Рішення № 138645732, 26.05.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2026 р. м. Київ Справа № 357/3089/25

Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, м. Біла Церква Київської області, в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради, м. Біла Церква Київської області,

до відповідача Фізичної особи-підприємця Хаврошиної Ірини Миколаївни, м. Київ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 , м. Біла Церква Київської області,

2) ОСОБА_2 , м. Біла Церква Київської області,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження землею у спосіб скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, припинення права власності та закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,

за участю представників:

прокурор: Холоденко А.С., посвідчення №069058 від 01.03.2023;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Шкварко А.В., адвокат, ордер від 03.04.2025 серія АІ №1863224;

від третьої особи-1: Плаксій Р.В., адвокат, ордер від 16.04.2025 серія АІ №1874791;

СУТЬ СПОРУ:

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури, м. Біла Церква 29.09.2025 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради, м. Біла Церква, до відповідача ОСОБА_3 , м. Київ, треті особи 1) ОСОБА_1 , м. Біла Церква, 2) ОСОБА_2 , м. Біла Церква, у якому просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Білоцерківською міською радою права користування та розпорядження своїм майном земельною ділянкою комунальної власності шляхом скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1430748632103 нежитлову будівлю громадський будинок, загальною площею 55,3 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та закрити відповідний розділ в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- судові витрати покласти на відповідача та стягнути на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Позов обґрунтований тим, що без будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку 04.12.2017 зареєстровано нежитлову будівлю громадський будинок площею 55,3 кв.м. за ОСОБА_2 підставою для державної реєстрації стали довідка про показники об`єкта від 24.11.2017, видана ТОВ «АЛІ Ріелті», довідка про земельну ділянку від 06.10.2016, видана відділом Держгеокадастру у м. Біла Церква та технічний паспорт на громадський будинок, виготовлений ТОВ «АЛІ Ріелті», у якому зазначено, що будинок 1990 року побудови.

Рішення про державну реєстрацію №38586947 від 07.12.2017 прийнято державним реєстратором Гузьом А.Г.

Разом із тим, за вказаною адресою розташована тимчасова споруда, а не об`єкт нерухомого майна, що вбачається з Генерального плану міста Біла Церква, а також паспорту прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності павільйон №1 в групі тимчасових споруд площею 30,00 кв.м. та паспорту прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності павільйон №2 в групі тимчасових споруд площею 20,20 кв.м., виданих управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради строком до 06.11.2017 ОСОБА_2 . Також розташування на земельній ділянці тимчасової споруди підтверджується Актом обстеження від 04.10.2024 №14/10.

22.12.2016 Білоцерківською міською радою прийнято рішення «Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів», відповідно до якого між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_2 було укладено договір №14 від 10.02.2017 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, яка буде використовуватись сервітуарієм для розміщення існуючого павільйону площею 0,0112 га (з них споруди - 0,0053 га, під проїздами, площадками 0,0062 га.).

За умовами договору (пункт 4.4.5) сторони встановили заборону на будівництво будь-яких будівель, споруд або інших об`єктів на території благоустрою, на яку встановлений особистий сервітут.

Проте, 04.12.2017 за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 55,3 кв.м., рік побудови якої було зазначено 1990.

Прокурор твердить, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Державна реєстрація речових прав на тимчасову споруду є неможливою.

Прокурор твердить, що ОСОБА_5 здійснив державну реєстрацію права власності на підставі недостовірних документів, під виглядом нежитлової будівлі 1990 року побудови та штучно обтяжив фактично вільну від будь-якої забудови землю з метою її подальшого отримання у користування поза земельними торгами.

Надалі ОСОБА_5 уклав із ОСОБА_1 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу №1-761 нежитлової будівлі. ОСОБА_1 , набувши право власності на тимчасову споруду під виглядом нежитлової будівлі 1990 року побудови, звернулась до Білоцерківської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення. Рішенням від 29.04.2021 Білоцерківська міська рада змінила цільове призначення земельної ділянки та надала її ОСОБА_1 в оренду строком на 5 років.

В подальшому у період дії договору оренди землі ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25.05.2022 відчужила тимчасову споруду на користь ОСОБА_3 .

Надалі Білоцерківська міська рада рішенням від 28.12.2022 припинила дію договору оренди землі із ФОП Басараб Т.В. та рішеннями від 30.08.2023 та від 30.11.2023 відмовила ОСОБА_3 у передачі в оренду земельної ділянки. За твердженням прокурора, на сьогоднішній день ОСОБА_3 використовує земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 3210300000:07:016:0036 без належної правової підстави.

Таким чином, за твердженням прокурора, на земельній ділянці розташована тимчасова споруда, натомість у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про державну реєстрацію права власності Хаврошиної І.М. на нежитлову будівлю 1990 року побудови, якою тимчасова споруда не є.

Позивач твердить, що відповідно до частини 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові споруди.

Прокурор твердить, що реєструючи право власності, державний реєстратор керувався пунктом 42 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 №1127 у відповідній редакції, яким було передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992, подаються технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна.

Проте, вказаний пункт не стосується нежитлових будівель, які використовуються з метою комерційної діяльності.

Прокурор твердить, що рішення про присвоєння адреси нежитловій будівлі не приймалось, дозвільні документи на будівництво не надавались; документи, що надавались для державної реєстрації, містять завідомо неправдиві відомості.

Тож прокурор заперечує проти державної реєстрації за відповідачем права власності на вказану тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна, та просить суд усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності у спосіб скасування державної реєстрації права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна, припинивши право власності на цей об`єкт, та закрити відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.03.2025 відкрито провадження у справі №357/3089/25, підготовче провадження призначено на 10.04.2025.

27.03.2025 через систему «Електронний суд» представник Білоцерківської міської ради подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника, у якому просить суд позов прокурора задовольнити.

До матеріалів справи долучено відзив від 03.04.2025 представника відповідача на позовну заяву, у якому відповідач просить суд в позові відмовити у повному обсязі, питання компенсації судових витрат вирішити після подання відповідної заяви в порядку ст. 141 ЦПК України. У відзиві представник відповідача твердить, що ОСОБА_3 набула право власності на нежитлову будівлю площею 55,3 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з Басараб Т.В. 25.05.2022, посвідченим приватним нотаріусом Федорякою О.С. за №639, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №301527041, відповідно до якого будь-які обтяження нерухомого майна станом на дату укладення договору були відсутні, тож твердження прокурора, що відповідач не є добросовісним набувачем майна не відповідає дійсності.

Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, відповідач твердить, що добросовісна особа, яка придбаває мано у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб добросовісна особа набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Посилаючись на позицію постанови ВП ВС від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 20.03.2019 у справі №521/8368/15-ц, від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц, відповідач твердить, що розглядаючи застосування положень ст. 388 ЦК України у поєднанні із положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції суди повинні оцінити наявність підстав для втручання у мирне володінні майном; добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх витрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

За твердженням представника, відповідач не знала і не могла знати, яким чином набули треті особи права власності на нежитлову будівлю, оскільки покладалась на відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, придбала майно за відплатним договором на законних підставах.

09.04.2025 через систему «Електронний суд» представник Білоцерківської міської ради подав відповідь на відзив, у якому просить задовольнити позовну заяву прокурора в інтересах держави. Позивач твердить, що на земельній ділянці знаходиться не об`єкт нерухомого майна, а тимчасова споруда, права на яку не підлягають державній реєстрації.

Крім того, уповноваженим органом з присвоєння адреси може бути виконавчий орган міської ради. 20.03.2014 Білоцерківською міською радою прийнято рішення «Про скасування рішення міської ради від 27.09.2012 «Про затвердження Положення про реєстр адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів міста Біла Церква». Згідно даного Положення, від імені територіальної громади міста розпорядником та адміністратором Реєстру адрес виступає Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради в особі Служби містобудівного кадастру Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради. Рішень про присвоєння адреси вул. Героїв Крут, буд. 47В, м. Біла Церква нежитловій будівлі площею 55,3 кв.м. не приймалось.

Також Управління містобудування та архітектури в листі від 14.10.2024 повідомило, що будівельний паспорт, містобудівні умови та обмеження чи архітектурно-планувальне завдання для будівництва спірної нежитлової будівлі не надавались.

Питання відведення земельної ділянки в оренду для будівництва нежитлової будівлі на пленарних засіданнях сесії ради відповідно до законодавства не вирішувалось

Посилаючись на частину 2 ст. 152 ЗК України позивач твердить, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

18.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника третьої особи-1 Басараб Т.В. до суду надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, у якій третя особа-1 просить суд відмовити у задоволенні позову, та твердить, що:

обидва паспорти прив`язки ТС діяли з 07.11.2016 по 06.11.2017;

розроблено два окремих паспорти прив`язки стаціонарних ТС площами 30 кв.м. та 20.2 кв.м. по зовнішньому контуру, які не належним чином оформлені, поскільки не містять схему розміщення ТС, схеми благоустрою прилеглої території, ескізи фасадів ТС у кольорі, технічні умови інженерного забезпечення ТС;

відсутні заяви за формою, наведеною у Додатку 2 до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що за твердженням представника свідчить про відсутність беззаперечних доказів розміщення Поліщуком О.П. тимчасових споруд;

технічний паспорт з інвентаризаційної справи №0083 виготовлений 24.11.2017, тобто після закінчення строку дії паспортів прив`язки;

спірне мано має площу 55,3 кв.м., а не по зовнішньому контуру 50,2 кв.м. або 20,2 кв.м. та 30 кв.м., тобто відрізняється від паспортів прив`язки;

відповідно до Технічного паспорта спірна будівля має бетонний фундамент;

в матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації права земельного сервітуту відповідно до договору від 10.02.2017.

Вищевикладене, на думку представника третьої особи-1, свідчить про відсутність належних доказів того, що об`єкт за адресою АДРЕСА_1 , належить до рухомих речей.

Представник третьої особи спростовує твердження прокурора про використання Хаврошиною І.М. земельної ділянки без правових підстав, посилаючись на ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, відповідно до яких до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, право власності на який зареєстрований у визначеному законом порядку, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт. Отже в силу закону до Хаврошиної І.М. перейшло право користування земельною ділянкою за договором оренди землі №10-05/22 від 08.07.2021, укладеним між Білоцерківською міською радою та Басараб Т.В.

Також представник твердить, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

18.04.2025 прокурор подав відповідь на відзив на позовну заяву, у якому додатково твердить, що у справі подано не віндикаційний, а негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, які є триваючим правопорушенням, спричиненим незаконною реєстрацією речових прав на споруду спочатку за Поліщуком О.І., а в подальшому за відповідачем Хаврошиною І.М. Прокурор твердить, що відповідач, враховуючи відсутність у продавців права на земельну ділянку, проявивши старанність та обачність, могла звернутися до місцевих органів влади та з`ясувати належність земельної ділянки Білоцерківській міській раді.

08.05.2025 прокурор звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою про виклик як свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.05.2025 провадження у справі закрито. Суд встановив, що відповідач зареєстрована як фізична особа підприємець та використовує спірну споруду для провадження підприємницької діяльності. Тож суд дійшов висновку про те, що спір належить до розгляду в порядку господарського судочинства. Ухвалою від 14.05.2025 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області задоволено клопотання прокурора на направлено справу №357/3089/25 до Господарського суду Київської області.

Постановою Київського апеляційного суду від 10.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.05.2025 залишено без змін. Іншою постановою Київського апеляційного суду від 10.09.2025 апеляційну скаргу Хаврошиної І.М. залишено без задоволення, ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.05.2025 залишено без змін.

29.09.2025 матеріали справи №357/3089/25 надійшли до Господарського суду Київської області. Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.10.2025 справа прийнята до провадження суддею Третьяковою О.О., підготовче судове засідання призначено на 20.11.2025.

30.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника третьої особи-1 надійшли пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

05.11.2025 через систему «Електронний суд» від представника Білоцерківської міської ради до суду надійшли пояснення щодо позовної заяви заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, у яких позивач просить суд позовну заяву задовольнити.

Білоцерківська міська рада звертає увагу, що на тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності павільйон №1 в групі тимчасових споруд площею 30 кв.м. за адресою вул. Героїв Крут в районі житлового будинку №47 07.11.2016 було видано паспорт прив`язки №32-1/04, дійсний до 06.11.2017. На тимчасову споруду павільйон №2 в групі тимчасових споруд площею 20,20 кв.м. за адресою вул. Героїв Крут в районі житлового будинку №47 07.11.2016 було видано паспорт прив`язки №32-2/04, дійсний до 06.11.2017.

Відповідно до рішення ради від 22.12.2016 з Поліщуком О.П. було укладено договір сервітуту під розміщення існуючого павільйону строком на 3 роки.

Рішень про надання землі під розміщення тимчасової споруди на новий термін радою не приймалося, договори не укладалися Наявність у відповідача тимчасової споруди не свідчить про виникнення права власності на нерухоме майно (нежитлову будівлю).

Посилаючись на ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позивач твердить, що державна реєстрація речових прав на тимчасові споруди є неможливою.

Позивач звертає увагу на те, що уповноваженим органом не приймалося рішень про присвоєння адреси нежитловій будівлі площею 55,3 кв.м.; документи, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію, містять завідомо неправдиві відомості; будівельний паспорт, містобудівні умови та обмеження, архітектурно-планувальне завдання для будівництва не надавались; рішень про відведення земельної ділянки для будівництва не приймались.

Тож позивач твердить про порушення прав територіальної громади на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, яке полягає у штучному її обтяженні зареєстрованим правом власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна, який в дійсності є тимчасовою спорудою.

12.11.2025 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, у якому повторно твердить, що Хаврошина І.М. є добросовісним набувачем об`єкту нерухомого майна, оскілки придбала нежитлову будівлю за відплатним договором та законно покладалася на відомості Державного реєстру речових прав.

Ухвалою від 27.11.2025 задоволено заяву представника третьої особи-1 адвоката Плаксія Р.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

28.11.2025 через систему «Електронний суд» від Білоцерківської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор повторно твердить про те, що у справі подано негаторний позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, а не віндикаційний позов про витребування майна; повторно заперечує добросовісність відповідача.

11.12.2025 представник третьої особи-1 через систему «Електронний суд» подав заяву про залишення позову без розгляду, у якій просить суд позов прокурора у справі 357/3089/25 залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 ст. 226 ГПК України як такий, що не підписано або підписано особою, яка не має права його підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Свою заяву представник третьої особи-1 обґрунтовує тим, що у Рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі №6-рп(ІІ)/2025 викладено висновок про те, що окремі приписи абзацу 1 частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в тім, що вони надають прокурору можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку із нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8 пункту 3 частини 131-1 Конституції України. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України вирішив, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Разом із тим, відповідно до частин 2 та 6 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Заявник твердить, що суд при розгляді справи, керуючись ст. 11 ГПК України, не має застосовувати положення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, який, за його доводами, не здійснює або неналежним чином здійснює захист своїх інтересів, а приписи зазначеної норми в частині «не здійснює або неналежним чином здійснює» суперечать Конституції України, позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 18.12.2025 задоволено самовідвід судді Третьякової О.О. від розгляду справи №357/3089/25.

На підставі Розпорядження керівника апарату Господарського суду Київської області від 19.12.2025 №106-АР здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями та для розгляду справи визначено суддю О.В. Конюх (протокол авторозподілу від 19.12.2025 16:34).

Ухвалою від 24.12.2025 справа прийнята до провадження суддею О.В. Конюх, підготовче судове засідання призначено на 26.01.2026, забезпечено участь представника третьої особи-1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

25.12.2025 через систему «Електронний суд» представник третьої особи-1 подав додаткові пояснення, у яких твердить, що право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва. До 05.08.1992 законом не була передбачена процедура введення нерухомого майна в експлуатацію. Посилаючись на висновок постанови Верховного Суду у постанові від 15.10.2020 у справі №623/214/17, представник третьої особи-1 твердить, що фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, а прокурором не подано доказів того, що об`єкт збудований після 05.08.1992.

05.01.2026 через систему «Електронний суд» прокурор подав пояснення щодо заяви представника третьої особи-1 про залишення позову без розгляду, стверджуючи, що у пунктах 3, 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ) 2025 вказано, що положення ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», які визнані неконституційними, втрачають чинність з 01.01.2027, а також це рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності вказаних положень та продовжують існувати після втрати ними чинності.

10.01.2026 через систему «Електронний суд» представник третьої особи-1 подав додаткові пояснення.

Ухвалою від 26.01.2026 підготовче судове засідання та розгляд клопотання про залишення позову без розгляду відкладено на 16.02.2026.

Ухвалою від 16.02.2026 суд за участю представників учасників провадження розглянув та залишив без задоволення заяву від 11.12.2025 представника третьої особи-2 про залишення позову без розгляду з мотивів, докладно наведених в ухвалі.

Зокрема суд, дослідивши підстави представництва прокурором інтересів держави у справі, встановив, що прокурор, звертаючись з позовом, достатньо обґрунтував підстави для представництва прокурором інтересів держави, визначив орган, який з точки зору прокуратури у спірних правовідносинах має здійснювати захист інтересів держави, належним чином завчасно повідомив вказаний орган, надавши необхідну повну інформацію, чим надав вказаному органу достатньо часу відреагувати на стверджуване порушення, відтак дотримався процедури ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та вимог ст.53 ГПК України, у зв`язку з чим підстави для залишення позову прокурора у справі №357/3089/25 без розгляду підставі пункту 2 частини 1 ст. 226 ГПК України відсутні. Також суд встановив, що у мотивувальній частині Рішення від 03 грудня 2025 року N 6-р (II)/2025 Конституційний Суд України наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.

Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.

Ухвалою від 16.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.03.2026.

Ухвалою від 06.03.2026 залишено без задоволення клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з мотивів, наведених в ухвалі.

09.03.2026 через систему «Електронний суд» представник третьої особи подав додаткові пояснення, у яких, посилаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, твердить, що можливі наслідки захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво прямо встановлені ст. 376 ЦК України, і це є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого об`єкта або вимога про визнання права власності на самочинно побудований об`єкт за власником земельної ділянки. Тож представник робить висновок про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту права.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 09.03.2026 судом було оголошено перерву до 31.03.2026, а потім до 27.04.2026, про що було постановлено відповідні ухвали в порядку ст. 216 ГПК України. В судовому засіданні 27.04.2026 суд завершив з`ясування обставин справи та дослідження доказів та ухвалою від 27.04.2026 призначив судові дебати на 26.05.2026.

22.05.2026 через систему «Електронний суд» представник третьої особи-1 подав додаткові пояснення, які суд залишив без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України.

Суд звертає увагу учасників справи на позицію, викладену у пунктах 21-24 постанови ВП ВС від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, відповідно до якої заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне. У випадку невизнання судом за необхідне подання учасником справи додаткових пояснень, такі документи слід залишити без розгляду.

Позаяк представник третьої особи-1 не порушував перед судом питання про надання дозволу на подання додаткових письмових пояснень із вказаного питання, а суд не визнавав подання таких пояснень за необхідне, суд залишає вказані письмові пояснення без розгляду.

Щодо заяви про виклик свідків, поданої прокурором до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 08.05.2025, суд зазначає таке.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Відповідно до ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Згідно із ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Оскільки у встановлених порядку та строк ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяви свідка подані не були, відсутні підстави для задоволення Господарським судом Київської області заяви прокурора від 08.05.2025 про виклик свідків.

Розглянувши позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до ФОП Хаврошиної І.М., за участю третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою у спосіб скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, , припинення права власності та закриття розділу у Державному реєстрі речових прав, вислухавши пояснення представників, дослідивши наявні у справі докази, суд

УСТАНОВИВ:

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до чинної редакції ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Як вбачається з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та інші речові права на земельну ділянку від 03.10.2024, спірна земельна ділянка має кадастровий номер 3210300000:07:016:0036, площу 0,0112 га, цільове призначення 03.15. Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, розташована за адресою АДРЕСА_1 , на земельну ділянку зареєстровані обмеження, а саме Охоронна зона навколо інженерних комунікацій; Охоронна зона навколо (уздовж) об`єкта енергетичної системи.

І. Управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради 07.11.2016 ОСОБА_2 видані:

1) Паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності АДРЕСА_2 , із строком дії до 06.11.2017. Паспорт прив`язки видано на підставі нотаріальної заяви ОСОБА_6 щодо надання згоди на переоформлення дозвільних документів на ФОП Поліщука О.П. серія НАІ №831497 від 20.05;

2) Паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності №32-2/04 на павільйон №2 в групі ТС, площею 20,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , із строком дії до 06.11.2017. Паспорт прив`язки видано на підставі нотаріальної заяви ОСОБА_6 щодо надання згоди на переоформлення дозвільних документів на ФОП Поліщука О.П. серія НАІ №831497 від 20.05.

22.12.2016 Білоцерківська міська рада прийняла рішення №423-22-VІІ «Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів», пунктом 1.4 якого вирішила укласти договір про встановлення особистого сервітуту з ФОП Поліщуком О.П. під розміщення існуючого павільйону по вул. Героїв Крут, в районі житлового будинку №47 площею 0,0112 га (під спорудами 0,0050 га, під проїздами, проходами, площадками 0,0062 га) строком на три роки за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

10.02.2017 між Білоцерківською міською радою та ФОП Поліщуком О.П. було укладено Договір №14 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, відповідно до якого предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об`єкт благоустрою) в .м Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення існуючого павільйону загальною площею 0,0112 га (з них споруди 0,0050 га, під проїздами, проходами та площадками 0,0062 га) (1.1).

Об`єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об`єкт благоустрою) в м. Біла Церква, по вул. Героїв Крут, в районі житлового будинку №47, загальною площею 0,0112 га (1.2).

Строк дії договору 3 роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою (2.2).

Сервітуарій зобов`язаний не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об`єктів на території об`єкта благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут, який не надає право сервітуарію на проведення будь-якого будівництва на території, наданій йому для розміщення існуючого павільйону, та території для забезпечення благоустрою (підтримання у санітарному стані) (4.4.5).

З Інформаційної довідки від 14.11.2024 №403794032 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1430748632103 нежитлової будівлі (громадського будинку), загальною площею 55,3 кв.м., рік побудови 1990, адреса Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, вул. Героїв Крут (колишня Комсомольська), буд. 47В вбачається, що 04.12.2017 державним реєстратором Гузь А.Г. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.12.2017 індексний номер 38586947 здійснено державну реєстрацію права власності за Поліщуком Олександром Петровичем (РНОКПП НОМЕР_2 ), номер запису про речове право 23800474. Рішення прийнято на підставі довідки про показники об`єкта нерухомого майна №01 від 24.11.2017, виданої ТОВ «Алі Ріелті», довідки №424-17-01 від 06.10.2016 відділом Держгеокадастру у м. Біла Церква ГУ Держгеокадастру у Київській області, та Технічного паспорту від 24.11.2017, виготовленого ТОВ «Алі Ріелті».

До матеріалів справи додано копії документів, які були подані для державної реєстрації права власності Поліщука О.П., а саме:

1) довідка №01 від 24.11.2017 про показники об`єкта нерухомого майна, видана ТОВ «Алі Ріелті», відповідно до якої нежитлова будівля розташована за адресою АДРЕСА_1 , має загальну площу 55,3 кв.м., будинок побудований господарчим способом до 05.08.1992, не відноситься до самочинного будівництва і не потребує прийняття в експлуатацію;

2) довідка №424-17-01 від 06.10.2016, видана відділом Держгеокадастру у м. Біла Церква ГУ Держгеокадастру у Київській області, в тому, що земельна ділянка, передана ФОП Поліщуку О.П., згідно статистичної звітності знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210300000:07:016:0036;

3) технічний паспорт на громадський будинок за адресою АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ «Алі Ріелті» станом на 24.11.2017, відповідно до якого нежитлова будівля має площу 55,3 кв.м., складається з тамбуру 1,8 кв.м., залу 40,8 кв.м., кухні 10,2 кв.м., санвузла 2,5 кв.м., має фундамент з бетону, дерев`яну підлогу, стіни з металу та дерева, покрівлю з металочерепиці.

ІІ. Надалі 27.04.2018 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилої будівлі (громадського будинку), за яким нежитлова будівля (громадський будинок) під номером АДРЕСА_3 року побудови, площею 55,3 кв.м., належить продавцю на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього та згідно витягу від 07.12.2017 (пункти 2, 3). Нежитлова будівля розташована на неприватизованій земельній ділянці кадастровий номер 3210300000:07:016:0036, згідно довідки №424-17-01 від 06.10.2016, виданої відділом Держгеокадастру у м. Біла Церква (пункт 4). Продаж нежитлової будівлі вчинено за 119700,00 грн. (пункт 6). Договір посвідчено державним нотаріусом Мельничук М.В. за номером в реєстрі 1-761.

З Інформаційної довідки від 14.11.2024 №403794032 також вбачається, що на вказаний об`єкт державним реєстратором Мельничук М.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.04.2018 індексний номер 40869834 здійснено державну реєстрацію права власності за Басараб Тетяною Василівною (РНОКПП НОМЕР_3 ), номер запису про речове право 25938684. Рішення прийнято на підставі договору купівлі-продажу №1-761 від 27.04.2018, посвідченого державним нотаріусом Мельничук Т.В.

29.04.2021 Білоцерківською міською радою прийнято рішення №638-12- VІІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, цільове призначення якої змінюється, та передачу земельної ділянки комунальної власності в оренду ФОП Басараб Тетяні Василівні», яким вирішено змінити цільове призначення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 3210300000:07:016:0036 з 03.07 Для будівництва та обслуговування закладів торгівлі на 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; передати земельну ділянку комунальної власності в оренду ФОП Басараб Т.В. строком на 5 років.

08.07.2021 між Білоцерківською міською радою (орендодавець) та ФОП Басараб Т.В. було укладено Договір оренди землі №10-05/22, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку загальною площею 0,0112 га кадастровий номер 3210300000:07:016:0036 із цільовим призначенням 03.15 Для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови за адресою АДРЕСА_1 , в оренду строком на 5 років; на земельній ділянці розташована нежитлова будівля (громадський будинок).

ІІІ. Надалі 25.05.2022 між ОСОБА_1 (продавець) та Хаврошиною Іриною Миколаївною (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за яким продавець передала, а покупець набула у власність нежитлову будівлю (громадський будинок) під №47В розташований за адресою м. Біла Церква, вул. Героїв Крут, площею 55,3 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 1430748632103 (пункти 1.1 1.3). Нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці площею 0,0112 га кадастровий номер 3210300000:07:016:0036, форма власності комунальна (пункт 1.4). Продаж здійснено за 587 500,00 грн. (пункт 2.1). Договір посвідчено приватним нотаріусом Федорякою О.С. за номером в реєстрі 639.

З Інформаційної довідки від 14.11.2024 №403794032 та копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.05.2022 №301527041 також вбачається, що на вказаний об`єкт державним реєстратором приватним нотаріусом Федорякою О.С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.05.2022 індексний номер 63692875 здійснено державну реєстрацію права власності за Хаврошиною Іриною Миколаївною (РНОКПП НОМЕР_1 ), номер запису про речове право 46914227. Рішення прийнято на підставі договору купівлі-продажу №639 від 25.05.2022, посвідченого приватним нотаріусом Федорякою О.С.

28.12.2022 Білоцерківською міською радою прийнято рішення №3422-36-VІІІ «Про припинення дії договору оренди землі з ФОП Басараб Тетяною Василівною», із посиланням на пункт е) частини 1 ст. 141 Земельного кодексу України, а саме у зв`язку із набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

30.08.2023 Білоцерківською міською радою прийнято рішення №4480-43-VІІІ «Про розгляд заяви про передачу земельної ділянки комунальної власності в оренду фізичній особі підприємцю Хаврошиній Ірині Миколаївні», яким відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду Хаврошиній І.М. для експлуатації кафетерію, враховуючи протокол постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 09.08.2023 №77.

Підстава для відмови з тексту рішення не вбачається. Протокол від 09.08.2023 №77 суду не поданий, у зв`язку з чим у суду відсутня можливість встановити його зміст.

12.10.2023 Білоцерківська міська рада (орендодавець) та ФОП Басараб Т.В. (орендар) уклали Додаткову угоду №10-09/104 до договору оренди землі від 08.07.2021 №10-05/22, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як інше речове право від 12.07.2021 №43001571, відповідно до якої припинили дію договору оренди із посиланням на частину 1 ст. 141 Земельного кодексу України, а саме у зв`язку із набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт 1 додаткової угоди). Сторони за взаємною згодою встановили, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання.

Також 12.07.2023 сторони підписали Акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв з оренди земельну ділянку кадастровий номер 3210300000:07:016:0036.

З Інформаційної довідки від 17.04.2025 №423256084 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно а Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 2409510032000 земельної ділянки площею 0,0112 га кадастровий номер 3210300000:07:016:0036 вбачається, що вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстрований у реєстрі (з відкриттям розділу) 12.07.2021. Також 12.07.2021 державним реєстратором Лепетинською Н.А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 59300010 від 16.07.2021 вчинено запис 43001292 про право власності Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради.

12.07.2021 на земельну ділянку також було зареєстровано інше речове право оренди (номер запису 43001571)за Басараб Т.В. (РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі договору оренди земельної ділянки №10-05/22 від 08.07.2021. Вбачається, що інше речове право оренди припинено 13.10.2023 на підставі Додаткової угоди №10-09/104 від 12.10.2023, відомості внесені до реєстру 18.10.2023, державним реєстратором Поповою Л.О., індексний номер рішення 69792672.

30.11.2023 Білоцерківською міською радою прийнято рішення №4956-47-VІІІ «Про розгляд заяви про передачу земельної ділянки комунальної власності в оренду фізичній особі підприємцю Хаврошиній Ірині Миколаївні», яким повторно відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду Хаврошиній І.М. для експлуатації кафетерію, враховуючи протокол постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 02.11.2023 №84.

Із тексту рішення підстава для відмови не вбачається. Протокол від 02.11.2023 №84 суду не поданий, у зв`язку з чим у суду відсутня можливість встановити його зміст.

ІV. До матеріалів додано складений комісійно Управлінням самоврядного контролю Акт від 04.10.2024 №14/10 обстеження земельної ділянки, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , у якому вказано про те, що за результатами обстеження виявлено, що на земельній ділянці знаходиться споруда, а саме магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », право власності на який зареєстровано за Хаврошиною І.М. Відповідно до інформації, наявної в Упраівлінні містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради, відсутні відомості щодо дозвільних документів на будівництво нежитлової будівлі. Паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності від 19.03.2014 №106/01, термін якого закінчився 20.03.2022, не був продовжений. Інформація та документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, щодо нежитлової будівлі 1990 року побудови загальною площею 55,3 кв.м. за період з 10.03.2017 по теперішній час відсутня. Земельна ділянка кадастровий номер 3210300000:07:016:0036 ФОП Хаврошиній І.М. у власність, користування не передавалася.

Суд звертає увагу на те, що вказаний в Акті паспорт прив`язки від 19.03.2014 №106/01 не поданий ані прокурором, ані відповідачем, ані третіми особами та у матеріалах справи відсутній, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості дослідити його зміст.

У листі Білоцерківської міської ради від 14.10.2024 №3797/01-11 повідомлено, що за інформацією Управління містобудування та архітектури містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва Управління не надавало. В Управлінні відсутні відомості про оформлення паспорту прив`язки тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_4 , однак Поліщуку О.П. було видано паспорти прив`язки тимчасової споруди на павільйон №1 та павільйон №2 по вул. Героїв Крут в районі будинку №47, терміни дії яких закінчились 07.11.2017 та не були продовжені. Також у листі вказано про відсутність рішень про присвоєння об`єкту адреси.

V. Вбачається, що державна реєстрація права власності Поліщука О.П. на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 1430748632103 вчинена із грубим порушенням чинного законодавства, за неіснуючою адресою, на підставі неналежних документів, які містять дані, які не відповідають дійсному стану споруди, та без правовстановлюючого документу.

Станом на дату державної реєстрації об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 1430748632103) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (04.12.2017) та реєстрації права власності Поліщука О.П. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 38586946 від 07.12.2017) вказані дії регулювались Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (редакція від 23.03.2017), а прийняття рішення та внесення відповідного запису про право власності мало здійснюватися у порядку, передбаченому:

Порядком ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим Постановою КМУ від 26.10.2011 №1141 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (далі Порядок №1141) в редакції, що була чинною на дату державної реєстрації;

Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою КМУ від 25.12.2015 №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі порядок №1127) в редакції, що була чинною на дату державної реєстрації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 4, частин 1, 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право власності. У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Частиною 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» визначено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, а саме

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) видане нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат;

6) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дублікат;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Суд встановив, що у Поліщука О.П. відсутній та для державної реєстрації права не був поданий жоден з передбачених законом правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомого майна №1430748632103.

У листі Міністерства юстиції України від 23.02.2016 №8.4-35/18/1 «Щодо державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, збудовані до 05.08.1992 року» Мінюст роз`яснив, що оскільки Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» набрав чинності з 12 березня 2011 року, пунктом 9 Розділу V «Прикінцеві положення» передбачається певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження.

Зокрема, до таких об`єктів було віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

В той же час, з метою спрощення процедури державної реєстрації прав власності на об`єкти (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), що розташовані на територіях сільських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року без обов`язкового проведення технічної інвентаризації таких об`єктів, з 09 травня 2014 року набрали чинності зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», внесені Законом України від 15 квітня 2014 року «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо особливостей державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року».

Аналогічні норми знайшли своє відображення у новій редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що діє з 01 січня 2016 року.

Враховуючи наведене, вищезазначені закони передбачають декілька альтернативних механізмів набуття права власності за спрощеною процедурою державної реєстрації таких прав на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, що і знайшло своє відображення в Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок).

Так, відповідно до положень пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються, зокрема: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків надання відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинки).

При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року) не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

У свою чергу, з урахуванням іншого, «альтернативного» механізму державної реєстрації, пунктом 42 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що розташовані на території сільських, селищних, міських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги; 2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Враховуючи вищенаведене, при проведенні державної реєстрації на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що розташовані на території сільських, селищних, міських рад та які закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, державний реєстратор залежно від того, чи велись на території певної адміністративно-територіальної одиниці погосподарські книги на такі об`єкти нерухомого майна, має керуватися відповідним вищезазначеним законодавством та керуватися пунктом 41 або пунктом 42 Порядку.

З матеріалів справи вбачається, що здійснюючи державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт № 1430748632103 на підставі технічного паспорту та довідки ТОВ «Алі Ріелті», ОСОБА_2 та державний реєстратор керувалися пунктом 42 Порядку №1127 в редакції від 12.07.2017, що була чинною на дату державної реєстрації, який передбачав, що

для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

По-перше, спірний об`єкт не є індивідуальним (садибним) житловим будинком, садовим, дачним будинком, господарською (присадибною) будівлею або спорудою чи прибудовою до них, у зв`язку з чим вказаний пункт взагалі не може бути застосований до спірного об`єкту.

По-друге, навіть всупереч положенням вказаного пункту 42 Порядку №1127 у документах, поданих для державної реєстрації, відсутній документ про присвоєння адреси. ТОВ «Алі Ріелті» не є органом, уповноваженим здійснювати присвоєння адреси; зазначення у довідці від 24.11.2017 №01 про розташування нежитлової будівлі за неіснуючою адресою без наявності рішення уповноваженого органу, яким є адміністратор Реєстру адрес у м. Біла Церква Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради, є безпідставним.

Подана довідка від 06.10.2016 №424-17-01 відділу Держгеокадастру у м. Білій Церкві не замінює документу про присвоєння об`єкту адреси, оскільки не підтверджує реєстрацію права вланості на земельну ділянку у Державному реєстрі прав. Спірна земельна ділянка була зареєстрована у ДРРП лише 12.07.2021; право власності Білоцерківської міської територальної громади на земельну ділянку також було зареєстровано лише 12.07.2021.

По-третє, матеріалами справи спростовується рік побудови об`єкта 1990, позаяк, існуючий об`єкт у сучасному вигляді з`явився у період з 07.11.2016 (дата видачі паспортів прив`язки №32-1/04 та №332-2/04) по 24.11.2017 (дата виготовлення технічного паспорту) в результаті самовільної перебудови двох тимчасових споруд павільйону №1 площею 30,0 кв.м. та павільйону №2 площею 20,2 кв.м. в районі житлового будинку АДРЕСА_1 , які були переоформлені на Поліщука О.П. за нотаріальною заявою ОСОБА_6 .

По-четверте, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 35)).

Укладений 10.02.2017 між Білоцерківською міською радою та ФОП Поліщуком О.П. Договір №14 про встановлення особистого строкового сервітуту, який надавав Поліщуку О.П. право користування спірною земельною ділянкою, прямо забороняв сервітуарію здійснення будь-якого будівництва.

Щодо визначення існуючої нежитлової будівлі площею 55,3 кв.м. як тимчасової споруди, суд встановив таке.

Згідно із пунктом 2.11 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 (в редакції, чинній станом на дату видачі паспортів прив`язки №32-1/04 та №32-2/04) паспорт прив`язки включає:

схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території;

ескізи фасадів ТС у кольорі М 1:50 (для стаціонарних ТС);

технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж;

реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація).

Відповідно до частин другої-четвертої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджена Наказом Держбуду від 24.05.2001 №127 надавала визначення цоколю як частини стіни від рівня землі чи фундаменту до рівня першого поверху.

На відміну від цоколя, Згідно ДБН В.2.1-10-:2018 «Основи і фундаменти будівель та споруд. Основні положення»: фундамент підземна частина споруди, яка сприймає навантаження від несучих конструкцій і передає їх на основу, складену природними ґрунтами (природну) чи штучними ґрунтами (штучну).

В технічному паспорті, складеному 24.11.2017, вказано, що будівля (громадський будинок) має бетонний фундамент. Вказана обставина іншими матеріалами справи не спростована.

Суд погоджується з твердженням представника третьої особи-1 про те, що долучені до матеріалів справи паспорти прив`язки №32-1/04 та №32-2/04 подані не у повному обсязі та не місять обов`язкових складових частин, таких як схема розміщення ТС, виконана на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, схема благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1:50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж.

Тож у суду відсутня можливість для порівняльного аналізу вказаних документів та відсутні підстави для висновку про те, що зареєстрована у державному реєстрі нежитлова будівля площею 55,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта 1430748632103) є тимчасовою спорудою, тією самою, на яку видавалися два паспорти прив`язки, і яка не має фундаменту.

Викопіювання з генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03.11.2016 №319-18- VІІ, виготовлене на замовлення прокуратури, також не мстить будь-яких даних, які б свідчили, що існуюча нежитлова будівля площею 55,3 кв.м. є тимчасовою спорудою.

Прокурор та позивач посилаються на Акт обстеження земельної ділянки від 04.10.2024 №14/10 як на доказ того, що на земельній ділянці розташована саме тимчасова споруда. Разом із тим, у вказаному Акті не наведено опису технічних характеристик та/або архітектурних особливостей нежитлової будівлі, а міститься лише зазначення про те, що в Управлінні містобудування та архітектури відсутні відомості щодо дозвільних документів на будівництво, а також про відсутність факту надання ФОП Хаврошиній І.М. земельної ділянки.

Однак, будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту є ознаками самочинного будівництва (частина 1 ст. 376 ЦК України), а не ознаками розміщення на земельній ділянці тимчасової споруди.

Крім того, в Акті обстеження зазначено про видачу паспорту прив`язки від 19.03.2014 №106/01 із строком дії до 20.03.2022, який учасниками справи у поясненнях не згадується та до матеріалів справи не поданий.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. до

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У даному випадку суд, застосувавши стандарт доказування «вірогідності доказів» робить висновок про те, що отримавши у користування дві тимчасові споруди павільйон №1 та павільйон №2 на підставі паспортів прив`язки №32-1/04 та №332-2/04, Поліщук О.П. без дозвільних документів, без відведення земельної ділянки для будівництва здійснив самовільну перебудову павільйонів, створивши один об`єкт нежитлову будівлю площею 55,3 кв.м., з бетонним фундаментом, на яку замовив виготовлення технічного паспорту від 24.11.2027 та згодом у протиправний спосіб зареєстрував право власності у ДРРП.

Вказаний висновок додатково підтверджується тим, що Білоцерківська міська рада надавала в оренду спірну земельну ділянку ФОП Басараб Т.В. під існуючий об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю (громадський будинок) (пункт 2.1 Договору оренди землі №10-05/22 від 08.07.2021).

Відповідно до частин 1- 4 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку із будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та щодо відповідності побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі N 915/1268/23).

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі N 680/214/16, від 15.11.2023 у справі N 916/1174/22, від 07.04.2020 у справі N 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі N 680/214/16, від 20.07.2022 у справі N 923/196/20).

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі N 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (схожий висновок викладено в пункті 7 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі N 910/10987/18).

З огляду на викладене вбачається, що на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 3210300000:07:016:0036 розташований об`єкт самочинного будівництва нежитлова будівля площею 55,3 кв.м., ОСОБА_2 не набував на неї права власності в силу положень ст. 376 ЦК України, а державна реєстрація права власності на вказаний об`єкт вчинена із грубим порушенням чинного законодавства.

Подальший перепродаж об`єкта не змінює його статусу як самочинного будівництва, не легалізує права на нього у наступних набувачів та не створює в порядку ст. 120 ЗК України підстав для переходу права на земельну ділянку.

Стаття 120 ЗК України застосовується лише щодо об`єкта нерухомості, право власності на який набуте у встановленому законом порядку. Якщо об`єкт є самочинним будівництвом, перехід права на земельну ділянку за ст. 120 ЗК України не відбувається.

З огляду на викладене, суд відхиляє посилання представника відповідача на перехід до ФОП Хаврошиної І.М. від ФОП Басараб Т.В. права користування спірною земельною ділянкою в обсязі та на умовах договору оренди землі №10-05/22 від 08.07.2021.

Суд також враховує, що земельна ділянка кадастровий номер 3210300000:07:016:0036 та право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку в ДРРП зареєстровані лише 12.07.2021. Разом із тим, відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 83 ЗК України (в редакції від 05.09.2017), землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Суд відхиляє посилання представників відповідача та третьої особи-1 на те, що ФОП Хаврошина І.М. є добросовісним набувачем нерухомого майна.

Прокурор не заявляв позовних вимог про витребування об`єкту нерухомого майна (нежитлової будівлі) з чужого незаконного володіння. У справі заявлено негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 3210300000:07:016:0036.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Разом із тим, суд робить висновок про те, що заявляючи позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою у спосіб скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу у ДРРП, прокурор обрав невірний спосіб захисту права, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Су звертає увагу учасників справи на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 № 916/1174/22.

Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі N 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі N 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі N 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі N 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі N 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі N 334/3161/17).

У пунктах 107-113 Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 № 916/1174/22 наведена така позиція:

« 107. Згідно з положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

108. Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

109. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі N 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі N 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі N 923/196/20).

110. Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

111. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

112. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну дол. самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної дол. земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

113. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.»

Тож у даному випадку, враховуючи те, що

визначення існуючої нежитлової будівлі (реєстраційний номер нерухомого майна 1430748632103) як тимчасової споруди належним чином не підтверджено,

суд встановив, що на спірній земельній ділянці знаходиться об`єкт самочинного будівництва,

правовідносини сторін регулюються ст. 376 ЦК України,

належним визначеним законом способом захисту права є вимога про знесення об`єкту самочинного будівництва,

суд дійшов висновку про відмову прокурору у позові повністю у зв`язку з неналежно обраним способом захисту права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Решта доводів учасників справи та всі подані відповідно до процесуального закону докази судом уважно досліджені та розглянуті та не спростовують вказаних висновків суду. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

За таких обставин, всебічно, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, суд залишає без задоволення позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури у справі №357/3089/25 та в порядку ст. 129 ГПК України залишає за прокурором витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 31.07.2026.

Суддя О.В. Конюх