Рішення № 138641944, 24.07.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10559/25

Провадження № 2/711/224/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючий суддя - Скляренко В.М.,

при секретарі Півень С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

в с т а н о в и в :

Представник позивача адвокат Рудзей Ю.В., який діє на підставі довіреності від 09.07.2025р., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за кредитним договором №13014 від 14.06.2018р. в розмірі 25 249,50 грн. та судові витрати, які складаються з суми судового збору в розмірі 2 423 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 14.06.2018р. між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та відповідачем було укладено договір про надання грошових коштів у позику №13014, на підставі якого відповідач отримав у кредит грошові кошти в розмірі 5 000 грн. Всупереч умов договору відповідач не здійснював погашення заборгованості внаслідок чого станом на дату подання позову розмір заборгованості відповідача складає 25 249,50 грн., з яких: 5 000 грн. заборгованість за позикою; 20 249,50 грн. заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. З метою стягнення відповідних сум заборгованості позивач звернувся до суду.

Відповідач заперечив проти позовних вимог в повному обсязі та у наданому суду письмовому відзиві просив відмовити у позові. В обґрунтування заперечень посилається на пропуск позивачем строків позовної давності, а також відсутність доказів надання позивачем кредитних коштів відповідачу. Відповідач стверджує, що позивач не виконав своїх обов`язків та не перевів кредитних коштів на рахунки відповідача.

18.11.2025р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

05.12.2025р. від відповідача надійшов відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування заперечень відповідача проти позовних вимог.

11.12.2025р. від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив. У такій заяві вказується, що в даному випадку строк позовної давності слід обчислювати з 13.07.2018р. (дата погашення заборгованості згідно договору). Натомість з 12.03.2020р. до 30.06.2023р. сплив строків позовної давності зупинений на підставі п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК у зв`язку з дією карантину, встановленого КМУ з метою запобіганню коронавірусної хвороби (COVID-19), а з 24.02.2022р. й дотепер на підставі п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК у зв`язку з введенням воєнного стану.

15.01.2026р. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких акцентується увага на тому, що відповідач не визнає договір дійним, оскільки позивачем не було здійснено усіх істотних умов договору позики №13014 від 14.06.2018р., а саме не було передано кошти на рахунки відповідача, крім того у додатках до позовної заяви не міститься жодних доказів направлення грошових коштів на рахунки відповідача

В судове засідання сторони не з`явились і про причини неявки не повідомили.

Представник позивача у позовній заяві виклав клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі.

Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, але про причини неявки не повідомив. Таким чином неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

14.07.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» надавало фінансові послуги, зокрема із здійснення різних видів кредитування через сервіс онлайн позик (https://cashinsky.ua), який забезпечував надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом укладення з клієнтами електронних договорів.

Згідно договору позики №13014 від 14.06.2018р. (далі Договір №13014), укладеного в електронній формі між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), кредитор зобов`язувався надати позичальнику позику на суму 5 000 грн. строком на 30 днів, а позичальник зобов`язувався повернути позику та сплатити плату за користування позикою у строк, що визначений терміном 13.07.2018р. /а.с. 9-12/.

Відповідно до п. 1.2 Договору позики, надання коштів здійснюється кредитором в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідно відповідної суми на банківський рахунок позичальника). Плата за користування позикою являє собою проценти в розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики, та комісію в розмірі 1,5% в день від початкового розміру позики (п. 1.1.2).

Пунктом 5.3 договору визначено, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3% в день від суми позики за кожний день прострочення.

До Договору позики сторони підписали графік платежів, в якому відображені загальні суми платежів, що підлягають сплаті позичальником 13.07.2018р. на загальну суму 7 189,50грн., з яких: сума позики 5000 грн.; проценти за користування позикою 14,50 грн.; комісійна винагорода за користування позикою 2 175 грн. /а.с. 12-зв.бік/.

Аналогічні умови кредитування передбачені і у Паспорті позики /а.с. 13-15/.

Договір №13014 підписаний від імені позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором «61763132».

На виконання умов Договору №13014 ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» 14.06.2018р. здійснило надання кредитних коштів в сумі 5 000 грн. шляхом грошового переказу через ТОВ ФК «ЄЛАЄНС» на банківську картку № НОМЕР_1 , що відкрита на ім`я відповідача в АТ КБ «Приват Банк» /а.с. 17/.

Сторони визнають ту обставину, що відповідач не здійснював повернення кредиту та сплати інших платежів за користування кредитними коштами у строки, що передбачені умовами Договору №13014.

Відповідно до розрахунку складеного ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» розмір заборгованості позичальника за Договором №13014 від 14.06.2018р. станом на 30.07.2025р. складає 27 159,70грн., а її розмір обчислений з нарахувань, що здійснені за період з 14.06.2018р. по 09.11.2018р., і складається з наступних сум: заборгованість за тілом позики 5 000 грн., заборгованість по відсоткам за користування позикою 74,50 грн.; заборгованість по комісії за користування позикою 20 175 грн.; пеня 1910,20 грн. /а.с. 18-21/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов`язання за Договором №13014, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №1734). При цьому, згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).

За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та відповідачем було укладено Договір кредиту в електронній формі. Не заперечуючи в цілому факт укладання договору та його умови, відповідач заперечує факт видачі йому кредитних коштів, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо виконання кредитором обов`язку з надання кредитних коштів суд звертає увагу, що в силу змісту принципу змагальності цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13).

Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладанню Договору №13014 передувала ідентифікація позичальника з подальшою авторизацією шляхом створення особистого кабінету в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» , доступ до якої забезпечений через веб-сайти https://cashinsky.ua/.

Підписання Договору №13014 здійснено від імені відповідача за допомогою електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора 14.06.2018р.

У тексті Договору №13014 наявні ідентифікаційні відомості про відповідача, які є інформацією з обмеженим доступом (РНОКПП; номер паспортного документа; адреса зареєстрованого місця проживання).

Також судом встановлено, що ТОВ «ФК «ЄЛАЄНС», на виконання розпорядження ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ»» про здійснення переказу коштів, 14.06.2018р. здійснило грошовий переказ на платіжну картку з маскою « НОМЕР_1 » на суму 5 000 грн., що підтверджується відповідним листом ТОВ «ФК «ЄЛАЄНС» /а.с. 17/. В цьому контексті, суд відхиляє доводи сторони відповідача щодо недопустимості такого доказу, оскільки відповідний документ за своїм змістом містить всі передбачені Законом України «Про платіжні послуги» відомості про здійснення платіжної операції. В той же час, всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України стороною відповідача не спростовано факт надходження відповідних коштів на відповідну банківську картку, як і не надано жодних доказів щодо відсутності відповідної банківської картки у користуванні відповідача.

Варто звернути увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Досліджуючи питання змісту принципу добросовісності, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 зазначив, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

За обставинами даної справи суд бере до уваги, що відповідач у своєму відзиві не заперечував факту укладання кредитного договору, але заперечив факт отримання кредитних коштів. Системний аналіз змісту доводів відповідача, викладених у його відзиві, свідчить, що такі доводи базуються лише на тлумаченні норм процесуального права щодо процесуальних обов`язків сторони позивача у такий спосіб, що саме позивач зобов`язаний доказувати абсолютно всі обставини спірних правовідносин, а відповідач займає виключно пасивну та заперечувальну позицію. В той же час, в даному випадку сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та оцінка доказів, наданих суду та наявних в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку про те, що між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та відповідачем було укладено Договір №14013 в електронній формі на підставі якого відповідачем було отримано у кредит суму коштів в розмірі 5 000 грн. шляхом грошового переказу на відповідну банківську платіжну картку, які він зобов`язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом у строк до13.07.2018рю, але в порушення умов договору не зробив цього.

Отже цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами, що нараховані та обчислені за період з 14.06.2018р. по 09.11.2018р.

Надаючи оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог умовам Договору кредиту слід зауважити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз змісту умов Договору кредиту свідчить, що сторони погодили строк повернення позики і визначили його терміном 13.07.2018р., а відтак строк кредитування складає 30 днів.

Пунктом 5.3 Договору кредиту передбачено, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3% в день від суми позики за кожен день прострочення.

Здійснюючи тлумачення відповідних умов кредитування суд звертає увагу, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК).

Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

За змістом умов Договору позики можна виснувати, що сторони договору розмежували поняття «строк повернення позики», «строк дії договору», а також умови застосування процентної ставки і визначили, що в межах «строку користування позикою» позичальник зобов`язаний сплачувати плату за користування кредитом за ставкою 0,01% в день від поточного залишку позики (процентна ставка) та 1,5% в день від початкового розміру позики (комісійна винагорода), а поза межами «строку користування позикою» - за подвійною ставкою комісійної винагороди (3% в день від початкового розміру позики).

Варто звернути увагу, що поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно), де зазначила:

«Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.»

Таким чином, тлумачення умов Договору позики з урахуванням засад розумності свідчить, що передбачена таким договором ставка комісійної винагороди за своєю правовою природою визначає розмір процентів, які регулюються положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки застосовується виключно до періоду користування кредитними коштами позичальником поза межами «строку користування позикою», передбаченим договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданому позивачем /а.с. 18-21/, судом встановлено, що всупереч умов Договору позики відповідач не здійснив належного виконання своїх зобов`язань у первинно визначений сторонами строк користування кредитом, внаслідок чого станом на 13.07.2018р. (термін повернення позики) розмір заборгованості відповідача складав 7 189,50 грн. і складається з наступних сум: 5 000 грн. тіло позики; 14,50 грн. проценти; 2 175 грн. комісійна винагорода.

В подальшому за період з 13.07.2018р. по 09.11.2018р. позивачем здійснено нарахування плати за користування позикою за ставками, передбаченими п. 1.1.2.1 (0,01% за день від поточного залишку) та 5.3 (3% в день від суми позики) Договору. В той же час, нарахування процентів, передбачених п. 1.1.2.1 Договору позики у період з 13.07.2018р. по 09.11.2018р. є неправомірним, оскільки умовами договору не передбачено нарахування таких процентів поза межами строку користування позикою. Натомість позивачем нарахована за такий період часу сума комісійної винагороди в загальному розмірі 18 000 грн. по суті є процентами, що нараховані у зв`язку з простроченням відповідачем виконання його грошового зобов`язання, а відтак є процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК, тобто є мірою відповідальності за прострочення відповідачем виконання його боргових зобов`язань за період з 13.07.2018р. по 09.11.2018р.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі №13014 і він користувався кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за Договором №13014 за відповідачем обчислюється заборгованість.

Отже цілком обґрунтованими та правомірними є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №13014 в межах суми 25 189,50 грн., з яких: 5 000 грн. тіло кредиту; 2 189,50 грн. плата за користування позикою (14,50 грн. процентна складова; 2 175грн. комісійна винагорода); 18 000 грн. проценти за понадстрокове користування позикою.

Стосовно доводів відповідача про застосування строків позовної давності, то суд звертає увагу на наступне.

Згідно ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Натомість статтею 263 ЦК унормовані положення щодо зупинення перебігу позовної давності. За змістом частини другої та третьої цієї статті перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, а від дня припинення таких обставин перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257 (загальна позовна давність), 258 (спеціальна позовна давність) ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК також передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259 ЦК, продовжуються на строк його дії.

Відповідно до постанов КМУ №211 від 11.03.2020р. та №651 від 27.06.2023р. на всій території України в період часу з 11.03.2020р. до 30.06.2023р. було встановлено карантин для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. на території України з 24.02.2022р. і по теперішній час діє режим воєнного стану.

Таким чином враховуючи положення ст.ст. 257, 260, 263, п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, доводи відповідача про необхідність обліку строків позовної давності від дня надходження позову до суду є необґрунтованими, оскільки трирічний строк позовної давності, що передує моменту звернення до суду, станом на 07.11.2025р. (момент надходження позову до суду) не пропущений.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог на загальну суму 25 189,50 грн., з яких: 5 000 грн. тіло кредиту; 2 189,50 грн. плата за користування позикою (14,50 грн. процентна складова; 2 175 грн. комісійна винагорода); 18 000 грн. проценти за понадстрокове користування позикою.

Розподіл судових витрат

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2423 грн. /а.с. 1/, а також витрат позивача на правову допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору, який підлягав сплаті позивачем за подання позову, в даному випадку складає 2422,40 грн. В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 25 189,50 грн., що складає 99,76% від ціни позову (25 189,50 грн. / 25 249,50 грн. * 100%), а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 2416,59 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2 422,40 грн. / 100% * 99,76%).

Окрім того, позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 5 000 грн.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано копії наступних документів: договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025р.; акт наданих послуг правничої допомоги №13014 від 01.09.2025р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- надання консультацій з вивченням документів (1 год., загальна вартість 1 000 грн.);

- складання позовної заяви (3 год., загальна вартість 3 000 грн.);

- формування додатків до позовної заяви (1 год., загальна вартість 1 000 грн.).

Оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 5 000 грн. є обґрунтованою, оскільки відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи, пов`язаної з розглядом справи у суді та її доцільністю).

В той же час, враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України позивачу за рахунок відповідача слід компенсувати 4 988 грн. витрат на правову допомогу (5 000 грн. / 100% * 99,76%).

Таким чином, загальна сума судових витрат, які слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача складає 7 404,59 грн. (2 416,59 грн. + 4 988 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 267, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» (ЄДРПОУ 41229318, місцезнаходження за адресою: вул. В`ячеслава Липинського, буд. 10/1, м. Київ) заборгованість за договором позики №13014 від 14.06.2018 в загальному розмірі 25 189 грн. 50коп. та 7 404 грн. 59 коп. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 32 594 грн. 09 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 24 липня 2026 року.

Головуючий : В.М. Скляренко