Рішення № 138646035, 30.07.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/803/26

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк

за участю представників:

від прокуратури Євглевський А.В.,

від Кабінету Міністрів України Санагурська Р.С.,

від Одеської обласної державної адміністрації не з`явився,

від відповідача Чукітова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10, в якій просить суд:

- усунути перешкоди власнику державі в особі Кабінету Міністрів України та Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю ВМС-10 лиману Сасик площею 20000 га, розташованого на території Білгород-Дністровського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації;

- усунути перешкоди власнику державі в особі Кабінету Міністрів України у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 повернути державі в особі Кабінету Міністрів України водний об`єкт - лиман Сасик площею 20000 га, розташований на території Білгород-Дністровського району Одеської області;

- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку під лиманом Сасик площею 20000 га, розташовану на території Білгород-Дністровського району Одеської області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на наступне.

Так, прокурор зазначає, що земельна ділянка під озером Сасик є сформованою, при цьому відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 20087,0441 га з кадастровим номером 5125000000:01:004:0001 (категорія земель: землі водного фонду, вид цільового призначення земельної ділянки: 10.13. Земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) 06.12.2024 внесено до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої 13.11.2024 ТОВ Одеська проектна землевпорядна група.

Водночас, як стверджує прокурор, розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 16.12.2024 № 1201/А-2024 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності.

При цьому, як вказує прокурор, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 20087,0441 га з кадастровим номером: 5125000000:01:004:0001 є Одеська обласна державна адміністрація (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3279636951250, номер відомостей про речове право 63428501).

Разом з тим прокурор зазначає, що ТОВ ВМС-10 здійснює використання озера Сасик на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик в умовах спеціального товарного рибного господарства, погодженого 02.10.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 22.10.2018 Держрибагентством України (далі - Режим СТРГ) та розроблений Державним підприємством Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії (п. 1 Режиму СТРГ).

Крім того, прокурор повідомляє, що водосховище Сасик розташоване на крайньому південному заході Дунайсько-Дністровського межиріччя у безпосередній близькості від Кілійської дельти р. Дунай. Відокремлене від Чорного моря дамбою і з`єднане каналом з Дунаєм (п. 2.1. Режиму СТРГ). Розміри: а) довжина - 29 км; б) ширина - 3-12 км; в) площа водного дзеркала, на яку розповсюджується режим СТРГ і прийнята у розрахунках, складає - 20 тис. га; г) об`єм - 300 км3; ґ) максимальна глибина - 2,7 м; д) середня глибина - 1,5 м (п. 2.2. Режиму СТРГ).

Таким чином, за ствердженнями прокурора, на підставі Режиму СТРГ ТОВ ВМС-10 здійснюється промисел водних біоресурсів у озері Сасик.

Проте, як додає прокурор, ТОВ ВМС-10 у встановленому законодавством порядку не отримано будь-яких документів, які надають право на використання земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом - озером Сасик, з огляду на що використання ТОВ ВМС-10 земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом має бути припиненим, а земельна ділянка з розташованим на ній водним об`єктом підлягають поверненню державі в особі Кабінету Міністрів України та Одеської обласної державної адміністрації.

Так, прокурор вказує, що комплексний правовий аналіз норм законодавства свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому ЗК України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема, і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Разом з тим прокурор наголошує, що використання водного об`єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Крім того, прокурор повідомляє, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ТОВ ВМС-10 з моменту погодження Режиму СТРГ у 2018 році відсутні будь-які речові права на земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом - озером Сасик, водночас режим СТРГ та науково-біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об`єктом.

Також прокурор зазначає, що органи Держрибагентство України не є уповноваженими органами у розумінні ст. 122, 124 Земельного кодексу України на розпорядження земельними ділянками з розташованими на них водними об`єктами, при цьому положення Інструкції, в свою чергу, не регламентують порядок набуття права користування земельною ділянкою та водним об`єктом, є підзаконним нормативно-правовим актом та не підміняє собою відповідні положення Земельного та Водного кодексів України, Закону України Про оренду землі.

Між тим прокурор вказує, що Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм і його територіальні органи, якими затверджується / погоджується режим, не є і ніколи не були тими органами, що уповноважені надавати право користування водними об`єктами, оскільки залежно від форми власності земельної ділянки під водним об`єктом та його розташування такі питання належать до компетенції відповідних рад або органів виконавчої влади, визначених статтею 122 ЗК України.

Таким чином, на думку прокурора, ТОВ ВМС-10 з 2018 року під виглядом Режиму СТРГ безпідставно здійснює використання озера Сасик за відсутності жодного правовстановлюючого документа на земельну ділянку та водний об`єкт.

Відтак, прокурор наголошує, що зайняття земельної ділянки водного фонду та водного об`єкта з порушенням приписів Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, а також припинення використання водосховища слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.1 1.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, п. 81, 90 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 91 1/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі №911/3310/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17).

При цьому прокурор додає, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Так, прокурор стверджує, що у даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України, з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом та припинення права користування озером, оскільки такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Ухвалою Господарського суду Одеської області 10.03.2026 р. вказану позовну заяву Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/803/26, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому підготовче засідання призначено на 07.04.2026 р. о 10:30 год.

11.03.2026 р. від Державної установи Урядовий контактний центр до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 10.03.2026 р. (вх. № 8694/26).

11.03.2026 р. від Державної установи Урядовий контактний центр до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 10.03.2026 р. (вх. № 8699/26).

11.03.2026 р. від Кабінету Міністрів України до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 10.03.2026 р. (вх. № 8649/26).

30.03.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про надання доступу до матеріалів справи (вх. № 10838/26), відповідно до якого відповідач просить суд надати доступ до матеріалів справи у ЄСІТС представнику відповідача - адвокату Чукітовій В.В.

Так, 30.03.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 10849/26), відповідно до якого представник відповідача просить суд відкласти підготовче засідання у зв`язку із перебуванням представника у відпустці.

06.04.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11783/26), в якому відповідач стверджує, що фактично здійснював промисел водних біоресурсів на озері Сасик на підставі режиму СТРГ до 24.02.2022 року, однак у подальшому здійснення господарської діяльності відповідача було обмежено. При цьому відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що відповідач фізично використовує земельну ділянку під озером для здійснення своєї господарської діяльності не відповідає дійсності, оскільки відповідач орендує ряд приміщень у фізичних осіб, які в свою чергу є власниками та/або орендарями земельних ділянок, на яких розміщені зазначені приміщення.

Так, відповідач зазначає, що останній не займає фізично озеро Сасик, ним не встановлено жодного обладнання чи обмежено доступ до озеру, чи іншим шляхом ускладнено користування озером. Прокурором також не надано відповідних підтверджень (актів оглядів території, здійснення перевірки фактичного користування тощо) порушення прав позивачів.

Водночас відповідач стверджує про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки існує уповноважений суб`єкт владних повноважень, до якого перед поданням позову прокурор не звертався, до участі у справі не залучив. Крім того, звернення прокурора до Одеської обласної державної (воєнної) адміністрації мало формальний характер. Між сторонами вже був аналогічний судовий спір (№ 916/3542/23), який був вирішений не на користь органів прокуратури. Фактично цей позов повністю дублює позовну заяву по справі (№ 916/3542/23), різниця лише в обґрунтуванні залучення Кабінету міністрів України з посиланням на висновки суду по справі № 916/3542/23.

Так, на думку відповідача, перший заступник керівника прокуратури Одеської області фактично намагається переглянути висновки суду у справі № 916/3542/23, звертаючись повторно з аналогічним позовом. Крім того, відповідач наголошує, що прокурор заявив позов з метою захисту інтересів як Одеської обласної державної адміністрації, так і в інтересах Кабінету Міністрів України, проте в позовній заяві прокуратурою не визначено, в яких частинах володіють земельною ділянкою кожен із позивачів. Більш того в позові взагалі зазначається, що земельна ділянка є державною власністю, але хто безпосередньо здійснює повноваження власника із позову встановити неможливо. За суттю позовної заяви вбачається, що відповідач порушує права як власника земельної ділянки обох позивачів, але одночасно у однієї земельної ділянки не може бути двох власників без виділення часток, чи визначення земельної ділянки як сумісною власністю.

При цьому відповідач зауважує, що у матеріалах справи містять суперечливі докази, подані прокуратурою, оскільки в листі Одеської державної адміністрації від 17.02.2026 № 10614-26 зазначено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 5125000000010040001 є Одеська обласна державна адміністрація, що також підтверджується довідкою з ЄДРРП № 464312501 від 16.02.2026 та Витягом з ДЗК № НВ- 9945519542026 від 09.02.2026. Між тим відповідач зазначає, що витяг з ДЗК містить план земельної ділянки, з якого взагалі неможливо визначити, що це за земельна ділянка, де вона розташована, які є сусідні земельні ділянки. В усіх документах водний об`єкт визначений, як озеро Сасик. В той же час у запитах прокуратури до Кабміну, у відповідях Кабміну і профільних міністерств та державних органів об`єкт визначений як водосховище Сасик. У своїй відповіді Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру від 02.05.2025 №5-28-0.191-4055/2-25 зазначила, що наявна інформація в ДЗК щодо земельної ділянки під озером Сасик (співпадає з зареєстрованою земельною ділянкою за ОДА), але відсутня інформація щодо сформованої земельної ділянки під водосховищем Сасик.

Разом з тим відповідач додає, що Товариство з обмеженою відповідальністю ВМС-10 здійснює використання водосховища Сасик на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик в умовах спеціального товарного рибного господарства, погодженого 02.10.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 22.10.2018 Держрибагентством.

Відтак, відповідач підсумовує, що зазначене свідчать про те, що прокурор звертався до Кабміну та ОДА щодо різних водних об`єктів, з різним правовим статусом, і, навіть, можливо з різним місцезнаходженням, і щодо якого саме водного об`єкту стосується цей спір невідомо.

Разом з цим відповідач вказує, що частина лиману Сасик знаходиться у постійному користуванні Національної академії наук, при цьому частина лиману Сасик входить до земель заповідного фонду, користування якими є обмеженим, і в ряду випадків взагалі не може передаватися в оренду. Зазначені обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що реєстрація права власності на земельну ділянку під водним об`єктом за Одеською державною адміністрацією пройшло з грубим порушенням інтересів як Кабміну, так і Національної академії наук. Землі, визначені відповідно до правовстановлюючих об`єктів як землі запасу, хоча фактично частина з них є землями природно-заповідного фонду. Так, відповідно до позову та листів ОДА, остання зареєструвала за собою право власності на всю площу озера Сасик, хоча відповідно до нормативно-правових актів зазначених вище частина озера Сасик належить на праві постійного користування ДБЗ. У зв`язку із чим реєстрація права власності за ОДА є сумнівною та такою, що порушує ряд нормативно-правових актів та права та інтереси Національної академії наук України.

Відтак, відповідач додає, що з огляду на реєстрацію за ОДА права власності на усю площу земельної ділянки під лиманом, відсутність у Кабміну будь-якої інформації щодо здійснення розпорядження ним земельною ділянкою під лиманом Сасик, ігнорування прокуратурою/ОДА інформації щодо належності частини земельної ділянки на праві постійного користування ДБЗ ані позивачі, ані прокуратура не можуть визначитися, що ж саме їм належить на праві власності, хто здійснює розпорядження земельною (-ними) ділянкою (-ами), і чи порушуються їх права та яким чином.

Таким чином, відповідач зазначає, що в даній справі не має і не може бути порушення інтересів і прав позивачів з боку відповідача з огляду на те, що в позові не визначено, як порушує відповідач права позивачів, чи можливо взагалі таке порушення (зокрема, не оформлення права оренди земельної ділянки, надання якої в оренду взагалі неможливо), і чиї безпосередньо права порушуються.

Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду, відповідач наголошує, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це матиме процесуальним наслідком відмову у задоволенні відповідного позову. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 911/2032/17, від 05.10.2021 у справі № 925/1214/19 та від 16.02.2022 у справі № 904/1407/21. Відтак, на думку відповідача, зазначені обставини є підставою для відмови у позові в повному обсязі.

Крім того, 06.04.2026 р. від Кабінету Міністрів України до господарського суду надійшла заява щодо позовних вимог Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури у справі № 916/803/26 (вх. № 11820/26), відповідно до якої позивач-1 просить суд задовольнити позовні вимоги Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури у справі № 916/803/26, посилаючись на наступне.

Так, позивач вказує, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ТОВ ВМС-10 з моменту погодження Режиму СТРГ у 2018 році відсутні будь-які речові права на земельну ділянку з розташованим па ній водним об`єктом - озером Сасик. При цьому позивач додає, що Режим СТРГ та науково-біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об`єктом, при цьому органи Держрибагентства України не є уповноваженими органами у розумінні ст. 122, 124 Земельного кодексу України на розпорядження земельними ділянками з розташованими на них водними об`єктами.

Разом з тим позивач зазначає, що Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта видається на підставі Інструкції № 4. У наказі Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 № 4 зазначено, що Інструкція розроблена відповідно до Закону України Про тваринний світ, постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 № 1192 Про затвердження Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства.

Натомість позивач повідомляє, що у Законі України Про тваринний світ у редакції, чинній на 15.01.2008, встановлювалося, що рибогосподарські водні об`єкти повинні надаватися у користування (статті 13, 14, 15, 17,25,26).

Між тим позивач наголошує, що у пункті 39 Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого постановою КМУ від 28.09.1996 № 1192 (чинного на 15.01.2008), вказувалося, що під час здійснення рибництва в режимі спеціального товарного рибного господарства повинно бути забезпечено збереження цінних та рідкісних видів водних живих ресурсів, які раніше перебували у виділеній для рибництва водоймі (її ділянці), додержання встановлених законодавством вимог до охорони і використання водних та інших природних ресурсів, наданих у користування для потреб рибництва.

Однак, за твердженням позивача, усупереч цьому в Інструкції № 4 норми щодо отримання рибогосподарського водного об`єкта у користування не були закладені, але це не свідчить відсутність відповідної потреби, адже вона вбачається з наведених вимог Закону України Про тваринний світ і постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 № 1192.

При цьому, як стверджує позивач, режим рибогосподарської експлуатації наділяє суб`єкта господарювання широким обсягом повноважень щодо водного об`єкта, зокрема, користуватися водними біоресурсами у ньому одноосібно та обмежувати права інших суб`єктів на здійснення рибальства, з огляду на що у випадку оформлення режиму рибогосподарської експлуатації на конкретний водний об`єкт державної та комунальної власності цей водний об`єкт не є інвестиційно привабливим для інших осіб (потенційних орендарів) у разі наміру уповноваженого органу передати його в оренду відповідно до статті 51 ВК України.

Відтак, позивач-1 зазначає, що режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта не є дозвільним документом, не є підставою для видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) і тим більше не може наділяти правом одноосібного використання водних біоресурсів у водному об`єкті та іншими правами щодо цього об`єкта, з огляду на що ТОВ ВМС-10 з 2018 року під виглядом Режиму СТРГ безпідставно здійснює використання Сухого лиману за відсутності жодного правоустановчого документу на земельну ділянку та водний об`єкт.

Так, позивач-1 наголошує на необхідності в усуненні перешкод Державі в особі Кабінету Міністрів України у користування та розпорядженні майном шляхом припинення використання відповідачем озера Сасик та земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації та повернення земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом власникам.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2026 р. відкладено підготовче засідання на 22 квітня 2026 р. о 16:30 год.

07.04.2026 р. від Державної установи Урядовий контактний центр до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 07.04.2026 р. (вх. № 12001/26).

09.04.2026 р. від Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до господарського суду надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 12315/26).

21.04.2026 р. від Одеської обласної прокуратури до господарського суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 13751/26), в якій прокурор зазначає наступне.

Так, щодо твердження відповідача про наявність нібито декількох власників земельної ділянки та не визначення прокурором, в яких частинах володіють земельною ділянкою кожен із позивачів, прокурор вказує, що у позовній заяві зазначено, що єдиним власником земельної ділянки, розташованої під лиманом Сасик, є Держава в особі Одеської обласної державної адміністрації, натомість відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 20087,0441 га з кадастровим номером: 5125000000:01:004:0001 (категорія земель: землі водного фонду, вид цільового призначення земельної ділянки: 10.13. Земельні ділянки запасу (Земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) 06.12.2024 внесено до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої 13.11.2024 ТОВ Одеська проектна землевпорядна група.

Крім того, прокурор наголошує, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 20087,0441 га з кадастровим номером: 5125000000:01:004:0001 є Одеська обласна державна адміністрація (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3279636951250, номер відомостей про речове право 63428501), однак підставою для залучення Кабінету Міністрів України у якості іншого позивача є приписи законодавства з приводу наділення вказаного органу виконавчої влади правомочностями власника водних об`єктів - внутрішніх морських вод України.

Як стверджує прокурор, враховуючи вимоги п. 2 ст. 14 Водного кодексу України, розпорядження внутрішніми морськими водами України, до яких належать води лиманів, належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

При цьому прокурор додає, що Південно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 04.12.2024 у справі № 916/3542/23, з яким погодився Касаційний господарський суд у постанові від 12.03.2025, зазначив, що озеро Сасик фактично є лиманом на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу гирла Дунаю, земельна ділянка під яким до теперішнього часу не є сформованою, визначеною у встановленому чинним законодавством України порядку межами, частина цього водного об`єкта перебуває в складі заповідника, і питання щодо опріснення лиману для переведення його до статусу озера до теперішнього часу не вирішено на державному рівні. Відтак, саме до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено розпорядження лиманом Сасик.

Таким чином, прокурор наголошує, що звернувся до суду за захистом порушених інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, як власника земельної ділянки під лиманом Сасик, та Кабінету Міністрів України, як уповноваженого органу виконавчої влади на розпорядження внутрішніми морськими водами України.

Також щодо доводів відповідача про невизначеність правового статусу водного об`єкта прокурор зауважує, що питання визначення статусу вказаного водного об`єкта безпосередньо досліджено судами при розгляді справи № 916/3542/23, саме тому Сасик є лиманом, розпорядження водами якого здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Щодо території природно-заповідного фонду - Дунайського біосферного заповідника прокурор зазначає, що Указом Президента України від 10.08.1998 № 861/98 створено Дунайський біосферний заповідник. Установлено площу Дунайського біосферного заповідника у розмірі 46402,9 гектара з акваторією Чорного моря, у тому числі 22662 гектари, що надаються йому в постійне користування, та 23740,9 гектара, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Натомість, як стверджує прокурор, листом Дунайського біосферного заповідника НАН України від 27.03.2026 № 82-01/26 повідомлено, що ТОВ ВМС-10 здійснює промисловий вилов риби на озері Сасик. Згідно з Указом Президента Про розширення території Дунайського біосферного заповідника від 02.02.2004 № 117 вершина цього озера передана в склад ДБЗ без вилучення у землекористувачів. Ця площа заповідника в акваторії озера дуже близька до меж акваторії, на якій ще з 1986 року органами рибоохорони встановлена цілорічна заборона промислового рибальства, як цінного нерестовища. Отримання державного акту на цю територію, яка знаходиться у нас без вилучення у користувачів, не передбачено.

Відтак, прокурор повідомляє, що частина лиману Сасик не знаходиться у постійному користуванні Дунайського біосферного заповідника НАН України.

Більш того, на думку прокурора, вказана обставина взагалі не має значення для цієї справи, оскільки Режим СТРГ для ТОВ ВМС-10 не поширюється на верхів`я лиману, яка включена до Дунайського біосферного заповідника без вилучення у землекористувачів.

Крім того, щодо посилання відповідача на практику, наведену у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, як на підтвердження того, що прокурор мав звернутися з позовом до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, прокурор зазначає, що правовідносини, розглянуті у справі № 925/929/19, не є подібними справі № 916/803/26 та не відносяться до вказаного спору, оскільки земельна ділянка під озером Сасик не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, з огляду на положення ч. 4 ст. 122 ЗК України, не є розпорядником таких земель.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 р. відкладено підготовче засідання на 06 травня 2026 р. о 15:30 год.

23.04.2026 р. від Державної установи Урядовий контактний центр до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 22.04.2026 р. (вх. № 14154/26).

30.04.2026 р. від Одеської обласної державної адміністрації через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшли пояснення (вх. № 14944/26), відповідно до яких позивач-2 просить суд задовольнити позовну заяву, посилаючись на наступне. Так, позивач-2 додатково вказує, що режим СТРГ за своєю правовою природою є лише технологічним регламентом і не є документом, що посвідчує право володіння чи користування землею. При цьому згідно з приписами статті 51 Водного кодексу України озера та інші водні об`єкти надаються у користування для рибогосподарських потреб виключно на умовах оренди. Законодавець чітко визначив, що водні об`єкти передаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. У цьому разі право оренди земельної ділянки під водним об`єктом за законом поширюється і на сам водний об`єкт. Надання таких об`єктів у користування здійснюється виключно за наявності паспорта водного об`єкта та за договором, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Позивач-2 наголошує, що оскільки відповідач не оформив передбачений статтею 51 Водного кодексу України договір оренди в комплексі з водним об`єктом, а використовує об`єкт лише на підставі технологічного Режиму СТРГ, його діяльність є незаконною, оскільки Режим СТРГ не є правовстановлюючим документом на землю чи воду і не знімає обов`язку оформлення права оренди. Таким чином, використання водного ресурсу без належного оформлення орендних відносин із власником землі прямо суперечить вимогам законодавства та є підставою для припинення протиправного зайняття ділянки.

Крім того, позивач-2 стверджує, що матеріали справи підтверджують, що Одеська обласна державна адміністрація, як законний розпорядник землі, не приймала жодних рішень про передачу земельної ділянки відповідачу, оскільки право оренди не може виникнути автоматично на підставі технологічних документів, таких як Режим СТРГ, використання водного об`єкта за відсутності передбаченої статтею 124 Земельного кодексу України процедури є фактичним використанням (зайняттям) відповідачем водного об`єкта всупереч вимогам законодавства, що розглядається як порушення права власності держави на користування та розпорядження майном, що робить вимогу про припинення незаконного використання повністю обґрунтованою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 року закрито підготовче провадження у справі № 916/803/26 та призначено справу до судового розгляду по суті у засіданні суду на 02 червня 2026 р. о 12:00 год.

07.05.2026 р. від Державної установи Урядовий контактний центр до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 06.05.2026 р. (вх. № 15913/26).

Так, у судовому засіданні господарського суду 02.06.2026 р. по справі № 916/803/26 протокольно оголошено перерву до 25 червня 2026 року о 12:00 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 р. повідомлено позивача-2 Одеську обласну державну адміністрацію про те, що розгляд справи № 916/803/26 відбудеться у судовому засіданні 25 червня 2026 р. о 12:00 год.

03.06.2026 р. від Державної установи Урядовий контактний центр до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 02.06.2026 р. (вх. № 19378/26).

25.06.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 22146/26), відповідно до якого відповідач просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з харчовим отруєнням представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 р. відкладено розгляд справи на 09 липня 2026 р. о 15:30.

26.06.2026 р. від Державної установи Урядовий контактний центр до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 р. (вх. № 22319/26).

30.06.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 22751/26), відповідно до якого відповідач просить суд забезпечити участь його представника - адвоката Чукітової Вікторії Віталіївни у судовому засіданні у справі № 916/803/26, призначеному на 09 липня 2026 р. о 15:30, а також у всіх наступних судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через підсистему відеоконференцзв`язку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2026 р. задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 про участь у судовому засіданні по справі № 916/803/26, яке призначене на 09 липня 2026 р. о 15:30 год., та в усіх наступних засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ).

Так, у судовому засіданні господарського суду 09.07.2026 р. по справі № 916/803/26 протокольно оголошено перерву до 13 липня 2026 року о 15:30 год.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.07.2026 р. повідомлено позивача-2 Одеську обласну державну адміністрацію про те, що розгляд справи № 916/803/26 відбудеться у судовому засіданні 13 липня 2026 р. о 15:30 год.

10.07.2026 р. від Державної установи Урядовий контактний центр до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 09.07.2026 р. (вх. № 24232/26).

У судовому засіданні господарського суду 13.07.2026 р. по справі № 916/803/26 протокольно оголошено перерву до 15 липня 2026 року о 12:45 год. у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у Одеському районі повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.07.2026 р. повідомлено позивача-2 Одеську обласну державну адміністрацію про те, що розгляд справи № 916/803/26 відбудеться у судовому засіданні 15 липня 2026 р. о 12:45 год.

14.07.2026 р. від Державної установи Урядовий контактний центр до господарського суду надійшло повідомлення щодо отримання копії ухвали Господарського суду Одеської області від 13.07.2026 р. (вх. № 24712/26).

Судове засідання, призначене на 15.07.2026 р. о 12:45 год, не відбулось у зв`язку з проведенням відповідальними співробітниками суддів спільно зі службою судової охорони оперативно-розшукових заходів з приводу анонімного повідомлення про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі, про що господарським судом складено відповідну довідку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.07.2026 р. призначено судове засідання на 30 липня 2026 р. о 10:20 год.

29.07.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 26458/26), в яких відповідач додатково зазначає, що Верховний Суд сформував правову позицію щодо застосування рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 р. № 6-р(ІІ)/2025, яку виклав у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2026 р. у справі № 910/16365/25, яка відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягає врахуванню судом під час вирішення цієї справи. Так, відповідач зауважує, що звернення прокурора до Одеської обласної державної (військової) адміністрації та подання позовної заяви відбулися вже після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025р. № 6-р(ІІ)/2025. За ствердженнями відповідача, оскільки на момент звернення прокурора з позовом до суду положення ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру вже було визнано неконституційним, то задоволення позовних вимог (виконання яких здійснювалося би на майбутнє) суперечитиме принципу правової визначеності, що є невід`ємним елементом принципу верховенства права.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 30.07.2026 року прокурор та представник позивача-1 підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі, натомість представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Щодо наявності підстав у прокурора звертатися з позовом, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру? здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру? наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру?, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття інтереси держави, визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру?.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру?).

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту? виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином? виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність? захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права? передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру? прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру?, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру?, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Як вбачається з матеріалів справи, листом № 12-578ВИХ-25 від 14.04.2025 Одеська обласна прокуратура звернулася до Кабінету Міністрів України із проханням надати інформацію стосовно вжитих заходів реагування або намірів вжиття таких заходів, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом до ТОВ ВМС-10 про зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт, припинення права користування водним об`єктом.

У подальшому, як убачається з матеріалів справи, на виконання доручення Першого віце-прем`єр-міністра України Міністра економіки України Юлії Свириденко та листа Секретаріату щодо розгляду листа Одеської обласної прокуратури № 12-578ВИХ-25 від 14.04.2025 Міністерство юстиції України у листі № 65008/5749-4-25/9.1.2 від 07.05.2025 повідомило прокуратуру, що пропозиції з питань, порушених у листі Одеської обласної прокуратури, від Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України не надходили.

Між тим Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у листі № 1-6..2.3-5/2663-25 від 29.04.2025 вказало про те, що використання об`єктів тваринного світу в порядку спеціального товарного рибного господарства не передбачено в переліку перових прав та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації, при цьому зауважено, що режими рибогосподарських експлуатацій водних об`єктів запроваджувалися на водних об`єктах, які не можуть бути передані в користування на правах оренди та водосховищах комплексного призначення.

Натомість Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у листі 3 5-28-0.191-4057/2-25 від 02.05.2025 року вказала, що Держгеокадастром та Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області перевірки стосовно дотримання вимог земельного законодавства щодо відповідної земельної ділянки, яка зазначена у листі Одеської обласної прокуратури, не проводилися, позови до суду про зобов`язання повернути земельну ділянку, водний об`єкт та припинення права користування водним об`єктом не подавалися.

Державне агентство водних ресурсів України у листі № 2439/5/5/11-25 від 30.04.2025 повідомило, що питання, зазначені у листі Одеської обласної прокуратури, не відносяться до повноважень Держводагентства.

У листі № 25/8-11/6292-25 від 06.05.2025 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, посилаючись на ст. 23 Закону України Про прокуратуру, вказало, що у разі відкриття провадження у відповідній судовій справі, Міндовкіллям буле надано обґрунтовану позицію відповідно до норм процесуального законодавства.

У подальшому Одеська обласна прокуратура листом № 12/2-609ВИХ-26 від 12.02.2026 звернулася до Одеської обласної державної адміністрації із проханням надати інформацію та належним чином засвідчені копії документів, які її підтверджують, щодо вжитих та запланованих із захисту інтересів держави від указаних порушень.

17.02.2026 року Одеська обласна державна адміністрація у листі № 2484/7/01-46/2052/2-26 повідомила одеську обласну прокуратуру про те, що інформація щодо порушення чинного законодавства, яка зазначається у вищезазначеному листі прокуратури, не надходила, а тому заходи з цього приводу не вживалися, при цьому зауважила, що обласна державна (військова) адміністрація не заперечує щодо подачі до суду органами прокуратури відповідних позовів в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації.

Так, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру? Одеською обласною прокуратурою відповідним листом за № 12/2-793ВИХ-26 від 26.02.2026 повідомлено Кабінет Міністрів України та Одеську обласну державну адміністрацію про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом.

При цьому листом № 12/5-16ВИХ-26 від 25.02.2026 Офіс Генерального Прокурора повідомив Одеську обласну прокуратуру про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та доручив пред`явлення вказаного позову Одеській обласні прокуратурі.

Відтак, використання ТОВ ВМС-10 земельної ділянки водного фонду, на якій розташовано цей водний об`єкт, без правовстановлюючих документів, які надають право користування водними об`єктами чи землями водного фонду та не визначають правових підстав користування водним об`єктом, а також не звернення Кабінетом Міністрів України та Одеською обласною державною адміністрацією до суду із відповідним позовом про припинення використання водного об`єкту та його повернення стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом по даній справі.

З огляду на зазначене, господарський суд доходить висновку про наявність підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі та дотримання ним вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру?.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача на судову практику, наведену у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, як на підтвердження того, що прокурор мав звернутися з позовом до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, оскільки правовідносини, розглянуті у справі № 925/929/19, не є подібними справі № 916/803/26 та не відносяться до вказаного спору, так як земельна ділянка під озером Сасик не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, з огляду на положення ч. 4 ст. 122 ЗК України, не є розпорядником таких земель.

При цьому відповідач, посилаючись на постанову Верховного Суду від 08.07.2026 у справі № 910/16365/25 та рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 р. № 6-р (ІІ)/2025, зазначає про відсутність на момент звернення прокурора до суду підстав для здійснення ним представництва інтересів держави у даній справі.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; у разі відсутності такого органу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України Про прокуратуру, якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Відповідно до вимог статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Так, відповідач посилається на рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24), яким в п. 3 резолютивної частини окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Господарський суд, зазначає, що відповідач дійшов до передчасних висновків, оскільки до 1 січня 2027 року положення ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру залишаються чинними у редакції, що діяла до винесення зазначеного рішення Конституційного Суду, та підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі також при здійсненні господарського судочинства. При цьому суд зауважує, що відповідно до п. 4 рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6 р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

З огляду на викладене судом не приймаються доводи відповідача про відсутність повноважень у прокурора на представництво інтересів держави в суді.

Щодо суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю ВМС-10 отримало Режим рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик в умовах спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), відповідно до п. 2.1 якого водосховище Сасик розташоване на крайньому південному заході Дунайсько-Дністровського міжріччя у безпосередній близькості від Кілійської дельти р. Дунай. Відокремлене від Чорного моря дамбою і з`єднане з Дунаєм.

Так, режим розроблений Одеським центром Південного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії на запит ТОВ ВМС-10.

Вказаний режим погодженого 02.10.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 22.10.2018 Державним агентством рибного господарства України.

За п. 2.2 Режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ), розміри становлять: а) довжина - 29 км, б) ширина - 3-12 км, в) площа водного дзеркала, на яку розповсюджується режим спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) і прийнята у розрахунках, складає - 20 тис. га, г) об`єм - 300 куб.км, ґ) максимальна глибина - 2,7 м, д) середня глибина - 1,5 м. Верхів`я Сасику включене до складу Дунайського біосферного заповідника. Режим СТРГ розповсюджується на акваторію водосховища (окрім верхньої частини природоохоронної зони) і канал Дунай-Сасик.

Відповідно до розділу 4 режиму Сасик зв`язаний з р. Дунай каналом протяжністю 14 км, шириною 100 м і глибиною біля 5 м. У теперішній час канал на окремих ділянках (в районі шлюзу і у гирловій частині) замулений. Канал з водоохоронною зоною знаходиться у веденні Дунайського басейнового управління водних ресурсів. З південного сходу до Сасику примикають лимани Малий Сасик і Джантшейський площею відповідно 2,7 і 7,1 тис. га, які з`єднуються з Сасиком скидним каналом насосної станції. Сасик має зв`язок з р. Дунай через з`єднувальний канал, по якому здійснюються сезонні міграції риб (як плідників, так і памолоді). Сасик є нагульно-виростною водоймою для видів риб Дунаю, що мігрують, і в силу цього надає певний вплив на формування промислових запасів риб Кілійської дельти.

Розділом 11 режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) визначено обсяги вилучення водних біоресурсів за видами і по роках.

Водночас у розділі 9 режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) вказано, зокрема, що в процесі експлуатації водосховища виявилося, що канал Сасик-Дунай у значному ступеню замулений і потребує періодичної розчистки.

Згідно з п. 16 Режиму спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) термін дії останнього з 22.10.2018 по 31.12.2027.

Згідно з листом Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області № 1-3-9/2204-25 від 02.12.2025 на даний час Режим рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик в умовах спеціального товарного рибного господарства (СТРГ) (2018-2027рр.), погоджений Держрибагентством 22.10.2018, є чинним та ТОВ ВМС-10 здійснює рибогосподарську діяльність.

При цьому відповідно до звіту про обсяги вилови водних біоресурсів на 01.11.2025 р. вбачається, що відповідачем з початку року здійснено улов водних біоресурсів понад 137 тисяч кг.

Так, обґрунтовуючи підстави звернення до суду із заявленим позовом, прокурор зазначає про відсутність у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом водосховищем Сасик, що використовується відповідачем у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації.

Водночас, як зазначається сторонами та вбачається з матеріалів справи, у серпні 2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10, в якому просив:

- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання ТОВ ВМС-10 озера Сасик площею 20000 га, розташованого на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації;

- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ ВМС-10 повернути державі в особі Одеської ОДА озеро Сасик площею 20000 га, розташоване на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним. В обкутування позовних вимог прокурор посилався на те, що відповідач під виглядом спеціального товарного рибного господарства безпідставно здійснює використання озера Сасик за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та водний об`єкт, а тому, на думку прокурора, використання відповідачем земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом має бути припиненим, а земельна ділянка з розташованим на ній водним об`єктом підлягає поверненню до земель держави.

Господарський суд Одеської області рішенням від 27.03.2024 позов задовольнив у повному обсязі. Рішення мотивував тим, що, враховуючи відсутність у відповідача будь-яких документів, які підтверджують право користування земельними ділянками водного фонду на озері Сасик, наявні підстави для задоволення позову.

Натомість Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04.12.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2024 скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог. Постанову мотивував тим, що:

- в матеріалах справи немає належних та допустимих доказів того, що водний об`єкт є саме озером або водосховищем місцевого значення, тоді як фактично він є лиманом на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу гирла Дунаю, земельна ділянка під яким до теперішнього часу є не сформованою, визначеною у встановленому чинним законодавством України порядку межами, частина цього водного об`єкта перебуває в складі заповідника, і питання щодо опріснення лиману для переведення його до статусу озера до теперішнього часу не вирішено на державному рівні;

- прокурор не довів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, що Одеська ОДА є відповідним суб`єктом, який має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави (компетентним органом) у спірних правовідносинах щодо розпорядження цим водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, оскільки такою компетенцією в цьому випадку (коли відсутнє розмежування водних об`єктів, зокрема, загальнодержавної власності) наділений Кабінет Міністрів України, який не є позивачем у цій справі;

- місцевий господарський суд не врахував, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це матиме процесуальним наслідком відмову у задоволенні відповідного позову.

Так, Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 04.12.2024 року по справі № 916/3542/23 було зроблено наступні висновки:

У відповідності до статті 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

За змістом пункту 3 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 269 (у редакції постанови від 29.03.2002 № 431) внутрішні морські води України - це, зокрема, води заток, бухт, губ і лиманів, морів та проток, що історично належать Україні.

Згідно зі статтею 14 Водного кодексу України (пункти 2, 14-1) до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів.

До компетенції обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить: погодження проектів водоохоронних зон; вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин, визначених законом (стаття 17-2 Водного кодексу України (у відповідній редакції).

Застосовуючи наведені норми земельного і водного законодавства України у їх сукупності, Верховний Суд у постановах від 17 травня 2018 року у справі № 915/1134/16 (причал № 8), від 22 вересня 2021 року у справі № 910/11648/19 при розгляді спорів, що виникли у схожих правовідносинах, дійшли висновку про те, що управління та контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у тому числі розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, належить до відання Кабінету Міністрів України.

Отже, як слідує з матеріалів справи, озеро Сасик це лиман на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу Гирла Дунаю; площа 215 кв.м, глибина до 3,3 м, природний рівень Сасика на 0,3 м. нижчий від рівня моря. Лиман видовжений на 35 км. від моря при максимальній ширині 11 км, земельна ділянка під озером не сформована, відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру не внесено, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.06.2023 № 10-15-0.3-2322/2-23.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 24 червня 2016 року № 229 (у редакції наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 23 лютого 2017 року № 89) затверджено положення про Дунайський біосферний заповідник, з якого вбачається, що Дунайський біосферний заповідник разом із протоками і внутрішніми водоймами та двокілометровою смугою знаходиться в акваторії Чорного моря в межах Кілійського району, вершиною якого є озеро Сасик і частина Джантшейського лиману в межах Татарбунарського району Одеської області, який складає 50252,9 га. Рішенням ЮНЕСКО від 02.02.99 Дунайський біосферний заповідник, в тому числі і частина цього лиману озера Сасик включено до Світової мережі біосферних заповідників у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату Дельта Дунаю та віднесено до сфери управління Національної академії наук України (далі - НАН України).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що даний водний об`єкт є саме озером або водосховищем місцевого значення, тоді як фактично він є лиманом на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу Гирла Дунаю, земельна ділянка під яким до теперішнього часу не є сформованою, визначеною у встановленому чинним законодавством України порядку межами, частина цього водного об`єкту перебуває в складі заповіднику, і питання опріснення лиману для переведення його до статусу озера до теперішнього часу не вирішено на державному рівні.

З огляду на вищезазначене, в даному випадку обласною прокуратурою не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, що Одеська обласна державна (воєнна) адміністрація є відповідним суб`єктом, який має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави (компетентним органом) у спірних правовідносинах щодо розпорядження таким водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, оскільки такою компетенцією в даному випадку (коли відсутнє розмежування водних об`єктів, зокрема, загальнодержавної власності) наділений Кабінет Міністрів України, який не є позивачем у справі № 916/3542/23. Тому звернення прокурора до суду є передчасним, а місцевий господарський суд помилково задовольнив позовні вимоги, не звернувши увагу на відсутність в матеріалах справи доказів правомірності визначення прокурором належного органу держави, в інтересах якого слід в даному випадку звертатися з такими позовними вимогами.

Так, постановою Верховного Суду від 12.03.2025 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 916/3542/23 залишено без змін, вказавши, що повноваження щодо розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, до яких належить озеро Сасик, визначаються положеннями статті 14 ВК України. З огляду на предмет та підстави позову саме ця норма є спеціальною та визначає повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах і суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення врахував зазначену норму права.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії/події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Таким чином, з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини віднесення до повноважень Кабінету Міністрів України розпорядження водними об`єктами загальнодержавного значення, до яких належить озеро Сасик, а також те, що озеро Сасик це фактично лиман на північно-західному узбережжі Чорного моря поблизу гирла Дунаю, площею 215 кв.м, глибиною до 3,3 м, природний рівень Сасика на 0,3 м. нижчий від рівня моря, встановлені судовим рішенням у справі № 916/3542/23, не підлягають доведенню у даній справі.

Так, відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Відповідно до ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина 1 статті 58 ЗК, стаття 4 Водного кодексу України).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної власності у користування здійснюється, зокрема, органами виконавчої влади, які приймають рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Водночас, згідно зі статтею 3 Водного кодексу України усі водні об`єкти на території України становлять її водний фонд. До водного фонду належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водостоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

За правилами частин першої, третьої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і; берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до частин п`ятої статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Своєю чергою, частиною восьмою статті 122 Земельного кодексу передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі статтею 5 Водного кодексу України до водних об`єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об`єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

У відповідності до статті 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

За змістом пункту 3 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 269 (у редакції постанови від 29.03.2002 № 431) внутрішні морські води України - це, зокрема, води заток, бухт, губ і лиманів, морів та проток, що історично належать Україні.

Згідно зі статтею 14 Водного кодексу України (пункти 2, 14-1) до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів.

Таким чином, враховуючи вимоги пункту 2 статті 14 ВК України, розпорядження внутрішніми морськими водами України, до яких належать води лиманів, належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Аналогічна правова позиція також зазначена Верховним Судом у постанові від 28 січня 2025 року по справі № 916/4357/23.

При цьому, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 464312501 від 16.02.2026 р., 09.02.2026 р. зареєстровано право власності Одеської обласної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим номером 5125000000:01:004:0001, загальною площею 20087,0441 га, підставою внесення запису визначено рішення державного реєстратора Василівської сільської ради болградського району Нікішиної Ірини Василівни про державне реєстрацію прав та їх обтяжень(індексний № 83214591 від 09.02.2026).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9945519542026 від 09.02.2026 р. Відділом № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Рівненькій області 06.12.2024 р. на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 13.11.2024, складеної ТОВ Одеська проектна землевпорядна група, проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером: 5125000000:01:004:0001, загальною площею 20087,0441 га, що відноситься до категорії земель водного фонду з цільовим призначенням 10.13 земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), місцерозташуванням якої є: Одеська область, Білгород-Дністровський, озеро Сасик.

Також у матеріалах справи наявний додаток до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.02.2026 р. № НВ-9945519542026 Кадастровий план земельної ділянки.

Відповідно до витягу № НВ-5100262852026 від 18.02.2026 р. із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером: 5125000000:01:004:0001 складає 864131155,26 грн.

Так, розпорядженням Одеської обласної військової (державної) адміністрації № 1201/А-2024 від 16.12.2024 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності (земельні ділянки з кадастровими номерами: 5120800000:01:001:0185 площею 27618,2784 га; 5125000000:01:004:0001 площею 20087,0441 га; 5125000000:01:006:0003 площею 19894,6761 га, цільове призначення - 10.13 земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), розташованих за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, після розгляду справи № 916/3542/23 земельну ділянку під лиманом Сасик було сформовано, внесено відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, право власності на яку зареєстровано 09.02.2026 року за Одеською обласною державною адміністрацією.

Враховуючи встановлені вище судом обставини, господарський суд відхиляє доводи відповідача про те, що у позовній заяві прокуратурою не визначено, в яких частинах володіють земельною ділянкою кожен із позивачів, як неспроможні, оскільки як вбачається із поданого позову, прокурором заявлено такий позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як розпорядника спірного водного об`єкту лиману Сасик, тобто самого водного дзеркала, натомість Одеська обласна державна адміністрація є власником земельної ділянки, що знаходиться під вказаним водним об`єктом. При цьому господарський суд наголошує про недопустимість ототожнення водного об`єкту (водного дзеркала) та земельної ділянки під зазначеним водним об`єктом, як одного об`єкту цивільно-правових відносин.

Крім того, судом не приймаються доводи відповідача про невизначеність статусу спірного водного об`єкта чи то як озера, чи то водосховища, чи то лиману, та звернення прокурора до різних органів державної влади з приводу різних об`єктів, з огляду на використання різних зазначених термінів, оскільки дане питання було предметом розгляду в іншій справі № 9163542/23, в межах якої апеляційним та касаційним судом було зроблено висновок, що фактично спірний об`єкт є лиманом, розпорядження яким відноситься до сфери відання Кабінету Міністрів України.

Так, земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (частини 1, 2 статті 79 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Водного кодексу України рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

У статті 51 Водного кодексу України, якою урегульовано питання користування водними об`єктами на умовах оренди, передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України Про природно-заповідний фонд України.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Орендарі водного об`єкта зобов`язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на прогулянкових суднах, любительське і спортивне рибальство тощо).

При визначенні таких місць перевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку населення на водних об`єктах. Забезпечення охорони життя та здоров`я громадян у місцях масового відпочинку населення на водних об`єктах покладається на водокористувача, який узяв водний об`єкт у користування на умовах оренди. У межах населених пунктів забороняється обмеження будь-яких видів загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Заборона загального водокористування водними об`єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди. Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом затверджується Кабінетом Міністрів України. Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом. Методика визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. За користування водним об`єктом орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за водний об`єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об`єктом.

У договорі оренди водного об`єкта визначаються зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами. Передача орендарем права на оренду водного об`єкта іншим суб`єктам господарювання забороняється. Орендарі, яким водний об`єкт надано в користування на умовах оренди, зобов`язані надавати іншим водокористувачам можливість здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом, крім випадків, якщо таке спеціальне водокористування унеможливлює використання орендарем водного об`єкта для потреб, визначених у договорі оренди. Водокористувачі, яким видано дозвіл на спеціальне водокористування, мають право скидати зворотні води в орендовані водні об`єкти за умови, що при цьому не перевищуються нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин. Користування водними об`єктами, наданими в оренду, здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, Земельного кодексу України та інших законодавчих актів України.

Надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України Про аквакультуру (стаття 51 Водного кодексу України).

Натомість у матеріалах справи відсутні докази укладання ТОВ ВМС-10 договорів оренди водного об`єкту, землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, а також відсутні докази погодження передачі права користування земельною ділянкою під лиманом Сасик, надходження грошових коштів за користування водним об`єктом, земельною ділянкою в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у зв`язку з використанням лиману Сасик.

Водночас відповідач, стверджуючи про здійснення промислу водних біоресурсів на озері Сасик на підставі режиму СТРГ до 24.02.2022 року, а також, заперечуючи використання земельної ділянки під озером, посилається, зокрема, на лист Одеської обласної державної адміністрації № 7765/5/01-28/7014/2-22 від 01.09.2022, в якому Одеська обласна державна адміністрація інформувала, що спільним наказом Одеської обласної державної (військової) адміністрації та Військової частини НОМЕР_1 від 31.08.2022 № 19 внесено зміни до пункту 1 спільного наказу Одеської обласної державної (військової) адміністрації та Військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2022 № 10, а саме: тимчасово, до скасування/припинення воєнного стану або видачі окремого розпорядження, в залежності від того, яка з цих подій настане раніше, заборонити вихід (перебування) маломірних суден та інших плавзасобів флоту рибної промисловості для вилову водних біоресурсів у внутрішніх водоймах Одеської області, зокрема, оз. Сасик, крім ділянки від лінії точок географічних координат 45.619447,29.608915 -т 45.680043,29.703864 до лінії точок географічних координат 45.828183,29.632586 45.828370,29.661797.

Натомість судом відхиляються вказані доводи відповідача, як такі, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме інформацією щодо здійснення рибогосподарської діяльності ТОВ ВМС-10 у водосховищі Сасик з 2018 р. по станом на 01.12.2025 р. та звітом про обсяги вилову водних біоресурсів на 01 листопада 2025 р. (т. 1 а.с. 73, 74), з яких убачається, що відповідачем здійснювався вилов водних біоресурсів у період після 24.02.2022 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про аквакультуру аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України Про аквакультуру до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури належать: надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України.

Частиною 1 ст. 14 Закону України Про аквакультуру закріплено, що рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів.

Положеннями ст. 1 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів від 08 липня 2011 року № 3677-VI визначено, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

В силу ст. 25 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство (частина 1 статті 27 зазначеного Закону).

Разом з тим, згідно з абз .2 ч. 1 ст. 34 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів суб`єкти рибного господарства мають право, зокрема, на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 36 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Згідно з абз. 5 ст. 53 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства передбачають, зокрема, пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

Враховуючи зазначене вище, господарський суд зазначає, що правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема, і під цими об`єктами) (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20).

Проте, вищевказані норми не передбачають можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема, і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів.

Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Водночас відповідно до п. 5 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв`язку.

Разом із тим порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (стаття 85 Водного кодексу України).

За змістом частин 4, 5 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 24, яким згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ доповнено Розділ X Перехідні положення ЗК, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

При цьому згідно з ч.ч. 3-5, 8 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів, а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, передає у постійне користування земельні ділянки у випадку, передбаченому абзацом другим частини другої статті 149 цього Кодексу.

За умовами ст. 1 Водного кодексу України водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території.

Водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

З вищенаведеного вбачається, що чинне законодавство розрізняє поняття водне господарство, як галузі, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у воді, та аквакультура, саме як рибництво.

З урахуванням викладеного, оскільки право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за Одеською обласною державною адміністрацією, відповідно остання є належним позивачем у справі.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь № 2426405 від 06.03.2026), одним із основних видів економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 є прісноводне рибництво, який був погоджений 02.10.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 22.10.2018 Державним агентством рибного господарства України та розроблений Одеським центром Південного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії.

Згідно з вказаним Режимом він діє з 22.10.2018 по 31.12.2027 рік. Режим містить фізико-географічні дані, гідрологічний та гідрохімічний режими, зв`язок з іншими рибогосподарськими водними об`єктами, дані кормової бази, видовий склад водних живих ресурсів, фактичну рибопродуктивність, обсяги вилову водних біоресурсів у вдсх. Сасик, інші відомості про навантаження на середовище, обсяги вселення, обсяги вилучення водних біоресурсів за видами, характеристику і кількість знарядь лову, способи лову, перелік рибоводно-меліоративних робіт, тощо. Відповідно до розділу 4 режиму Сасик зв`язаний з р. Дунай каналом протяжністю 14 км, шириною 100 м і глибиною біля 5 м. У теперішній час канал на окремих ділянках (в районі шлюзу і у гирловій частині) замулений. Канал з водоохоронною зоною знаходиться у веденні Дунайського басейнового управління водних ресурсів. З південного сходу до Сасику примикають лимани Малий Сасик і Джантшейський, площею відповідно 2,7 і 7,1 тис. га, які з`єднуються з Сасиком скидним каналом насосної станції. Сасик має зв`язок з р. Дунай через з`єднувальний канал, по якому здійснюються сезонні міграції риб (як плідників, так і памолоді). Сасик є нагульно-виростною водоймою для видів риб Дунаю, що мігрують, і, в силу цього, надає певний вплив на формування промислових запасів риб Кілійської дельти.

Відтак, встановлені судом обставини справи свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю ВМС-10 використовує водосховище Сасик (лиман) для здійснення підприємницької діяльності, пов`язаної з вирощуванням та виловом риби на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації, який 02.10.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 22.10.2018 Державним агентством рибного господарства України, тобто з дотримання вимог законодавства щодо раціонального користування природним ресурсом.

Разом з тим господарським судом встановлено, що рішень про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю ВМС-10 у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташовано водний об`єкт лиман Сасик, не приймалося, договорів з приводу передачі у власність чи користування цього водного об`єкта в комплексі із земельною ділянкою не укладалося.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, що також не спростовано відповідачем, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю ВМС-10 речові права на земельну ділянку водного фонду не зареєстровані.

За встановлених судом обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю ВМС-10 протягом 2018-2026 років у своїй господарській діяльності використовує земельну ділянку водного фонду, на якій розташовано цей водний об`єкт, на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик в умовах спеціального товарного рибного господарства, що не є правовстановлюючим документом, який надає право користування водними об`єктами чи землями водного фонду та не визначають правових підстав користування водним об`єктом.

Наразі господарський суд зауважує, що використання лиману для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Установленими у справі фактичними обставинами неправомірного використання відповідачем водного об`єкта та земельної ділянки під ним, доведено факт порушення прав держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, яка виконує функції власника земельної ділянки та Кабінету Міністрів України розпорядника лиману.

Так, земельна ділянка водного фонду, на якій розташовано водний об`єкт лиману Сасик, відповідно до частини 3 статті 59 Земельного кодексу України у встановленому порядку може бути надана у постійне користування державним підприємствам (організаціям) за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування для визначених законом потреб.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а також відповідно до наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані прокурором докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Херсонської обласної прокуратури обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулося на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 9984,00 грн., понесені прокурором при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Одеської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном задовольнити.

2. Усунути перешкоди власнику державі в особі Кабінету Міністрів України та Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю ВМС-10 (68112, Одеська область, Татарбунарський район, село Борисівка, вул. Гагаріна, буд. 22; код ЄДРПОУ 37060594) лиману Сасик площею 20000 га, розташованого на території Білгород-Дністровського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації.

3. Усунути перешкоди власнику державі в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; код ЄДРПОУ 00031101) у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 (68112, Одеська область, Татарбунарський район, село Борисівка, вул. Гагаріна, буд. 22; код ЄДРПОУ 37060594) повернути державі в особі Кабінету Міністрів України водний об`єкт - лиман Сасик площею 20000 га, розташований на території Білгород-Дністровського району Одеської області.

4. Усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської обласної державної адміністрації (65032, м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 4; код ЄДРПОУ 00022585) у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 (68112, Одеська область, Татарбунарський район, село Борисівка, вул. Гагаріна, буд. 22; код ЄДРПОУ 37060594) повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку під лиманом Сасик площею 20000 га, розташовану на території Білгород-Дністровського району Одеської області.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВМС-10 (68112, Одеська область, Татарбунарський район, село Борисівка, вул. Гагаріна, буд. 22; код ЄДРПОУ 37060594) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3; код ЄДРПОУ 03528552; рахунок № UA808201720343100002000000564, банк отримувача - ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір у сумі 9984/дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 31 липня 2026 р.

Суддя В.С. Петров