Ухвала суду № 138674189, 27.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 180/718/24

Провадження № 1-кп/204/405/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12023040000000085, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 січня 2023 року,

за участю: прокурора ОСОБА_3 , захисників: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , обвинувачених: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19

В С Т А Н О В И В:

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим: ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , а також строку дії обов`язків покладених на обвинувачених: ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 у зв`язку із запобіжним заходом у вигляді застави.

В обґрунтування своїх клопотань пояснив, що знаходячись на більш м`якому запобіжному заході обвинувачені, усвідомлюючи невідворотність можливого покарання в разі визнання їх винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, в яких відповідно до обвинувального акту вони обвинувачуються, яке передбачає виключне покарання у вигляді позбавлення волі, з метою уникнення такого покарання можуть переховуватись від суду, оскільки обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень. Також, під час проведення негласних слідчих розшукових дій задокументовано наявність у обвинувачених значних матеріальних статків, а саме наявність значного розміру грошових коштів, отриманих в ході довготривалої злочинної діяльності, які останні в подальшому можуть використовувати для тривалого переховування від суду, шляхом постійної зміни місця проживання, оренди автомобілів, тощо. Крім цього, у справі наявний суспільний резонанс, який викликаний тим, що злочинні дії обвинувачених були направлені на участь у злочинній організації, учасники якої вчиняли особливо тяжкі злочини у сфері обігу наркотичних засобів, у тому числі під час широкомасштабної збройної агресії з боку Російської Федерації. Торгівля наркотичними засобами є ганебним явищем для держави та суспільства. У той час, коли суспільство згуртовується заради єдиної спільної мети - перемоги у війні, обвинувачені, з метою особистого незаконного збагачення, систематично вчиняли особливо тяжкі злочини, та отруювали громадян, у тому числі чоловіків та підлітків, збуваючи останнім наркотичні засоби, обіг яких обмежено. У зв?язку з цим, суспільство зацікавлене у тому, щоб особа, якщо вона дійсно вчинила злочин у якому обвинувачується, понесла відповідне справедливе покарання. Про існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що обвинувачені знаходячись на свободі можуть незаконно впливати на свідків. Обвинувачені обізнані про спосіб зв`язку та місце проживання свідків, а тому шляхом погроз, шантажу або ж підкупу, можуть схилить вказаних осіб до надання певних показань, які будуть вигідні стороні захисту, або перешкоджати встановленню істини у даному кримінальному провадженні. Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що протиправна діяльність обвинувачених носила систематичний характер, була умисною та пов`язаною із бажанням швидкого незаконного збагачення за рахунок вчинення кримінальних правопорушень, а тому у разі застосування до обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів останні можуть вдатися до дій, які будуть спрямовані на продовження незаконної діяльності.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 щодо клопотання прокурора в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не заперечував, однак заперечував проти посилання прокурора на необхідність визначення відносно його підзахисного застави у розмірі 130 розмірів прожиткового мінімуму. У зв`язку із чим просив вирішити питання щодо зменшення розміру застави, оскільки ОСОБА_19 перебуває під вартою у межах цього провадження понад три з половиною роки, а запобіжний захід продовжується систематично, включно з ухвалою від 02 червня 2026 року, якою у задоволенні клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави було відмовлено, а тому не можливо розцінювати його таким, який досягає своєї процесуальної мети, а навпаки потребує повторного перегляду в частині його розміру.

Обвинувачений ОСОБА_19 підтримав думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку дії обов`язків, які були покладені на його підзахисного.

Обвинувачений ОСОБА_18 підтримав думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 заперечував проти задоволення клопотань. В обґрунтування своїх заперечень пояснив, що клопотання прокурора, які останнім були заявлені не ґрунтуються на нормах права, стороною обвинувачення у вказаних клопотаннях зазначається тільки формальний склад та правова кваліфікація дій обвинувачених. Крім цього, у клопотанні відсутні будь-які відомості які б підтверджували зазначені прокурором ризики. Дійсно, ризик впливу на свідків існує, однак він є мізерним. Його підзахисний ОСОБА_12 у клопотанні прокурора визначений як такий, що займає низьку соціальну ланку. Однак, ОСОБА_12 є раніше не судимим, до адміністративної відповідальності раніше не притягувався. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до його підзахисного ОСОБА_12 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Крім цього, просив розглянути питання щодо зменшення розміру застави, оскільки вона є непомірною для ОСОБА_12 . Що ж стосується ОСОБА_13 , то просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора щодо продовження строку дії покладених обов`язків, оскільки вказані обов`язки вже раніше були визначені, а тому повторне їх визначення не є доцільним.

Обвинувачені ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтримали думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_10 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора. Пояснив, що на даний час до трьох обвинувачених у даному кримінальному провадженні застосовано запобіжний захід у вигляді застави, які виконують покладені на них судом обов`язки. Прокурором не було надано доказів наявності зазначених у клопотанні ризиків. Крім цього, прокурором не було враховано наявність у його підзахисної міцних соціальних зв`язків, а саме малолітньої дитини. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати стосовно його підзахисної більш м`який запобіжний захід.

Обвинувачена ОСОБА_15 підтримала думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_14 підтримав думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_11 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. Пояснила, що прокурором не було надано жодного доказу наявності зазначених у клопотанні ризиків. Враховуючи той факт, що ризики прокурором не підтверджені, необхідно відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати стосовно її підзахисного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_17 підтримав думку свого захисника.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Пояснив, що на даний час ризики, на які постійно посилається прокурор у своїх клопотаннях про продовження запобіжного заходу його підзахисному, перестали існувати. За весь час перебування під вартою, він не здійснює виконання процесуального порядку згідно ст. 177 КПК України, а практично відбуває покарання, оскільки тривалий час утримується під вартою. При цьому, не має грошових коштів на визначений судом станом на даний час розмір застави. Така сума є непомірною для нього та його рідних. Крім того, ОСОБА_16 є соціально адаптованим, всі докази на підтвердження цього наявні у матеріалах справи. Більше того, за час перебування під вартою створив сім`ю, офіційно одружився, не чинив тиск на свідків, експертів, та інших осіб. При цьому за той час, коли він перебуває під вартою, були звільнені у зв`язку з внесенням застави інші учасники вказаного кримінального провадження, виходячи з чого, слід взяти до уваги, що у вказаних осіб також були наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Але жоден з тих обвинувачених, яких було звільнено з-під варти у зв`язку з внесенням застави, жодного разу не вчинив дій, які б вказували на вищезазначені ризики. Тож які підстави вбачати їх стосовно ОСОБА_16 . Проси відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до його підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_16 підтримав думку свого захисника.

Розглядаючи клопотання прокурора щодо продовження застосування запобіжного заходу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.

Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.

У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.

Обмежуючи конституційні права обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.

При цьому, суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України» від 24 жовтня 2019 року, «Войкін проти України» від 27 березня 2018 року, ухвала про неприйнятність « ОСОБА_20 проти України» від 05 липня 2018 року.

Як вбачається із обвинувального акту: ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорій тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень.

Клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинувачених прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06 квітня 2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

На думку суду, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування обвинувачених від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25 квітня 2000 року, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21 липня 2003 року), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

З урахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться у вину обвинуваченим: ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , відповідно до обвинувального акту, наявні обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, що є підставою для продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі Matznetter v. Austria № 2178/64 від 10 листопада 1969 року, суд визнав, що ризик втечі повинен бути обґрунтований конкретними обставинами справи, а не лише припущеннями. Реальна загроза суворого покарання сама по собі може створювати стимул для втечі особи від правосуддя, особливо за відсутності стабільних соціальних зв`язків у країні.

Крім цього, вказаний ризик збільшує свою актуальність у зв`язку із можливістю переховування обвинувачених на тимчасово окупованих територіях України, оскільки вказане набуває особливої актуальності в умовах наявної збройної агресії Російської Федерації та фактичної недоступності частини територій для правоохоронних органів України.

Так, окупація окремих територій Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей та АР Крим військовими формуваннями Російської Федерації унеможливлює ефективне проведення слідчих (розшукових) дій, забезпечення явки особи до суду.

Крім цього, тимчасово окуповані території України не визнають юрисдикцію судової системи, правоохоронних органів України чи судових повісток. Також, на вказаних територіях не застосовується й правова процедура екстрадиції.

Водночас, слід взяти до уваги, що у ОСОБА_15 відсутні обмеження щодо перетину державного кордону, а тому остання, у разі зміни стосовно неї запобіжного заходу, матиме можливість без перешкод перетнути державний кордон України, що у свою чергу створить перешкоду у розгляді вказаного кримінального провадження.

Окрім цього, ризик переховування від суду стосується не ухилення обвинувачених від суду виключно за кордоном, а розповсюджується й на переховування в межах території України.

Ураховуючи, що вказане кримінальне провадження не є статистичним, що обумовлює можливість не прогнозованої зміни поведінки обвинувачених, співставлення можливих негативних для обвинувачених наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у вигляді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим.

Вказані обставини, на думку суду, дають достатні підстави вважати обґрунтованою позицію прокурора щодо того, що тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні якого обвинувачуються останні, та наведені вище особливості закону про кримінальну відповідальність, є вагомим доводом, що підтверджує існування ризику переховування обвинувачених від суду.

Крім цього, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинувачених, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.

Слід також зазначити, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання осіб під вартою, проте обвинувачення ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши осіб під варту.

Суд зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.

Вирішуючи питання щодо наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Так, в силу засади безпосередності дослідження судом показань, яка регламентована ст. 23 КПК України, та відповідно до визначених у ст. 224 КПК України правил проведення допиту в суді, під час судового розгляду суд отримує показання усно шляхом допиту особи у судовому засіданні.

Водночас, з огляду на закріплений у ст. 290 КПК України порядок ознайомлення захисту з матеріалами досудового розслідування, зокрема, з показаннями допитаних стороною обвинувачення осіб, очевидно, що обвинувачені можуть бути обізнаними із персональними даними свідків та змістом їх позасудових показань.

Беручи до уваги той факт, що на даний час свідки залишаються не допитаними, а тому можливо припустити про вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинувачених на свідків, з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

При цьому, той факт, що свідки є залегендованими, жодним чином не нівелює наявність ризику впливу обвинувачених на них, оскільки останнім можуть бути відомі дійсні дані цих свідків.

Станом на день розгляду клопотань прокурора, відповідно до встановленого порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні, свідки залишаються не допитаними, а тому існує велика ймовірність у разі зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених на здійснення ними незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні.

Крім цього, слід взяти до уваги й характер обвинувачення, а саме участь у злочинній організації та незаконному обігу наркотичних засобів, що у свою чергу підтверджує можливість обвинувачених щодо узгодження позиції здійснення можливого впливу на свідків, в разі зміни запобіжного заходу на такий, який не буде пов`язаний із триманням під вартою.

Розглядаючи питання наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Судом при вирішенні питання щодо наявності вказаного ризику береться до уваги термін вчинення інкримінованих обвинуваченим, відповідно до обвинувального акту кримінальних правопорушень, а саме більш ніж вісім місяців, що у свою чергу може свідчити про стійкість злочинної поведінки останніх та в свою чергу підвищує ймовірність продовження протиправної діяльності шляхом продовження вчинення даного кримінального правопорушення або ж вчинення нового у разі застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу у тому числі в умовах домашнього арешту з урахуванням специфіки кримінального правопорушення, а тому даний ризик на даний час не втратив своєї актуальності.

Крім цього, обвинуваченим ставиться у провину вчинення кримінального правопорушення, яке має корисливий характер, пов`язаний з незаконним обігом наркотичних засобів, що у свою чергу свідчить про наявність відповідної криміногенної налаштованості. Вказане, за відсутності офіційного стабільного доходу, жодним чином не може усунути ризик можливого продовження вчинення кримінальних правопорушень.

Отже, встановлені під час розгляду клопотань обставини у своїй сукупності дають достатні підстави стверджувати, що наявні ризики, у достатній мірі виправдовують подальше застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Розглядаючи позицію сторони захисту щодо автоматичного зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України у зв`язку із плином часу та тривалим судовим розглядом, суд зазначає наступне.

Усталена прецедентна практика ЄСПЛ щодо оцінки ризиків при застосуванні заходів, пов`язаних з обмеженням свободи, зокрема рішення у справах «Нойместер проти Австрії», «Летельє проти Франції», «W. проти Швейцарії» вироблена у контексті найсуворішого запобіжного заходу: тримання під вартою. Саме стосовно тримання під вартою ЄСПЛ сформулював позицію, що тривале позбавлення свободи само по собі потребує наростаючого обґрунтування. Натомість жодне з цих рішень і жодне інше рішення ЄСПЛ не встановлює принципу, за яким ризики, що є підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу, автоматично зменшуються з перебігом часу або внаслідок сумлінної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Навпаки, у справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ наголосив: небезпека переховування від правосуддя повинна оцінюватися не лише у світлі тяжкості покарання, але й з урахуванням сукупності обставин, які можуть або підтвердити наявність цієї небезпеки, або свідчити про те, що вона є незначною.

Тобто оцінка ризиків є змістовною і фактологічною, а не темпоральною: визначальним є характер і динаміка ризикоутворюючих обставин, а не просто тривалість провадження.

Стороною захисту не представлено жодних нових даних, які б підтверджували зміну обставин провадження чи зменшення встановлених судом ризиків, які б дозволили дійти висновку про наявність підстав для можливості застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу.

Що ж стосується посилання сторони захисту на можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, з урахуванням належної процесуальної поведінки інших обвинувачених, до яких застосований запобіжний захід у вигляді застави, суд зазначає наступне.

Сторона захисту наполягала на зміні запобіжного заходу у зв`язку із тим, що інші обвинувачені будуть належним чином виконувати покладені на них судом процесуальні обов`язки.

Зважаючи на це суд зазначає, що належна процесуальна поведінка обвинувачених, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави, які не порушують покладених на них обов`язків, не має визначального значення для зміни стосовно інших обвинувачених запобіжного заходу, оскільки саме запобіжний захід у вигляді застави забезпечує належну процесуальну поведінку обвинувачених та виконання ними покладених судом процесуальних обов`язків, оскільки саме виконання покладених процесуальних обов`язків є їх прямим обов`язком і здійснюється в умовах дії відповідних обмежень та контролю, що на думку суду, свідчить про ефективність та дієвість застосованого запобіжного заходу.

Крім цього, обставини, які характеризують обвинувачених та які сторона захисту вважає показником міцних соціальних важелів впливу, як то сімейний стан наявність дружини, дітей, бабусі, постійного місця проживання та реєстрації, можливого місця працевлаштування, бажання навчання, мають оціночний характер та не створюють настільки ефективних запобіжників, які б виключали можливість вчинення обвинуваченими дій, передбаченими ч. 1 ст. 177 КПК України.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про можливість застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, який не буде пов`язаний із триманням під вартою, а саме домашнього арешту, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинувачених під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками їх звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди права та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинувачених під вартою, а тому у задоволення клопотання сторони захисту у цій частині слід відмовити.

Судом не вбачається на даний час, надмірної тривалості тримання обвинувачених під вартою, оскільки враховується тяжкість пред`явлених обвинуваченим обвинувачень, їх суспільна небезпека та сукупність ризиків, які продовжують існувати, процесуальна поведінка учасників процесу, та інші обставини, які не залежать від суду, а тому суд приходить до висновку, що таке обмеження прав обвинувачених на свободу є такими, що не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують ознаки суспільного інтересу, як,і не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.

Підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених у вигляді тримання під вартою не відпали, більш м`які запобіжні заходи не в змозі гарантувати їх належну поведінку та невілювати ризики, передбачені ст. 177 КПК України , а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.

Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання винними у вчиненні кримінальних правопорушень, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених з тримання під вартою на інший не пов`язаний із триманням під вартою, тому у задоволенні клопотання захисників та обвинувачених про зміну запобіжного заходу слід відмовити.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається в таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого кримінального правопорушення, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Під час визначення судом розміру застави, було враховано, те що в своєму рішенні № 7-р(ІІ)/2024 від 19 червня 2024 року Конституційний Суд України зазначив, що законодавець закріпив дискрецію суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст. ст. 177, 178 Кодексу.

Відтак, судом, при розгляді клопотання, враховуючи вік обвинувачених, їх стан здоров`я, сімейний стан, тривалість судового розгляду, можливість забезпечення виконання обов`язків дійшов до висновку про необхідність визначення розміру застави як альтернативного заходу.

Під час постановлення ухвал Чечелівським районним судом міста Дніпра від 01 та 02 червня 2026 року було визначено, що застава саме у розмірі: 130 (для обвинуваченого ОСОБА_19 ) та 55 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, враховуючи у сукупності усі обставини судового провадження, та, виходячи з практики Європейського суду з прав людини та того, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Що стосується посилання сторони захисту, як на підставу зменшення розміру застави, надмірність визначеного розміру застави та неможливість обвинуваченими її внесення, суд зазначає наступне.

Можливість або ж неможливість внесення застави це оціночне поняття та не може бути підтвердженим лише самим фактом несплати застави, оскільки також може залежати й від волі обвинувачених, направлених виключно на зменшення розміру застави, а не на фактичну неспроможність внести таку заставу.

Крім того, невнесення суми застави не завжди може свідчити про відсутність коштів для її сплати. Для декого внести заставу означає розкрити наявність у себе прихованих активів, що спонукає не платити, а для іншого не бажання її сплачувати обумовлене страхом, що в разі засудження відповідні кошти можуть конфіскувати (наприклад, коли стаття, за якою оголошено підозру, передбачає конфіскацію).

Окремо слід зазначити, що при визначені розміру застави судом було взято до уваги особи обвинувачених, суть та зміст пред`явленого їм обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Інших же обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість зменшення визначеного судом розміру застави до меж, визначених у п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, стороною захисту наведено не було, а судом встановлено не було.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту у цій частині.

Тому, беручи до уваги ризики, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання винними у вчиненні кримінальних правопорушень, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених, тому у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт або ж зменшення розміру застави слід відмовити, а обвинуваченим належить продовжити, згідно ст. 197 КПК України, строком на 60 днів, із визначення розміру застави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314-317, 334, 369, 371, 372 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 22 вересня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 22 вересня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 22 вересня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 22 вересня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 22 вересня 2026 року включно.

Визначити відносно обвинувачених: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , заставу у розмірі 55 (п`ятдесят п`ять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 183040 (сто вісімдесят три тисячі сорок) гривень, яка може бути внесена як самими обвинуваченими, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу у розмірі 130 (сто тридцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 432640 (чотириста тридцять дві тисячі шістсот сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Покласти на обвинувачених: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він/вона зареєстрований(на), проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинувачених з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений(на) зобов`язаний(на) виконувати покладені на нього/неї обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-підварти у зв`язку з внесенням застави обвинувачені вважаються таким, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» та Державної установи «Криворізький слідчий ізолятор», для виконання.

Продовжити обвинуваченим: ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , строк дії обов`язків, покладених ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 10 квітня 2026 року, до 22 вересня 2026 року включно, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він/вона зареєстрований(на), проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У разі невиконання вказаних вище обов`язків застава буде звернена в дохід держави.

У задоволенні клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт або зменшення розміру застави, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1