Рішення № 138667678, 31.07.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа №504/5301/25

Провадження №2/504/2236/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді Барвенко В.К.,

секретаря Ориник М.В. , -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №5, цивільну справу за первісним позовом адвоката Денисової Неллі Дмитрівни в інтересах ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Білоконь Олександра Микитівна, про визнання зобов`язання виконаним, визнання права власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 проти ОСОБА_1 , Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про визнання за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; право приватної власності на земельну ділянку площею 0,072 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог:

Адвокат Денисова Н.Д. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом проти відповідача, яким просить суд:

Визнати виконаним зобов`язання за договором купівлі- продажу житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, земельної ділянки площею 0,072 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0011, земельної ділянки 0,25 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0012, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Драгой Н.І., який зареєстрований у реєстрі за № 238 від 05.04.2013 року;

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право приватної власності на земельну ділянку площею 0,072 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову заявниця стверджує, що 05.04.2013 між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, який посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Драгой Н.І., за змістом якого продавець зобов`язався передати покупцю у власність житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, земельну ділянку площею 0,072 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0011, земельну ділянку 0,25 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0012, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець взяв на себе обов`язок до 05.04.2014 року оплатити обумовлену сторонами вартість та укласти основний договір купівлі- продажу.

Згідно пункту 3 Договору сторонами визначено, що ціна продажу нерухомого майна становить 35000,00 грн., що за курсом НБУ становить 4000,00 доларів США.

Після укладення попереднього договору ОСОБА_1 отримала від власниці ОСОБА_3 дозвіл на проживання та користування вказаним будинком та земельними ділянками.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Спадкоємцем до майна померлої ОСОБА_3 є її донька ОСОБА_2 .

Заявниця стверджує, що за попереднім договором повністю здійснила розрахунок та сплатила продавцю обумовлену договором суму.

Проте в теперішній час у нотаріальному порядку посвідчити основну угоду можливості не має, та, крім того, заявниця посилається на відмову органу нотаріату посвідчити основну угоду у зв`язку із положенням Постанови КМУ «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку із військовою агресією російської федерації» від 03.03.2022 року № 187.

У липні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом проти ОСОБА_1 , Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, яким просила суд визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; право приватної власності на земельну ділянку площею 0,072 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування доводів позову ОСОБА_2 зазначила, що за життя ОСОБА_3 на підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 18.08.2008 року у справі № 2-1347/2008 на праві власності належав житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Право власності ОСОБА_3 зареєстровано Комінтернівським районним БТІ 17.10.2008 року, номер витягу 20613811.

Окрім того, за життя ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 716545, який виданий 26.08.2009 року належала земельна ділянка, площею 0,250 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, за життя ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 716546, який виданий 26.08.2009 року належала земельна ділянка, площею 0,072 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яку прийняла я, ОСОБА_2 оскільки фактично проживала із мамою на день її смерті.

Інших спадкоємців до майна померлої ОСОБА_3 не має.

Однак в нотаріальному порядку заявниця не може оформити своє право на спадкове майно, оскільки в неї відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду справи по суті.

Орган місцевого самоврядування та орган нотаріату сповіщений про дату, час та місце розгляду справи по суті через підсистему «ЕСІТС».

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наданими доказами, суд дійшов до наступного всиновку:

Встановлені судом фактичні обставини:

Судом встановлено що ОСОБА_3 на підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 18.08.2008 року у справі № 2-1347/2008 є власницею житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Право власності ОСОБА_3 зареєстровано Комінтернівським районним БТІ 17.10.2008 року, номер витягу 20613811.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 716545, який виданий 26.08.2009 року належить земельна ділянка, площею 0,250 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 716546, який виданий 26.08.2009 року належить земельна ділянка, площею 0,072 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що що 05.04.2013 між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, який посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Драгой Н.І., за змістом якого продавець зобов`язався передати покупцю у власність житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, земельну ділянку площею 0,072 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0011, земельну ділянку 0,25 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0012, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець взяв на себе обов`язок до 05.04.2014 року оплатити обумовлену сторонами вартість та укласти основний договір купівлі- продажу.

Згідно пункту 3 Договору сторонами визначено, що ціна продажу нерухомого майна становить 35000,00 грн., що за курсом НБУ становить 4000,00 доларів США.

Після укладення попереднього договору ОСОБА_1 отримала від власниці ОСОБА_3 дозвіл на проживання та користування вказаним будинком та земельними ділянками.

Згідно акту депутата Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області від 02.12.2025 року ОСОБА_5 ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації з 2013 року за адресою: АДРЕСА_1 . З нею проживають чоловік ОСОБА_6 , син ОСОБА_7 , донька ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що встановлено судом зі змісту свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , яке видано 24.02.2016 року, а/з про смерть 157 від 24.02.2016 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яку прийняла за законом ОСОБА_2 , яка є рідною донькою померлої ОСОБА_3 , і яка фактично проживала із мамою на момент її смерті.

Однак в теперішній час ОСОБА_2 не може оформити право на спадкове майно через відсутність правовстановлюючих документів.

Релевантні джерела права та висновки суду:

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач не надав ні відзиву, ні заперечень за позовом, тому обставини, на які посилається позивач за текстом позовної заяви суд вважає доведеними.

Відповідно до ст. 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу передзакономі судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

За ст. 316 ЦК, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статті 328 ЦК встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За ст. 392 ЦК, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 655 ЦК, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 657 ЦК, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК, набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 22.01.2019 року у справі № 145/145/17.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За ст. 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах:

(а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання;

(б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно;

(в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору;

(г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у коментованій статті. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ.

Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17).

Положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

Велика Палата неодноразово виснувала, що включення в договір купівлі продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.

Оскільки у цій справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали лише попередній договір, основний договір не укладали, то і відсутні правові підстави для висновку про укладення між сторонами договору купівлі- продажу нерухомого майна.

Сам факт того, до ОСОБА_3 за домовленістю дозволила ОСОБА_1 та її родині проживати у своєму будинку не свідчить про перехід права власності на це саме нерухоме майно.

Щодо зустрічного позову.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

З урахуванням вказаного, суд дійшов до висновку що оскільки ОСОБА_2 фактично постійно проживала зі спадкодавицею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини, то вона в силу закону є такою, що прийняла спадщину до майна своєї матері.

Оскільки в нотаріальному порядку заявниця через відсутність правовстановлюючих документів не може оформити свої спадкові права на нерухоме майно, яке за життя належало матері, то це право має бути захищено в судовому порядку.

Водночас безпідставними є вимоги позову проти ОСОБА_1 оскільки вона не входить до кола спадкоємців ані за законом ані за заповітом.

Суд також зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Також статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 15, 16, 182, 316, 317, 319, 321, 328, 392, 655, 657 ЦК України, ст. ст. ст.12, ст.76,77,80,ч.1.ст.81, 258, 259, 263-265, 273, 293, 315, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги адвоката Денисової Неллі Дмитрівни в інтересах ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Білоконь Олександра Микитівна, про визнання зобов`язання виконаним, визнання права власності, залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 проти ОСОБА_1 , Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності:

на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

право приватної власності на земельну ділянку площею 0,072 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0011, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 5122755100:04:001:0012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В вимогах позову проти ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко