Рішення № 138666474, 31.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/12431/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Андрусів У.Б., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування припису,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) пред`явив позов до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради (далі відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати припис Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради від 03.06.2025 про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини, складений на ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що є одним із співвласників квартири АДРЕСА_1 , іншими співвласниками якої є його матір ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 . У січні 2025 року позивач звернувся до уповноваженого органу для укладення охоронного договору на цю квартиру, а 03.06.2025 отримав електронною поштою оскаржуваний припис, яким його зобов`язано у строк до 01.07.2025 демонтувати металопластикові віконні і дверні заповнення та встановити на їх місці дерев`яні за зразком оригінальних, а технологію монтажу, членування, профіль і колір узгодити з відповідачем. Позивач вважає припис протиправним, оскільки його вина у самовільній заміні віконних і дверних заповнень не доведена, а жодним документом не встановлено, коли саме, ким саме та за яких обставин здійснено таку заміну, зокрема до чи після занесення будинку до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Зазначає, що постанову адміністративної комісії №34 від 19.02.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.92 КУпАП скасовано рішенням Галицького районного суду м.Львова від 28.04.2025 у справі №461/2314/25, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито, тому він не був визнаний винним у заміні вікон. Вказує, що жодного зі співвласників не було повідомлено про занесення будинку до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки власникам не видавалося. Наведене, на думку позивача, свідчить про порушення відповідачем принципу обґрунтованості при прийнятті спірного припису, а сам припис прийнято з порушенням вимог, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 23.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; справу вирішено розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

18.07.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення (охоронний №5293-Лв) наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 18.01.2021 №14, а квартира АДРЕСА_3 у цьому будинку належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Вказує, що за результатами проведеного 03.06.2025 обстеження встановлено самочинну заміну власниками квартири віконних та дверних заповнень з дерев`яних на металопластикові, у зв`язку з чим офіс, керуючись Законом України «Про охорону культурної спадщини», видав оскаржуваний припис. Наголошує, що спірні правовідносини регулюються нормами спеціального закону, а видання приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення належить до компетенції відповідача. Зазначає, що позивач у січні 2025 року як уповноважена особа звернувся щодо укладення охоронного договору, який укладено 02.01.2025 за №4/25, а відтак був обізнаний про набуття майном спеціального охоронного статусу та про пов`язані з ним обов`язки. Вказує, що позивачем не надано доказів наявності дозвільних документів на проведення робіт із заміни віконних та дверних заповнень. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Квартира АДРЕСА_4 , разом з коморою в підвалі площею 8,7 кв.м належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 17.03.2004 №Г-26220, виданого Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради згідно з розпорядженням від 17.03.2004 №231. Вказане обставини підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.05.2004 №3671994 (реєстраційний номер майна 5966403) та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.07.2025 №435722716. Частки співвласників у праві спільної сумісної власності не визначені.

Житловий будинок XIX ст. на АДРЕСА_2 взято на державний облік рішенням виконкому Львівської обласної ради від 24.06.1986 №330.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 18.01.2021 №14 цей будинок занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення як пам`ятку архітектури з охоронним №5293-Лв (порядковий №1328 переліку, що є додатком до наказу).

20.11.2024 начальником управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, власниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та виконавцем (архітектором) складено та підписано акт технічного стану пам`ятки, який є додатком до охоронного договору. У цьому акті за результатами візуального обстеження зафіксовано, зокрема, що в кв. АДРЕСА_3 вхідні двері метало-пластикові, нові, стан задовільний; двері і вікна кв.21 металопластикові, технічний стан задовільний. Загальний конструктивний стан пам`ятки визначено як частково незадовільний, стан опорядження фасаду - задовільний; цінних архітектурно-декоративних елементів у кв. АДРЕСА_3 не виявлено.

02.01.2025 між управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради (орган охорони) та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (власники) укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини чи її частину №4/25, за яким власники взяли на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки архітектури місцевого значення «Житловий будинок XIX ст.» (охоронний №5293-Лв) за адресою: АДРЕСА_2 , та несуть відповідальність за її збереження. Договором визначено режим використання пам`ятки (її частини) - житлових приміщень кв. АДРЕСА_3 загальною площею 57,1 кв.м та комори в підвалі площею 8,7 кв.м - виключно під житлову функцію та для господарських потреб відповідно.

Пунктом 13 охоронного договору визначено перелік робіт та заходів, які власники зобов`язані провести з метою збереження пам`ятки. Зокрема, згідно з п.6 цього переліку власники зобов`язані замінити металопластикові віконні, дверне заповнення в приміщенні кв. АДРЕСА_1 на дерев`яні за історичним зразком; строк виконання - 2025-2028 рр.; у примітці зазначено, що роботи на пам`ятці виконувати за письмовим дозволом відповідного органу охорони (під авторським наглядом), на підставі погодженої з ним науково-проектної документації, а про початок робіт письмово інформувати управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. Пунктом 12 договору передбачено, що реставраційні, ремонтні та інші роботи проводяться відповідно до науково-проектної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом органу охорони. За п.14 договору у разі самовільного проведення власником (користувачем) робіт, пов`язаних з перебудовою чи переробленням, які призвели до спотворення пам`ятки, її території, їх наслідки повинні бути усунуті за рахунок власника (користувача) у строки, визначені письмовим розпорядженням органу охорони.

31.01.2025 управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЛВ №001089, яким зафіксовано, що у будинку АДРЕСА_2 власником квартири АДРЕСА_3 самовільно замінені віконні, дверні заповнення з дерев`яних на металопластикові в пам`ятці культурної спадщини.

Постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради від 19.02.2025 №34 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.92 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 28.04.2025 у справі №461/2314/25 позов ОСОБА_1 задоволено; скасовано постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради від 19.02.2025 №34 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.92 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито (сплив строк притягнення до адміністративної відповідальності).

03.06.2025 в.о. директора офісу, заступником директора офісу - начальником управління охорони та використання об`єктів культурної спадщини видано припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини (зареєстрований у системі електронного документообігу Львівської міської ради за №0004-вих-80436 від 03.06.2025), адресований ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у графі «власник або уповноважений ним орган/особа» якого зазначено ОСОБА_1 . У приписі відображено, що його видано за результатами проведеного обстеження, відповідно до ст.3, 6, 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та повноважень, визначених Положенням про офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради, з метою захисту об`єкта культурної спадщини.

У графі «виявлені порушення» зазначено: у квартирі АДРЕСА_1 , що внесений в перелік пам`яток місцевого значення на підставі рішення виконкому Львівської обласної ради від 24.06.1986 №330 та наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 18.01.2021 №14, охоронний номер 5293-Лв, самовільно замінено віконні і дверні заповнення з дерев`яних на металопластикові, без отримання письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, чим порушено режим використання пам`ятки архітектури, що є порушенням ч.1, 2 ст.24, ч.1, 2 ст.32, ч.1 ст.22 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Пунктом 1 припису вимагається в термін до 01.07.2025 вжити таких заходів: демонтувати металопластикові віконні і дверні заповнення та встановити на їх місці дерев`яні за зразком оригінальних у квартирі АДРЕСА_1 ; технологію монтажу нових дерев`яних вікон, членування, профіль та колір узгодити з офісом охорони культурної спадщини.

Копію припису надіслано представнику позивача адвокату Петришину А. супровідним листом Офісу від 03.06.2025 №0004-вих-80741, отриманим 03.06.2025.

Не погодившись із вказаним приписом, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність оскаржуваного припису критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Частинами 4, 5 ст.54 Конституції України закріплено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (далі Закон №1805-III).

Згідно з абз.2, 3 преамбули Закону №1805-III об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Абзацом 6 ст.1 Закону №1805-III визначено, що пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Частиною 6 ст.3 Закону №1805-III передбачено, що рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Згідно з п.9 ч.2 ст.6 Закону №1805-III до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них.

Пунктом 13 ч.1 ст.6 Закону №1805-III визначено, що надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології) належить до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Статтею 22 Закону №1805-III встановлено, що пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Відповідно до ст.23 Закону №1805-III усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Частиною 2 ст.24 Закону №1805-III передбачено, що використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Режими використання пам`ятки визначаються науково-проектною (науково-дослідною) документацією, що складається за результатами проведених досліджень. Рішення про затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режимів використання пам`ятки приймається: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо пам`яток національного значення; органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам`яток місцевого значення. Порядок визначення режимів використання пам`яток та затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №1805-III до визначення у встановленому порядку режиму використання пам`ятки відповідно до частини другої цієї статті режим використання пам`ятки встановлюється відповідно до режимів використання, рекомендованих в обліковій документації або в охоронному договорі. У разі невизначення режиму використання пам`ятки в обліковій документації, охоронному договорі на пам`ятці допускаються лише консервація, реставрація, музеєфікація, ремонт, пристосування. Відомості про режими використання пам`ятки (у тому числі режими, встановлені відповідно до абзаців першого і другого цієї частини) вносяться до Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру як обмеження у використанні земель.

Частиною 4 ст.24 Закону №1805-III забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Абзацом 2 ч.1 ст.26 Закону №1805-III передбачено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Статтею 27 Закону №1805-III визначено, що у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування). Якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов`язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження. У разі, коли власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, не в змозі виконати розпорядження органу охорони культурної спадщини щодо охорони пам`ятки, орган охорони культурної спадщини може вжити необхідних заходів самостійно (повністю або частково), профінансувавши їх за рахунок спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини.

Згідно зі ст.30 Закону №1805-III органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Стаття 44 Закону №1805-III має назву «Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини» та встановлює фінансові санкції, які відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що об`єкти культурної спадщини, до яких належать і пам`ятки архітектури місцевого значення, мають особливу правову природу та потребують особливої охорони, що є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Із цією метою законодавство встановлює для власників пам`яток і уповноважених ними осіб спеціальний правовий режим утримання та використання таких об`єктів, який передбачає, зокрема, заборону змінювати, замінювати пам`ятку та пов`язане з нею майно (ст.22 Закону №1805-III), обов`язок утримувати пам`ятку в належному стані та використовувати її відповідно до встановлених режимів, у спосіб, що потребує якнайменших змін і забезпечує збереження її матеріальної автентичності (ч.1, 2 ст.24 Закону №1805-III), а також обов`язок укласти охоронний договір (ст.23 Закону №1805-III). Зазначені обов`язки випливають безпосередньо зі статусу пам`ятки і не залежать від наявності чи відсутності охоронного договору.

Водночас наведене нормативне регулювання не звільняє орган охорони культурної спадщини від дотримання загальних вимог до актів індивідуальної дії. Реалізуючи надані йому ст.6, ст.30 Закону №1805-III повноваження щодо видання приписів, такий орган зобов`язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а прийняте ним рішення має відповідати критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, зокрема бути обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Оцінюючи оскаржуваний припис на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає таке.

Обґрунтованість, як визначальна властивість акту індивідуальної дії, спрямована на формування юридичної визначеності рішень суб`єктів владних повноважень. Припис органу охорони культурної спадщини, яким на особу покладається обов`язок вчинити певні дії за власний рахунок, має відповідати змісту правовідносин, у межах яких він приймається, зокрема правильно визначати особу, на яку такий обов`язок покладається.

Оскаржуваний припис складено та вимоги про демонтаж металопластикових заповнень і встановлення дерев`яних за власний рахунок покладено виключно на ОСОБА_1 . Водночас квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності трьом співвласникам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а обов`язок утримувати пам`ятку в належному стані та використовувати її відповідно до встановлених режимів згідно з ч.1, 2 ст.24 Закону №1805-III покладається на власника, тобто у цьому випадку на всіх співвласників квартири. Поклавши обов`язок з усунення порушення у повному обсязі лише на одного зі співвласників, відповідач не врахував суб`єктного складу правовідносин, що не відповідає змісту наведених норм.

Поряд з тим, обставини вини позивача у самовільній заміні віконних та дверних заповнень були предметом дослідження суду у справі №461/2314/25. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 28.04.2025, яке набрало законної сили, постанову адміністративної комісії №34 від 19.02.2025 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст.92 КУпАП скасовано, а провадження у справі закрито, зокрема з підстав ненаведення доказів вчинення правопорушення саме позивачем, а не іншими співвласниками чи особами, які раніше проживали у помешканні. Таким чином, факт вчинення заміни віконних та дверних заповнень саме позивачем належними доказами не підтверджено.

Суд відхиляє посилання відповідача у приписі на порушення ч.1, 2 ст.32 Закону №1805-III. Стаття 32 цього Закону регулює встановлення зон охорони пам`яток, буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини та історичних ареалів населених місць, тобто визначає режим використання територій навколо пам`яток, а не порядок утримання та використання самої пам`ятки чи її елементів. Заміна віконних та дверних заповнень у квартирі, що є частиною пам`ятки, за своїм змістом не охоплюється диспозицією ст.32 Закону №1805-III, а відтак посилання на неї у приписі є безпідставним.

Суд також враховує, що між сторонами укладено охоронний договір №4/25 від 02.01.2025, у пункті 6 таблиці розділу 13 якого сторони вже узгодили обов`язок замінити металопластикові віконні та дверне заповнення в приміщенні квартири АДРЕСА_3 на дерев`яні за історичним зразком у строк 2025-2028 рр., за письмовим дозволом відповідного органу охорони на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. Оскаржуваний припис фактично зобов`язує позивача виконати той самий за змістом обов`язок, проте у значно коротший строк до 01.07.2025, без узгодження науково-проектної документації, що суперечить умовам самого охоронного договору, укладеного відповідачем, та вимогам ч.2 ст.24 Закону №1805-III щодо здійснення робіт у спосіб, що забезпечує збереження матеріальної автентичності пам`ятки, на підставі погодженої науково-проектної документації.

Доводи відповідача про правомірність припису зводяться до посилання на наявність у нього повноважень видавати приписи та на факт наявності у квартирі металопластикових вікон. Проте наявність відповідних повноважень не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку прийняти рішення обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення, зокрема щодо особи, на яку покладається обов`язок, часу та обставин вчинення дій, що кваліфіковані як порушення. Відповідач таких обставин не встановив та не довів, а відтак оскаржуваний припис прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, з порушенням п.3 ч.2 ст.2 КАС України.

Суд наголошує, що наведені висновки не звільняють співвласників квартири №21 від обов`язків, які випливають зі статусу пам`ятки та умов укладеного охоронного договору №4/25 від 02.01.2025. Проте це не є підставою для визнання правомірним припису, прийнятого з порушенням наведених вище вимог.

Суд не враховує аргументи позивача про те, що спірні правовідносини регулюються законодавством про державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності. Закон України «Про охорону культурної спадщини», який визначає правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження та використання об`єктів культурної спадщини, є спеціальним щодо Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Отже, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини, підлягає застосуванню Закон №1805-III. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 13.03.2024 у справі №620/83/19.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю. А тому, виходячи з положень п.2 ч.2 ст.245 КАС України, спірне рішення слід скасувати як протиправне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач за пред`явлення цього позову сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн згідно з квитанцією №6916-2832-6748-5958 від 18.06.2025.

За таких умов на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування припису задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати припис Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради від 03.06.2025 про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини в частині, що стосується ОСОБА_1 .

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради (місцезнаходження: вул. Валова, буд.20, м. Львів, 79008; ЄДРПОУ 26256659).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна