Ухвала суду № 138643852, 31.07.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/10636/26

2/953/5469/26

УХВАЛА

"31" липня 2026 р. м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючої судді Лисиченко С.М., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м.Харкова із позовною заявою до відповідача Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю, відповідно до якої прохає:

- стягнути з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з травня 2025 року по 21.05.2026 з урахуванням часткової виплати у розмірі 190 032,47 грн;

- стягнути з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 компенсацію за 115 днів невикористаної щорічної відпустки з урахуванням часткової виплати у розмірі 50 615,30 грн;

- стягнути з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у розмірі 90 000,00 грн;

- стягнути з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України за період з 18.06.2026 по 16.07.2026 у розмірі 14 318,18 грн;

- стягнути з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 97 477,91 грн компенсації моральної шкоди, завданої тривалим і системним порушенням її конституційних трудових прав;

- стягнути з Відповідача на користь Позивачки понесені судові витрати, у тому числі судовий збір і документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу та поштове відправлення документів.

Матеріали позовної заяви сформовані в системі «Електронний суд» 28.07.2026 та підписані позивачкою ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 справа розподілена судді Лисиченко С.М.

Після надходження позовної заяви суд вирішує питання щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, або відкриває провадження у справі.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд прийшов до висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху з наступних підстав.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.

Згідно статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справлення судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно вимог Закону України «Про судовий збір» позивач повинен оплатити судовий збір за подання усіх позовних вимог, як немайнового характеру кожної вимоги, так і майнового.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір ставок судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 складає 3328 гривень.

Як вбачається зі змісту поданої ОСОБА_1 позовної заяви, позивачкою заявлені позовні вимоги майнового характеру: - стягнення заборгованості із заробітної плати за період з травня 2025 року по 21.05.2026 з урахуванням часткової виплати у розмірі 190 032,47 грн; - стягнення компенсації за 115 днів невикористаної щорічної відпустки з урахуванням часткової виплати у розмірі 50 615,30 грн; - стягнення вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у розмірі 90 000,00 грн; - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України за період з 18.06.2026 по 16.07.2026 у розмірі 14 318,18 грн; - стягнення моральної шкоди.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Тобто законом звільнено від сплати судового збору позивачів з такими вимогами: 1) про стягнення заробітної плати; 2) поновлення на роботі.

Отже, ОСОБА_1 , відповідно до пункту 1 частини 2 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору за подачу позову у якому заявлені вимоги: про стягнення заборгованості із заробітної плати, невикористаної щорічної відпустки та вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у рішенні у справі № 8/568 від 12 травня 2020 року, Верховний Суд зазначив про таке.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 зі змінами, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» встановлена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, яка провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація у праві - є формою фінансового відшкодування збитків за порушення прав.

Тобто, це є збитки, а не основна заробітна плата, термін якої визначено ст. 1 Закону України «Про оплату праці», а структура заробітної плати встановлена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Вказані норми права не встановлюють належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з п. 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з приписами ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме, в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівникам вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц.

З огляду на вищезазначене, оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, відповідно позивачка згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не звільнена від сплати судового збору за таку вимогу.

Також позивачка не звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення моральної шкоди.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 28.11.2018 по справі №761/11472/15ц (касаційне провадження №61-23674св18) зазначив, що вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою і судовий збір підлягає сплаті, як за вимогою майнового характеру.

Як вбачається зі змісту поданої ОСОБА_1 позовної заяви, ціна даного позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди становить 111796,09 гривень.

Відповідно, за подання позовної заяви ставка судового збору становить 1331,20 гривень, оскільки 1 відсоток ціни позову 1117,96 гривень, є меншим, аніж мінімальна ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1331,20 грн).

Разом із цим, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, ОСОБА_1 мав бути сплачений судовий збір за подання даного позову в розмірі 1064,96 гривень.

Однак, до позовної заяви, всупереч вимогам ч.4 ст.177 ЦПК України, позивачкою квитанції про сплату судового збору або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону не додано.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов`язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі якщо документ, що підтверджує сплату судового збору не буде поданий у строк, встановлений судом визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві.

Ч.1 ст. 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищевикладене, позовна заява ОСОБА_1 , відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України, підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення іі недоліків, а саме: позивачці необхідно надати суду документи, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 1064,96 гривень.

Кошти за оплату судового збору повинні бути перераховані за реквізитами: отримувач коштів: ГУК Харків обл/мХар Київськ/22030101, код отримувача: 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA578999980313161206000020654, код класифікації доходів бюджету: 22030101, Найменування коду класифікації доходів бюджету - Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), у призначенні платежу платником повинно бути вказано: *;101; РНОКПП платника; слова за позовом (найменування позивача», Київський районний суд м. Харкова (код клієнта за ЄДРПО для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікова картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір,за позовом______(ПІБ чи назва установи, організації позивач; Київський районний суд м. Харкова (назва суду, де розглядаєте справа).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, що встановлено положеннями частини 3 ст. 185 ЦПК України.

При цьому суддя зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).

Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов`язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.

На підставі наведеного, керуючись ст. 177, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди - залишити без руху.

Встановити строк 7 (сім) діб з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Після усунення недоліків позовної заяви, документи до суду необхідно направляти із зазначенням номеру судової справи №953/10636/26 та прізвища судді, який постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя - С.М. Лисиченко