Рішення № 138658738, 31.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/4750/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємця ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якій просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 04.06.2026 форми С № 000106460705 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 227 847,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим повідомленням-рішенням від 04.06.2026 № 000106460705 до позивача застосовані штрафні фінансові санкції у розмірі 227 847,45 грн. за відсутність у чеках РРО обов`язкових реквізитів цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, що кваліфіковано як невидачу відповідного розрахункового документа та порушення, за яке передбачено відповідальність пунктом 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Позивач вважає, що контролюючим органом не враховано специфіку реалізації алкогольних напоїв у закладі ресторанного господарства на розлив та/або у складі коктейлів. Позивач зазначає, що напій ОСОБА_2 придбавався у шести кегах об`ємом 20 літрів кожний, а цифрові значення штрихових кодів марок акцизного податку відображалися у фіскальних чеках під час первинного відкриття кожного кега. На переконання позивача, при подальшому продажу порцій напою з уже відкритої тари повторне зазначення реквізитів тієї самої марки акцизного податку законодавством не вимагається. При цьому дані СОД РРО підтверджують лише відсутність такого реквізиту в окремих чеках, однак не дають змоги встановити, чи стосувалися відповідні розрахункові операції відкриття нової тари. Крім того, позивач стверджує, що контролюючий орган неправомірно визначив розмір штрафних санкцій виходячи із загальної суми розрахункових операцій, включивши до бази їх нарахування також вартість товарів, щодо реалізації яких порушень вимог законодавства не встановлено.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв`язку з тим, що за даними СОД РРО у фіскальних чеках позивача, сформованих під час реалізації алкогольних напоїв, повністю відсутнє цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку. На думку відповідача, відсутність такого обов`язкового реквізиту позбавляє відповідні чеки статусу розрахункових документів та свідчить про неналежне виконання позивачем обов`язку, передбаченого пунктом 2 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Зазначає, що інформація із СОД РРО є належною податковою інформацією та може використовуватися контролюючим органом як доказ під час проведення фактичної перевірки. Посилання позивача на індивідуальні податкові консультації вважає безпідставними, оскільки такі консультації мають індивідуальний характер і можуть використовуватися виключно платниками податків, яким вони надані. Крім того, відповідач стверджує, що кожна розрахункова операція, проведена без видачі належного розрахункового документа, є окремим порушенням, у зв`язку із чим штрафні санкції у розмірі 100 відсотків за перше та 150 відсотків за кожне наступне порушення застосовано правомірно.

Представник позивач надав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач не спростував доводів про відсутність обов`язку повторно зазначати реквізити марки акцизного податку при подальшому продажу напою з уже відкритої тари.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Закарпатській області на підставі наказу від 11.03.2026 № 198-п та направлень від 11.03.2026 № 1156/07-16-07-05 і № 1157/07-16-07-05 проведено фактичну перевірку господарської одиниці ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 .

За результатами перевірки складено акт від 20.03.2026 № 6732/Ж5/0716/717/РРО/ НОМЕР_1 , у якому контролюючим органом зафіксовано проведення позивачем розрахункових операцій під час реалізації алкогольних напоїв із формуванням фіскальних чеків, у яких відсутнє цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої.

Відповідно до вказаного акту, вперше невидача відповідного розрахункового документу відбулась 15.07.2025; 19:53:10 при реалізації напою «MONVIN Фрізанте Бьянко» на суму 1470,00 грн. Наступні факти невидачі відповідних розрахункових документів відбулись в періоді з 15.07.2025 по 11.03.2026 під час реалізації алкогольних напоїв на суму 150918,30 грн.

Таким чином, перевіркою встановлено: невидачу відповідного розрахункового документу на суму 1470,00 грн згідно чеку від 15.07.2025; 19:53:10 при реалізації напою «MONVIN БЬЯНКО» Фрізанте (відповідальність передбачена п.1 17 ЗУ №265/95-ВР). Наступні факти невидачі відповідних розрахункових документів відбулись в періоді з 15.07.2025 по 11.03.2026 під час реалізації алкогольних напоїв на загальну суму 150 918,30 гри; (відповідальність за які передбачена п.1 ст. 17 ЗУ №265/95-ВР).

З додатка до акта перевірки встановлено, що зафіксовані контролюючим органом порушення стосуються реалізації алкогольних напоїв «Monvin Фрізанте Бьянко» та «Marengo» біле напівсолодке.

На підставі зазначеного акта перевірки Головним управлінням ДПС у Закарпатській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.06.2026 форми «С» № 000106460705, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 227 847,45 грн на підставі пункту 1 статті 17 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції, зобов`язані надавати особі, яка отримує товар або послугу, розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі.

Згідно з пунктом 11 статті 3 цього Закону суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів із використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товару, його ціни, обліку кількості, а також цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.

Пунктом 2 розділу ІІ Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, визначено обов`язкові реквізити фіскального касового чека на товари (послуги), до яких належить цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої. Водночас зазначений реквізит підлягає відображенню у випадках, передбачених чинним законодавством.

Отже, сама лише відсутність у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку не є достатньою для висновку про порушення пункту 2 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Для встановлення такого порушення необхідно з`ясувати, чи існував у суб`єкта господарювання обов`язок зазначити відповідний реквізит саме під час конкретної розрахункової операції.

За змістом пункту 226.1 статті 226 Податкового кодексу України марка акцизного податку є спеціальним знаком для маркування алкогольних напоїв, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації відповідної продукції на території України. При цьому марка акцизного податку розривається під час відкупорювання або розкривання товару.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при реалізації алкогольного напою на розлив або використанні його для приготування коктейлів цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку підлягає зазначенню у розрахунковому документі при відкритті відповідної тари та продажу першої порції напою з неї.

Після відкриття тари та відображення реквізитів марки акцизного податку у фіскальному чеку подальший продаж окремих порцій алкогольного напою з тієї самої тари не супроводжується відкриттям нового товару, маркованого іншою маркою акцизного податку. Відтак повторне зазначення реквізитів тієї самої марки у кожному наступному фіскальному чеку до закінчення напою у відкритій тарі не відповідає ані способу реалізації такого товару, ані призначенню марки акцизного податку.

Інше тлумачення фактично покладало б на суб`єкта господарювання обов`язок багаторазово відображати реквізити однієї марки акцизного податку під час реалізації різних порцій з однієї відкритої тари, хоча така марка ідентифікує саме відповідну одиницю тари, а не кожну окрему порцію напою.

Застереження пункту 3 розділу І Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів про те, що документ за відсутності хоча б одного з обов`язкових реквізитів не приймається як розрахунковий, підлягає застосуванню лише за умови, що відповідний реквізит був обов`язковим для конкретної розрахункової операції.

Тому висновок про втрату фіскальним чеком статусу розрахункового документа не може ґрунтуватися виключно на формальному встановленні відсутності реквізиту марки акцизного податку без з`ясування того, чи здійснювалося під час відповідної операції відкриття нової тари або ж реалізовувалася чергова порція напою з тари, реквізити марки якої вже були відображені раніше.

Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду щодо наслідків відсутності обов`язкового реквізиту у фіскальному чеку не спростовують наведеного, оскільки першочерговому встановленню підлягає саме наявність передбаченого законом обов`язку зазначати такий реквізит під час кожної конкретної операції. Висновок про невидачу належного розрахункового документа є похідним від доведеності такого обов`язку.

Суд також враховує, що індивідуальні податкові консультації, на які посилається позивач, відповідно до пункту 52.2 статті 52 Податкового кодексу України мають індивідуальний характер та не створюють прав і обов`язків для інших платників податків.

Водночас позивач не обґрунтовує позовні вимоги поширенням на нього правових наслідків таких консультацій. Їх зміст наведено як підтвердження сформованого самим контролюючим органом підходу до практичного застосування законодавства під час продажу алкогольних напоїв на розлив. Суд не розглядає такі консультації як джерело права, однак ураховує їх у сукупності з нормативним регулюванням відповідних правовідносин.

На підтвердження своєї позиції позивачем надано товарні накладні від 28.06.2025, 13.08.2025 та 08.10.2025, згідно з якими напій «Monvin Фрізанте Бьянко» придбавався у шести кегах об`ємом 20 літрів кожний, а також фіскальні чеки від 03.07.2025, 10.10.2025 та 21.01.2026, у яких відображено реквізити марок акцизного податку.

Водночас у фіскальних чеках, включених контролюючим органом до переліку порушень, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку відсутнє, що сторонами не заперечується. Спір між сторонами виник щодо наявності у позивача обов`язку повторно зазначати реквізити марки акцизного податку при кожному наступному продажу порції алкогольного напою з уже відкритої тари, а також щодо правильності визначення контролюючим органом бази для нарахування штрафних санкцій.

В той же час, відповідач не встановив та не підтвердив належними доказами, що будь-який із фіскальних чеків, включених до розрахунку штрафних санкцій, стосувався продажу першої порції алкогольного напою з нової тари, реквізити марки акцизного податку якої раніше не відображалися. Саме по собі встановлення за даними СОД РРО відсутності реквізиту марки акцизного податку у відповідному чеку не доводить, що під час такої розрахункової операції було відкрито нову тару, а отже, не підтверджує наявності у позивача обов`язку зазначати цей реквізит.

Дані СОД РРО є належним джерелом податкової інформації та можуть використовуватися контролюючим органом під час проведення перевірки. Водночас такі дані у спірних правовідносинах підтверджують лише зміст сформованих фіскальних чеків, зокрема відсутність у них цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку.

Самі по собі дані СОД РРО не дають можливості встановити факт відкриття нової тари, залишок алкогольного напою у відкритій тарі, кількість раніше відкритих одиниць тари та зв`язок конкретної розрахункової операції з конкретною маркою акцизного податку.

Таким чином, установлену за даними СОД РРО відсутність реквізиту марки акцизного податку в окремих фіскальних чеках відповідач безпідставно ототожнив із відсутністю належного розрахункового документа, не встановивши обставин, за яких відповідний реквізит підлягав обов`язковому зазначенню.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач повинен був довести не лише відсутність реквізиту марки акцизного податку у фіскальних чеках, а й те, що кожна із включених до розрахунку штрафу операцій стосувалася відкриття нової тари та продажу першої порції алкогольного напою з неї. Такі обставини відповідачем не встановлені та належними доказами не підтверджені.

Крім того, суд установив, що при визначенні розміру штрафних санкцій контролюючий орган виходив із загальної суми розрахункових операцій, відображеної у графі «Форма оплати», а не з вартості конкретних товарів, щодо яких ним установлено відсутність реквізиту марки акцизного податку.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розмір фінансової санкції визначається у відсотках від суми, на яку здійснено продаж товарів, робіт або послуг із порушеннями, встановленими цим пунктом.

Зміст цієї норми вимагає наявності безпосереднього зв`язку між конкретним установленим порушенням та вартістю товару, реалізованого з таким порушенням. Виявлення недоліку щодо окремої товарної позиції не є підставою для включення до бази нарахування штрафу вартості інших товарів, реалізація яких у межах того самого фіскального чека не визнавалася контролюючим органом такою, що здійснена з порушенням.

Так, під час розрахункової операції від 15.07.2025 о 19:53:10 загальна сума чека становила 1 470,00 грн, тоді як у додатку до акта перевірки порушення визначено лише щодо напою «Monvin Фрізанте Бьянко» вартістю 750,00 грн. Отже, сума 720,00 грн стосувалася інших товарів, щодо яких порушення контролюючим органом не встановлено, однак була включена до бази нарахування штрафу.

Аналогічний спосіб розрахунку застосовано відповідачем і до інших операцій, що свідчить про визначення штрафних санкцій не від вартості товарів, проданих із порушеннями, а від повної суми відповідних розрахункових операцій.

Таке обчислення не відповідає буквальному змісту пункту 1 статті 17 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та призводить до поширення фінансової відповідальності на операції, щодо яких склад правопорушення не встановлено.

За відсутності належних доказів учинення позивачем порушень під час кожної з розрахункових операцій, включених до розрахунку штрафу, питання застосування санкції у розмірі 100 відсотків за перше та 150 відсотків за кожне наступне порушення не має самостійного правового значення.

Таким чином, відповідачем не доведено фактичних та правових підстав для висновку про невидачу позивачем належних розрахункових документів, а розмір застосованих штрафних санкцій визначено з вартості товарів, щодо яких порушення не встановлено.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 04.06.2026 форми «С» № 000106460705 не відповідає критеріям обґрунтованості та правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги про його визнання протиправним та скасування підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 612,00 грн суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої- третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат..

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи..

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема договорів і рахунків.

За змістом статті 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зокрема у формі погодинної оплати, визначається договором про надання правової допомоги. При цьому гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 04.05.2026 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як клієнтом та Адвокатським об`єднанням «Греца і Партнери» як виконавцем укладено договір про надання правової (правничої) допомоги. За умовами цього договору виконавець зобов`язався здійснювати представництво інтересів клієнта, складати процесуальні документи та надавати інші види правничої допомоги, а клієнт прийняти й оплатити надані послуги.

Відповідно до пункту 5.1 договору сторони погодили погодинний порядок визначення гонорару, зокрема у розмірі 1 800,00 грн за одну годину роботи адвоката Адвокатського об`єднання «Греца і Партнери».

Згідно з наказом Адвокатського об`єднання «Греца і Партнери» від 25.06.2025 № 2-К ОСОБА_3 з 26.06.2025 переведено на посаду адвоката у зв`язку з набуттям ним права на зайняття адвокатською діяльністю.

Витяг зі статуту Адвокатського об`єднання «Греца і Партнери» підтверджує, що предметом діяльності об`єднання є, зокрема, складення процесуальних документів і представництво інтересів фізичних та юридичних осіб у судах під час здійснення адміністративного судочинства.

На підтвердження обсягу та вартості наданої правничої допомоги позивачем подано рахунок та акт наданих послуг від 08.07.2026 № 006916 на суму 5 400,00 грн. Зі змісту зазначених документів убачається, що вказана сума є вартістю підготовки позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 04.06.2026 форми «С» № 000106460705 про застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 227 847,45 грн.

Також позивачем подано рахунок та акт наданих послуг від 29.07.2026 № 6971 на суму 4 212,00 грн, до якої включено вартість аналізу відзиву Головного управління ДПС у Закарпатській області, підготовки відповіді на відзив, а також підготовки проєкту заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 260/4750/26.

Фактичне надання зазначених послуг підтверджується також матеріалами справи, у яких містяться підготовлені представником позивача позовна заява та відповідь на відзив. Зміст указаних процесуальних документів відповідає переліку робіт, зазначеному в поданих актах.

Суд враховує, що за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2024 у справі № 280/5064/20, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Оцінюючи співмірність заявлених витрат, суд враховує, що спір стосувався правомірності застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 227 847,45 грн та вимагав дослідження матеріалів фактичної перевірки, даних СОД РРО, фіскальних чеків, порядку реалізації алкогольних напоїв на розлив, спеціального нормативного регулювання та судової практики щодо зазначення реквізитів марки акцизного податку.

Підготовлена адвокатом позовна заява містила самостійні фактичні та правові підстави оскарження податкового повідомлення-рішення, а відповідь на відзив була спрямована на аналіз і спростування заперечень контролюючого органу. Зазначені роботи не дублюють одна одну та були необхідними для належного представництва інтересів позивача.

Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить близько 4,2 відсотка ціни позову, що не свідчить про його надмірність або непропорційність значенню справи для позивача. Погодинна ставка адвоката відповідає умовам укладеного сторонами договору, а загальна вартість послуг узгоджується з обсягом і складністю фактично виконаних робіт.

Суд не встановив обставин, які свідчили б про включення до заявленої суми послуг, не пов`язаних із розглядом справи, дублювання робіт, необґрунтоване завищення витраченого часу або невідповідність вартості послуг погодженій сторонами погодинній ставці.

При цьому зменшення витрат на професійну правничу допомогу можливе за наявності доведених обставин їх неспівмірності, а обов`язок доведення таких обставин покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання. Саме лише припущення про завищеність гонорару не є достатньою підставою для зменшення документально підтверджених витрат.

Ураховуючи повне задоволення позовних вимог, документальне підтвердження факту надання правничої допомоги, безпосередній зв`язок виконаних адвокатом робіт із розглядом цієї справи, а також відповідність заявленої суми критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності, суд доходить висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 9 612,00 грн підлягають стягненню у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області.

Окрім того, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, у відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1 822,78 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 132, 134, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Августина Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області форми «С» № 000106460705 від 04 червня 2026 року.

3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області (вул. Августина Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ ВП 44106694) судовий збір у розмірі 1 822,78 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 612,00 грн.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяН.Д. Маєцька