Вирок № 138655660, 31.07.2026, Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

РОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

Іменем України

294/14/25

1-кп/290/247/26

31.07.26

31 липня 2026 рокуселище Романів

Романівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_7 та її представника - адвоката ОСОБА_8 ,

потерпілої ОСОБА_9 ,

потерпілого ОСОБА_10 ,

потерпілої ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024060470000074 від 01.03.2024, № 12025060470000045 від 08.02.2025, № 12025060630000149 від 08.07.2025, об`єднані в одне провадження ухвалами Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 червня 2025 року та 30 жовтня 2025 року, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Великі Коровинці Чуднівського району Житомирської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, дітей на утриманні не має, зареєстрованого як фізична особа - підприємець, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

29.01.2019 Славутським міськрайонним судом Хмельницької області за ч. 2 ст. 190 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі, на підставі ст. 75, 76 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

вироком Житомирського апеляційного суду від 16.11.2020, яким скасовано вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 08.05.2019 та ухвалено новий вирок, - за ч. 2 ст. 190 КК України до 3 років обмеження волі;

04.01.2022 Богунським районним судом м. Житомира за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71, ч. 5 ст. 72 КК України до 5 років обмеження волі; ухвалою Житомирського апеляційного суду від 06.04.2022 вирок залишено без змін;

20.09.2022 Житомирським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 190, ст. 71 КК України до 5 років обмеження волі (вирок набрав законної сили 21.10.2022); ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06.02.2023 на підставі ст. 82 КК України невідбуту частину покарання у виді обмеження волі замінено покаранням у виді 240 годин громадських робіт, які відбуто 14.03.2023,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

І. ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ, ВИЗНАНОГО СУДОМ ДОВЕДЕНИМ

ОСОБА_4 , будучи раніше судимим за корисливі кримінальні правопорушення проти власності, судимість за які в установленому законом порядку не знята і не погашена, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та, діючи умисно, з корисливих мотивів, вчинив п`ять окремих кримінальних правопорушень проти власності за таких обставин.

Епізод 1 (потерпілий ОСОБА_12 ).

У невстановлені досудовим розслідуванням час і місці, але не пізніше 09.11.2023, у ОСОБА_4 виник умисел на заволодіння шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_6 під приводом виготовлення та встановлення металопластикових конструкцій, які він виготовляти та встановлювати не мав наміру.

Реалізуючи цей умисел, 09.11.2023 у денний час ОСОБА_4 , прийшовши до квартири АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який є особою похилого віку, домовився з ним про виготовлення та встановлення металопластикових вікон на балконі вартістю 47 000 грн, не маючи наміру їх встановлювати. Для переконливості своїх намірів, які в майбутньому не збирався виконувати, ОСОБА_4 у присутності ОСОБА_6 заповнив безномерний бланк договору від 09.11.2023 про обов`язок організувати роботи з виготовлення та встановлення металопластикових вікон згідно з розцінками виконавця в розмірі 47 000 грн, у якому в графі «Виконавець» зазначив завідомо неправдиві відомості - «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 », - після чого завірив його своїм підписом і передав підписати ОСОБА_6 , отримавши після цього від потерпілого грошові кошти в сумі 23500 грн як авансовий платіж, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, таким чином шляхом обману, повторно, заволодівши коштами потерпілого і спричинивши ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 23 500 грн.

Епізод 2 (потерпіла ОСОБА_7 ).

Крім того, у невстановлені досудовим розслідуванням час і місці, але не пізніше 17.09.2024, у ОСОБА_4 виник новий, самостійний умисел на заволодіння шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_7 під тим самим приводом.

Реалізуючи цей умисел, 17.09.2024 близько 12 год 00 хв ОСОБА_4 , прийшовши до житлового будинку по АДРЕСА_5 , у якому проживає ОСОБА_7 , домовився з нею про виготовлення та встановлення металопластикових вікон і дверей у веранді будинку вартістю 48 000 грн, не маючи наміру їх встановлювати. Для переконливості своїх намірів, які в майбутньому не збирався виконувати, ОСОБА_4 у присутності ОСОБА_7 заповнив бланк договору без зазначення номера і дати складання про обов`язок організувати роботи з виготовлення та встановлення металопластикових вікон і дверей згідно з розцінками виконавця в розмірі 48000 грн, у якому в графі «Виконавець» зазначив завідомо неправдиві відомості - «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 », - після чого завірив його своїм підписом і передав підписати ОСОБА_7 , отримавши після цього від потерпілої грошові кошти в сумі 28000 грн як авансовий платіж, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, таким чином повторно шляхом обману заволодівши коштами потерпілої і спричинивши ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму 28 000 грн.

Епізод 3 (потерпіла ОСОБА_9 ).

Крім того, у невстановлені досудовим розслідуванням час і місці, але не пізніше 14.05.2025, у ОСОБА_4 виник новий, самостійний умисел на заволодіння шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_9 під тим самим приводом.

Реалізуючи цей умисел, 14.05.2025 близько 18 год 00 хв ОСОБА_4 , прийшовши до житлового будинку по АДРЕСА_6 , де проживає ОСОБА_9 , домовився з нею про виготовлення та встановлення металопластикових вікон і дверей у веранді будинку вартістю 25000 грн, не маючи наміру їх встановлювати. Для переконливості своїх намірів ОСОБА_4 у присутності ОСОБА_9 заповнив безномерний бланк договору від 14.05.2025 із зазначенням у графі «Виконавець» завідомо неправдивих відомостей - «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 », - завірив його своїм підписом і передав підписати потерпілій, отримавши після цього від неї 13000 грн як авансовий платіж, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, таким чином повторно шляхом обману заволодівши коштами потерпілої і спричинивши ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 13 000 грн.

Епізод 4 (потерпілий ОСОБА_10 ).

Крім того, у невстановлені досудовим розслідуванням час і місці, але не пізніше 18.05.2025, у ОСОБА_4 виник новий, самостійний умисел на заволодіння шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_10 під тим самим приводом.

Реалізуючи цей умисел, 18.05.2025 близько 10 год 00 хв ОСОБА_4 , прийшовши до житлового будинку по АДРЕСА_7 , де проживає ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , якому на час вчинення діяння виповнилося 82 роки і який є особою похилого віку, домовився з ним про виготовлення та встановлення металопластикового вікна в одній із кімнат будинку вартістю 6 600 грн, не маючи наміру його встановлювати. Для переконливості своїх намірів ОСОБА_4 у присутності ОСОБА_10 заповнив безномерний бланк договору від 18.05.2025 із зазначенням у графі «Виконавець» завідомо неправдивих відомостей - «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 », - завірив його своїм підписом і передав підписати потерпілому, отримавши після цього від нього 4 000 грн як авансовий платіж, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, таким чином повторно шляхом обману заволодівши коштами потерпілого і спричинивши ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 4 000 грн.

Епізод 5 (потерпіла ОСОБА_11 ).

Крім того, у невстановлені досудовим розслідуванням час і місці, але не пізніше 09.08.2025, у ОСОБА_4 виник новий, самостійний умисел на заволодіння шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_11 під тим самим приводом.

Реалізуючи цей умисел, 09.08.2025 близько 10 год 00 хв ОСОБА_4 , прийшовши до житлового будинку по АДРЕСА_8 , де проживає ОСОБА_11 , домовився з нею про виготовлення та встановлення металопластикових вікон у веранді будинку вартістю 16 500 грн, не маючи наміру їх встановлювати. Для переконливості своїх намірів ОСОБА_4 у присутності ОСОБА_11 заповнив безномерний бланк договору без зазначення дати складання із зазначенням у графі «Виконавець» завідомо неправдивих відомостей - «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 », - завірив його своїм підписом і передав підписати потерпілій, отримавши після цього від неї 8 000 грн як авансовий платіж, якими заволодів і отримав реальну можливість розпорядитися ними на власний розсуд. Того ж дня потерпіла ОСОБА_11 , усвідомивши, що ОСОБА_4 не має наміру виконувати умови договору, звернулася до поліції та вимагала повернення сплачених коштів, унаслідок чого ОСОБА_4 повернув їй частину авансового платежу в сумі 4 000 грн. Рештою коштів у сумі 4 000 грн ОСОБА_4 розпорядився на власний розсуд, таким чином повторно шляхом обману заволодівши коштами потерпілої і спричинивши ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 4 000 грн.

Загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної кримінальними правопорушеннями, становить 72 500 грн і на час судового розгляду не відшкодований.

ІІ. ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Позиція сторони обвинувачення.

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальних актах, складених і затверджених прокурором 31.12.2024, 31.03.2025 та 29.08.2025. Прокурор вважає встановленим, що ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 190 КК України, - заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно. У судових дебатах прокурор просив призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, тобто в межах строку, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 190 КК України для цього виду покарання, а також вирішити питання про процесуальні витрати.

Позиція обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, не визнав. Скориставшись правом давати показання, пояснив, що дійсно у зазначені в обвинувальних актах час і місцях прибував до кожного з потерпілих, особисто заповнював і підписував бланки договорів та одержував від потерпілих грошові кошти як авансові платежі. Автентичності договорів, укладених із ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , обвинувачений не заперечував і підтвердив, що рукописні записи та підписи від імені продавця в кожному з них виконані ним. Належності, допустимості чи достовірності зібраних у провадженні доказів, у тому числі висновків судових почеркознавчих експертиз, обвинувачений не оспорював і клопотань про визнання доказів недопустимими не заявляв.

Разом із тим обвинувачений наполягав на тому, що на момент одержання коштів

мав реальний намір виготовити та встановити металопластикові конструкції, а виконати зобов`язання не зміг з причин, які від нього не залежали. Вважає, що між ним і потерпілими виникли цивільно-правові відносини, спори з яких підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, а умислу на заволодіння чужим майном шляхом обману він не мав, у зв`язку з чим у його діях відсутній склад кримінального правопорушення. Просив ухвалити виправдувальний вирок, або закрити провадження у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення

Під час допиту кожного з потерпілих обвинувачений з`ясовував причини, з яких вони не зверталися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогами про розірвання укладених договорів і стягнення сплачених коштів.

Каяття у вчиненому обвинувачений упродовж усього судового розгляду не висловлював, заходів, спрямованих на відшкодування заподіяної потерпілим шкоди, не вживав. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 не визнав.

Позиція захисника.

Захисник підтримав позицію свого підзахисного. Не оспорюючи ані фактичних обставин укладення договорів і одержання коштів, ані зібраних у провадженні доказів, вважав, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом наявність у ОСОБА_4 умислу на заволодіння коштами потерпілих у момент їх одержання, а саме лише невиконання договірних зобов`язань складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, не утворює. Наголошував, що між сторонами існують цивільно-правові відносини, а потерпілі не позбавлені можливості захистити свої права в порядку цивільного судочинства. Просив ухвалити виправдувальний вирок або призначити мінімальне покарання, цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 залишити без розгляду.

Показання потерпілих.

Потерпілий ОСОБА_12 суду пояснив, що в листопаді 2023 року побачив у під`їзді власного будинку оголошення з номером телефону про встановлення металопластикових вікон і дверей та вирішив замовити послугу. Обвинувачений приїхав, здійснив заміри балкона, вони оформили договір на загальну суму 47000 грн, після чого потерпілий передав йому завдаток 23500 грн. Через місяць зателефонував обвинуваченому, однак той пояснив, що дуже зайнятий і виконає замовлення пізніше. Після кількох таких обіцянок потерпілий разом із дружиною ОСОБА_13 поїхали за адресою, зазначеною обвинуваченим у договорі, однак жодної фірми за цією адресою не виявилося. Коли потерпілий спробував з`ясувати ці обставини, обвинувачений заблокував його номер телефону. Просив суд призначити обвинуваченому найсуворіше покарання.

Потерпіла ОСОБА_7 суду пояснила, що 17.09.2024 обвинувачений прибув до її домоволодіння, оглянув веранду, назвав вартість робіт 48 000 грн, у її присутності заповнив бланк договору, у якому зазначив себе як фізичну особу - підприємця з адресою в АДРЕСА_4 , і запевнив, що має бездоганну репутацію серед клієнтів. Вона передала йому 28 000 грн авансу, а він зобов`язався виконати роботи протягом місяця. Протягом кількох місяців вона телефонувала обвинуваченому, він щоразу обіцяв виконати роботи «завтра», «післязавтра», а згодом узагалі перестав відповідати на дзвінки. Вікон і дверей встановлено не було, кошти не повернуто. Пояснила також, що під час укладення договору повідомила обвинуваченому, що її чоловік був призваний за мобілізацією та зник безвісти, а на її утриманні перебувають малолітня та неповнолітня діти. Зазначила, що згодом встановила вікна і двері у веранді свого будинку, замовивши їх в інших підприємців. Просила призначити обвинуваченому суворе покарання.

Представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 вважала обставини, зазначені в обвинувальному акті, доведеними, підтримала заявлений цивільний позов у повному обсязі та просила призначити обвинуваченому покарання, пов`язане з реальним позбавленням волі.

Потерпіла ОСОБА_9 суду пояснила, що в травні 2025 року зустріла обвинуваченого неподалік власного будинку, він розповів, що займається виготовленням металопластикових вікон і дверей, та запропонував свої послуги. Після цього заповнив договір, у якому вони визначили загальну вартість робіт 25000 грн, після чого вона передала йому завдаток 13 000 грн. Більше обвинуваченого не бачила, кілька разів телефонувала, він обіцяв виконати роботи, однак до цього часу ані робіт не виконав, ані завдатку не повернув. Просила суд суворо покарати обвинуваченого.

Потерпілий ОСОБА_10 суду пояснив, що 18.05.2025 ходив по подвір`ю свого домогосподарства і побачив за огорожею чоловіка, який згодом виявився обвинуваченим. На запитання, що він робить біля будинку, обвинувачений запропонував встановити металопластикове вікно. Після роздумів потерпілий погодився, оскільки в кухні не відкривалося вікно. Обвинувачений зайшов до будинку, здійснив заміри й повідомив, що вартість нового вікна становитиме близько 6 000 грн, а в договорі зазначив 6600 грн. Після заповнення документів потерпілий передав обвинуваченому 4000 грн завдатку, після чого той пішов, забувши свій телефон і заповнені документи; повернувшись по телефон, документи забрати не намагався, тому потерпілий наздогнав його і сам віддав папери. Ввечері того ж дня повідомив синові про замовлення, на що син сказав, що «тут щось не так». Наступного дня потерпілий звернувся до дільничного офіцера поліції. Кілька разів намагався телефонувати обвинуваченому, той відповідав, що має багато замовлень і не встигає їх виконувати, а надалі зовсім перестав відповідати.

Потерпіла ОСОБА_11 суду пояснила, що 09.08.2025 побачила обвинуваченого біля свого будинку і, вважаючи, що він прийшов перевіряти лічильники, підійшла до нього. У ході розмови обвинувачений пояснив, що займається металопластиковими вікнами та дверима, і запропонував встановити їх у будинку. Зайшовши до будинку, він склав договір, після чого вона передала йому завдаток 8000 грн. Після того як обвинувачений пішов, вона зателефонувала чоловікові, який сказав, що це шахрай, оскільки такого великого завдатку не вимагають. Вона знайшла в мережі Інтернет відомості про обвинуваченого і зателефонувала до поліції. До приїзду поліції вона зателефонувала ОСОБА_4 , повідомила, що їй терміново потрібні кошти на оплату будівельних матеріалів, попросила повернути завдаток і пообіцяла ввечері, після повернення чоловіка, сплатити всю суму за договором одразу. Обвинувачений відповів, що вже перерахував 4 000 грн виробникам профілю і може повернути лише частину коштів, що згодом і зробив. При призначенні покарання підтримала думку прокурора та вважала за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Показання свідка ОСОБА_13 .

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що є дружиною потерпілого ОСОБА_6 . До подій, що є предметом цього провадження, з обвинуваченим знайома не була; бачила його особисто, коли він приходив до їхньої квартири для здійснення замірів, а надалі спілкувалася з ним телефоном - як під час укладення договору, так і на етапі, коли потерпілий намагався домогтися виконання зобов`язання. Повідомила, що вони разом із

чоловіком зателефонували за номером телефону, зазначеним в оголошенні про встановлення вікон. Під час розмови ОСОБА_4 переконував її, що він добросовісний підприємець і все зробить якісно та вчасно. Коли ж тривалий час вікна встановлені не були, свідок разом із потерпілим поїхали за адресою, вказаною в договорі: АДРЕСА_4 . За цією адресою жодного офісу не було, ніхто з присутніх у будівлі осіб про ФОП ОСОБА_4 не знав. Перебуваючи за цією адресою, свідок знову зателефонувала обвинуваченому та запропонувала зустрітися, проте він відмовився, пославшись на те, що перебуває на замірі.

ІІІ. МЕЖІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ТА ПОРЯДОК ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ст. 337 КПК України, тобто лише щодо особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувальних актів.

Підсудність цього кримінального провадження Романівському районному суду Житомирської області визначена ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2026 року, постановленою в порядку ст. 34 КПК України.

Кримінальні провадження за № 12024060470000074, № 12025060470000045, № 12025060630000149, об`єднано в одне провадження на підставі ст. 334 КПК України, оскільки вони стосуються обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох кримінальних правопорушень.

Оскільки обвинувачений винуватості не визнав та оспорював як фактичні обставини в частині спрямованості свого умислу, так і правову кваліфікацію своїх дій, суд відповідно до ст. 349 КПК України визначив обсяг доказів, які підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження і дослідив докази сторін у повному обсязі за кожним з п`яти епізодів, безпосередньо допитавши обвинуваченого, потерпілих і свідка та дослідивши письмові й речові докази.

У кожному судовому засіданні брав участь захисник обвинуваченого; право на захист, передбачене ст. 20 КПК України, обвинуваченому роз`яснено, забезпечено та реалізовано; відмови від захисника обвинувачений не заявляв.

IV. ДОКАЗИ, ДОСЛІДЖЕНІ СУДОМ

Обставини прибуття обвинуваченого до кожного з потерпілих, особистого заповнення та підписання ним бланків договорів, одержання від потерпілих авансових платежів у зазначених розмірах і невиконання робіт обвинуваченим не оспорювалися і підтверджені його власними показаннями, наданими безпосередньо в судовому засіданні. Спірним між сторонами є питання про спрямованість умислу обвинуваченого на момент одержання коштів. Оскільки обвинувачений оспорює правову кваліфікацію своїх дій, суд відповідно до ст. 94 та п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України наводить нижче всі докази, безпосередньо досліджені під час судового розгляду, і дає їм оцінку.

4.1. Докази, спільні для всіх епізодів

Рапортом старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 5 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області капітана поліції ОСОБА_14 від 14.03.2024, складеним за результатами виконання доручення у кримінальному провадженні № 12024060470000074, згідно з яким за адресою: АДРЕСА_4 , перевіреною на наявність офісу з виготовлення пластикових виробів, жодної фірми, яка б здійснювала таке виготовлення, не виявлено, а офіс за цією адресою є порожнім.

Випискою та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (державна реєстрація 22.02.2018, запис № 23030000000002197), згідно з якими адресою, за якою здійснюється зв`язок з підприємцем, є с. Троща Житомирського району Житомирської області.

Листом Головного управління ДПС у Житомирській області , згідно з яким ФОП ОСОБА_4 платником податку на додану вартість не реєструвався; спрощену систему оподаткування (3 група єдиного податку) застосовував лише в період з 22.02.2018 по 31.03.2020, а з 01.04.2020 перебуває на загальній системі оподаткування; повідомлень про прийняття працівників на роботу не подавав; податкових розрахунків сум доходу, нарахованого на користь фізичних осіб, і сум утриманого податку, а також іншої податкової звітності за період з 01.04.2020 по 31.12.2023 не подавав.

Листом Головного управління статистики у Житомирській області від 13.08.2025, згідно з яким ФОП ОСОБА_4 статистичної та фінансової звітності до цього управління не подавав.

Відомостями інформаційно-комунікаційної системи ДПС , згідно з якими 21.05.2025 прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_4 , а 22.05.2025 здійснено його повторну державну реєстрацію як фізичної особи - підприємця, а також про те, що за період з 14.05.2025 по 29.07.2025 податкова звітність від ФОП ОСОБА_4 не надходила і податки та збори до бюджету він не сплачував.

4.2. Докази за епізодом 1 - щодо потерпілого ОСОБА_6 .

Крім показань потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_13 , викладених у розділі ІІ цього вироку, винуватість обвинуваченого за цим епізодом підтверджується такими доказами.

Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення, складеним з дотриманням вимог ст. 60, 104, 214 КПК України, заявою потерпілого про залучення його до провадження як потерпілого на підставі ч. 3 ст. 55 КПК України та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно з яким заява надійшла 29.02.2024, а відомості внесено 01.03.2024 о 15 год 21 хв за № 12024060470000074 з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 190 КК України.

Речовим доказом - договором купівлі-продажу від 09.11.2023, укладеним між покупцем ОСОБА_6 і продавцем ФОП ОСОБА_4 , у графі виконавця якого зазначено «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 ». Дослідженням змісту договору встановлено, що в ньому визначено загальну вартість виробів 47 000 грн, авансовий платіж 23 500 грн, залишок заборгованості 23 500 грн, строк передачі виробів - 45 робочих днів з моменту укладення договору.

Рекламним оголошенням про виготовлення та встановлення вікон, дверей, балконів, жалюзі та ролет з абонентським номером телефону, розміщеним у під`їзді будинку потерпілого, - саме через це оголошення потерпілий встановив контакт з обвинуваченим.

Протоколом огляду предмета - мобільного телефону марки «Redmi 10C» з абонентським номером НОМЕР_1 , що належить свідку ОСОБА_13 , проведеного в березні 2024 року за її участю. Оглядом установлено, що в застосунку «Viber» наявний контакт « Балкон » з абонентським номером НОМЕР_2 , а також зафіксовано листування, у якому абонент повідомляє потерпілому «Зараз на замірі», «Перетелефоную пізніше», тоді як потерпілий у цей самий час пише, що знаходиться за вказаною обвинуваченим адресою і жодної контори там немає, та попереджає про звернення до поліції.

Протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, проведеними в червні 2024 року за участю потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_13 , з додатками, згідно з якими обидві особи впізнали ОСОБА_4 .

Ухвалою слідчого судді Романівського районного суду Житомирської області ОСОБА_16 від 04.09.2024 у справі № 294/1542/24 про тимчасовий доступ до документів та протоколом тимчасового доступу до речей і документів, складеним оперуповноваженим СКП ВП № 5 ОСОБА_17 , з описом.

Висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_18 від 24.12.2024 № СЕ-19/106-24/18498-ПЧ, згідно з яким рукописні записи і підписи від імені продавця у договорі купівлі-продажу від 09.11.2023 виконані ОСОБА_4 .

4.3. Докази за епізодом 2 - щодо потерпілої ОСОБА_7 .

Крім показань потерпілої ОСОБА_7 , викладених у розділі ІІ цього вироку, винуватість обвинуваченого за цим епізодом підтверджується такими доказами.

Заявою ОСОБА_7 про кримінальне правопорушення від 07.02.2025, прийнятою з дотриманням вимог ст. 60, 104, 214 КПК України, та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно з яким відомості внесено 08.02.2025 о 01 год 36 хв за № 12025060470000045 з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 190 КК України.

Протоколом огляду місця події від 07.02.2025 з ілюстративною таблицею, складеним за адресою: АДРЕСА_5 , за письмовою згодою власника житла, яким зафіксовано обстановку домоволодіння та веранди будинку, у якій за домовленістю мали бути встановлені металопластикові конструкції.

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.02.2025 з додатками, проведеним за участю потерпілої ОСОБА_7 , у ході якого вона впізнала ОСОБА_4 як особу, яка 17.09.2024 прибувала до домоволодіння та отримала грошові кошти.

Суд не бере до уваги протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.02.2025, проведений за участю свідка ОСОБА_19 , оскільки ця особа за станом здоров`я не була допитана судом під час судового розгляду, а відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні.

Речовим доказом - договором купівлі-продажу на безномерному бланку без заповненої дати, укладеним між покупцем ОСОБА_7 та продавцем ФОП ОСОБА_4 , на 2 арк., визнаним речовим доказом постановою слідчого від 28.02.2025 та приєднаним до матеріалів кримінального провадження. Дослідженням змісту договору встановлено, що в ньому визначено загальну вартість виробів 48 000 грн, авансовий платіж 28 000 грн, залишок заборгованості 20 000 грн, строк передачі виробів - 45 робочих днів з моменту укладення договору, а в графі виконавця зазначено «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 ».

Ухвалою слідчого судді Чуднівського районного суду Житомирської області ОСОБА_20 від 17.02.2025 (справа № 294/248/25, провадження № 1-кс/294/394/25) про тимчасовий доступ до речей і документів, протоколом тимчасового доступу від 26.02.2025 з описом та постановою слідчого від 20.02.2025 про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Висновком експерта

Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_21 від 27.02.2025 № СЕ-19/106-25/3210-ПЧ, згідно з яким рукописний текст і цифрові записи у графах «ПОКУПЕЦЬ», «Тел.», «Адреса ПОКУПЦЯ», розділів 1, 2 та 9 на першому і другому аркушах зазначеного договору, а також підписи від імені ОСОБА_4 у нижній лівій частині першого аркуша та у графі «Продавець» другого аркуша виконані ОСОБА_4 .

Протоколом огляду предмета - мобільного телефону марки «HUAWEI» моделі «JLE-LX1», що належить потерпілій, від 08.02.2025 (10 год 30 хв - 11 год 05 хв) з таблицями-скріншотами на 4 арк., яким зафіксовано наявність у пам`яті телефону контакту « ОСОБА_28 » з абонентським номером НОМЕР_3 та листування потерпілої з абонентом « ОСОБА_23 », зміст якого відображає систематичне відтермінування виконання зобов`язання («Просто трішки виникли затримки», «По закінченні трьох місяців поставлю», «Я можу виконати роботи»), а згодом - припинення відповідей. Потерпіла неодноразово зверталася до обвинуваченого з вимогою повернути кошти, однак кошти повернуті не були.

4.4. Докази за епізодом 3 - щодо потерпілої ОСОБА_9 .

Крім показань потерпілої ОСОБА_9 , викладених у розділі ІІ цього вироку, винуватість обвинуваченого за цим епізодом підтверджується такими доказами.

Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 07.07.2025 та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно з яким відомості внесено 08.07.2025 о 09 год 07 хв за № 12025060630000149 з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 190 КК України.

Речовим доказом - договором купівлі-продажу без номера, датованим 14 травня 2025 року, укладеним між покупцем ОСОБА_9 та продавцем ФОП ОСОБА_4 , на 2 арк. Дослідженням змісту договору встановлено, що в ньому визначено загальну вартість виробів 25 000 грн, авансовий платіж 13 000 грн, залишок заборгованості 12 000 грн, строк передачі виробів - 45 робочих днів з моменту укладення договору, а в графі виконавця зазначено «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 ».

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілої ОСОБА_9 з додатком, у ході якого вона впізнала ОСОБА_4 .

Ухвалою слідчого судді Чуднівського районного суду Житомирської області ОСОБА_20 від 29.07.2025 у справі № 294/1211/25 про тимчасовий доступ до речей і документів та протоколом тимчасового доступу від 11.08.2025 з описом документів, до яких надано доступ.

Протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 22.08.2025, складеним оперуповноваженим СКП ВП № 2 ОСОБА_24 , щодо документів, які перебувають у володінні Головного управління ДПС у Житомирській області .

Висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_25 від 19.08.2025 № СЕ-19/106-25/14818-ПЧ, згідно з яким рукописний текст на договорі купівлі-продажу, датованому 14 травня 2025 року, укладеному між ОСОБА_9 та ФОП ОСОБА_4 , і підпис від імені ФОП ОСОБА_4 у графі «Продавець» другого аркуша цього договору виконані ОСОБА_4 .

4.5. Докази за епізодом 4 - щодо потерпілого ОСОБА_10 .

Крім показань потерпілого ОСОБА_10 , викладених у розділі ІІ цього вироку, винуватість обвинуваченого за цим епізодом підтверджується такими доказами.

Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 07.07.2025 та

витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно з яким відомості про кримінальне правопорушення щодо ОСОБА_10 внесено 08.07.2025 о 09 год 12 хв з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 190 КК України до кримінального провадження № 12025060630000150 (постановою Чуднівського окружного прокурора ОСОБА_26 від 27.08.2025 об`єднане з провадженням: №12025060630000149).

Речовим доказом - договором купівлі-продажу без номера, датованим 18 травня 2025 року, укладеним між покупцем ОСОБА_10 та продавцем ФОП ОСОБА_4 , на 2 арк. Дослідженням змісту договору встановлено, що в ньому визначено загальну вартість виробів 6 600 грн, авансовий платіж 4 000 грн, залишок заборгованості 2 600 грн, строк передачі виробів - 45 робочих днів з моменту укладення договору, а в графі виконавця зазначено «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 ».

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_10 з додатком, у ході якого він впізнав ОСОБА_4 .

Висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_25 від 21.08.2025 № СЕ-19/106-25/14819-ПЧ, згідно з яким рукописний текст на договорі купівлі-продажу, датованому 18 травня 2025 року, укладеному між ОСОБА_10 та ФОП ОСОБА_4 , і підписи від імені ФОП ОСОБА_4 у нижній лівій частині першого аркуша та у графі «Продавець» другого аркуша цього договору виконані ОСОБА_4 .

4.6. Докази за епізодом 5 - щодо потерпілої ОСОБА_11 .

Крім показань потерпілої ОСОБА_11 , викладених у розділі ІІ цього вироку, винуватість обвинуваченого за цим епізодом підтверджується такими доказами.

Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення, складеним оперуповноваженим сектору кримінальної поліції ВП № 2 ОСОБА_24 , та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно з яким відомості внесено 22.08.2025 за № 12025060630000186 (постановою Чуднівського окружного прокурора ОСОБА_26 від 27.08.2025 об`єднане з провадженням: №12025060630000149) з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 190 КК України.

Речовим доказом - договором купівлі-продажу без номера і без дати про обов`язок організувати роботи з передачі у власність виготовлених виробів ПВХ загальною площею 1,83 м?, укладеним між покупцем ОСОБА_11 та продавцем ФОП ОСОБА_4 . Дослідженням змісту договору встановлено, що в ньому визначено загальну вартість виробів 16 500 грн, авансовий платіж 8 000 грн, залишок заборгованості 8 500 грн, строк передачі виробів - 45 робочих днів з моменту укладення договору, а в графі виконавця зазначено «ФОП ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 ».

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілої ОСОБА_11 з додатком, у ході якого вона впізнала ОСОБА_4 .

Висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_25 від 26.08.2025 № СЕ-19/106-25/15741-ПЧ, згідно з яким рукописний текст на лицьовій стороні договору купівлі-продажу без дати, укладеного між ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_4 , і підписи від імені ОСОБА_4 у лівій нижній частині першої сторінки та у графі «Продавець» виконані ОСОБА_4 .

V. МОТИВИ СУДУ ЩОДО ОЦІНКИ ДОКАЗІВ І КВАЛІФІКАЦІЇ

5.1. Загальні засади оцінки доказів

Відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Згідно з ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Висновки суду щодо обставин укладення договорів і одержання коштів ґрунтуються на показаннях обвинуваченого, потерпілих та свідка, наданих ними безпосередньо в судовому засіданні.

Показання потерпілих є послідовними, детальними, узгоджуються між собою в описі способу вчинення діянь і об`єктивно підтверджуються речовими доказами та висновками почеркознавчих експертиз. Підстав вважати, що потерпілі узгоджено обмовляють обвинуваченого, судом не встановлено: вони не знайомі між собою, до подій обвинуваченого не знали, а будь-яких неприязних відносин між ними та обвинуваченим не існувало.

Висновки судових почеркознавчих експертиз, які підтверджують виконання рукописних записів і підписів у кожному з п`яти договорів саме обвинуваченим, узгоджуються з його власними показаннями і жодною зі сторін не оспорюються.

Щодо оцінки рапорту працівника поліції.

Суд ураховує, що рапорт службової особи органу поліції сам по собі не є самостійним процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84, 99 КПК України і за загальним правилом слугує лише приводом для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ст. 214 КПК України). Тому рапорт капітана поліції ОСОБА_14 від 14.03.2024 не покладається судом в основу висновків як самостійний доказ, а береться до уваги виключно в тій частині, у якій зафіксовані в ньому відомості незалежно підтверджені показаннями потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_13 , які особисто виїжджали за вказаною обвинуваченим адресою і були безпосередньо допитані в судовому засіданні.

Щодо оцінки протоколів пред`явлення особи для впізнання.

Пред`явлення особи для впізнання за фотознімками проведено в порядку ч. 6 ст. 228 КПК України. Клопотань про визнання цих протоколів недопустимими сторони не заявляли. Водночас суд зазначає, що висновок про причетність обвинуваченого до кожного з епізодів ґрунтується не на результатах впізнання, а насамперед на власних показаннях обвинуваченого, який не заперечував ані факту прибуття до кожного з потерпілих, ані власноручного заповнення і підписання договорів, ані одержання коштів, а також на висновках судових почеркознавчих експертиз. За таких обставин протоколи впізнання мають допоміжне значення і самостійно на висновки суду не впливають.

Клопотань про визнання будь-яких інших доказів недопустимими сторонами не заявлялося; підстав для визнання доказів недопустимими за власною ініціативою суд не встановив.

Досліджені судом докази є належними, допустимими та достовірними, узгоджуються між собою, доповнюють один одного і в сукупності є достатніми для висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 поза розумним сумнівом.

5.2. Розмежування шахрайства та цивільно-правових відносин

Основним доводом сторони захисту є твердження про те, що між обвинуваченим і потерпілими виникли цивільно-правові відносини, а невиконання зобов`язань не свідчить про наявність умислу на заволодіння коштами. Перевіряючи цей довід, суд виходить з такого.

Відповідно до сталої судової практики, відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання - не виконувати. Розмежування кримінально караного діяння від цивільно-правової угоди слід проводити не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності; якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має жодних реальних можливостей і бажання їх виконувати, ідеться про шахрайство (постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»; постанова Верховного Суду від 16.08.2022 у справі № 442/3912/19, провадження № 51-6128км21).

Наявність між обвинуваченим і потерпілим цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, закріплених у певному правочині, сама собою не виключає можливості кваліфікації діяння як шахрайства за наявності всіх необхідних елементів складу цього кримінального правопорушення; в окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману. Принциповим є встановлення й доведення поза розумним сумнівом, що особа, беручи на себе певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи відповідні правовідносини як спосіб реалізації умислу; висновок про це може бути зроблений, у тому числі виходячи із сукупності фактичних дій такої особи. Під обманом слід розуміти повідомлення неправдивих відомостей або свідоме приховування чи замовчування певних обставин, повідомлення про які було обов`язковим і мало суттєве значення для поведінки потерпілого (постанова Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 295/17062/15-к, провадження № 51-1618км19).

Застосовуючи наведені критерії, суд встановив таке.

По-перше, у кожному з п`яти договорів обвинувачений зазначив завідомо неправдиві відомості про адресу виконавця - « АДРЕСА_4 ». За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і Головного управління ДПС у Житомирській області адресою ФОП ОСОБА_4 є с. Троща Житомирського району Житомирської області. Ту обставину, що за вказаною в договорах адресою жодного суб`єкта господарювання, який виготовляє металопластикові вироби, не існує, підтвердили потерпілий ОСОБА_12 і свідок ОСОБА_13 , які особисто виїжджали за цією адресою. Повідомлення потерпілим неправдивої адреси мало суттєве значення для їх поведінки: воно створювало враження реально діючого суб`єкта господарювання і водночас позбавляло потерпілих можливості згодом знайти виконавця. Отже, обман як спосіб вчинення діяння є доведеним.

По-друге, обвинувачений не мав реальних організаційних і матеріальних можливостей виконати взяті на себе зобов`язання. Відповідно до досліджених документів ФОП ОСОБА_4 не реєструвався платником податку на додану вартість, не подавав повідомлень про прийняття працівників на роботу, не подавав статистичної та фінансової звітності, у період з 14.05.2025 по 29.07.2025 податкової звітності не подавав і податків та зборів до бюджету не сплачував, а 21.05.2025 припинив підприємницьку діяльність з повторною реєстрацією наступного дня.

Суд ураховує, що відсутність податкової звітності сама собою не є беззаперечним доказом відсутності господарської діяльності. Проте у сукупності з тим, що обвинувачений не мав найманих працівників, виробничих потужностей чи власного приміщення і не навів жодних перевірюваних відомостей про взаємодію з виробниками металопластикових конструкцій, ці відомості підтверджують, що реальної діяльності з виготовлення та встановлення металопластикових конструкцій він не вів - ані на час укладення договору з ОСОБА_6 , ані у 2025 році, коли вчинено три останні епізоди.

По-третє, стороною обвинувачення доведено, а стороною захисту не спростовано, що жодної дії, спрямованої на виконання прийнятих на себе зобов`язань, обвинувачений не вчинив: за жодним з п`яти договорів не складено технічної документації за результатами замірів, не замовлено конструкцій у виробників, не поставлено жодного виробу, не розпочато монтажних робіт. Реалізуючи право давати показання, обвинувачений перерахував назви відомих виробників металопластикових конструкцій, з якими він, за його твердженням, співпрацював. Проте за жодним з епізодів він не зміг повідомити, до якого саме виробника звертався, і не назвав жодної обставини, яка могла б бути перевірена судом (найменування підприємства, номер або дату замовлення, місце виготовлення, спосіб і дату розрахунку). Суд наголошує, що обвинувачений не зобов`язаний доводити свою невинуватість (ч. 2 ст. 17 КПК України) і відсутність у нього виправдувальних доказів проти нього не тлумачиться; водночас, оцінюючи його показання про наявність наміру виконати роботи, суд констатує, що ці показання не підтверджені жодним доказом і спростовуються сукупністю досліджених доказів.

По-четверте, спосіб вчинення діянь у всіх п`яти епізодах є тотожним і свідчить про заздалегідь обраний і відпрацьований механізм: особистий візит до житла потерпілого, усна пропозиція послуги, заповнення того самого бланка договору (у двох випадках - без дати складання, у всіх п`яти - без номера), зазначення однієї і тієї самої неправдивої адреси виконавця, одержання авансового платежу готівкою без видачі будь-якого документа про його прийняття та подальше припинення контакту. Жодному з потерпілих обвинувачений не видав квитанції, чека чи іншого документа про одержання коштів, а самі кошти не проведено через жодну форму обліку. Така повторюваність виключає випадковість і не може бути пояснена невдалим збігом обставин у господарській діяльності. Показовим є й те, що три епізоди (14.05.2025, 18.05.2025 та 09.08.2025) вчинені вже після того, як 31.12.2024 до суду було скеровано перший обвинувальний акт щодо обвинуваченого за аналогічним діянням.

По-п`яте, суд критично оцінює доводи сторони захисту, засновані на змісті листування обвинуваченого з потерпілими, у якому він просив вибачення за затримку, посилався на об`єктивні труднощі та обіцяв виконати роботи. Жодна з обіцянок обвинуваченого не супроводжувалася будь-якими фактичними діями з виконання договорів; зміст листування зводиться до відтермінування виконання без наведення хоча б однієї конкретної відомості про стан замовлення - виробника конструкцій, номера замовлення, дати готовності, - після чого обвинувачений припиняв відповідати на дзвінки та повідомлення. Особливо показовим є листування з потерпілим ОСОБА_6 : обвинувачений повідомляє «Зараз на замірі» саме тоді, коли потерпілий уже перебуває за вказаною ним у договорі адресою і повідомляє, що жодної контори там немає. За таких обставин суд розцінює цю комунікацію не як свідчення наміру виконати зобов`язання, а як засіб відтягування часу і приховування вже вчиненого заволодіння коштами.

По-шосте, повернення обвинуваченим потерпілій ОСОБА_11 частини одержаних коштів не свідчить про відсутність умислу на момент їх одержання. Кримінальне правопорушення є закінченим з моменту, коли обвинувачений одержав кошти і набув реальної

можливості розпорядитися ними, що сталося 09.08.2025 у житлі потерпілої. Повернення частини коштів відбулося не добровільно, а внаслідок наполегливих вимог потерпілої, яка, з`ясувавши в мережі Інтернет відомості про попередню протиправну діяльність обвинуваченого, звернулася до поліції. Показовим є й те, що, пояснюючи неможливість повернути всю суму, обвинувачений послався на нібито вже здійснений розрахунок із виробниками профілю на 4 000 грн, однак жодного підтвердження такого розрахунку ані під час досудового розслідування, ані в судовому засіданні не надано, а частину коштів він повернув негайно і готівкою. Та обставина, що на момент звернення потерпілої до поліції передбачений договором строк передачі виробів (45 робочих днів) ще не сплив, на кваліфікацію не впливає, оскільки кримінальна протиправність діяння визначається спрямованістю умислу на момент одержання коштів, а не фактом прострочення виконання зобов`язання.

По-сьоме, суд ураховує додаткові обставини, встановлені за епізодом щодо ОСОБА_10 : після одержання завдатку обвинувачений залишив у домоволодінні потерпілого не лише свій мобільний телефон, а й заповнені документи і, повернувшись по телефон, документи забрати не намагався - потерпілий сам його наздогнав і передав папери. Така поведінка є несумісною з наміром виконати замовлення, параметри якого зафіксовані виключно в цих документах.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, суд доходить висновку, що укладення письмових договорів та реєстрація обвинуваченого як фізичної особи - підприємця були використані ним не для здійснення господарської діяльності, а як спосіб приховати справжній характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння коштами потерпілих, тобто мав місце обман у намірах. Доводи сторони захисту про наявність між обвинуваченим і потерпілими виключно цивільно-правових відносин суд відхиляє як необґрунтовані, а показання обвинуваченого про намір виконати роботи - як такі, що спростовуються сукупністю досліджених доказів і є способом захисту.

5.3. Щодо доводу сторони захисту про можливість захисту прав потерпілих у порядку цивільного судочинства

Сторона захисту під час допиту кожного з потерпілих порушувала питання про причини, з яких вони не зверталися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогами про розірвання укладених договорів і стягнення сплачених коштів, обґрунтовуючи цим наявність між сторонами виключно цивільно-правових відносин. Цей довід суд відхиляє з таких підстав.

По-перше, обрання способу захисту порушеного права належить виключно особі, право якої порушено. Звернення або незвернення потерпілого до суду в порядку цивільного судочинства не належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України), не є ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, і не впливає на його наявність. Кримінальна протиправність діяння визначається наявністю в ньому складу кримінального правопорушення на момент вчинення, а не подальшою процесуальною поведінкою потерпілого.

По-друге, кримінальний процесуальний закон прямо передбачає право особи, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, пред`явити цивільний позов у кримінальному провадженні (ст. 61, 128 КПК України). Отже, законодавець сам виходить із того, що майнові вимоги, які випливають із кримінального правопорушення, можуть вирішуватися в межах кримінального провадження, і потерпіла ОСОБА_7 цим правом скористалася. Наявність у потерпілих альтернативної можливості звернутися до суду в

порядку цивільного судочинства не є підставою для відмови в кримінально-правовій оцінці діяння.

По-третє, обставини, на які посилається сторона захисту, за своїм змістом свідчать не на користь обвинуваченого, а проти нього. Договори, складені обвинуваченим, за своєю формою і змістом були непридатними для реального захисту прав потерпілих: у графі виконавця в кожному з них зазначено адресу, за якою жодного суб`єкта господарювання не існує; жоден із договорів не має номера, а два з п`яти не містять і дати складання. Показовим є й те, що обвинувачений сам склав бланк, п. 3.12 якого пов`язує набрання договором чинності з наявністю печатки продавця, і водночас жоден із п`яти договорів такої печатки не містить, - тобто документ, який обвинувачений вручав потерпілим, за встановленими ним же умовами чинності не набирав. Жодного документа на підтвердження одержання авансу потерпілим також не видано. При цьому обвинувачений не мав ані працівників, ані виробничих потужностей, ані оборотних коштів, що знайшли б відображення в обов`язковій податковій звітності, а 21.05.2025 припинив підприємницьку діяльність із повторною реєстрацією наступного дня.

Таким чином, потерпілі одержали документ, який справляв на них враження належним чином оформленого зобов`язання, однак не був придатним для примусового виконання, а зобов`язана за ним особа була фактично недосяжною за вказаною нею адресою. Створення саме такої видимості правомірності і становить обман у розумінні ст. 190 КК України. Доступність засобу юридичного захисту сама собою не є достатньою - такий засіб має бути ефективним не лише формально, а й практично; звернення з цивільним позовом до особи, яка зазначила про себе неправдиві відомості, не здійснює господарської діяльності та не має майна, за встановлених судом обставин було б засобом ілюзорним.

Водночас суд наголошує, що обраний обвинуваченим спосіб захисту, у тому числі порушення ним перед потерпілими зазначених вище питань, є реалізацією його процесуальних прав, не тлумачиться проти нього і не враховується як обставина, що обтяжує покарання.

5.4. Кваліфікуюча ознака повторності

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 КК України у статтях 185, 186, 189-191 цього Кодексу повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке з кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК України. Згідно з ч. 4 ст. 32 КК України повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено або знято.

Кримінальне правопорушення щодо потерпілого ОСОБА_6 , вчинене 09.11.2023, є повторним, оскільки до того обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 190 і ч. 2 ст. 185 КК України, за які його засуджено вироками, що набрали законної сили. Судимість за цими вироками станом на 09.11.2023 погашена не була: покарання за останнім з них (вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 20.09.2022) відбуто 14.03.2023, а строк погашення судимості, встановлений ст. 89 КК України, на дату вчинення нового діяння не сплив.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 90 КК України вчиненням 09.11.2023 нового кримінального правопорушення перебіг строку погашення судимості за попередніми вироками перервано, і цей строк обчислюється заново після фактичного відбуття покарання за останнє кримінальне правопорушення. З огляду на це судимість обвинуваченого за попередніми

вироками залишалася непогашеною і на час вчинення діянь 17.09.2024, 14.05.2025, 18.05.2025 та 09.08.2025.

Кримінальні правопорушення щодо потерпілих ОСОБА_7 (17.09.2024), ОСОБА_9 (14.05.2025), ОСОБА_10 (18.05.2025) та ОСОБА_11 (09.08.2025) є повторними також і з тієї підстави, що вчинені після вчинення обвинуваченим тотожних кримінальних правопорушень, за які його не було засуджено і які є предметом розгляду в цьому ж кримінальному провадженні.

Суд окремо перевірив і відхиляє можливість оцінки вчиненого як одного продовжуваного кримінального правопорушення в розумінні ч. 2 ст. 32 КК України. Продовжуваним є кримінальне правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним злочинним наміром, що виник до початку першого з них і охоплював заздалегідь визначений обсяг посягання. У цьому ж провадженні кожне з п`яти діянь вчинено щодо окремого, не пов`язаного з іншими потерпілого, на підставі самостійного договору, з визначенням окремої вартості робіт і окремої суми авансу; ані коло потерпілих, ані загальний розмір коштів, якими обвинувачений мав намір заволодіти, наперед визначеними не були; діяння розділені різними за тривалістю проміжками часу - від кількох діб до десяти місяців. Обвинувачений щоразу самостійно приймав рішення про вступ у контакт з новою особою і про одержання від неї коштів, тобто умисел виникав у нього щоразу заново. Тотожність способу вчинення діянь свідчить не про єдиний намір, а про використання одного й того самого відпрацьованого механізму.

Оскільки всі вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення передбачені однією і тією самою частиною статті Особливої частини КК України і за жодне з них він раніше не був засуджений, вчинене охоплюється єдиною кваліфікацією - ч. 2 ст. 190 КК України - за ознакою повторності, додаткової кваліфікації не потребує, а покарання призначається одне; підстав для застосування ст. 70 КК України немає.

VI. ВИСНОВКИ СУДУ

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що своїми умисними діями, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 190 КК України.

VII. МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ ПОКАРАННЯ

Відповідно до ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Призначаючи покарання, суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Дані про особу обвинуваченого.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 має середню спеціальну освіту, не одружений, дітей на утриманні не має, зареєстрований як фізична особа - підприємець, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, зареєстрований на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської ради Житомирської

області, де протягом тривалого часу не проживає, а за час проживання характеризувався з негативного боку, перебуває в статусі порушника військового обліку, раніше судимий за корисливі кримінальні правопорушення проти власності, востаннє - 20.09.2022 Житомирським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 190, ст. 71 КК України до 5 років обмеження волі, яке ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06.02.2023 замінено покаранням у виді 240 годин громадських робіт, відбутих 14.03.2023.

Зазначені обставини підтверджуються дослідженими судом характеристикою Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської ради від 26.02.2025 № 03-34/63, довідками цього ж органу від 21.02.2025 № 03-34/64 про склад сім`ї та № 03-34/65 про відсутність відомостей щодо наявності майна, листом Житомирського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 25.02.2025 № 3/915, а також довідкою про судимість, сформованою за даними інформаційно-пошукової системи органів Національної поліції.

Суд зазначає, що відомості про перебування обвинуваченого в статусі порушника військового обліку враховуються виключно як дані про особу в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України і не визнаються обставиною, що обтяжує покарання, оскільки перелік таких обставин, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України, є вичерпним (ч. 3 ст. 67 КК України).

Обставини, що пом`якшують покарання.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, передбачених ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Зокрема, підстав для визнання пом`якшуючими обставинами щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України), на які міститься посилання в обвинувальному акті від 31.03.2025, немає, оскільки в судовому засіданні ці обставини не підтвердилися: обвинувачений вину не визнав, каяття не висловлював і жодних заходів до відшкодування заподіяної потерпілим шкоди не вживав. В обвинувальних актах від 31.12.2024 та від 29.08.2025 обставин, які пом`якшують покарання, органом досудового розслідування також не встановлено.

Суд не залишає поза увагою молодий вік обвинуваченого. Проте за встановлених обставин ця обставина не може бути визнана такою, що пом`якшує покарання, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України. Підставою для врахування молодого віку є припущення про незавершеність становлення особистості та підвищену здатність особи до виправлення, тоді як матеріали цього провадження свідчать про протилежне - про сформовану, стійку і незмінну впродовж понад шести років модель протиправної корисливої поведінки, яка не змінилася ані під впливом випробування, ані під впливом обмеження волі, ані після ухваленого на користь обвинуваченого рішення про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.

Суд наголошує, що невизнання обвинуваченим своєї вини та обрана ним позиція захисту є реалізацією гарантованого ст. 62, 63 Конституції України та ст. 17, 18 КПК України права, не можуть тлумачитися проти нього, не є обставиною, що обтяжує покарання, і жодним іншим чином не погіршують його становища.

Обставини, що обтяжують покарання.

Обставиною, яка відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку - за епізодом від 09.11.2023 щодо потерпілого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ,

якому на час вчинення діяння виповнилося 63 роки, та за епізодом від 18.05.2025 щодо потерпілого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , якому на час вчинення діяння виповнилося 82 роки.

Обидва потерпілі за віком належать до громадян похилого віку у розумінні ст. 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». Цю обставину обвинувачений усвідомлював: він особисто прибув до житла кожного з них, тривалий час спілкувався з ними віч-на-віч, здійснював заміри в приміщеннях і безпосередньо сприймав їхній зовнішній вигляд, вік і стан, що виключає можливість помилки щодо віку потерпілих.

Оскільки обвинуваченому призначається єдине покарання за всі вчинені кримінальні правопорушення, зазначена обставина враховується судом як така, що обтяжує покарання, з урахуванням того, що вона встановлена за двома з п`яти епізодів.

Повторність вчинення кримінальних правопорушень судом як обставина, що обтяжує покарання, не враховується, оскільки вона передбачена ч. 2 ст. 190 КК України як кваліфікуюча ознака складу кримінального правопорушення (ч. 4 ст. 67 КК України). З тих самих підстав не враховується як обставина, що обтяжує покарання, і рецидив кримінальних правопорушень (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України), оскільки кваліфікуюча ознака повторності охоплює в цьому провадженні й ті випадки, коли нове кримінальне правопорушення вчинено особою, судимість якої за попередні тотожні діяння не погашена.

Неефективність раніше застосованих заходів кримінально-правового впливу.

Визначальним для висновку суду про вид і розмір покарання є те, що жоден із раніше застосованих до обвинуваченого заходів кримінально-правового впливу мети виправлення, визначеної ст. 50 КК України, не досяг.

Починаючи з 2019 року обвинуваченого чотирма вироками, що набрали законної сили, засуджено за корисливі кримінальні правопорушення проти власності, більшість із яких - за ч. 2 ст. 190 КК України, тобто за діяння, тотожні тим, що є предметом цього судового розгляду. До нього послідовно застосовувалися більш м`які заходи: звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75, 76 КК України (вирок від 29.01.2019) та тричі - покарання у виді обмеження волі (вирок Житомирського апеляційного суду від 16.11.2020, вироки від 04.01.2022 та від 20.09.2022). Жоден із цих заходів на поведінку обвинуваченого не вплинув: після кожного з них він вчиняв нові тотожні кримінальні правопорушення.

Особливого значення суд надає тій обставині, що ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06.02.2023 невідбуту частину покарання у виді обмеження волі, призначеного вироком від 20.09.2022, було замінено обвинуваченому більш м`яким покаранням у виді 240 годин громадських робіт на підставі ст. 82 КК України. Таке рішення відповідно до ч. 3 ст. 82 КК України ухвалюється за умови, що засуджений став на шлях виправлення. Тобто станом на лютий 2023 року суд визнав обвинуваченого таким, що виправляється, і надав йому найбільш пільговий з можливих режимів завершення відбування покарання. Обвинувачений відбув громадські роботи 14.03.2023, а вже 09.11.2023, тобто менш ніж через вісім місяців, вчинив нове тотожне кримінальне правопорушення щодо потерпілого ОСОБА_6 . Ця обставина спростовує припущення про здатність обвинуваченого змінити свою поведінку під впливом покарань, не пов`язаних з ізоляцією від суспільства.

Подальша поведінка обвинуваченого цей висновок лише підтверджує. 31.12.2024 до суду було скеровано перший обвинувальний акт щодо нього за ч. 2 ст. 190 КК України, 31.03.2025 - другий. Незважаючи на це, 14.05.2025, 18.05.2025 та 09.08.2025 обвинувачений

вчинив ще три тотожні кримінальні правопорушення - щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Отже, ані перебування під судом, ані усвідомлення реальності кримінальної відповідальності не спинили обвинуваченого і не змінили ані способу його дій, ані самого характеру діяльності, яку він продовжував вести за незмінною схемою: той самий бланк договору, та сама неправдива адреса виконавця.

Ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Кримінальні правопорушення, вчинені ОСОБА_4 , згідно зі ст. 12 КК України є нетяжкими злочинами. Водночас суд зважає на багатоепізодність вчинених ним умисних корисливих злочинів проти власності (п`ять епізодів щодо п`яти потерпілих упродовж майже двох років), на загальний розмір заподіяної шкоди - 72 500 грн, який жодному з потерпілих не відшкодований, а також на те, що перший із цих злочинів вчинено менш ніж через вісім місяців після відбуття покарання за попереднім вироком, а три останні - вже після скерування до суду обвинувального акта за аналогічним діянням. Наведене свідчить про стійку протиправну поведінку обвинуваченого та свідоме нехтування ним необхідністю дотримуватися норм закону.

Суд ураховує також спрямованість протиправної поведінки обвинуваченого на осіб, які об`єктивно є найменш захищеними: потерпілі ОСОБА_12 і ОСОБА_10 є особами похилого віку; потерпіла ОСОБА_7 на час укладення договору повідомила обвинуваченому, що її чоловік був призваний за мобілізацією та зник безвісти, а на її утриманні перебувають малолітня та неповнолітня дитина. Ці обставини були відомі обвинуваченому та не спинили його. Зазначене враховується судом у межах оцінки ступеня тяжкості вчинених діянь і особи винного (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України), а не як самостійна обставина, що обтяжує покарання.

Суд ураховує позиції потерпілих: ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 просили призначити найсуворіше покарання, представник потерпілої ОСОБА_7 - покарання, пов`язане з реальним позбавленням волі.

Вибір виду і розміру покарання.

Обираючи вид покарання, суд відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України послідовно перевірив достатність кожного з менш суворих видів покарання, передбачених санкцією ч. 2 ст. 190 КК України.

Покарання у виді штрафу суд вважає недостатнім: заподіяна потерпілим шкода в розмірі 72 500 грн залишається невідшкодованою, майна, на яке могло б бути звернено стягнення, за обвинуваченим не встановлено (довідка Трощанського старостинського округу від 21.02.2025 № 03-34/65), легальних задекларованих доходів він не має, а призначення штрафу за таких умов не забезпечило б ані реального карального впливу, ані виправлення обвинуваченого, ані запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Покарання у виді виправних робіт не може бути призначене, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 57 КК України воно відбувається за місцем роботи засудженого, тоді як обвинувачений за трудовим договором не працює і постійного місця роботи не має.

Покарання у виді обмеження волі тричі призначалося обвинуваченому попередніми вироками і мети виправлення не досягло: після кожного такого засудження він вчиняв нові тотожні кримінальні правопорушення. Не досягли цієї мети і заміна невідбутої частини обмеження волі більш м`яким покаранням у виді громадських робіт, а також раніше застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Ураховуючи наведене в сукупності, суд переконаний, що лише покарання у виді

позбавлення волі сприятиме виправленню обвинуваченого та запобіганню вчиненню ним нових аналогічних кримінальних правопорушень.

Визначаючи строк покарання, суд ураховує відсутність обставин, що пом`якшують покарання, наявність обставини, що його обтяжує, кількість епізодів і кількість потерпілих, повне невідшкодування заподіяної шкоди, а також те, що поведінка обвинуваченого впродовж шести років залишається незмінною попри послідовне застосування до нього дедалі м`якших заходів кримінально-правового впливу. За таких обставин покарання у виді позбавлення волі на строк, менший за максимальний, передбачений санкцією ч. 2 ст. 190 КК України для цього виду покарання, не буде ані необхідним, ані достатнім для досягнення мети, визначеної ст. 50 КК України.

Проте, при призначені покарання суд враховує вимоги ч. 2 ст. 416 КПК при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Відповідно до матеріалів справи вироком Чуднівського районного суд Житомирської області від 18 грудня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 грудня 2025 року задоволено. Вирок Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 грудня 2025 року скасовано та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Отже, враховуючи зазначені обставини, суд призначає обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки - у межах, установлених санкцією ч. 2 ст. 190 КК з урахуванням обмежень встановлених ч. 2 ст. 416 КПК України для цього виду покарання, що відповідає і позиції прокурора. Саме такий вид і розмір покарання перебуває у справедливому співвідношенні як з тяжкістю і характером вчинених обвинуваченим діянь, так і з даними про його особу, є необхідним і достатнім для його виправлення та відповідає потребі захисту невизначеного кола осіб від подальших посягань з його боку.

З наведених мотивів суд вважає неможливим виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а тому неможливим є і застосування до нього положень ст. 75, 76 КК України.

Підстав для призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті, або для переходу до іншого, більш м`якого виду покарання (ст. 69 КК України), а також підстав для звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання суд не встановив.

VIII. ІНШІ ПИТАННЯ, ЯКІ ВИРІШУЮТЬСЯ СУДОМ ПРИ УХВАЛЕННІ ВИРОКУ

8.1. Цивільний позов

Потерпіла ОСОБА_7 в порядку ст. 61, 128 КПК України пред`явила цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 про стягнення 28 000 грн матеріальної шкоди, 50 000 грн моральної шкоди та 9 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Обвинувачений позов не визнав, посилаючись на відсутність у своїх діях складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями

майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Факт заподіяння потерпілій матеріальної шкоди в розмірі 28 000 грн внаслідок кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим, та невідшкодування цієї шкоди встановлені судом на підставі досліджених доказів. За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке. Згідно зі ст. 23 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини; розмір відшкодування визначається судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням вимог розумності і справедливості. Суд бере до уваги, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпіла зазнала душевних страждань, була позбавлена значної для неї суми коштів, тривалий час перебувала в стані невизначеності через обіцянки обвинуваченого, була вимушена звертатися до правоохоронних органів і суду та брати участь у кримінальному провадженні, а також те, що обвинуваченому було відомо про перебування потерпілої у складних життєвих обставинах. Водночас суд ураховує, що обставини, пов`язані зі зникненням безвісти чоловіка потерпілої, хоча й характеризують ступінь її вразливості, самі собою не перебувають у причинному зв`язку з діями обвинуваченого і не можуть бути самостійною підставою для визначення розміру відшкодування. З урахуванням наведеного, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне задовольнити ці вимоги частково, стягнувши на користь потерпілої 30 000 грн моральної шкоди, а в решті вимог про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Вимога про стягнення 9 500 грн витрат на професійну правничу допомогу за своєю правовою природою є вимогою про відшкодування процесуальних витрат потерпілої (п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України), які згідно з ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку стягуються з обвинуваченого на користь потерпілого за умови їх документального підтвердження. Розмір і факт понесення цих витрат підтверджуються договором про надання правничої допомоги № 12/25 від 15.12.2025, звітом про надані послуги і виконані роботи від 23.04.2026 та довідкою адвоката про отримання коштів від клієнта від 23.04.2026, дослідженими в судовому засіданні. За таких обставин ці витрати підлягають стягненню з обвинуваченого на користь потерпілої і вирішуються судом окремо від цивільного позову.

Іншими потерпілими - ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - цивільних позовів у цьому кримінальному провадженні не заявлено, що не позбавляє їх права на відшкодування заподіяної шкоди в порядку цивільного судочинства.

8.2. Процесуальні витрати

На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченого на користь держави підлягають стягненню документально підтверджені процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів для проведення п`яти судових почеркознавчих експертиз, у розмірі 25 596 грн, а саме: 3 183 грн 60 коп. у кримінальному провадженні № 12024060470000074; 6 367 грн 20 коп. у кримінальному провадженні № 12025060470000045; 16 045 грн 20 коп. у кримінальних провадженнях № 12025060630000149, № 12025060630000150 та № 12025060630000186 (по 5 348 грн 40 коп. за кожну з трьох експертиз).

8.3. Речові докази

Речові докази - договори купівлі-продажу, укладені між обвинуваченим і потерпілими ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , - відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України слід залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього строку його зберігання.

8.4. Запобіжний захід і зарахування строку попереднього ув`язнення

Ухвалою Чуднівського районного суду Житомирської області від 28.08.2025 до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання строком дії до 28.10.2025. Ухвалою цього ж суду від 29.10.2025 до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався, востаннє - ухвалою Романівського районного суду Житомирської області від 06.07.2026.

Ураховуючи, що обвинуваченому призначається покарання у виді позбавлення волі, а підстави, з яких було застосовано запобіжний захід, не відпали і не змінилися, суд відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК України вважає за необхідне залишити обраний обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою без змін до набрання вироком законної сили.

Строк попереднього ув`язнення підлягає зарахуванню у строк покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

8.5. Арешт майна

Арешт на майно обвинуваченого у кримінальному провадженні не накладався, у зв`язку з чим питання про його скасування або збереження судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 32, 50, 57, 65-67, 69, 72, 75, 82, 89, 90, 185, 190 КК України, ст. 17, 20, 22, 34, 84, 91, 94, 95, 99, 100, 118, 122, 124, 128, 228, 334, 337, 349, 368, 370, 371, 373, 374, 392, 395 КПК України, ст. 23, 1166, 1167 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 29 жовтня 2025 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою залишити продовжити до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 28000 (двадцять вісім тисяч) грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 30000 (тридцять тисяч) грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 9 500 (дев`ять тисяч п`ятсот) грн процесуальних витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у розмірі 25 596 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн (отримувач: ГУК у Жит. обл./ТГ м. Житомир/24060300, банк отримувача: Казначейство України , код ЄДРПОУ 37976485 , рахунок: UA448999980313010115000006797, код класифікації доходів бюджету: 24060300).

Речові докази - договори купівлі-продажу, укладені між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього строку його зберігання.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Романівський районний суд Житомирської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

СуддяОСОБА_1