Рішення № 138678744, 28.07.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 липня 2026 року Справа № 903/1290/23 (903/304/26)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальність «ТОРГМЕГАМАРТ», яка подана ліквідатором товариства арбітражним керуючим Козирицьким Андрієм Сергійовичем

до відповідача: Акціонерного товариства банк «Приватбанк», м.Київ

про стягнення 20 696 902, 04 грн

в межах розгляду справи №903/1290/23

за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгмегамарт», м.Луцьк

про банкрутство

Головуючий суддя Микола Шум

Секретар с/з Михайло Тимощук

Учасники справи:

від позивача: Козирицький А. С.

від відповідача: Загоруйко А. А.

встановив: ухвалою Господарського суду Волинської області від 16.01.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» (вул. Електроапаратна, 3, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 39680592), визнано вимоги ініціюючого кредитора Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1Д, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» (вул. Електроапаратна, 3, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 39680592) в сумі 105 343 790 грн. 20 коп. з яких 84 865 982 грн. 09 коп. основної заборгованості (4 черга задоволення) та 20 477 808 грн. 11 коп. пені (6 черга задоволення), а також 26 840 грн. 00 коп. судового збору за подання заяви про порушення провадження у справі про банкрутство та 60 300 грн. 00 коп. авансованих на депозитний рахунок суду в якості оплати праці арбітражного керуючого, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» (вул. Електроапаратна, 3, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 39680592), введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» (вул. Електроапаратна, 3, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 39680592) строком на сто сімдесят календарних днів по 04 липня 2024 року, розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» призначено арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича.

19.01.2024 оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення (повідомлення) про відкриття Господарським судом Волинської області провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» (публікація №72307).

Ухвалою суду від 04.06.2024 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгмегамарт» повністю в розмірі 283 968 963 грн. 01 коп.:

- 250 087 938 грн. 54 коп. четверта черга

- 33 881 024 грн. 47 коп. шоста черга

- 6 056 грн. 00 коп. перша черга

визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНСІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгмегамарт» повністю в розмірі 3 051 108 грн. 89 коп.:

- 3 051 108 грн. 89 коп. четверта черга

- 6 056 грн. 00 коп. перша черга

Постановою суду від 15.10.2024 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» (вул. Електроапаратна, 3, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 39680592) та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича, визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» (вул. Електроапаратна, 3, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 39680592), відкрито ліквідаційну процедуру Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» (вул. Електроапаратна, 3, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 39680592), ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГМЕГАМАРТ» (вул. Електроапаратна, 3, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 39680592) призначено арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича.

26.03.2026 через Електронний суд надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальність «ТОРГМЕГАМАРТ», яка подана ліквідатором товариства арбітражним керуючим Козирицьким Андрієм Сергійовичем до Акціонерного товариства банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості в розмірі 20 696 902,04 грн, з якої заборгованість (сплачені лізингові платежі) в розмірі 9 999 691,49 грн, індекс інфляції в сумі 8 856 914,76 грн. та три відсотки річних в сумі 1 840 295,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «Торгмегамарт» на підставі договору фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ від 20.08.2016 сплачено на користь АТ КБ «ПриватБанк» лізингові платежі в рахунок вартості об`єктів лізингу на загальну суму 9 999 691,49 грн., що підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_1 за період з 20.08.2016 по 15.01.2024.

21.02.2020 АТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу позивача повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу, відповідно до якого повідомив ТОВ «Торгмегамарт» про розірвання договору в односторонньому порядку з 04.02.2020, вимагав оплатити заборгованість за договором фінансового лізингу та повернути по акту прийому-передачі майно, згідно переліку, зазначеному у Додатку №1 до договору фінансового лізингу від 20.08.2016.

Отже, після розірвання договору фінансового лізингу №4Т16075ЛИ від 20.08.2016 та повернення нерухомого майна (предмету фінансового лізингу) відповідачу, у АТ КБ «Приватбанк» виник обов`язок повернути сплачені кошти, а у позивача ТОВ «Торгмегамарт» - право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України.

Одночасно, ліквідатор банкрута просить суд відстрочити йому сплату судового збору за подання даної позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою суду від 31.03.2026 клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальність «ТОРГМЕГАМАРТ» про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено сплату судового збору за звернення до суду з відповідною позовною заявою у розмірі 248 362, 82 грн до ухвалення судового рішення у справі. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Розгляд справи по суті призначено на 28.04.2026. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов.

В ухвалі суду про відкриття провадження у справі обґрунтовано процесуальне рішення суду про відстрочення сплати судового збору.

Представник відповідача в клопотанні від 16.04.2026 просить суд здійснити перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №903/1290/23(903/304/26) за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.04.2026 в задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» від 16.04.2026 про перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №903/1290/23(903/304/26) за правилами загального позовного провадження відмовлено. Розгляд справи по суті відкладено на 26.05.2026. Повторно запропоновано відповідачу подати суду не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати а позивачу, докази чого подати суду. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу, відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Супровідним листом від 14.05.2026 справа №903/1290/23(903/304/26) за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Торгмегамарт», яка подана ліквідатором товариства арбітражним керуючим Козирицьким Андрієм Сергійовичем до Акціонерного товариства банк «Приватбанк» про стягнення 20696902, 04 грн в межах розгляду справи №903/1290/23 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгмегамарт» про банкрутство направлена до Північно-західного апеляційного господарського суду у зв`язку з надходженням до Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвали Господарського суду Волинської області від 31.03.2026 та від 28.04.2026 у вказаній справі.

У зв`язку з відсутністю матеріалів справи №903/1290/23(903/304/26), судове засідання по даній справі, що призначене на 26.05.2026, не відбулося.

01.06.2026 матеріали справи №903/1290/23(903/304/26) повернуто судом апеляційної інстанції на адресу суду першої інстанції у зв`язку із поверненням апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 03.06.2026 розгляд справи по суті призначено на 23.06.2026.

26.05.2026 через Електронний Суд від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на позовну заяву.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не визнає позовні вимоги повністю, заперечує проти всіх наведених позивачем обставин, правової оцінки та правових підстав позову, а також вважає заявлений розрахунок недоведеним, методологічно помилковим і таким, що не може бути покладений в основу судового рішення.

Позивач у претензії та позові стверджує, що після розірвання договору лізингові платежі трансформувалися у суму, яка підлягає поверненню як попередня оплата. Такий підхід не ґрунтується ані на законі, ані на договорі.

Банк стверджує, що законодавче визначення структури лізингових платежів свідчить, що такі платежі мають комплексну природу і не є тотожними авансу за товар. Вони включають елементи плати за користування майном, винагороди лізингодавця, компенсації фінансування та інших витрат.

До аналогічного висновку дійшли експерти у галузі права у комплексному Висновку від 14.03.2025, підготовленому доктором юридичних наук, професором Кухарєвим О., доктором юридичних наук, доцентом Цувіною Т. та кандидатом юридичних наук, доцентом Печеним О.

Висновком прямо обґрунтовано, що до правовідносин фінансового лізингу, укладеного до набрання чинності Законом України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 № 1201-ІХ, не можуть бути застосовані положення частини другої статті 693 ЦК України, у тому числі за аналогією закону, як імперативні норми щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання товару у власність без урахування умов відповідного договору фінансового лізингу

Пунктом 6.2.4 договору фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ визначено обов`язок лізингоодержувача у випадку розірвання договору повернути майно Банку та сплатити Банку заборгованість за лізинговими платежами на поточну дату. Ця умова підтверджує, що сторони врегулювали наслідки припинення договору саме як обов`язок лізингоодержувача погасити платежі, а не як право вимагати їх повернення.

Договір фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ не визнано недійсним. Отже, його умови є чинними, обов`язковими для сторін і повинні враховуватися судом при вирішенні спору.

Позивач фактично просить стягнути з Банку платежі, здійснені за період, протягом якого предмет лізингу був переданий лізингоодержувачу та використовувався ним у господарській діяльності. Задоволення такого позову означало б, що лізингоодержувач протягом тривалого часу користувався майном Банку безоплатно.

Відповідач звертає увагу суду про те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 сформульовано підхід, згідно з яким при вирішенні питання щодо відшкодування вартості об`єкта лізингу у випадку розірвання договору необхідно аналізувати умови конкретного договору та структуру лізингових платежів.

У постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 905/1065/22, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/5726/19, зазначено, що при вирішенні питання відшкодування вартості об`єкта лізингу у межах здійснення лізингових платежів у випадку розірвання договору слід аналізувати як умови договору, так і структуру лізингових платежів.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 01.02.2024 у справі № 913/175/23. Таким чином, суд не може автоматично ототожнювати всі або окремі лізингові платежі з попередньою оплатою за договором купівлі-продажу. Необхідним є дослідження умов договору, складу платежів, періоду користування майном, наявності/відсутності окремої умови про повернення платежів після розірвання договору.

Позивач не пояснив, які саме платежі додатково включено до основного боргу, чому у претензії йшлося про 7 246 486,23 грн, а у позові про 9 999 691,49 грн, та якими первинними документами підтверджено саме таку зміну бази нарахування.

Позивач фактично нарахував інфляційні втрати з лютого 2020 року, тобто з моменту розірвання договору або близької до нього дати, а не з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання.

На думку банку такий підхід є помилковим, оскільки стаття 625 ЦК України застосовується лише у разі прострочення саме грошового зобов`язання. Якщо строк виконання такого зобов`язання не встановлений, застосуванню підлягає частина друга статті 530 ЦК України, відповідно до якої боржник повинен виконати обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Повторна претензія ліквідатора датована 21.11.2025. Навіть якщо гіпотетично припустити наявність у Банку обов`язку повернути кошти, прострочення не могло виникнути раніше спливу семиденного строку після отримання відповідної вимоги. Отже, нарахування інфляційних втрат з лютого 2020 року є неправомірним

Заявлена сума 3 % річних 1 840 295,79 грн також розрахована виходячи з бази 9 999 691,49 грн та періоду приблизно 2 239 календарних днів, тобто фактично з 05.02.2020 до приблизно 24.03.2026, хоча ліквідатор не довів виникнення у Банку простроченого грошового зобов`язання з цієї дати.

Відповідач виснує:

договір фінансового лізингу є договором про строкове платне користування майном, а не договором купівлі-продажу з попередньою оплатою;

частина друга статті 693 ЦК України не може застосовуватися до спірних правовідносин як пряма норма або за аналогією закону;

частина четверта статті 653 ЦК України прямо виключає право вимагати повернення виконаного до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом;

умови договору фінансового лізингу не передбачають повернення лізингових платежів після розірвання договору;

задоволення позову призвело б до фактичного безоплатного користування майном Банку;

позивач не довів правову природу та склад суми 9 999 691,49 грн;

позивач не пояснив розбіжність між сумою 7 246 486,23 грн у претензії та 9 999 691,49 грн у позові;

інфляційні втрати та 3 % річних нараховані з неправильної дати та без доведення прострочення;

позовні вимоги є безпідставними, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

26.05.2026 через Електронний Суд від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки позивачем не додано до позовної заяви документи на підтвердження сплати судового збору.

16.06.2026 через Електронний Суд від ліквідатора банкрута Козирицького А. С. надійшла відповідь на відзив, в якій арбітражний керуючий просить суд, серед іншого, поновити ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгмегамарт» арбітражному керуючому Козирицькому А.С. строк на подання відповіді на відзив Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».

16.06.2026 через Електронний Суд від ліквідатора банкрута Козирицького А. С. надійшло заперечення на клопотання банку про залишення позову без розгляду.

Суд протокольною ухвалою від 23.06.2026 приймає та долучає до матеріалів справи відзив на позовну заяву, а також поновлює строк на подачу відповіді на відзив та приймає відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 23.06.2026 розгляд справи по суті відкладено на 02.07.2026.

В судовому засіданні 23.06.2026 представник відповідача зазначав про можливість мирного врегулювання спору. В ухвалі суду від 23.06.2026 про відкладення розгляду справи по суті зазначено про те, що клопотання про залишення позову без розгляду буде розглянуто в наступному судовому засіданні.

До 02.07.2026 жодні клопотання, пропозиції про мирне врегулювання спору не надходили. Ліквідатор банкрута в судовому засіданні 02.07.2026 повідомив, що зв`язок з представником банку відсутній.

З огляду на безпекову ситуацію в країні, обстріли міста Києва, суд дійшов висновку про можливість відкладення розгляду справи по суті на 09.07.2026.

В судовому засіданні 09.07.2026 ліквідатор банкрута (позивач у справі) позовні вимоги підтримав повністю з підстав, що зазначені у заявах по суті спору. У задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду просив відмовити.

Представник Банку, в свою чергу, позовні вимоги заперечував повністю, звернув увагу на строки нарахування 3% річних та втрат від інфляції, підтримав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із несплатою судового збору у справі.

Щодо клопотання банку про залишення позовної заяви без розгляду суд протокольною ухвалою від 09.07.2026 відмовив в задоволенні цього клопотання АТ КБ «Приватбанк» з огляду на таке:

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 31.03.2026 у справі №903/1290/23(903/304/26), серед іншого, клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальність «ТОРГМЕГАМАРТ» про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено сплату судового збору за звернення до суду з відповідною позовною заявою у розмірі 248 362, 82 грн до ухвалення судового рішення у справі. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Судом у відповідній ухвалі вмотивовано своє рішення, незгода з яким може бути включена до апеляційної скарги на остаточне судове рішення по суті спору.

Судом, при постановлені ухвали від 31.03.2026 взято до уваги висновки та позицію Європейського суду з прав людини, Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду у складі відповідних колегій, приписи Європейської Конвенції з прав людини, ЗУ «Про судовий збір», Господарського процесуального кодексу України, було оцінено усі обставини справи, в аспекті відстрочення сплати судового збору особі, яка звертається до суду з відповідним клопотанням, зокрема, її фінансове становище, на підставі чого задоволено клопотання ліквідатора про відстрочення сплати судового збору.

Суд також додатково звертається до висновків ВП ВС у справі №917/1219/24 від 17.06.2026.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові наголошує, що висновок судів про неможливість відстрочення юридичним особам сплати судового збору відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI без аналізу обставин конкретної справи, за висновками ЄСПЛ, не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості юридичної особи сплатити судовий збір та наслідків відмови у такому доступі для її права на судовий захист.

На переконання Великої Палати Верховного Суду характер порушення, яке ЄСПЛ встановив у Рішенні (обмеження доступу до суду через непосильну ставку судового збору без оцінки майнового стану юридичної особи), суперечить Конвенції по суті, адже вказане обмеження підірвало саму суть права Товариства на доступ до суду. У цих висновках Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених пунктах 70-73 постанови від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19.

Відтак, суд протокольною ухвалою від 09.07.2026 відмовив в задоволенні клопотання представника АТ КБ «Приватбанк» про залишення позову без розгляду.

Згідно з приписами ст. 225 ГПК України ухвала про відмову в залишенні позову без розгляду окремо від рішення суду першої інстанції оскарженню не підлягає.

При цьому, суд звертає увагу Банку, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 3 ст. 255 ГПК України).

В судовому засіданні 09.07.2026 судом оголошено перерву на стадії ухвалення рішення до 28.07.2026 14:45 год.

В судовому засіданні 28.07.2026 за участю представників сторін судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позову.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та доводам сторін, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову. При цьому, мотиви з яких виходив суд з врахуванням приписів чинного законодавства та позицій Верховного Суду, обумовлені таким:

20.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгмегамарт» та Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» укладено Договір фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ, відповідно до умов якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

На дату укладання договору вартість майна становить 234 022 447,00 (двісті тридцять чотири мільйони двадцять дві тисячі чотириста сорок сім) гривень 00 копійок (п. 1.2. Договору).

Строк лізингу зазначено сторонами у п. 9.1. цього Договору (п.1.3. Договору).

Відповідно до п. 1.4. Договору для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунки: рахунок для сплати вартості предмета лізингу - №20710050002637.

Відповідно до Розділу 2 Договору сторони встановили, що розмір, структура, строки сплат лізингових платежів встановлюються Додатком №2. Лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п.1.4. Договору.

Згідно з п. 6.2.8. лізингоодержувач зобов`язується не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.

Відповідно до Додаткової угоди, укладеної сторонами 22.08.2016 до договору фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ, внесено зміни в п. 6.2.11. Договору лізингу та викладено його у редакції: лізингоодержувач зобов`язується сплачувати банку:

винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»;

лізинговий платіж (суму, що відшкодовую при кожному платежі частину вартості майна);

відсоткову винагороду за користування майном;

інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим Договором.

Рахунок для сплати вартості предмета лізингу - №20710050002637 не змінено.

Згідно з приписами п. 5.1.8 Договору банк має право відмовитись від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

Цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банка шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) дні, зокрема, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів. Порушення строків сплати винагород за договором. У випадку розірвання цього Договору, майно повинно бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу (пункти 8.2., 8.2.3, 8.3. Договору).

ТОВ «Торгмегамарт» на підставі договору фінансового лізингу №4Т16075ЛИ від 20.08.2016 було сплачено на користь АТ КБ «ПриватБанк» лізингові платежі в рахунок вартості об`єктів лізингу на загальну суму 9 999 691,49 грн., що підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_1 за період з 20.08.2016 по 15.01.2024.

Відповідні обставини сторонами не оспорюються.

21.02.2020 АТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу позивача повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу, відповідно до якого повідомив ТОВ «Торгмегамарт» про розірвання договору в односторонньому порядку з 04.02.2020, вимагав оплатити заборгованість за договором фінансового лізингу та повернути по акту прийому-передачі майно, згідно з переліком зазначеним у Додатку №1 до договору фінансового лізингу від 20.08.2016.

ТОВ «Торгмегамарт» відповідно до актів прийому-передачі від 03.07.2024., 04.07.2024, 09.07.2024, 10.07.2024 повернуло з користування, а АТ КБ «ПриватБанк» прийняв нерухоме майно (предмет фінансового лізингу).

Відповідач факт отримання предмету фінансового лізингу не заперечує.

26.09.2025 ліквідатором була підготовлена та направлена до АТ КБ «Приватбанк» претензія (вих.№02-42/981 від 25.09.2025) про сплату суми заборгованості у розмірі 14 422 343,43 грн., яка складається з основного боргу 7 246 486,23 грн., 5 950 052,13 грн. (інфляційне витрати з 05.02.2020 по 25.09.2025) та 1 225 805,07 (3% річних).

Відповіді отримано не було.

21.11.2025 ліквідатором була підготовлена та направлена до АТ КБ «Приватбанк» повторна претензія (вих.№02-42/1181 від 21.11.2025) про сплату суми заборгованості у розмірі 14 422 343,43 грн., яка складається з основного боргу 7 246 486,23 грн., 5 950 052,13 грн. (інфляційне витрати з 05.02.2020 по 25.09.2025), та 1 225 805,07 (3% річних).

16.12.2025 ліквідатором отримано відповідь від 15.12.2025 відповідно до якої АТ КБ «Приватбанк» не визнав наявність грошового зобов`язання перед ТОВ «Торгмегамарт» з повернення сплачених останнім за Договором Лізингу лізингових платежів у вигляді викупної вартості предмету лізингу в розмірі 7 246 486, 23 грн через наявність іншого договірного врегулювання наслідків розірвання Договору Лізингу та юридичної долі лізингових платежів.

Також заначив, що за своєю правовою природою лізингові платежі не є сумою попередньої оплати за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, а є платою за найм (оренду) майна, яка в подальшому, виключно у разі її повного внесення на користь лізингодавця, вважатиметься оплатою за придбане майно, яке є предметом договору лізингу.

Відповідно до положень частин першої-другої статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За суттю договору лізингу, на підставі Закону України "Про фінансовий лізинг" та самих умов цього договору, лізингові платежі, як відшкодування вартості предмету лізингу, є попередньою оплатою за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу.

Відповідно до ст. 806 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною другою статті 806 ЦК України установлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (в редакції від 16.12.1997 № 723/97-ВР, чинній на момент укладення договору), фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за одержане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Верховний Суд неодноразово формував правову позицію щодо правової природи договору фінансового лізингу та можливості застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 693 ЦК України.

Зокрема, у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 Верховний Суд зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 917/822/23 (917/1961/24), від 15.05.2025 у справі №904/3472/23 (910/9239/23), від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23), від 24.09.2024 у справі №916/803/23 (916/2849/23), від 11.09.2024 у справі №908/2212/23 (908/3143/23).

У постанові від 19.06.2025 у справі №917/822/23 Верховний Суд зазначив: "Дослідивши укладений між сторонами Договір фінансового лізингу, суди установили, що його умови не передбачають того, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу... протилежні доводи скаржника про те, що за своєю правовою природою лізингові платежі не є сумою попередньої оплати за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, а є платою за найм (оренду) майна, яка в подальшому, виключно у разі її повного внесення на користь лізингодавця вважатиметься оплатою за придбане майно, яке є предметом договору лізингу, Верховним Судом відхиляються як такі, що не відповідають обставинам, що встановлені господарськими судами попередніх інстанцій".

У постанові від 15.05.2025 у справі № 904/3472/23 Верховний Суд зазначив: "Судом апеляційної інстанції також надав оцінку положенням пункту 3 додаткової угоди від 11.12.2019, які забороняють лізингоодержувачу вимагати від лізингодавця повернення лізингових платежів здійснених до розірвання договору фінансового лізингу, на які посилається скаржник, та встановив, що така умова суперечить імперативним приписам частини другої статті 693 Цивільного кодексу України".

У постанові від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23) Верховний Суд зазначив: "Після розірвання Договору та повернення об`єкту лізингу, у Банку виникає заборгованість перед ТОВ на суму сплачених лізингових платежів, як сплату частини вартості об`єкту лізингу... позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу".

Відтак, лізингові платежі на суму 9 999 691,49 грн, сплачені TOB "Торгмегамарт" як частина відшкодування вартості об`єкту лізингу за Договором лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

Згідно з частиною другою ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняється.

Враховуючи те, що Договір лізингу є змішаним договором, то у разі розірвання договору лізингу одночасно відбувається і розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини цього договору лізингу. Зобов`язання сторін за договором купівлі продажу, як складової частини договору лізингу, припиняються, а саме; у лізингодавця (продавця) - з поставки об`єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) - з оплати її вартості, тобто з внесенням попередньої оплати вартості об`єкту лізингу.

У свою чергу, розірвання договору лізингу, а отже і розірвання договору купівлі-продажу, як складовою частини договору лізингу, засвідчує той факт, що з боку лізингодавця (продавця) об`єкт лізингу (товар) вже своєчасно (a у цьому випадку - вже ніколи у майбутньому) лізингоодержувачу (покупцю) поставлений не буде. Тому, на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України у позивача - ТОВ "Торгмегамарт" виникає право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу, як попередньої оплати, на суму 9 999 691,49 грн.

Судом встановлено, що умовами цього договору також не передбачається трансформація цих видів лізингових платежів у інші види платежів за договором при настанні якихось подій (у тому числі таких, як розірвання договору), або перетворення їх у вид відповідальності за порушення лізингоодержувачем умов договору, що надавало б лізингодавцю додаткове право за договором лізингу на отримання (тримання) цих лізингових платежів при настанні таких подій. (Подібні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20).

Отже, після розірвання договору фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ від 20.08.2016 та повернення нерухомого майна (предмету фінансового лізингу) відповідачу, у АТ КБ «Приватбанк» виник обов`язок повернути сплачені кошти, а у позивача ТОВ «Торгмегамарт» - право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України.

Щодо правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України та періоду нарахування індексу інфляції та трьох процентів річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Верховним судом у пункті 4.20 постанови від 23.10.2018 по справі №910/17838/17 зазначено: « 4.20. Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України, згідно переліку зазначеного у пункті 82 вказаної постанови, та виснувала, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу…

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Також Велика Палата Верховного Суду виснувала у пунктах 83-84 вказаної постанови, що зобов`язання з повернення попередньої оплати фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки (в цьому випадку дати розірвання договору фінансового лізингу), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів (Відповідач), а отже і прострочив своє грошове зобов`язання.

Отже, розірвання АТ КБ «Приватбанк» договору фінансового лізингу в односторонньому порядку з 04.02.2020 не свідчить про те, що у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару. Вказане зобов`язання відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача з наступного дня після розірвання договору, тобто з 05.02.2020, який є тим строком, після настання якого відповідач усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Зазначене повністю кореспондується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі № 918/631/19.

Таким чином, у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України, з наступного дня після одностороннього розірвання договору фінансового лізингу, тобто з 05.02.2020.

На підставі вищевикладеного, позивачем нараховані індекс інфляції та три відсотки річних (розрахунки додаються до позовної заяви) за період з 05.02.2020 по 25.03.2026, а саме:

Детальний розрахунок 3% зазначений у додатку до позову.

Загальна сума заборгованості за період прострочення грошового зобов`язання у 2241 день становить: 20 696 902,04 грн., з яких 9 999 691,49 (сума основного боргу лізингові платежі), 8 856 914,76 (інфляційне збільшення) та 1 840 295,79 (штрафні санкції - 3%).

Таким чином, загальна заборгованість Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгмегамарт» за Договором фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ від 20.08.2016 складає 20 696 902,04 грн. (двадцять мільйонів шістсот дев`яносто шість тисяч дев`ятсот дві гривні 04 копійки).

Щодо заперечень банку, суд зазначає таке:

Частково доводи Банку щодо неможливості застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України до спірних правовідносин спростовано зазначеними вище висновка Верховного Суду

Верховний Суд неодноразово формував правову позицію щодо правової природи договору фінансового лізингу та можливості застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 693 ЦК України. Відповідні постанови зазначені в мотивації рішення суду.

Лізингові платежі на суму 9 999 691,49 грн, сплачені TOB "Торгмегамарт" як частина відшкодування вартості об`єкту лізингу за Договором лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

Згідно з частиною другою ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняється.

Враховуючи те, що Договір лізингу є змішаним договором, то у разі розірвання договору лізингу одночасно відбувається і розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини цього договору лізингу. Зобов`язання сторін за договором купівлі продажу, як складової частини договору лізингу, припиняються, а саме; у лізингодавця (продавця) - з поставки об`єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) - з оплати її вартості, тобто з внесенням попередньої оплати вартості об`єкту лізингу.

У свою чергу, розірвання договору лізингу, а отже і розірвання договору купівлі-продажу, як складовою частини договору лізингу, засвідчує той факт, що з боку лізингодавця (продавця) об`єкт лізингу (товар) вже своєчасно (у даному випадку - вже ніколи у майбутньому) лізингоодержувачу (покупцю) поставлений не буде. Тому, на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, у позивача - ТОВ "Торгмегамарт" виникає право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу, як попередньої оплати, на суму 9 999 691,49 грн.

Умовами цього договору також не передбачається трансформація цих видів лізингових платежів у інші види платежів за договором при настанні якихось подій (у тому числі таких, як розірвання договору), або перетворення їх у вид відповідальності за порушення лізингоодержувачем умов договору, що надавало б лізингодавцю додаткове право за договором лізингу на отримання (тримання) цих лізингових платежів при настанні таких подій (подібні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20).

Щодо посилання відповідача на висновок експертів у галузі права від 14.03.2025, який до відзиву не долучено, то згідно з ч. 1 ст. 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Вказаний висновок експертів не відповідає сталим правовим позиціям Верховного Суду щодо розгляду аналогічних спорів.

Приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідач посилається на пункт 6.2.4 договору фінансового лізингу №4Т16075ЛИ та ч. 4 ст. 653 ЦК України відповідно до якої: «Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом» та зазначає, що позивачем не доведено наявної норми закону або договору, яка передбачає повернення банком сплачених лізингових платежів після розірвання договору.

Однак, згідно виписки з рахунку №20710050002637 за період з 20.08.2016 по 15.01.2024 ТОВ «Торгмегамарт» на підставі договору фінансового лізингу № 4Т16075ЛИ від 20.08.2016 було сплачено на користь АТ КБ «ПриватБанк» лізингові платежі в рахунок вартості об`єктів лізингу на загальну суму 9 999 691,49 грн.

Підпункт 6.2.4 пункту 6.2 розділу 6 "Права та обов`язки лізингоодержувача" Договору, на який посилається відповідач, передбачає обов`язок лізингоодержувача повернути майно банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість з лізингових платежів на поточну дату, інших платежів за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору.

Таким чином, в підпункті 6.2.4 пункту 6.2 розділу 6 "Права та обов`язки лізингоодержувача" договору йдеться про сплату лізингоодержувачем заборгованості з лізингових платежів за Договором в разі його розірвання без зазначення конкретного виду платежу, що входить до структури лізингових платежів за Договором.

Водночас, умовами договору не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов Договору.

Враховуючи факт розірвання договору та повернення об`єкта лізингу лізингодавцю відповідачу, у ТОВ «Торгмегамарт» на підставі частини 2 статті 693 ЦК України виникло право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості об`єкта лізингу.

Щодо розбіжностей в сумі боргу по лізингових платежах в претензіях ліквідатора та заявленій ціні позову, ліквідатор пояснює, що ним при підготовці позовної заяви до суду було більш уважно та ретельно проаналізовано виписку з рахунку №20710050002637 за період з 20.08.2016 по 15.01.2024 ТОВ «Торгмегамарт», перераховано суму заборгованості відповідача, яка становить саме 9 999 691,49 грн.

В свою чергу, суд з врахуванням диспозитивності господарського процесу розглядає підставність заявлених грошових вимог у позові.

Щодо неправильного нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних з лютого 2020 року, тобто з моменту розірвання договору, а не з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання, без доведення дати виникнення прострочення.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Розірвання АТ КБ «Приватбанк» договору фінансового лізингу в односторонньому порядку з 04.02.2020 не свідчить про те, у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача з наступного дня після розірвання договору, тобто з 05.02.2020, який є тим строком, після настання якого відповідач усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Зазначене кореспондується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Таким чином, у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України, з наступного дня після одностороннього розірвання договору фінансового лізингу, тобто з 05.02.2020.

Посилання представника банку на ту обставину, що майно з лізингу повернуто пізніше, не змінює строк нарахування витрат від інфляції та трьох відсотків річних.

На підставі вищевикладеного, позивачем правомірно обґрунтовано та арифметично правильно нараховані індекс інфляції та три відсотки річних (розрахунки яких були додані до позовної заяви) за період з 05.02.2020 по 25.03.2026.

Щодо судового збору

Оскільки ухвалою Господарського суду волинської області від 31.03.2026 №903/1290/23(903/304/26) клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальність «ТОРГМЕГАМАРТ» про відстрочення сплати судового збору задоволено; відстрочено сплату судового збору за звернення до суду з відповідною позовною заявою у розмірі 248 362, 82 грн до ухвалення судового рішення у справі, то з відповідача належить стягнути судовий збір за подання позовної заяви у сумі 248 362, 82 грн.

Керуючись ст. 2, 7 КУзПБ, ст.ст. 234 ГПК України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д , ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгмегамарт» (43020, Волинська обл., м.Луцьк, вул. Електроапаратна, 3 код ЄДРПОУ 39680592) 20 696 902,04 грн, з яких сплачені лізингові платежі в розмірі 9 999 691,49 грн., індекс інфляції в сумі 8 856 914,76 грн. та три відсотки річних в сумі 1 840 295,79 грн.

3. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д , ЄДРПОУ 14360570) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ Господарського суду Волинської області 03499885) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 248 362, 82 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України

Повний текст рішення виготвлено та підписано 03.08.2026

Суддя Микола ШУМ