Рішення № 138646030, 27.07.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" липня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3985/25

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши справу за позовом Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури; (вул. Італійська, 3,м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл.,65026) в інтересах держави в особі, якою є Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області (вул. Моряків-десантників, 18, м. Вилкове, Ізмаїльський р-н, Одеська обл., 68355) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" (вул. Ярослава Мудрого, 2,м. Вилкове, Ізмаїльський р-н, Одеська обл.,68355) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

за участю представників:

від прокуратури: Євглевський А.В.: службове посвідчення;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Колесник Г.М., Редчиць О.В., ордер;

ВСТАНОВИВ: Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт", в якому просить господарський суд:

- скасувати рішення державного реєстратора Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни від 06.05.2025 № 78740978 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» на тилові швартові тумби літ. «Б», «В», «Г», «Д» як складових частин садового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617692651080, номер відомостей про речове право 58597726);

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" знести тилові швартові тумби літ. «Б», «В», «Г», «Д», розташовані за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

Обгрунтовуючи позовну заяву прокурор зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" є власником садового будинку загальною площею 28,3 кв.м., що складається з садового будинку літ. «А», надвірні споруди № 1, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а. Вказане нерухоме майно набуто Товариством на підставі акту № 1 приймання-передачі внеску частки (нерухомого майна) у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт», укладеного 13.02.2025 з Дудко Т.Г. Державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" проведена на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А.М. від 18.02.2025 № 77311307 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617692651080, номер відомостей про речове право 58597726).

Одночасно прокурор вказує на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" здійснено будівництво чотирьох тилових швартових тумб літ. «Б», «В», «Г», «Д» площею 16 кв.м. кожна за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

Державна реєстрація права власності на тилові швартові тумби проведена на підставі рішення державного реєстратора Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни від 06.05.2025 № 78740978 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" як на складові частини садового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

На думку прокурора, відповідач не набував у встановленому законом порядку права користування відповідною земельною ділянкою, а також не отримував передбачених законодавством дозвільних документів на виконання будівельних робіт і не вводив спірні об`єкти в експлуатацію. За таких обставин прокурор вважає, що зазначені тилові швартові тумби є самочинним будівництвом.

Крім того, прокурор посилається на те, що державна реєстрація права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" на спірні об`єкти нерухомого майна проведена за відсутності належних правових підстав та на підставі документів, які не підтверджують законності створення і набуття права власності на таке майно.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

22.10.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" в особі представника адвоката Стоянова М.М. реалізовано право на подачу відзиву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи відзив відповідач посилається на те, що:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" набуло право користування земельною ділянкою одночасно з набуттям права власності на розташовані на ній об`єкти нерухомого майна відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України. На думку відповідача, принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості свідчить про безпідставність тверджень прокурора щодо відсутності правових підстав користування земельною ділянкою, оскільки право користування перейшло до нього в силу закону разом із набуттям права власності на відповідні об`єкти нерухомості;

- у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторі порт" наявні документи на земельну ділянку під об`єктами будівництва, а саме договір від 28.03.2025 № 197 про відшкодування втрат бюджету Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від недоотримання коштів за фактичне землекористування.

- тилові швартові тумби є гідротехнічними спорудами, будівництво яких не потребує отримання документів, що надають право на виконання будівельних робіт, а також прийняття таких об`єктів в експлуатацію згідно з приписами пункту 18-1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 406 від 07.06.2017;

- стосовно тилових швартових тумб проведено контрольно-інспекторське обстеження та отримано свідоцтва про придатність їх до експлуатації в Регістрі судноплавства України;

- прокурором не доведено наявності всіх передбачених законом умов для застосування такого способу захисту, як знесення об`єктів нерухомості. Матеріали справи не містять доказів неможливості надання земельної ділянки під уже існуючими об`єктами, а до звернення до суду жодних вимог щодо усунення виявлених порушень або приведення правовідносин у відповідність до вимог законодавства відповідачу не пред`являлося;

- у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Вилківської міської ради, оскільки прокурором не доведено бездіяльність або неналежне здійснення відповідним органом своїх повноважень щодо захисту порушених прав та інтересів територіальної громади, а тому звернення прокурора з цим позовом не відповідає вимогам законодавства щодо здійснення представництва інтересів держави в суді.

Ухвалою суду від 27.10.2025 внесені виправлення до п. 3 резолютивної частини ухвали суду від 06.10.2025.

12.11.2025 до суду від Одеської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор заперечує щодо доводів відповідача, посилаючись на те, що:

- договір від 28.03.2025 № 197 про відшкодування втрат бюджету не є правовстановлюючим документом та не створює у відповідача речових прав на земельну ділянку, а навпаки прямо підтверджує її використання без таких документів;

- тилові швартові тумби не віднесені до гідротехнічних споруд, будівництво яких не вимагає наявності дозвільних документів на проведення таких робіт відповідно до пункту 18-1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 406 від 07.06.2017;

- отримані відповідачем свідоцтва Регістру судноплавства України про придатність тилових швартових тумб до експлуатації підтверджують виключно їх технічний стан та відповідність технічним вимогам, однак не засвідчують законність будівництва спірних об`єктів, не підтверджують виникнення права власності на них і не мають значення для вирішення цього спору;

- спірні об`єкти є самочинним будівництвом, оскільки зведені без правовстановлюючих документів на земельну ділянку та без документів, які надають право на виконання будівельних робіт, а тому відповідно до статті 376 ЦК України та усталеної практики Верховного Суду підлягають знесенню без попереднього вирішення питання щодо можливості їх перебудови;

- позивач у справі Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органу влади.

21.11.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив прокурора відповідно яких просить врахувати відзив та заперечення та відмовити прокурору у задоволенні позовної заяви.

08.12.2025 та 12.03.2026 від відповідача надійшли клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням в рамках кримінального провадження № 12024162150001208.

18.12.2025 від Одеської обласної прокуратури надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які встановлюються іншим судом, у принципі не можуть бути самостійно встановлені господарським судом у даній справі з незалежних від нього (суду) законодавчо зумовлених причин у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших обставин.

Сама лише взаємопов`язаність двох справ (у тому числі й тих, у яких місцевий господарський суд дійшов протилежних висновків) не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Зупинення провадження допускається лише тоді, коли розглядати справу далі неможливо. Ця підстава зупинення застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Ця неможливість полягає в тому, що обставини, які є підставою позову або заперечень проти нього, є предметом дослідження в іншій справі і рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на вирішення спору.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.04.2019р. у справі № 922/2381/16.

Відповідач не наводить жодних пояснень з приводу того, що надані у справі № 916/3985/25 докази не дозволяють встановити та оцінити всі обставини відносин між сторонами.

Таким чином, суд вважає, що клопотання про зупинення провадження у справі є необгрунтованим, оскільки розгляд кримінального провадження № 12024162150001208 не створює об`єктивної неможливості розгляду справи № 916/3985/25, та безпідставне зупинення провадження у справі призведе до порушення принципу розумного строку розгляду справи судом.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє відповідачу в задоволені клопотання про зупинення провадження у справі.

Протокольною ухвалою суду від 30.03.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Прокурор підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог просили суд відмовити у задоволенні позову.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026, затвердженим Законом України від 28.04.2026 №4857-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року строком на 90 діб.

Справа №916/3985/25 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від учасників справи не надійшло.

27.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Судом установлено, що ТОВ «Вікторі порт» є власником садового будинку загальною площею 28,3 кв. м, який складається із садового будинку літ. «А» та надвірних споруд № 1, розташований за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

Право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна товариство набуло на підставі акта № 1 приймання-передачі внеску до статутного капіталу від 13.02.2025, укладеного з ОСОБА_1 , а державну реєстрацію такого права проведено на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А.М. від 18.02.2025 № 77311307 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617692651080, номер запису про речове право 58597726).

Надалі за цією ж адресою ТОВ «Вікторі порт» здійснило будівництво чотирьох тилових швартових тумб літ. «Б», «В», «Г» та «Д» площею по 16 кв. м кожна, які рішенням державного реєстратора Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу І.С. від 06.05.2025 № 78740978 були зареєстровані як складові частини зазначеного садового будинку.

Саме законність державної реєстрації права власності на ці об`єкти, а також правомірність їх будівництва є предметом спору у цій справі.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У відповідності до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до абз. 1 ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

У постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор. Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначив, що необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.

Ріка Дунай є важливою водною артерією, і будівництво на його узбережжі може призвести до змін у природному середовищі, руйнування екосистеми, забруднення води та обмеження біорізноманіття. Оскільки таке будівництво здійснено без відповідних оцінок і дозволів, це може загрожувати довкіллю. Самочинне будівництво порушує процедури, встановлені законом щодо використання земель водного фонду.

Держава контролює використання водних ресурсів для забезпечення їх раціонального використання, охорони та відновлення. Будівництво без дозволу може призвести до порушення водоохоронних зон і вплинути на якість води, що, у свою чергу, може загрожувати як навколишньому середовищу, так і здоров`ю громадян.

Тилові швартові тумби можуть впливати на нормальну роботу портів і судноплавства. Оскільки таке будівництво не було погоджено з відповідними органами, це може привести до обмежень у використанні річки для транспортування товарів, що негативно позначиться на економічних інтересах держави.

Таким чином, самочинне будівництво на узбережжі річки Дунай порушує екологічні, економічні та правові інтереси держави, завдаючи шкоди природним ресурсам і створюючи потенційні загрози для здоров`я та безпеки громадян.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 140, 145 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування місцеве самоврядування є правом територіальної громади (жителів села, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Вищевказані споруди розташовані на території Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

У зв`язку з цим, в силу положень ст. 12, 122 ЗК України органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Вилківська міська рада Ізмаїльського району Одеської області.

З метою з`ясування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді Одеська обласна прокуратура звернулася до Вилківської міської ради листами від 27.08.2025 № 12-1152вих-25 та від 02.09.2025 № 12-1177вих-25, якими повідомила про виявлені порушення інтересів держави у зв`язку із самочинним будівництвом ТОВ «Вікторі порт» та запропонувала поінформувати про вжиті або заплановані заходи щодо їх усунення, зокрема шляхом звернення до суду.

У відповідь Вилківська міська рада листами від 29.08.2025 № 2367/01-26 та від 03.09.2025 № 2440/01-26 повідомила, що державна реєстрація права власності здійснювалася державним реєстратором Катлабузької селищної ради, а тому міська рада не здійснювала контролю за відповідними реєстраційними діями та не планує найближчим часом вживати заходів судового захисту.

За таких обставин суд дійшов висновку, що Вилківська міська рада, будучи обізнаною про можливе порушення інтересів держави та наділеною відповідними повноваженнями щодо їх захисту, не вжила належних заходів для їх поновлення, що відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» свідчить про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч.1 ст. 373 ЦК України).

Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч.2 ст. 373 ЦК України).

У відповідності до ч.4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч.2 ст. 22-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» невід`ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності є єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

За ч.10 ст. 22-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відомості, що містяться в електронній системі, є достовірними, а також відкритими і загальнодоступними, крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків, паспортних даних, місця проживання фізичної особи, договорів про надання послуг, документів, поданих фізичними та юридичними особами для отримання послуг, визначених цим Законом, та іншої інформації, перелік якої визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення електронної системи.

За ч.ч. 4,5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; 4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Згідно з ч.2 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Згідно з ч.1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Положеннями ч.5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Нормами ч.1 ст. 18, ст. 21 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що завершальною стадією державної реєстрації прав на нерухоме майно є формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 35)).

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

Відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долю земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п.36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п.30, від 27.09.2001).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Господарський суд зазначає, що з матеріалів справи вбачаються наступні обставини:

- Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» на підставі акту № 1 приймання-передачі внеску частки (нерухомого майна) у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт», укладеного 13.02.2025 з Дудко Т.Г., набуто у власність садовий будинок загальною площею 28,3 кв.м., що складається з садового будинку літ. «А», надвірні споруди № 1, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а. Будь-які інші будівлі та споруду за вказаним Актом у власність Товариства не передавались;

- на підставі технічного паспорту з реєстраційним номером ТІ01:5895-1252-6096-0929, виготовленого 05.05.2025 ФОП Кедь А.А, 06.05.2025 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію змін розділу об`єкта нерухомого майна, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» зареєструвало за собою речові права власника тилових швартових тумб літ. «Б», «В», «Г», «Д» площею 16 кв.м. кожна;

- в матеріалах даної справи відсутні документи на підтвердження надсилання Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» на адресу відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю повідомлення про початок виконання будівельних робіт спірних нежитлових приміщень; докази внесення до Реєстру будівельної діяльності інформації щодо отримання Товариством права на виконання відповідних будівельних робіт в матеріалах справи також відсутні, як і відсутня інформація щодо існування у відповідача відповідних дозвільних документів на початок виконання будівельних робіт у розділах: «Декларативні та дозвільні документи від 06.07.2020», «Декларативні та дозвільні документи до 06.07.2020» Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/).

Окрім того, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що вказане будівництво було здійснено на земельних ділянках, не відведених/не наданих для цієї мети.

Господарський суд звертає увагу, що за змістом статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В свою чергу, договір від 28.03.2025 № 197 про відшкодування втрат бюджету Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від недоотримання коштів за фактичне землекористування не є документом, на підставі якого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» виникли речові права на земельну ділянку під оспорюваним будівництвом.

Також судом відхиляються доводи відповідача про те, що будівництво тилових швартових тумб не вимагає наявності дозвільних документів на проведення таких робіт, зважаючи на приписи пункту 18-1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 406 від 07.06.2017.

З аналізу вказаної норми вбачається, що до будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, віднесено роботи, пов`язані з будівництвом гідротехнічних споруд, а саме: акваторії морського порту (портової акваторії), внутрішніх підхідних, судноплавних каналів, операційної акваторії причалу, якірної стоянки, а також інших підводних гідротехнічних споруд штучного та природного походження, зокрема розташованих в межах акваторії морського порту і призначених для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден.

Відповідачем не підтверджено віднесення тилових швартових тумб до будь-яких з наведених видів гідротехнічних споруд.

Господарським судом, виходячи з матеріалів справи, не встановлено ознак відповідності тилових швартових тумб жодній з гідротехнічних споруд, наведених у пункті 18-1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 406 від 07.06.2017.

Посилання відповідача на видані Регістром судноплавства України свідоцтва про придатність тилових швартових тумб до експлуатації суд відхиляє, оскільки зазначені документи лише підтверджують відповідність об`єктів технічним вимогам та не є доказом законності їх будівництва, виникнення права власності чи правомірності державної реєстрації такого права.

Таким чином, господарський суд, проаналізувавши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» здійснено будівництво тилових швартових тумб літ. «Б», «В», «Г», «Д» площею 16 кв.м. кожна за відсутності документів, які надають право на виконання будівельних робіт та документів, які посвідчують прийняття закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації, а також на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, а відтак вказані будівлі є об`єктами самочинного будівництва.

При цьому, як було вказано судом, із посиланням на практику Верховного Суду, сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності; реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного.

Водночас господарський суд приймає до уваги встановлений вимогами ст. 376 ЦК України порядок набуття у власність самочинно збудованого майна, зокрема, дотримання алгоритму дій, передбачених цією статтею. Так, в матеріалах справи відсутнє відповідне судове рішення про визнання права власності на спірне самочинно збудоване нерухоме майно як за особою, яка його побудувала, так і за власником земельної ділянки.

При цьому, застосовуючи правовий підхід Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 до спірних правовідносин, господарський суд бере до уваги, що у випадку самочинного будівництва можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, виключається. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно також не змінює правовий режим самочинного будівництва. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є у даному випадку саме вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищенаведені вимоги чинного законодавства та висновки Верховного Суду, та оскільки належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою (в умовах не заявлення вимог про визнання права власності на самочинно побудоване майно) є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна: тилові швартові тумби літ. «Б», «В», «Г», «Д» площею 16 кв.м. кожна за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

При цьому господарський суд виходить з того, що у зв`язку з не заявленням ані власником, ані забудовником відповідного позову з дотриманням положень ст. 376 ЦК України - у суду відсутні підстави для приведення спірних правовідносин у правове поле іншим чином, окрім знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Господарський суд зауважує, що, як визначив законодавець, до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень ст.376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч.2 ст.376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень ч.4 цієї статті.

Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів ст.376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 р. по справі № 680/214/16-ц, зроблені в якій висновки враховуються судом за правилами ч.4 ст.236 ГПК України.

Реєстрація прав власності є такою, що вчинена з порушенням ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто реєстрацію права вчинено за відсутності документу, який може бути підставою для такої реєстрації. Такий спосіб захисту як скасування рішення державного реєстратора передбачений частиною 3 статті 26 вказаного закону. Отже позов прокурора в цій частині підлягає задоволенню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).

Відповідно до статті 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, судові витраті по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати рішення державного реєстратора Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Георгіу Ірини Сергіївни від 06.05.2025 № 78740978 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» на тилові швартові тумби літ. «Б», «В», «Г», «Д» як складових частин садового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617692651080, номер відомостей про речове право 58597726).

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» знести тилові швартові тумби літ. «Б», «В», «Г», «Д», розташовані за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вилкове, вул. Промислова, 1а.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторі порт» (вул. Ярослава Мудрого, 2, м. Вилкове, Ізмаїльський р-н, Одеська обл., 65355, код ЄДРПОУ 45552440) на користь Одеської обласної прокуратури за такими реквізитами: отримувач коштів Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3), код отримувача (код ЄДРПОУ) 03528552, рахунок отримувача, банк отримувача ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 6056 грн.

Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Повне рішення складено 31 липня 2026 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов