Рішення № 138655759, 31.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10619/26

Провадження № 2/357/7345/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бебешко М. М. ,

при секретарі - Примак А. М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

21.06.2026 представник позивача, адвокат Пархомчук Сергій Валерійович, звернувся до суду з позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Венера Фінанс» заборгованість Кредитним договором № 285782 від 06.07.2025 року в розмірі 15184,00 грн, яка складається з: Прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 8000 грн; Прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 5184,00 грн.; Послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 Договору 2000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 19.12.2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/1 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від «19» грудня 2025 року до договору факторингу №19122025/1, ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

06.07.2025 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 285782 (далі - Кредитний договір або Договір) про надання коштів на умовах фінансового кредиту який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору що вважається даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до Закону України «Про електрону комерцію» Електронний підпис одноразовим ідентифікатором прирівнюється до власноручного підпису.

Згідно умов кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 8000,00 грн Дата надання кредиту: 06.07.2025 року, строк кредиту: 90 днів, відсоткова ставка 0,72 % (процентів) на добу.

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 15184,00 грн, яка складається з: Прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 8000,00 грн; Прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 5184,00 грн. Послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 Договору 2000,00 грн. Умовами кредитного договору сторони погодили, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

На підтвердження видачі Первісним кредитором кредитних коштів позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої 06.07.2025 року на картковий рахунок Відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 8000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що, у свою чергу, є доказом видачі кредитних коштів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

24 червня 2026 ухвалою судді відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 31 липня 2026 року.

13 липня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_1 , в якому просив Відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з Відповідача 2 000,00 грн комісії за «послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту» (п. 1.4 Кредитного договору) у зв`язку з нікчемністю відповідної умови договору. 2. При розподілі судових витрат застосувати ч. 1 ст. 141 ЦПК України (пропорційно до розміру задоволених вимог) та врахувати недобросовісну процесуальну поведінку Позивача, зокрема подання суду вимоги, зміст якої не відповідає вимозі, фактично надісланій Відповідачу (п. 3 ч. 3 ст. 141 ЦПК України). 3. Відмовити у стягненні з Відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн або зменшити їх розмір відповідно до окремого клопотання Відповідача.

Відзив обґрунтовано тим, що Відповідач не заперечує факт укладення Кредитного договору № 285782 від 06.07.2025 з ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та факт отримання кредитних коштів у розмірі 8 000,00 грн. Відповідач також не ухилявся від врегулювання заборгованості: 15.02.2026 він самостійно звернувся до Позивача на електронну адресу venera.fin21@gmail.com із пропозицією погасити заборгованість у сумі 9 000,00 грн. Листом від 18.02.2026 представник Позивача відхилив цю пропозицію, стверджуючи, що борг Відповідача становить 31 184,00 грн.

До позовної заяви Позивачем додано «Вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором» від 17.03.2026 (вих. № б/н), у якій загальна сума заборгованості визначена у розмірі 15 184,00 грн (тіло кредиту 8 000,00 грн, відсотки 5 184,00 грн, комісія 2 000,00 грн) без будь-якої пені. Насправді поштовим відправленням Відповідач отримав інший документ - «Вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором» від 24.01.2026 (вих. № б/н), у якій, окрім зазначених сум, додатково нараховано «заборгованість за пенею» у розмірі 16 000,00 грн, а загальна сума до сплати визначена у розмірі 31 184,00 грн (копія додається). При цьому вимога від 24.01.2026 надійшла Відповідачу саме тим поштовим відправленням, направлення якого Позивач подає суду як доказ дотримання досудового порядку: згідно з фіскальним чеком АТ «УКРПОШТА» (додаток 4 до позовної заяви) відправлення здійснене 18.03.2026, а у списку згрупованих відправлень (додаток 10 до позовної заяви) цьому відправленню на адресу Відповідача присвоєно трекінговий номер R067121625013. Саме у конверті з трекінговим номером R067121625013 містилася вимога від 24.01.2026 на суму 31 184,00 грн, а не додана до позову вимога від 17.03.2026 на суму 15 184,00 грн. Отже, вміст поштового відправлення від 18.03.2026 не відповідає документу, який Позивач подав суду як нібито надісланий цим відправленням: фактично Відповідачу направлено вимогу від 24.01.2026 з незаконно нарахованою пенею 16 000,00 грн, а для суду виготовлено іншу, «очищену» редакцію вимоги, датовану 17.03.2026, яка Відповідачу ніколи не надсилалася. Той факт, що саме вимога на суму 31 184,00 грн є документом, який Позивач Документ сформований в системі «Електронний суд» 11.07.2026 3 реально пред`являв Відповідачу, підтверджується й електронним листуванням: у листі від 18.02.2026 (тобто ще до дати «очищеної» вимоги від 17.03.2026) представник Позивача прямо зазначив: «у Вас борг 31 184,00 грн, які 9 000 грн?». Показово також, що у доданій до позову «Виписці з особового рахунка» станом на 20.02.2026 Позивач стверджує протилежне: «Нарахування відсотків, пені, штрафів … не здійснювало», що прямо суперечить змісту фактично отриманої Відповідачем вимоги від 24.01.2026 та листуванню.

Пеня, нарахована у фактично надісланій вимозі, є незаконною Пунктом 5.3 Кредитного договору передбачено пеню у розмірі 39,5 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення. Така умова прямо суперечить ч. 5 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якої пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на рік і не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Крім того, відповідно до п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у період дії в Україні воєнного стану споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем (новим кредитором) за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, а нарахована за цей період неустойка (штраф, пеня) підлягає списанню. Отже, нарахування Позивачем пені у розмірі 16 000,00 грн (тобто у розмірі, що вдвічі перевищує саму суму кредиту) було завідомо незаконним. Саме штучне подвоєння суми боргу унеможливило досудове врегулювання спору: пропозиція Відповідача сплатити 9 000,00 грн, яка повністю покривала тіло кредиту та значну частину процентів, була відхилена з посиланням на завищену суму 31 184,00 грн. 4. Комісія у розмірі 2 000,00 грн стягненню не підлягає, оскільки відповідна умова договору є нікчемною Пунктом 1.4 Кредитного договору передбачено сплату 25 % від суми кредиту (2 000,00 грн) «за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, … юридичне оформлення». Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про споживчий кредит будьякі збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону; умова договору, що передбачає здійснення таких платежів, є нікчемною. Надання, обслуговування та повернення кредиту є діями, які кредитодавець вчиняє на власну користь на виконання власних обов`язків за договором, і не є окремою послугою, що надається споживачу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) сформульовано висновок, що умова договору про споживчий кредит щодо оплати комісії за обслуговування кредиту є нікчемною, а кошти, сплачені (нараховані) на її виконання, стягненню не підлягають. Відповідно до ч. 2 ст. 215 та ст. 216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків; визнання його недійсним судом не вимагається, а суд застосовує наслідки нікчемності з власної ініціативи. Відтак у стягненні 2 000,00 грн комісії має бути відмовлено.

14 липня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив від представника позивача Пархомчук С.В., в якому вказав, що, вважає відзив безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. 06.07.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КЛАЙ ІНВЕСТ», (далі - Первісний кредитор, ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 285782. Відповідач, укладаючи кредитний договір з ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», погодився на умови, передбачені кредитним договором.

Згідно з умовами Кредитного договору стандартна процентна ставка встановлена у розмірі 0,72 % від суми основного боргу. Враховуючи, що розмір наданого кредиту становить 8 000,00 грн, розмір щоденних процентів за користування кредитом складає: 8 000,00 грн * 0,72 % = 57,60 грн на день. У зв`язку з невиконанням Відповідачем зобов`язань за Кредитним договором заборгованість була нарахована за 90 календарних днів. Таким чином, загальна сума нарахованих процентів становить: 57,60 грн * 90 днів = 5 184,00 грн; Крім того, відповідно до умов договору, за надання, обслуговування та супроводження фінансового кредиту Клієнт зобов`язаний сплатити на користь Товариства плату у розмірі 25 % від суми наданого кредиту. Враховуючи, що сума кредиту становить 8 000,00 грн, розмір зазначеної плати складає 2 000,00 грн (8 000,00 грн * 25 % = 2 000,00 грн). Загальна заборгованість за Кредитним договором становить: 8 000,00 грн - сума основного боргу; 5 184,00 грн - нараховані проценти; 2 000,00 грн - Послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту. Усього: 15 184,00 грн. Таким чином, Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Щодо комісії за обслуговування та супроводження фінансового кредиту Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку/фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Позичальник погодився на умови визначені Договором, щодо нарахування відсотків, комісії за обслуговування та супроводження фінансового кредиту, тому твердження Відповідача про незаконність нарахування процентів є необґрунтованими.

Щодо витрат на професійну правову допомогу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України). Під час подання позовної заяви Позивач заявив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат які Позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи у розмірі 15 500,00 грн витрат на професійну правову допомогу. Позивачем належними та допустимими доказами підтверджено розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, з урахуванням кваліфікації, досвіду та завантаженості адвоката. Відтак, заперечення Відповідача щодо недоведеності понесених витрат є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах справи та не підлягають задоволенню. Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Відповідач у Відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВС, а, отже, є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.

24 липня 2026 року представник позивача Пархомчук С.В. звернувся з заявою про розподіл судових витрат, до якої долучив докази понесених витрат.

27 липня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на заяву ТОВ «ФК «Венера Фінанс» про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи. Відповідач заперечує проти задоволення заяви позивача та підтримує раніше подане у цій справі клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу з огляду на таке. Акт від 22.07.2026 не відображає фактично витраченого адвокатом часу, а є дослівним відтворенням орієнтовного розрахунку, складеного за місяць до нього Пунктом 3.1 Договору про надання правової допомоги від 09.04.2026 сторони встановили, що вартість правової допомоги (гонорар) «обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата), та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень за одну годину фактично витраченого часу». Отже, за умовами самого Договору до відшкодування може бути заявлено виключно час, фактично витрачений адвокатом. Разом з тим таблиця, наведена у п. 2 Акта від 22.07.2026, дослівно, позиція в позицію, з тими самими формулюваннями та з тією самою кількістю годин (0,5 + 3 + 1,5 = 5 годин), відтворюють орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат, наведений Позивачем у позовній заяві, сформованій у системі «Електронний суд» 21.06.2026 -тобто за місяць до складення Акту. Показово, що у період між 21.06.2026 та 22.07.2026 представник Позивача виконав у справі додаткову роботу - 14.07.2026 склав та подав до суду Відповідь на відзив обсягом 7 аркушів. Проте у Акті від 22.07.2026 кількість годин порівняно з орієнтовним розрахунком від 21.06.2026 не збільшилася ані на одну хвилину, а сама ця робота в Акті взагалі не згадана. Наведене однозначно свідчить, що облік фактично витраченого адвокатом часу у порядку, передбаченому п. 3.1 Договору, не вівся, а Акт від 22.07.2026 не є первинним документом, що фіксує реально виконану роботу, а являє собою механічну копію попереднього (орієнтовного) прогнозу витрат. Такий документ не може вважатися належним і достовірним доказом розміру фактично понесених витрат у розумінні ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Заявлені 15 500,00 грн є наперед визначеною фіксованою сумою, яка не залежить ані від ціни позову, ані від обсягу роботи. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, Позивач є учасником масового судового процесу: у реєстрі наявні тисячі судових рішень за його участю, переважна більшість яких - типові позови про стягнення заборгованості за договорами мікрокредитування, укладеними з ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та відступленими за одним і тим самим договором факторингу № 19122025/1 від 19.12.2025

У відзиві на позовну заяву Відповідач навів конкретні обставини: до суду подано вимогу від 17.03.2026 на суму 15 184,00 грн, тоді як поштовим відправленням з трекінговим номером R067121625013 Відповідач фактично отримав вимогу від 24.01.2026 на суму 31 184,00 грн, що включала незаконно нараховану пеню у розмірі 16 000,00 грн. У Відповіді на відзив від 14.07.2026 Позивач не заперечив і жодним чином не спростував жодну з цих обставин: у документі відсутні будь-які згадки про наявність двох різних редакцій вимоги, про нарахування пені, про зміст поштового відправлення чи про електронне листування сторін. Опису вкладення до поштового відправлення, який єдиний міг би підтвердити, який саме документ було надіслано Відповідачу, Позивач суду не надав. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Ненаведення Позивачем жодних заперечень щодо прямо вказаних Відповідачем обставин має бути оцінене судом за правилами ст. 89 ЦПК України. Крім того, 15.02.2026 Відповідач самостійно звернувся до Позивача з пропозицією врегулювати заборгованість шляхом сплати 9 000,00 грн, однак листом від 18.02.2026 представник Позивача відхилив пропозицію, пославшись на борг у розмірі 31 184,00 грн. Саме штучне завищення суми боргу удвічі унеможливило досудове врегулювання спору та зумовило звернення до суду. Відповідно до п. 3 та п. 4 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує безпідставне завищення позивачем позовних вимог та дії сторони щодо досудового вирішення спору. Згідно з постановою Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 206/1293/19, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

27 липня 2026 року відповідач через систему «Електронний суд» відповідач ОСОБА_1 звернувся з заявою, в якій просив розглядати цивільну справу № 357/10619/26 за відсутності. Врахувати, що відзив на позовну заяву, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та заперечення на заяву Позивача про розподіл судових витрат Відповідач підтримує в повному обсязі, а проти задоволення позовних вимог у заявленому Позивачем розмірі заперечує. 3. При вирішенні справи врахувати заявлене Відповідачем клопотання про витребування у Позивача доказів вмісту поштового відправлення з трекінговим номером R067121625013 (опису вкладення або іншого доказу того, який саме документ було надіслано Відповідачу).

Ухвалою суду від 31 липня 2026 року в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів - відмовлено.

Згідно з вимогами частини другої статті 247 ЦПК України - фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

06.07.2025 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 285782, який підписаний електронним цифровим підписом позичальника з використанням одноразового ідентифікатора KL8826, що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

Згідно п. 1.1 договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 8000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором

Згідно п 1.2 Договору Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 03.10.2025. Строк дії договору 90 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами. Клієнт не має права ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів.

Згідно п. 1.4 Договору за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною.

Згідно п. 3.1-3.2 Договору Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору. 3.2. Сума кредиту, комісія, що вказана в п.1.4. цього Договору, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за Договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором.

Додатком № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 285782 від 06.07.2025 встановлено Графік розрахунків та загальна вартість кредиту, яка складає 15184,00 грн.

В п. 9 Договору зазначено рахунок Позичальника №: НОМЕР_1 .

На підтвердження видачі кредитних коштів позивач надав довідку ТОВ «ПрофітГід» про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта 06.07.2025 02:52 на суму 8000,00 грн, номер платіжної картки НОМЕР_1 .

19.12.2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/1 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від «19» грудня 2025 року до договору факторингу №19122025/1, ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Згідно Витягу з реєстру боржників до договору факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року ТОВ « ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 285782 від 06.07.2025 на загальну суму 15184,00 грн, що складається з заборгованості за тілом - 8000,00 грн, заборгованості за відсотками - 5184,00 грн, заборгованості за комісією - 2000,00 грн.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

З наведених обставин справи вбачається, що кредитні договори на підставі яких позивачем заявлено про стягнення заборгованості був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора та наданням персональних даних відповідача.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса електронної пошти), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, ним до суду не надано, крім того, відповідач не заперечив щодо укладення ним договору та отримання кредитних коштів у сумі 8000,00 грн.

Разом з тим, відповідач заперечив щодо нарахування йому комісії за обслуговування кредитного договору.

Щодо вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 450,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Пунктом 1.4 договору встановлено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною.

Разом з тим позивачем не надано доказів, що такі послуги надавались відповідачу, а тому суд приходить до висновку про відмову в стягненні з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Щодо заперечень відповідача про не відповідність досудової вимоги, яка була направлена позивачу вимогам досудової вимоги, наданої суду та вимогам позовної заяви суд зазначає наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Конституційний Суд України виснував, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У частинах першій, третій статті 4 ЦПК України закріплено право особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Аналіз частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) дає можливість зробити висновок, що головною умовою для звернення кредитодавця до суду з позовом про дострокове стягнення споживчого кредиту є направлення банком відповідної вимоги, що дає можливість боржнику її виконати протягом строку, встановленого в договорі чи Законі, після чого кредитодавець позбавляється права вимагати повернення кредиту достроково.

Закон України «Про споживче кредитування» в редакції від 15.11.2024 (кредитний договір укладено 18.07.2025) не містить вимог щодо обов`язку кредитодавця здійснювати досудове врегулювання спору.

Отже, невідповідність досудової вимоги позивача, яка могла направлятись відповідачу, вимогами позовної заяви не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Також суд не надає оцінку запереченням відповідача про неправомірність нарахування пені за договором, так як вимога про стягнення пені з відповідача позивачем не заявлялась

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме стягнення заборгованості за договором № 285782 від 06.07.2025 в розмірі 13184,00 грн, яка складається заборгованості за тілом кредиту - 8000,00 грн, заборгованості за відсотками 5184,00 грн. Та відмови в задоволенні вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 2000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При зверненні до суду ТОВ «ФК «Венера Фінанс» сплачено 2662,40 грн судового збору за подання позову.

Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 15500 грн до матеріалів справи надано копію договору про надання правничої допомоги від 09.04.2026, укладений між адвокатом Пархомчук С.В. та ТОВ «ФК «Венера Фінанс», Акт про отримання правової допомоги від 22.07.2026, платіжну інструкцію № 4719 від 22.07.2026.

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Разом з тим, суд враховуючи заперечення відповідача, а також те, що витрати на правову допомогу позивача перевищують ціну позову, суд приходить до висновку про зменшення витрат на правову допомогу до 3000, 00 грн.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог, що становить 86,82 % від розміру задоволених судом позовних вимог, отже, судовий збір становить 2311,71 грн та витрати на правову допомогу 2604,60 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Венера Фінанс» суму заборгованості за кредитним договором № 285782 від 19.12.2025 в розмірі 13184,00 грн (тринадцять тисяч сто вісімдесят чотири грн 00 коп), судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2311,71 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2604,60 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс». Місцезнаходження: вул. Львівська, 23, офіс 703, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ: 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя М. М. Бебешко