Рішення № 138654265, 13.07.2026, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа №676/5747/24

Номер провадження 2/676/157/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Кам`янець-Подільський міськрайонний суд

Хмельницької області

в складі: головуючого судді Вдовичинського А.В.,

секретаря судового засідання Саламахи А.В.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кам`янець-Подільський справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ "Фіт Вольтайра Україна" про стягнення заробітної плати, компенсації від втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

ОСОБА_1 28.08.2024 р. звернувся в суд з позовом до ТзОВ «Фіт Вольтайра Україна» про стягнення заробітної плати, компенсації від втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що Наказом №77-к від 08.06.1999 року його було прийнято на посаду інженера з охорони праці і пожежній безпеці Закритого акціонерного товариства «Преттль-Кабель Україна». Відповідно до наказу №1-з від 01.09.2009 року Закрите акціонерне товариство «Преттль-Кабель Україна» реорганізовано в ТОВ «Преттль-Кабель Україна». Наказом №15-п від 28.01.2011 року його призначено начальником служби охорони праці ТОВ «Преттль-Кабель Україна» з 01.02.2011 року. Наказом №87-п від 30.10.2019 року його переведено на посаду інженера з охорони навколишнього середовища з 01.11.2019 року. Відповідно до наказу 46-З від 09.11.2023 року ТОВ «Преттль-Кабель Україна» перейменовано в ТОВ «ФІТ Вольтайра Україна». Наказом №66 від 31.05.2024 року він звільнений з вищевказаної посади за угодою сторін на підставі п.1 ст. 35 КЗпП України. Вказане підтверджується копіями трудової книжки. Перед звільненням він отримав відомості з яких можна було зробити висновок про те, що час його перебування та виконання обов`язків керівника, а в подальшому спеціаліста служби з охорони праці заробітна плата всупереч діючого законодавства, нараховувалась та виплачувалась йому не в повному обсязі. Його висновок ґрунтується на довідках з Пенсійного фонду України про заробітну плату начальника відділу комплектації устаткування Гайдамашко В.В., які він йому надав і з яких вбачається, що в 2011 році його заробітна плата за рік складала 46 909,46 грн., тоді як заробітна плата начальника відділу комплектації устаткування склала 70 429,33 грн. 22.05.2025 року він звернувся до відповідача з службовою запискою в якій просив зробити відповідні нарахування та доплати. 31.05.2024 року при звільненні він отримав виплати в яких були відсутні доплати, внаслідок чого він вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Відповідно до ст.23 ЗУ «Про охорону праці» в редакції станом на 08.06.1999 року власник створює на підприємстві службу з охорони праці, яка підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб. За ч.5 ст.15 ЗУ «Про охорону праці» в редакції станом на 17.12.2002 року та на час його звільнення уточнено, що керівники та спеціалісти служби з охорони паці прирівнюються до основних виробничо-технічних служб за своєю посадою і заробітною платою. Тому починаючи з 14.10.1992 року власник зобов`язаний був створити на підприємстві службу з охорони праці , яка без будь-якого виключення за всіма показниками зокрема і за рівнем оплати праці прирівнювалась до основних виробничо-технічних служб підприємств. За вимогами Закону відповідач створив підрозділ з охорони праці в особі посади інженера з охорони праці і пожежній безпеці на якій він працював з 08.06.1999 року по 01.02.2011 року. Він вважає, що у вказаний період він за своїми посадовими обов`язками фактично був керівником вказаної служби охорони праці, тому його заробітна плата повинна бути прирівняна до розміру заробітної плати керівника іншої виробничо-технічної служби підприємства. Обов`язок прирівнювання заробітної плати з охорони праці з розміром плати керівника іншої виробничо-технічної служби підприємства було встановлено за подібною справою рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18.12.2020 року по справі №725/3668/20 та постановою Чернівецького апеляційного суду від 15.03.2021 року. Він продовжував працювати керівником служби з охорони праці на посаді начальника Служби охорони праці з 01.11.2019 року коли був переведений спеціалістом служби з охорони праці на посаду інженера з охорони навколишнього середовища. Він починаючи з 08.06.1999 року по 31.10.2019 року займав посаду керівника служби з охорони праці, а з 01.11.2019 року в день звільнення спеціаліста служби з охорони праці. Вважає, що весь вказаний період його заробітна плата в порушення вимог 23 ЗУ «Про охорону праці» як мінімум не дорівнювала заробітній платі керівника іншої виробничо-технічної служби підприємства, оскільки, була значно меншою. Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, вказав, що сума яка можливо знизить весь негатив він оцінює в розмірі 100 000,00 грн. Вважає, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку з посяганням на його трудові права та інтереси. Факт незаконних дій відповідача йому спричинив моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях викликаних у систематичному неотриманні належної оплати праці чим він був позбавлений можливості витрачати недоотримані кошти на свої потреби та потреби сім`ї. Він перебуває в не молодому віці, вимушений докладати додаткові зусилля для отримання правової допомоги та відновлення його порушеного права. На підставі викладеного позивач просив суд в позовній заяві від 28.08.2024 р. стягнути на його користь 545 402,67 грн. не донарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з червня 1999 року по жовтень 2019 року та 1 210 078,00 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати за період з січня 1999 року по жовтень 2019 року, всього стягнути 1 755 480,67 грн., а також 100 000,00 грн. моральної шкоди (а.с. 2-8 Т.1). В заяві про збільшення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати та компенсації від втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати від 10.12.2024 року позивач просив суд стягнути на його користь 646 417,93 грн. недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2001 року по жовтень 2019 року та 1 726 370,33 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати за період з січня 2001 року по жовтень 2019 року, всього стягнути 2 372 788,26 грн.(а.с. 25-36 Т.2). В заяві про збільшення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати та компенсації від втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати від 29.09.2025 року позивач просив суд стягнути на його користь 646 417,93 грн. недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2001 року по жовтень 2019 року та 1 966 281,7 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з січня 2001 року по серпень 2025 року, всього стягнути 2 612 699,65 грн.(а.с.3-6 Т.3). 08.10.2024 року (а.с.223-232 Т.1) позивач подав до суду відповідь на відзив. 02.01.2026 року представник позивача подав до суду додаткові пояснення по справі (а.с.56-58 Т.3). 06.02.2026 року (а.с.71-74 .Т3) позивач подав додаткові пояснення по справі. В судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали, просять їх задовольнити.

Представник відповідача в суді позов не визнав, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в зв`язку із їх недоведеністю та безпідставністю. Суду представник відповідача пояснив, що заробітна плата позивачу виплачувалася з врахуванням вимог діючого законодавства, в межах окладів начальників виробничо-технічних служб підприємства, посилання позивача на розмір заробітної плати його знайомого колишнього начальника відділу комплектації устаткування ОСОБА_2 як показник заробітної плати є некоректним оскільки на підприємстві були і є і інші виробничо-технічні служби начальники яких отримували зарплату навіть меншу ніж отримував позивач. Представник відповідача 24.09.2024 року (а.с.55-209 Т.1) подав до суду письмовий відзив в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, в обгрунтування заперечень вказав, що відповідач є іноземним передовим промисловим підприємством в розумінні ч.1 ст. 117 ГК України, впроваджує міжнародні стандарти та залучав позивача до цих функцій як безпосереднього виконавця. Позивач брав участь у перевірках Державною службою України з питань праці, порушень в частині виконання ст.. 15 ЗУ «Про охорону праці» не було виявлено, яка є основною підставою позовних вимог у позивача. 22.10.2024 року (а.с.245-252 Т.1) представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив по справі. 04.08.2025 року (а.с.132-211 Т.2) долучено додаткові докази по справі. 26.09.2025 року (а.с. 237-310 Т.2) долучено додаткові докази по справі. 29.09.2025 року (а.с. 5-38 Т.3) долучено додаткові докази по справі. 23.02.2026 року представник відповідача подав до суду додаткові пояснення по справі (а..с.85- 87) .

Ухвалою судді Семенюк В.В. Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 03.09.2024 року відкрито провадження по справі в спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою судді Семенюк В.В. Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 09.01.2025 року вирішено перейти від спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження, з проведенням підготовчого судового засідання по справі.

На підставі Розпорядження №1 від 04.04.2025 року «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» керівника апарату Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області Приходько М.Ю., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2025 року, головуючим по справі №676/5747/24 було визначено суддю Вдовичинського А.В..

Ухвалою суду від 26.05.2025 року в задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ «ФІТ Вольтайра Україна» про призначення по справі судової економічної експертизи відмовлено.

Ухвалою судді від 12.09.2025 року клопотання позивача задоволено частково, зобов`язано

ТзОВ "Фіт Вольтайра Україна" надати суду додаткові докази, в задоволенні клопотання позивача про витребування із Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області додаткових доказів відмовлено.

Ухвалою судді від 21.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 1956 р.н, інвалід ІІ групи, пенсіонер, хвороба з 16-ти років, що слідує з Довідки Серії Д-70 №138336, Посвідчення Серії НОМЕР_1 ( а.с.23, 24 Т.1).

Наказом №77-к Кам`янець-Подільське ЗАТ «Преттль-Кабель Україна» від 08.06.1999 року (а.с.74 Т.1) ОСОБА_1 , прийнято на роботу на контрактній основі з 08.06.1999 року інженером по охороні праці і пожежній безпеці по переводу з АТЗТ «Кам`янець-Подільськкабель».

Відповідно до наказу №1-з від 01.09.2009 року Закрите акціонерне товариство «Преттль-Кабель Україна» реорганізовано в ТОВ «Преттль-Кабель Україна».

Наказом №15-п від 28.01.2011 року позивача призначено начальником служби охорони праці ТОВ «Преттль-Кабель Україна» з 01.02.2011 року.

Наказом №87-п від 30.10.2019 року позивача переведено на посаду інженера з охорони навколишнього середовища з 01.11.2019 року. Відповідно до наказу 46-З від 09.11.2023 року ТОВ «Преттль-Кабель Україна» перейменовано в ТОВ «ФІТ Вольтайра Україна».

Наказом №66 ТОВ «ФІТ Вольтайра Україна» від 31.05.2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади інженера з охорони навколишнього середовища Служби охорони праці , причина звільнення - за угодою сторін на підставі п.1 ст. 35 КЗпП України , підстава звільнення угода про припинення трудового договору ОСОБА_4 (а.с.239 Т.2).

22.05.2024 року позивач направив відповідачу службову записку (а.с.36 Т.1) за змістом якої він вбачає порушення його прав яке полягає у не встановленні керівництвом ТОВ «Преттль-Кабель Україна» мінімального рівня його заробітної плати за період з січня 2003 року по жовтень 2019 року на рівні керівника виробничого відділу та невиплати йому посадового окладу та додаткової заробітної плати у належному розмірі. Просив вирішити спір в позасудовому порядку шляхом виплати йому належних та недоплачених сум.

За рахунок коштів відповідача, ОСОБА_1 з метою підвищення кваліфікації успішно завершив навчання за курсами в період з 2003 року по 2018 рік, в підтвердження надано копії сертифікатів (а.с.148-180 Т.1). Таким чином відповідач прагнув досягти повної відповідності міжнародних стандартів якості та управління умовам праці та відпочинку на підприємстві.

Позивач брав безпосередню участь під час державних перевірок Державною службою України з питань праці, які пройдено ОСОБА_1 успішно без зауважень, що підтверджується копіями оцінок працівників (а.с.148-180 Т.1).

Розмір заробітної плати позивача підтверджено також довідкою Форма ОК-5 (а.с.12-14 Т.2) за період з 1999 року по 2024 рік.

При звільнені позивача підприємством проведено розрахунок із ним по заробітній платі в повному обсязі, що підтверджується копією розрахункова листа за травень 2024 р.(а.с 94-96 т.2).

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За загальним правилом передбаченим ч.3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

За ст.. 15 ЗУ Про охорону праці, в редакції № 4574-IX від 21.08.2025}на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Після уточнених позовних вимог, а саме 29.09.2025 року, позивач просив суд стягнути на його користь 646 417,93 грн. не донарахованої та невиплаченої заробітної плати в період з січня 2001 року по жовтень 2019 року під час роботи на ТОВ «Преттль-Кабель Україна».

Відповідно до частини третьої статті12, частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.64 ГПК України (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідачем надано суду довідку (а.с.37 Т.3) згідно штатного розпису за 2011-2019 рр. які відділи відносились до виробничо-технічних, в тому числі служби охорони праці та відділ комплектації устаткування та штатні розклади по підприємству за 2011-2019 рр.(а.с.140-211 т.2) які містять інформацію про оклади працівників підприємства по відділам та посадам. Аналіз окладів (заробітних плат) начальників відділів підприємства які відносилася адміністрацією підприємства до виробничо-технічних свідчить що позивачу було встановлено заробітну плату в межах які існували на підприємстві для заробітних плат начальників виробничо-технічних відділів, а тому твердження позивача, що йому заробітна плата в цей період виплачувалася в меншому розмірі ніж визначено діючим законодавством не знайшла свого підтвердження під ча розгляду справи в суді. Суд вважає помилковим порівняння позивача його заробітної плати із заробітною платою його знайомого начальника відділу комплектації устаткування ОСОБА_2 , оскільки на підприємстві були і інші виробничо-технічні відділи оклади начальників яких була менша за зарплату ОСОБА_2 , а деяких навіть менша за оклади позивача. В матеріалах справи відсутні жодні відомості щодо нарахованої, але не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за період з 2011 року по 2019 рік, як і відсутні належні докази наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжних відомостей. За вказаних обставин на переконання суду вимоги позивача в частині стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за цей період задоволенню не підлягають. В матеріалах справи відсутні жодні відомості щодо нарахованої, але не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за період з 2001 року по 2008 рік, відсутні належні докази посадового окладу позивача у вказаний період - штатні розписи, накази та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжні відомості. Не підлягають також в зв`язку із цим задоволенню вимоги позивача про стягнення не донарахованої заробітної плати за період з 1999 р. по 2010 р. за недоведеністю також.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів їх виплати суд виходить з наступного.

Ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачає виплату працівникам компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням підприємством, установою, організацією, в трудових відносинах з якими перебувають працівники, строків її виплати. Виплата компенсації провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно розрахункового листа ТОВ «ФІТ Вольтайра Україна» за травень 2024 року № 22, боргу на кінець місяця за підприємством немає (а.с.37 Т.1). Позивачу виплачено 80 777,71 грн..

Таким чином, у позивача немає права на стягнення з відповідача, як роботодавця на свою користь, як працівника компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до ст. 4Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого,але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць(після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця,за який виплачується доход,до уваги не береться). (ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Відповідно до п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Як вбачається з особового рахунку ОСОБА_1 (а.с. 307-310 Т.2) в період з 2011 року по 2019 рік відсутній залишок по виплатам коштів у відповідача.

Суд, перевіривши розрахунок, який спростовано відповідачем, дійшов висновку про його не обґрунтованість та відсутність підстав для стягнення суми в розмірі 2 612 699,65 грн. за період з січня 2001 року по серпень 2025 року.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сферах трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Доказами можуть слугувати будь-які дані, які зможуть показати взаємозв`язок між порушенням прав працівника та підтвердженням факту страждань і зміни звичного способу життя. Лише за умови доведеності заподіяння моральної шкоди позивачеві та наявності умов настання цивільно-правової відповідальності вимоги працівників про відшкодування завданої моральної шкоди підлягають задоволенню.

Як на підставу для відшкодування моральної шкоди позивач посилався на неповну виплату йому заробітної плати, що в свою чергу, викликало погіршення здоров`я, виникнення заборгованості по комунальним платежам та втрати нормальних життєвих зав`язків та непорозумінь в сім`ї. Тобто, для організації свого життя та життя всіх членів сім`ї позивач був вимушений докладати додаткові зусилля.

Позивачем суду не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача, не надано суду доказів в підтвердження наявності моральних страждань у позивача.

Суд, встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та по її заборгованості за спірний період, унаслідок чого є непідтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та компенсації у зв`язку з порушенням термінів її виплати також залишається недоведеним факт стягнення моральної шкоди, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 13, 76, 81, 141, 259,263- 265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

в задоволенні позовних вимог відмовити.

На рішення учасниками судового розгляду може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 23.07.2026 р.

Суддя Кам`янець-Подільського

міськрайонного суду Вдовичинський А.В.