ринку електроенергії та особливостей виконання відповідних зобов`язань під час воєнного стану. Відповідач наголошував на тому, що основна сума заборгованості перед позивачем вже була стягнута та погашена в межах розгляду іншої судової справи. На його думку, позивач безпідставно посилається на преюдиційність висновків, викладених у судових рішеннях по справі № 910/9025/24, оскільки преюдиціальне значення мають лише встановлені фактичні обставини, а не їх правова оцінка. Відповідач вказував, що матеріали цієї справи не містять належних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують заявлені суми та періоди прострочення. Крім того, розрахунок спірних сум інфляційних втрат і трьох процентів річних є необґрунтованим, оскільки позивач неправильно визначив період нарахування вказаних компенсаційних виплат та не врахував актуальну практику Верховного Суду щодо моменту виконання судового рішення. Відповідач також посилався на те, що неналежне виконання ним спірного грошового зобов`язання було зумовлене обставинами непереборної дії (форс-мажорними обставинами) - введенням в України воєнного стану з 24 лютого 2022 року.

20 квітня 2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енсоль" (яке не є учасником даної справи) надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати.

23 квітня 2026 року через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Гарантований покупець" (далі - Компанія) надійшла заява від цієї ж дати, у якій заявник на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просив замінити відповідача - Підприємство (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; ідентифікаційний код 43068454), на його правонаступника - Компанію (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; ідентифікаційний код 43068454). Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року вказану заяву задоволено.

У підготовчому засіданні 23 квітня 2026 року судом було оголошено перерву до 4 червня 2026 року.

23 квітня 2026 року (після закінчення призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останній зазначив про те, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат і трьох процентів річних правомірно нараховані відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання - з 12 липня 2024 року по 20 січня 2026 року, оскільки основна заборгованість була погашена лише 21 січня 2026 року. Позивач наголошував на тому, що відповідач не конкретизував, які саме особливості правового регулювання в умовах воєнного стану були ним не враховані під час розрахунку спірних сум. Товариство зазначало, що наявність основної заборгованості вже була встановлена рішенням суду в справі № 910/9025/24, яке набрало законної сили, а тому вказані обставини мають преюдиціальне значення та не потребують повторного доказування у межах даної справи. Позивач зазначав, що відповідач не подав контррозрахунку на спростування обґрунтованості заявлених до стягнення сум. Крім того, Товариство заперечувало проти посилань відповідача на дію форс-мажорних обставини, оскільки останній не довів їх впливу на неможливість виконання спірного грошового зобов`язання. У той же час, відсутність таких обставин вже була встановлена судами в межах розгляду справи № 910/9025/24.

27 квітня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останній навів свої доводи на спростування аргументів позивача, викладених у відповіді на відзив.

У підготовчому засіданні 4 червня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті на 9 липня 2026 року.

У судовому засіданні 9 липня 2026 року судом було оголошено перерву до 30 липня 2026 року.

21 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 21 липня 2026 року задоволено.

У судовому засіданні 30 липня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені в позові, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд

ВСТАНОВИВ:

За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року в справі № 910/9025/24 за позовом Товариства до Підприємства про стягнення 15 834 795,98 грн, встановлено, що 31 березня 2017 року між Підприємством і Товариством було укладено договір № 13287/01, за умовами якого виробник за "зеленим" тарифом зобов`язався продавати, а Підприємство - купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок).

Надалі сторони вказаного правочину неодноразово вносили зміни до нього шляхом укладання додаткових угод.

Відповідно до пункту 2.1. договору його сторони визнають свої зобов`язання згідно з Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307 та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього правочину.

За умовами пунктів 2.4., 2.5. вказаного правочину виробник за "зеленим" тарифом продає Підприємству електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені НКРЕКП, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої Підприємством у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.

Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку на підставі даних обліку, наданих покупцеві адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживача (пункт 3.1. договору).

Відповідно до пунктів 3.2., 3.3. вказаного правочину розрахунок за куплену електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата електричної енергії, купленої у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Вказаним рішенням суду та в постанові Північного апеляційного суду від 14 квітня 2025 року також встановлено, що на виконання умов вказаного правочину позивач у жовтні 2021 року, а також з лютого по серпень 2022 року продав, а Підприємство - придбало всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, що підтверджується наявними в матеріалах справи № 910/9025/24 актами купівлі-продажу електроенергії, підписаними сторонами без жодних заперечень і зауважень: за жовтень 2021 року від 31 жовтня 2021 року на суму 3 548 479,82 грн; за лютий 2022 року від 28 лютого 2022 року на суму 1 578 081,93 грн; за березень 2022 року від 31 березня 2022 року на суму 1 735 810,91 грн; за квітень 2022 року від 30 квітня 2022 року на суму 2 908 219,18 грн; за травень 2022 року від 31 травня 2022 року на суму 3 232 475,67 грн; за червень 2022 року від 30 червня 2022 року на суму 3 220 847,40 грн; за липень 2022 року від 31 липня 2022 року на суму 4 069 148,13 грн; за серпень 2022 року від 31 серпня 2022 року на суму 3 781 036,82 грн. Однак, відповідач у порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленої позивачем електричної енергії, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед Товариством у розмірі 13 424 799,86 грн.

Судами в межах справи № 910/9025/24 встановлено, що Підприємство під час розгляду вказаної господарської справи частково оплатило спірну заборгованість на суму 208 028,96 грн. Решта суми боргу в розмірі 13 216 770,90 грн погашена не була.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року в справі № 910/9025/24 також зазначено, що: "у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором 31.03.2017 № 13287/01 щодо своєчасної оплати отриманої електроенергії за жовтень 2021 року та з лютого по серпень 2022 року позивачем, за загальний період прострочення 16.09.2022-11.07.2024, нараховано 699 688 грн 36 коп. 3 % річних та 1 710 307 грн 76 коп. інфляційних втрат. […] За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та 3 % річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 699 688 грн 36 коп. 3 % річних та 1 710 307 грн 76 коп. інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими".

Разом із цим, суд першої інстанції при ухваленні вищевказаного рішення дійшов висновку щодо наявності правових підстав для зменшення заявлених до стягнення з Підприємства трьох процентів річних на 50 %.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року в справі №910/9025/24 провадження в частині стягнення 208 028,96 грн заборгованості було закрито. Позов Товариства задоволено частково, стягнуто з Підприємства на користь позивача 13 216 770,90 грн основної заборгованості, 349 844,18 грн трьох процентів річних, 1 710 307,76 грн інфляційних втрат та 237 521,94 грн судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року в справі № 910/9025/24 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнуто з Підприємства на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Постановою Північного апеляційного суду від 14 квітня 2025 року апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року в справі №910/9025/24 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства на вищевказане рішення суду першої інстанції задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року в справі № 910/9025/24 змінено в частині присудженої до стягнення сум трьох процентів річних та викладено пункт 3 резолютивної частини вказаного рішення в такій редакції: "Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" (78356, Івано-Франківська область, Снятинський район, село Попельники, вулиця Т.Г. Шевченка, будинок 20 А, ідентифікаційний код 38411283) 13 216 770 грн 90 коп. заборгованості, 699 688 грн 36 коп. 3% річних, 1 710 307 грн 76 коп. інфляційних втрат та 234 401 грн. 50 коп. судового збору". В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року залишено без змін.

30 травня 2025 року на виконання вищевказаних судових рішень було видано відповідний наказ.

Судом у межах розгляду даної справи встановлено, що сума основної заборгованості в розмірі 13 216 770,90 грн була стягнута з Підприємства в межах виконавчого провадження № 78431536 з примусового виконання вказаного наказу від 30 травня 2025 року та була перерахована виконавцем на рахунок Товариства 21 січня 2026 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією випискою з банківського рахунку позивача в АТ "Креді Агріколь Банк".

У зв`язку з несвоєчасним виконанням Підприємством (правонаступником якого є Компанія) встановленого в рішенні Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року в справі № 910/9025/24 грошового зобов`язання, Товариством було заявлено до стягнення з відповідача 2 215 858,37 грн інфляційних втрат та 605 647,47 грн трьох процентів річних, нарахованих на за період з 12 липня 2024 року по 20 січня 2026 року включно згідно наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 серпня 2019 року в справі № 910/8625/18.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 квітня 2018 року в справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року в справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року в справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року в справі № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року в справі № 924/312/18.

У той же час, стаття 129-1 Конституції України гарантує обов`язковість виконання судового рішення.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини 1 статті 326 та частини 1 статті 327 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року та постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2025 року, що набрали законної сили, були встановлені обставини неналежного виконання Підприємством умов укладеного між сторонами договору й такі обставини встановлені саме щодо Товариства та Підприємства, правонаступником якого є Компанія, посилання останньої на відсутність у матеріалах цієї справи первинних документів на підтвердження розміру основної заборгованості, а також на відсутність підстав для врахування в межах цієї справи обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 910/9025/24, є необґрунтованими.

Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками. Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

За умовами пунктів 5.1.-5.4. договору обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі сторін зобов`язань за договором. При настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов`язань за цим договором на термін дії обставин непереборної сили й усунення їх наслідків. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства. Потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв`язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події.

Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Судом встановлено, що в порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили, оскільки у ньому не зазначено, яким чином відповідні форс-мажорні обставини впливають на спірне зобов`язання.

Також суд відхиляє доводи відповідача про повідомлення контрагентів про настання обставин непереборної сили шляхом оприлюднення відповідного повідомлення на своєму офіційному сайті, оскільки як Правилами ринку, так і умовами договору, визначено чіткий порядок повідомлення іншої сторони договору про настання форс-мажорних обставин. Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному договором та Правилами ринку порядку про настання форс-мажорних обставин.

Разом із цим, обставина щодо наявності чи відсутності вини в простроченні виконання грошового зобов`язання не впливає обсяг зобов`язань боржника, що прострочив таке грошове зобов`язання, у частині обов`язку сплати передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: від 3 лютого 2023 року в справі № 910/9374/21, від 16 жовтня 2020 року в справі № 903/918/19.

У судових рішеннях по справі № 910/9025/24 також була надана аналогічна правова оцінка доводам відповідача щодо настання форс-мажорних обставин та встановлено відсутність правових підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення спірного грошового зобов`язання на підставі статті 617 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.

Заперечуючи проти задоволення позову, Компанія також посилалась на те, що заявлені до стягнення позивачем інфляційні втрати та три проценти річних є необґрунтованими, оскільки визначені без урахування дати фактичного виконання боржником судових рішень у справі № 910/9025/24 - 15 січня 2026 року, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31 липня 2019 року в справі № 910/3692/18. Як зазначав відповідач, спірна сума основної заборгованості була списана Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України з рахунку Підприємства 14 січня 2026 року за платіжною інструкцією від 14 січня 2026 року № 526 на суму 14 796 589,64 грн. Копія зазначеної платіжної інструкції наявна в матеріалах справи № 910/3793/26.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами частин 5-6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У справі № 910/3692/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив із того, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби. У той же час у вказаній справі судами момент виконання саме грошового зобов`язання не встановлювався. Вказане питання також не було предметом дослідження судів першої інстанції в справі № 910/3692/18 під час її нового розгляду.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності правових підстав для застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду в справі № 910/3692/18 до аналогічних правовідносин, викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 червня 2021 року в справі № 910/6415/20.

У постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 червня 2021 року в справі № 910/6415/20, надаючи оцінку посиланням скаржника на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року в справі № 910/3692/18, зазначено, що: "Передача Верховним Судом справи на новий розгляд до суду першої інстанції не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі, оскільки судами буде надано правову оцінку щодо обґрунтованості чи необґрунтованості заявлених позовних вимог".

Судом також враховано, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Підставою для закінчення виконавчого провадження відповідно до положень зазначеної норми є факт повного виконання рішення суду саме у спосіб, визначений виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав державним виконавцем приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення, а також засоби їх встановлення. Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у повній відповідності до резолютивної частини рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 13 травня 2020 року в справі № 904/1209/18 та Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року в справі № 580/1226/24.

Однак докази закінчення виконавчого провадження № 78431536 з примусового виконання наказу від 30 травня 2025 року, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14 квітня 2025 року в справі № 910/9025/24, саме 15 січня 2026 року - в матеріалах справи відсутні й відповідачем суду надані не були.

При цьому відповідно до пунктів 372 та 373 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163, надавач платіжних послуг платника після прийняття до виконання платіжної інструкції зобов`язаний надати платнику інформацію, що підтверджує прийняття такої платіжної інструкції до виконання. Така інформація повинна містити, зокрема, дату прийняття платіжної інструкції до виконання, реквізити платника та отримувача, суму платіжної операції, призначення платежу, найменування надавачів платіжних послуг сторін та інші обов`язкові реквізити.

У свою чергу, з наданої Компанією на підтвердження факту списання державним виконавцем з її рахунків грошових коштів у межах відповідного виконавчого провадження за платіжною інструкцією від 14 січня 2026 року № 526 на суму 14 796 589,64 грн вбачається, що вона не містить будь-яких відомостей щодо дати її прийняття до виконання, а також дати її фактичного виконання. Крім того, зазначена платіжна інструкція не містить належних відміток про її виконання банківською установою відповідача (підпису уповноваженої особи та печатки АТ "Ощадбанк", у якому відкрито відповідний банківський рахунок Підприємства).

Відтак Компанія у встановленому законом порядку не довела належними та допустимими доказами факт виконання спірного грошового зобов`язання саме 14-15 січня 2026 року.

Більш того, списання коштів з рахунків боржника та їх надходження на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби свідчить лише про вчинення дій, спрямованих на виконання судового рішення, внаслідок яких зазначені у ньому кошти вибувають із власності та володіння боржника і передаються у тимчасове володіння органу державної виконавчої служби, який зобов`язаний перерахувати їх на рахунок стягувача.

При цьому до моменту фактичного зарахування списаних з рахунку боржника коштів на рахунок стягувача у останнього не відбувається зміна розміру його активів, а відтак відсутні підстави вважати судове рішення виконаним у повному обсязі.

Факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 11 лютого 2020 року в справі № 927/206/19 та від 30 червня 2021 року в справі № 910/6415/20.

У свою чергу, невчинення державним виконавцем дій щодо невідкладного перерахування стягнутих коштів стягувачу є предметом оскарження в порядку статті 340 ГПК України.

Невчинення державним виконавцем дій щодо перерахування коштів призводить до порушення прав та інтересів як стягувача, так і боржника, а тому може бути предметом оскарження відповідно до вищезазначеної статті Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 квітня 2026 року в справі № 910/22374/14.

Однак докази оскарження Компанією дій державного виконавця у межах виконавчого провадження № 78431536 щодо несвоєчасного перерахування коштів на користь стягувача у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин на підставі вищевказаних приписів чинного законодавства суд дійшов висновку про те, що кінцевою датою нарахування заявлених до стягнення компенсаційних втрат є 20 січня 2026 року.

Оскільки заявлені Товариством до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства, не перевищують розраховані судом суми вказаних компенсаційних виплат, позов про стягнення з відповідача вказаних сум підлягає задоволенню.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Товариства підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" (78356, Івано-Франківська область, Снятинський район, село Попельники, вулиця Т.Г. Шевченка, будинок 20 "А"; ідентифікаційний код 38411283) 605 647 (шістсот п`ять тисяч шістсот сорок сім) грн 47 коп. трьох процентів річних, 2 215 858 (два мільйони двісті п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) грн 37 коп. інфляційних втрат та 33 858 (тридцять три тисячі вісімсот п`ятдесят вісім) грн 07 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 3 серпня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко