Ухвала суду № 138652553, 31.07.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1015/26

Провадження № 2/302/629/26

82

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року селище Міжгір`я Закарпатської області

Суддя Міжгірського районного суду Закарпатської області Пухальський С. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Керита Мар`яна Василівна, до ОСОБА_2 , Хустської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Закарпатській області, Хустського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_3 , про скасування арештів нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2026 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області звернувся ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Керита Мар`яна Василівна, із позовною заявою до ОСОБА_2 , Хустської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Закарпатській області, Хустського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_3 , про скасування арештів нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 березня 2021 року вироком Вищого антикорупційного суду у справі № 991/3921/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді позбавлення волі із позбавленням права обіймати посаду судді та конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. Вказаний вирок набрав законної сили відповідно до постанови Верховного Суду від 06 грудня 2022 року у справі № 991/3921/20.

Зазначає, що під час розгляду кримінального провадження ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 991/1500/20 та від 30 березня 2020 року у справі № 991/2695/20 було накладено арешти на нерухоме майно ОСОБА_2 , у тому числі на майно, яке перебувало у спільній власності із його дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_1 .

Вказує, що у процесі виконання вироку Вищого антикорупційного суду у частині конфіскації майна державним виконавцем Хустського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було виявлено, описано, арештовано та в подальшому реалізовано на електронних торгах належні ОСОБА_2 частки у нерухомому майні, а саме:

?1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,0697 га, кадастровий номер 2122455100:01:008:0197, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

?1/2 ідеальної частки земельної ділянки площею 0,0789 га, кадастровий номер 2122455100:01:008:0271, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

?1/3 частину квартири АДРЕСА_3 .

Зазначає, що переможцем електронних торгів щодо вказаного нерухомого майна став він ОСОБА_1 , у зв`язку із чим вважає, що набув право на придбання зазначеного майна.

Позивач зазначає, що після проведення електронних торгів державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з реалізованого майна та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас, як стверджує позивач, при зверненні до приватного нотаріуса з питання оформлення свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів було встановлено, що щодо частини придбаного ним нерухомого майна продовжують існувати обтяження у вигляді арештів, накладених на підставі ухвал слідчого судді Вищого антикорупційного суду, постановлених у межах кримінальних проваджень, пов`язаних із розглядом кримінальної справи щодо ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що ним та іншими заінтересованими особами вживалися заходи для припинення дії таких арештів. Зокрема, зазначає про звернення до Вищого антикорупційного суду із питанням щодо скасування арештів, однак ухвалою цього суду від 01 травня 2025 року відповідне клопотання було повернуто з мотивів відсутності у суду повноважень вирішувати питання про скасування арешту майна поза межами кримінального провадження, зокрема на стадії виконання вироку.

Також позивач посилається на те, що у червні 2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зверталися до Міжгірського районного суду Закарпатської області із позовом до Хустського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 липня 2025 року у цивільній справі № 302/767/25 у задоволенні позову було відмовлено, однак постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року зазначене рішення скасовано, а провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому апеляційний суд зазначив, що питання щодо скасування арешту майна, накладеного у порядку кримінального провадження, має вирішуватися відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України.

Незважаючи на зазначене, позивач вважає, що на даний час безпідставно продовжують діяти арешти щодо нерухомого майна, яке було реалізовано в порядку виконання вироку Вищого антикорупційного суду та придбано ним на електронних торгах.

Позивач посилається на те, що такі арешти перешкоджають реалізації його прав як набувача майна, зокрема оформленню права власності на придбані об`єкти нерухомості, а тому порушують його право на мирне володіння майном та ефективний судовий захист.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просить скасувати арешти нерухомого майна, які, на його думку, безпідставно продовжують діяти щодо майна, придбаного ним на електронних торгах у межах виконання вироку Вищого антикорупційного суду, а саме:

?арешт, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження № 36353112 від 24 квітня 2020 року, накладений на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 30 березня 2020 року у справі № 991/2695/20 (провадження № 1-кс/991/2779/20), щодо 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0789 га з кадастровим номером 2122455100:01:008:0271, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

?арешт, зареєстрований за реєстраційним номером обтяження № 35714712 від 25 лютого 2020 року, накладений на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 991/1500/20 (провадження № 1-кс/991/1530/20), щодо 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 ;

?арешт, зареєстрований за реєстраційним номером обтяження № 47201269 від 30 червня 2022 року, накладений на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 991/1500/20 (провадження № 1-кс/991/1530/20), щодо нерухомого майна боржника, у тому числі зазначених вище об`єктів нерухомого майна;

?арешт, зареєстрований за реєстраційним номером обтяження № 35840392 від 25 лютого 2020 року, накладений на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 991/1500/20 (провадження № 1-кс/991/1530/20), щодо 189/1000 частки квартири АДРЕСА_4 .

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд приходить до таких висновків.

Право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів гарантоване статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Разом із тим, реалізація такого права не означає безумовного обов`язку суду розглянути заявлений спір у порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення питання про відкриття провадження у справі передбачає, зокрема, перевірку належності спору до юрисдикції відповідного суду.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, визначальним для вирішення питання про можливість відкриття провадження у цивільній справі є не лише суб`єктний склад учасників спору, а насамперед характер спірних правовідносин, підстава виникнення спору та спосіб захисту, який обрав позивач.

Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про скасування арештів нерухомого майна, які були накладені не в межах цивільних правовідносин, а на підставі ухвал слідчого судді Вищого антикорупційного суду під час здійснення кримінального провадження та інших пов`язаних із ним кримінальних проваджень.

Із доданих до позовної заяви документів вбачається, що арешти, скасування яких просить позивач, були застосовані як заходи забезпечення кримінального провадження відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, а саме ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду.

При цьому сам позивач у позовній заяві посилається на вирок Вищого антикорупційного суду від 22 березня 2021 року у справі № 991/3921/20, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, призначено покарання із конфіскацією належного йому майна, а також зазначає, що відповідні арешти були накладені саме у межах кримінального провадження та залишені в силі до набрання вироком законної сили.

Отже, предметом звернення до суду є не спір щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно у розумінні цивільного законодавства, а питання щодо припинення дії заходів забезпечення кримінального провадження, застосованих у межах кримінального судочинства.

Згідно з частиною першою статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Частиною першою статті 174 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Таким чином, законодавцем визначено спеціальний порядок вирішення питання щодо накладення, зміни або скасування арешту майна, який застосований у межах кримінального провадження. Зазначені питання підлягають вирішенню виключно за правилами кримінального процесуального законодавства тим судом, який має відповідні повноваження у межах кримінального провадження, а не в порядку цивільного судочинства.

Суд також враховує висновки щодо застосування норм процесуального права, викладені у постанові Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у цивільній справі № 302/767/25, яка набрала законної сили. У зазначеній постанові апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги про скасування арешту нерухомого майна, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду у порядку, передбаченому КПК України, не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

У зазначеній постанові апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки арешт майна було накладено в межах кримінального провадження як захід забезпечення кримінального провадження, питання щодо його скасування має вирішуватися відповідно до положень КПК України. При цьому звернення особи із позовом про скасування такого арешту в порядку цивільного судочинства є неналежним способом захисту права.

Суд також бере до уваги, що предметом даного спору є саме скасування арештів нерухомого майна, які виникли не з цивільних правовідносин, а були застосовані як заходи забезпечення кримінального провадження на підставі ухвал слідчого судді Вищого антикорупційного суду, а не оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення, не спір про право власності на нерухоме майно та не спір між учасниками цивільних правовідносин щодо належності майна.

Те, що позивач посилається на набуття ним майна за результатами електронних торгів та на виникнення у нього майнового інтересу щодо оформлення права власності на таке майно, саме по собі не змінює правової природи арештів, оскільки підставою їх виникнення є судові рішення, постановлені у порядку кримінального судочинства.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть бути предметом розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки пов`язані із застосуванням та припиненням заходу забезпечення кримінального провадження, а тому мають вирішуватися у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зазначена норма процесуального закону встановлює обов`язок суду відмовити у відкритті провадження у випадку, коли вже на стадії вирішення питання про прийняття позовної заяви встановлено, що заявлені вимоги за своїм змістом, характером спірних правовідносин та способом захисту не належать до юрисдикції цивільних судів.

При цьому право на звернення до суду, гарантоване статтею 55 Конституції України та статтею 4 ЦПК України, не є абсолютним і реалізується з дотриманням встановлених законом правил судочинства, у тому числі щодо визначення належної юрисдикції та процесуального порядку розгляду спору.

Суд звертає увагу, що відмова у відкритті провадження у цій справі не означає позбавлення позивача права на судовий захист, оскільки така відмова обумовлена виключно тим, що обраний ним спосіб захисту та порядок звернення до суду не відповідають встановленому законом механізму вирішення відповідного питання.

Як убачається із матеріалів позовної заяви, позивач фактично просить суд надати оцінку необхідності подальшого застосування арештів майна, накладених ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду під час досудового розслідування кримінальних проваджень, а також вирішити питання про припинення дії таких заходів забезпечення кримінального провадження.

Разом із тим, вирішення питання про скасування арешту майна, накладеного у кримінальному провадженні, передбачає оцінку обставин саме цього кримінального провадження, підстав накладення арешту, його мети, наявності чи відсутності подальшої необхідності у застосуванні такого заходу, що не є предметом дослідження у цивільному судочинстві.

Крім того, суд враховує, що вироком Вищого антикорупційного суду від 22 березня 2021 року у справі № 991/3921/20 вирішено питання кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , у тому числі призначено додаткове покарання у виді конфіскації майна. Виконання такого вироку та пов`язані з цим питання щодо майна, на яке накладалися арешти в межах кримінального провадження, регулюються нормами кримінального процесуального законодавства.

Посилання позивача на те, що частина нерухомого майна була реалізована в межах виконавчого провадження та придбана ним на електронних торгах, не змінює правової природи арештів, оскільки підставою їх виникнення є не дії державного виконавця, а судові рішення, ухвалені в порядку кримінального судочинства.

Водночас суд зауважує, що належним способом захисту прав особи, яка вважає, що арештом майна, накладеним у кримінальному провадженні, порушено її права або що у подальшому застосуванні такого заходу відпала необхідність, є звернення із відповідним клопотанням у порядку, передбаченому статтею 174 КПК України, до компетентного суду в межах кримінального провадження.

За таких обставин, враховуючи характер заявлених позовних вимог, підстави їх виникнення та спосіб захисту, який обрав позивач, суд приходить до висновку, що дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, наявні передбачені пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 186, 260, 261 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Керита Мар`яна Василівна, до ОСОБА_2 , Хустської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Закарпатській області, Хустського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_3 , про скасування арештів нерухомого майна.

Роз`яснити позивачу, що відмова у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, не позбавляє його права звернутися до суду для вирішення відповідного питання в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством України, зокрема шляхом звернення із відповідним клопотанням у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України.

Копію цієї ухвали направити позивачу.

Позовну заяву та додані до неї документи залишити у матеріалах справи.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до частини другої статті 261 ЦПК України ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Суддя Пухальський С. В.