Рішення № 13867443, 15.02.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 лютого 2011 р. Справа 7/228-10

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", м. Київ

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

про стягнення 512 083,85 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники:

позивача: Кушнір Л.В. - представник, довіреність № 231 від 23.07.2010 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 30.06.1999 року;

відповідач: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 512 083,85 грн. заборгованості, з яких 343892,06 грн. залишок основного боргу, 101451,24 грн. пеня за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту, 66740,56 грн. відсотки за користування кредитом.

Ухвалою від 17.12.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/228-10 та призначено до розгляду на 26.01.11 року.

З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи в судовому засіданні 26.01.2011 року оголошено перерву до 27.01.2011 року.

27.01.2011 року з огляду на неявку відповідача, ненадання ним витребуваних документів та необхідністю належного повідомлення відповідача за місцем його державної реєстрації відкладено розгляд справи до 09.02.2011 року.

Відповідач в судове засідання 09.02.2011 року не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 20544184 наявним в матеріалах справи.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 123467 місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: АДРЕСА_2, 22341, по якій було направлено ухвалу від 27.01.2011 року.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 27.01.2011 року, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За відсутності поданого представником позивача відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 09.02.2011 року оголошувалась перерва до 15.02.2011 року з метою повного, всебічного дослідження всіх обставин спору, а також необхідністю позивачу провести перерахунок пені відповідно до вимог чинного законодавства.

15.02.2011 року в судовому засіданні представником позивача подано заяву згідно якої останній просить стягнути з відповідача 483407,47 грн., з яких 343892,06 грн. боргу по кредиту, 66740,56 грн. боргу по відсоткам, 72770,86 грн. пені.

Розглянувши вказану заяву, яка з огляду на її зміст у порівнянні із предметом заявлених позовних вимог, розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

29.05.2007 року між ПАТ "Сведбанк" який є правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях АКБ "ТАС-Комерцбанк" (Банк) та ФОП ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено кредитний договір № 20/КЛ/29-05-07, згідно п.1.1 якого Банк має право надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновляється, у розмірі, на строк та умовах, передбачених у цьому договорі, а Позичальник зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

В п.1.2, 1.3, 1.4 Договору сторони погодили розмір кредитної лінії (50 000,00 доларів США), строк користування кредитною лінією (з 29.05.2007 року по 28.05.2008 року включно), плату за користування кредитною лінією у вигляді процентів (12,5 % річних).

В розділі 3 Договору сторони визначили порядок нарахування та сплати процентів передбачивши зокрема, що проценти нараховуються з дня перерахування коштів з позичкового рахунку Позичальника до моменту фактичного повернення кредитної лінії. При цьому враховується перший та не враховується останній день користування кредитною лінією. Проценти нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитною лінією, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитною лінією. Якщо день надання та повернення кредитної лінії співпадають, проценти за користування кредитною лінією нараховуються на суму наданих коштів за один день користування кредитною лінією. Проценти за користування кредитною лінією нараховуються Банком виходячи із умови фактичної кількості днів у році та фактичної кількості днів у місяці. Проценти за користування кредитною лінією сплачуються щомісячно до 05 числа (включно) за попередній місяць (з 9.00 до 18.00 години) і на дату повернення кредитної лінії (п.п.3.1, 3.2, 3.3 Договору).

В розділі 4 Договору сторонами визначено порядок і строки повернення кредитної лінії та сплати процентів.

Так, погашення заборгованості за кредитною лінією здійснюється по 29.05.2008 року включно, у відповідності із змінами розміру кредитної лінії встановленими у Графіку (п.4.1 Договору).

В п.4.2 Договору сторони погодили, що при недостатності суми, сплаченої Позичальником для погашення кредитної лінії та процентів згідно п.п. 3.3, 4.1 Договору, Банк має право погасити в першу чергу проценти за користування кредитною лінією, потім заборгованість за кредитною лінією, а потім нараховану неустойку.

В якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору та у відповідності розділу 5 Договору забезпечується заставою товарів в обігу , що належать ФОП ОСОБА_1.

29.05.2008 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 20/КЛ/29-05-07 від 29.05.2007 року, якою викладено в новій редакції п.п. 1.3; 1.4; 4.1; 7.8 Договору та погоджено новий графік зменшення розміру заборгованості (а.с.13, т.1):

- строк користування кредитною лінією встановлений по 28.08.2008 року;

- плата за користування кредитною лінією становить 13%;

- погашення заборгованості за кредитною лінією здійснюється згідно з Графіком зменшення розміру заборгованості.

На виконання умов кредитного договору позивачем надано відповідачу кредитні кошти в сумі 50 000,00 доларів США, що підтверджується виписками з особового рахунку, які знаходяться в матеріалах справи.

За посиланням позивача, відповідачем з моменту укладення кредитного договору було погашено заборгованість частково в сумі 6 632,40 доларів США згідно з актом звірки взаєморозрахунків та виписок банківської установи по особовому рахунку позичальника.

Також судом встановлено, що 19.02.2009 року банком було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на майно передане в заставу в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному Договору.

17.06.2010 року ВДВС Вінницького районного управління юстиції виконавчий напис повернуто без виконання через відсутність заставного майна.

Відсутність заставного майна та непроведення відповідачем розрахунків згідно умов кредитного договору спонукало Банк звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 343 892,06 грн. основної заборгованості, 66 740,56 грн. заборгованості з нарахованих відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту у розмірі 72770,86 грн. нарахованих за період з 18.11.2009 року по 14.11.2010 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 6.1 кредитного договору від 29.05.2007 року № 20/КЛ/29-05-07 сторони встановили, що у випадку ненадходження на рахунок Банку суми заборгованості за користування кредитною лінією та процентів в строки визначені договором (п.п.1.3, 3.3, 3.4, 4.1, 7.5, 7.6, 7.7, 8.1), позичальник незалежно від наявності його вини сплачує Банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки за кредитною лінією, зазначеної в п.1.4, що діє на момент прострочення відповідного платежу від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення, при цьому кількість днів року приймається рівною 360 дням. Пеня сплачується у національній валюті України по курсу НБУ на день сплати.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені за порушення строків погашення кредиту та відсотків за користування кредитом є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою розрахунку суми пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту та процентів, судом не виявлено помилок.

При цьому суд враховує, що нарахування та заявлення до стягнення пені проведено в розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка діяла на період прострочення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 17.12.2010 року, 27.01.2011 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Крім того судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову складає 483403,09 грн. (343892,06 грн. - борг, 66740,56 грн. - відсотки, 72770,86 грн. - пеня).

15.02.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, 22341 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", вул. Комінтерну, 30 м. Київ, 01032 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 19356840) - 343 892 грн. 06 коп. основного боргу, 66 740 грн. 56 коп. заборгованості з нарахованих відсотків, 72770 грн. 86 коп. пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту, 4834 грн. 03 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 21 лютого 2011 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - АДРЕСА_1, 21032

3 - відповідачу - вул. Жовтнева, буд. 86, с. Дяківці, Літинський район, Вінницька область, 22341